Golovenkin_Pedagogika_vysshey_shkoly / Lec7_2

Семінарські заняття Семінарські заняття.

Слово семінар походить від латинського слова semіnarіum − розсадник (знань, у переносному значенні − школа). Семінарська форма навчання має давню історію, що сягає давньогрецьких шкіл.

Семінарське заняття − вид групового навчального заняття, на якому викладач організує дискусію по заздалегідь визначеній науковій, навчальній та іншій проблематиці, організує активне обговорення учасниками підготовлених повідомлень, доповідей і т.п.

Головна мета семінарського заняття полягає в забезпеченні студентів можливістю практичного використання теоретичних знань в умовах, що моделюють форми діяльності науковців, предметний та соціальний контексти цієї діяльності. Завдання викладача − організувати наукову дискусію та забезпечити: розширення знань з обговорюваних проблем, пошук нового у вже відомому, перенесення знань у нові ситуації та умови.

Семінарські заняття покликані забезпечити розвиток творчого професійного мислення, пізнавальної мотивації й професійного використання знань у навчальних умовах. Професійне використання знань − це вільне володіння мовою відповідної науки, наукова точність оперування формулюваннями, поняттями,  визначеннями. Студенти повинні навчитися виступати в ролі доповідачів і опонентів, володіти уміннями і навичками постановки та рішення інтелектуальних проблем і завдань, доказів та спростування, аргументованого відстоювання своєї точки зору, демонстрації досягнутого рівня теоретичної підготовки.

Колективна структура взаємодії та спілкування на семінарському занятті: викладача та студентів, студентів між собою є навчальною моделлю діяльності та соціальних відносин усередині наукового колективу. Беручи участь у колективній діяльності, предметом якої є проблемно представлений зміст, і перебуваючи в діалогічній позиції стосовно інших учасників семінару та викладача, кожен студент засвоює норми компетентних професійних (у даному випадку теоретичних) дій та норми відносин у професійному співтоваристві. Прийняття цих норм як своїх, підпорядкування цим нормам, їхнє засвоєння й означає виховання особистості фахівця.

Інші часткові цілі та завдання, які ставить викладач перед семінарським заняттям − повторення, розширення та закріплення теоретичних знань, контроль повинні підпорядковуватись головній меті. 

На семінарські заняття варто виносити вузлові теми програми дисципліни, засвоєння яких визначає якість професійної підготовки; питання особливо необхідні для практики, найбільш важкі для розуміння та засвоєння, проблемні питання, тобто питання, які мають неоднозначні вирішення, або ті, які можливо вирішити лише в процесі співробітництва.

Добираючи предметний зміст семінарського заняття, викладачу необхідно  здійснити дидактичну обробку цього змісту для того, щоб реалізувати в ньому принцип проблемності та надати таку форму, яка служить методичною основою розгортання дискусії, обговорення, творчого застосування існуючих знань.

Семінарські заняття є гнучкою формою навчання, що припускає поряд із направляючою роллю викладача інтенсивну, активну роботу кожного студента. Тому ефективність семінарського заняття багато в чому залежить від якості лекцій та підготовки студентів до заняття. Можна рекомендувати наступну схему підготовки до семінару: вивчивши план семінарського заняття, студент складає свій план-графік підготовки до семінару. Для придбання широкого бачення проблеми студент намагається осмислити її в загальному обсязі; познайомитись з основними питаннями теми за базовим навчальним посібником, а також за іншою основною рекомендованою літературою; вибрати питання для більш глибокого опрацювання, виявити основні ідеї, що розкривають дані проблеми; звірити їх визначення з довідниками, енциклопедією; підготувати план-проспект розкриття даних проблем; виявити неясні питання й підібрати додаткову літературу для їхнього висвітлення; скласти тези виступу на окремих аркушах для подальшого внесення доповнень і підготувати доповідь або реферат для повідомлення на семінарі; проаналізувати зібраний матеріал для додаткової інформації щодо тем семінару; готуючись до виступу на семінарі, по можливості проконсультуватися з викладачем; ставитись до зібраного матеріалу, як до джерела майбутніх досліджень.

