Golovenkin_Pedagogika_vysshey_shkoly / Lec5_2_7

Принцип єдності колективного та індивідуального Принцип єдності колективного та індивідуального

Цей принцип дидактики спрямований на подолання об'єктивного протиріччя між індивідуальним способом засвоєння досвіду, знань у процесі навчання, індивідуальним характером навчальної роботи студентів і колективним характером професійної праці, котрий припускає обмін його продуктами, міжособистісне спілкування і взаємодію фахівців як представників різних виробничих ланок суспільного поділу праці і складових частин складного технологічного процесу.

Система освіти далекого минулого була заснована на принципах індивідуального навчання. Технологія «вчитель – учень» цього періоду обумовлена слабким розвитком продуктивних сил, що припускали можливість лише тонкого пласту освічених людей. Необхідність масового навчання виникла з часів першої промислової революції. У цій ситуації індивідуальна технологія навчання стала неможливою через  економічні причини. Вже Я. Коменський провів наукове обґрунтування колективного навчання. Поряд з економічною ефективністю колективні форми навчання мають цілий ряд переваг, серед яких можна відзначити підвищення ефективності за рахунок духу змагальності в навчанні, суперництва і фактору взаємонавчання учнів.

Дані сучасних досліджень по груповому навчанню вказують на значне поліпшення в засвоєнні інформації, коли члени групи допомагають один одному в досягненні мети. Взаємодія всередині групи при вирішенні проблем допомагає розвитку рівня їх вирішення тому, що студенти протиставляють один одному різне розуміння навчальної проблеми. Таким чином, між різними концепціями і схемами здійснюються нові інтеграційні процеси, виявляються альтернативні шляхи інтеграції і розвиваються критерії оцінки їх відповідності даної ситуації.

Важлива проблема в колективному навчанні − процедура, використовувана для розподілу учнів на групи. Для розвитку інтелектуальних якостей члени групи повинні бути приблизно рівними за рівнем підготовки, тобто всередині групи студенти повинні протиставляти один одному пропозиції, рівень складності яких не є занадто низьким і не є занадто високим у порівнянні з їх власним рівнем. Так, особливо витончені вирішення здатні засмутити та пригнобити студентів з низькою підготовкою, тоді як учні з високою підготовкою можуть не лише перестати заперечувати недостатньо кваліфіковані вирішення, але і швидко скучити, спостерігаючи їх сприйняття.

Варто також додати, що лише при  груповій діяльності можуть бути реалізовані такі ефективні методи навчання, як  метод  дискусії, у якому погоджена думка досягається в ході обговорення пропозицій, котрі постійно розвиваються і захищаються кожним учасником, а також різні ігрові методи навчання.

Колективне навчання має і свої недоліки, пов'язані в першу чергу з тим, що воно спрямовано на засвоєння  усередненого змісту навчання, нав'язує усереднений примусовий темп вивчення навчального матеріалу, висуває усереднені вимоги до учнів при контролі рівня підготовки. Таке безлике «усереднення» не може стимулювати пізнавальну активність учнів. При цьому часто сильні нудьгують, відучуються трудитися на межі своїх інтелектуальних можливостей, а слабкі не встигають і зневіряються у свої сили, втрачають пізнавальні інтереси. Я.Коменський рекомендував  «У навчанні враховувати не лише вікові, але і неодмінно і індивідуальні особливості учнів».

У зв'язку з цим проблеми індивідуалізації навчання є актуальними проблемами сучасної теорії навчання. Вирішуючи проблему індивідуалізації навчання, викладач повинен мати на увазі,  що розходження у властивостях особистості студентів, розходження рівнів початкових знань, психологічних особливостей і мотиваційних установок на оволодіння знаннями вимагає індивідуального підходу до керування навчальною роботою кожного студента.

Задача індивідуалізації навчання у вузі зважується на декількох рівнях. Насамперед за допомогою планування до 10% навчального часу на дисципліни вільного вибору студентів.  Далі, диференціювання складності індивідуальних семестрових завдань по дисциплінах (курсових проектів і робіт, різних видів домашніх завдань: розрахункових, розрахунково-графічних, рефератів, аналітичних оглядів і т.п.). Для сильних студентів − видача  додаткових завдань підвищеної складності і залучення їх до наукової праці, одночасне одержання другої  вищої освіти і т.д.. Нарешті, проведення додаткових занять і консультацій для слабких студентів і т.п.

В даний час проблема індивідуалізації навчання знаходить практичне вирішення у впровадженні автоматизованих навчальних курсів і навчальних систем, які дозволяють вирішувати проблему індивідуалізації темпів вивчення навчального матеріалу і являють собою реалізацію принципів програмованого навчання на основі сучасного рівня розвитку засобів інформатики.

Задачі індивідуалізації навчання особливо актуальні при підготовці магістрів. Вони зважуються на основі індивідуального наукового посібника протягом усього періоду підготовки магістра.

Науковий керівник магістранта:

§        бере участь у відборі кандидатур у магістратуру, рецензує їх наукові роботи;

§        надає допомогу студентові у виборі теми наукових досліджень і дипломної роботи, складанні індивідуального навчального плану;

§        контролює виконання графіку навчального процесу та навчального плану студентом;

§        сприяє організації індивідуальних навчальних занять магіст­ранта;

§        аналізує і контролює організацію самостійної роботи магіст­ранта;

§        організує і керує науково-дослідною роботою магістранта;

§        керує підготовкою дипломної роботи магістранта;

§        сприяє підвищенню загальної культури магістранта;

§        сприяє вирішенню соціально-побутових проблем магістранта та його працевлаштуванню після закінчення навчання;

§        дає відгук на дипломну роботу і характеристику професій­них та індивідуальних якостей (аналітичних, дослідницьких, світоглядних та ін.) якостей магістра.

Магістранти на кожний навчальний рік складають семестрові індивідуальні навчальні плани, значною мірою орієнтовані на тематику індивідуальних наукових досліджень.