Досвід показує, що студенти першого курсу не вміють самостійно працювати з рекомендованою до семінарського заняття літературою, не знають, як відібрати необхідний матеріал, викласти його відповідно до теми та поставленої мети. Для ознайомлення студентів зі специфікою самостійної роботи з літературою, джерелами, методикою роботи, з ними на першому курсі проводять так звані просемінари, тобто заняття, що підготовляють, підводять до семінару. На просемінарі особливу увагу варто звернути на розвиток навичок роботи із джерелами, застерігаючи від компілятивного підходу до рішення наукових проблем.

За формою проведення семінарські заняття можуть являти собою розгорнуту бесіду за планом, заздалегідь повідомленому студентам, у вигляді обговорення рефератів і доповідей, підготовлених студентами. Як правило, теми доповідей та рефератів визначаються викладачем з урахуванням індивідуальних особливостей і рівня підготовленості студентів. Студентам можна надати право самим висувати на семінарські заняття теми, які їх цікавлять, у рамках програми дисципліни.

Семінарським заняттям властивий безпосередній контакт студентів із викладачем, і дуже важливо, щоб результатом такого контакту ставали довірчі відносини між ними. У розпорядженні викладача є достатньо засобів керування роботою студентів на семінарі, які не зачіпають самолюбства студентів. Недостатньо підготовленим або невпевненим у собі студентам викладач пропонує приватні або полегшені питання, що дають їм можливість виступити. Психологічне переживання успіху допоможе таким студентам згодом перейти до більш важких запитань.

В організації семінарських занять важливо, щоб пророблення питань, що виносяться на обговорення, здійснювалося не в умовах індивідуальної роботи студентів, тобто не за рахунок виступу по черзі найбільш підготовлених студентів і пасивного відношення інших, а в умовах організованої колективної роботи, що забезпечує активну участь у ній кожного студента. Відомо, що обсяг роботи, виконаної в умовах колективної роботи, перевищує сумарні результати індивідуальних зусиль.

Ціль семінарського заняття при колективній роботі є, з одного боку, метою всіх учасників семінару, а з іншого − особистою метою кожного з них і відображає суспільно значиму мету, закладену викладачем, − загального та професійного розвитку особистості майбутнього фахівця.

Реалізація принципу спільної групової навчальної діяльності принципово важлива для ефективності семінарських занять. Як показують експериментальні дослідження, процес мислення та засвоєння знань більш ефективний у тому випадку, коли рішення завдання, пошук істини здійснюється не індивідуально, а припускає колективні зусилля. Тому семінарські заняття ефективні тоді, коли проводяться як заздалегідь підготовлене спільне обговорення висунутих питань кожним учасником семінару. У цьому випадку робота семінару представляє собою спільний пошук відповідей, можливість розкриття й обґрунтування різних точок зору студентів.

Колективна форма взаємодії та спілкування вчить студентів формулювати думки професійною мовою, володіти усним мовленням, слухати, чути й розуміти інших, коректно й аргументовано вести суперечку. Спільна робота вимагає не тільки індивідуальної відповідальності та самостійності, але і самоорганізації роботи колективу, вимогливості, взаємної відповідальності та дисципліни.

Безумовно, проведення семінарських занять у колективній формі − не просте завдання і для викладача, і для студентів. Тут потрібний досвід, ретельне проектування комунікативних відносин, обробка змісту семінарського заняття, яка відповідає вимогам принципу проблемності. Однак витрачені на першому етапі зусилля багаторазово "окупаються" за рахунок того, що студенти стають союзниками викладача, проявляють високий рівень зацікавленості та активності, творчо підходять до справи.

Сучасна практика пропонує широке коло типів семінарських занять. З більшості навчальних дисциплін семінарські заняття доцільно проводити у формі дискусій,  які організовуються та керуються викладачем.

Семінар-дискусія організовується як процес діалогового спілкування учасників, у ході якого відбувається формування навичок спільної участі в обговоренні та вирішенні теоретичних проблем і теоретико-практичного мислення майбутнього фахівця.

Особливістю семінару-дискусії є можливість рівноправної активної участі кожного студента в обговоренні теоретичних позицій та пропонованих рішень, в оцінці їхньої правильності та обґрунтованості. Тут важливим психологічним фактором виступає спілкування між однаково інформованими партнерами-студентами, товаришами на відміну від спілкування з по-різному інформованим партнером-викладачем. Це розкріпачує інтелектуальні можливості студентів, різко знижує бар'єри спілкування, підвищує продуктивність спілкування.

На семінарі-дискусії, який являється моделлю предметних і соціальних відносин членів наукового колективу, студент повинен навчитися чітко й коротко виражати свої думки в доповідях і виступах, активно відстоювати свою точку зору, аргументовано заперечувати, спростовувати помилкову позицію однокурсника. На семінарі-дискусії в діалозі добре засвоюється нова інформація, чітко проявляються переконання студента.

Успішність семінару-дискусії багато в чому залежить від уміння викладача організувати дискусію та умінь студентів дискутувати. Цим умінням необхідно навчати, поступово виховувати культуру спілкування та взаємодії. Необхідною умовою розгортання продуктивної дискусії є особисті знання, здобуті студентами на лекціях і в процесі підготовки до семінарського заняття. Особливістю семінару-дискусії є те, що студенти обговорюють уже вирішені в науці проблеми. Це полегшує завдання викладача, що організує дискусію, хоча не завжди, оскільки обговорення може проводитись в контексті сучасних або майбутніх проблем науки, техніки та соціальної практики, а студенти можуть виявити знання, якими іноді не володіє викладач. У кожному випадку викладач повинен так керувати дискусією, щоб студенти практично засвоїли теоретичний матеріал, були досягнуті цілі семінарського заняття. Досвідчені викладачі, формуючи атмосферу творчої роботи, організовують студентів на виступи оцінного характеру у формі рецензії.

Ефективність семінарського заняття може бути посилена за рахунок застосування елементів так званого "мозкового штурму" і ділової гри. У першому випадку всім учасникам семінару пропонується висунути як можна більше ідей, не піддаючи їх на першому етапі критиці, а потім виділяються, обговорюються та розвиваються головні, оцінюються можливості їхнього доведення або спростування.

При використанні ідей ділової гри семінар-дискусія одержує свого роду рольове "інструментування", яке відображає реальні позиції людей, які беруть участь у науковій або іншій дискусіях. Наприклад, можна ввести ролі ведучого, доповідача, опонента або рецензента, психолога, експерта та ін. Можна запропонувати студентам ввести в дискусію будь-яку рольову позицію. Однак у будь-якому разі рольовий склад визначається цілями семінару та змістом обговорення. Доцільно ввести не одну роль, а парні ролі (два ведучих, опонента та ін.), міняти студентів, призначених на ті чи інші ролі, для того, щоб як можна більше число студентів одержало відповідний досвід.

Студент, призначений на роль ведучого, одержує всі повноваження викладача з питань організації дискусії − керує ходом дискусії, слідкує за аргументованістю доказів, строгістю використання понять і термінів, коректністю спілкування і т.п.

Опонент або рецензент відтворює процедуру опанування наукової доповіді або дисертації, магістерської роботи. При цьому опонент повинен не лише відтворити основні ідеї доповіді, позицію доповідача, демонструючи тим самим її розуміння, але й знайти вразливі місця в доказах і висновках, помилки і протиріччя, а також запропонувати свій, власний варіант вирішення проблеми.

Психолог відповідає за організацію продуктивного спілкування та взаємодії студентів у ході дискусії, домагається погодженості спільних дій, доброзичливості відносин, не допускає перетворення дискусії у конфлікт шляхом згладжування різких думок і висловлень, стежить за правилами ведення діалогу.

Експерт оцінює продуктивність всієї дискусії, правомірність висунутих гіпотез та припущень, зроблених висновків, висловлює думки про внесок того або іншого учасника дискусії в знаходженні загального рішення, дає характеристику того, як ішло спілкування учасників дискусії й т.п.

Інші учасники дискусії повинні стежити за її ходом, задавати питання доповідачеві, опонентові та рецензентові, активно включатися в спілкування на будь-якому етапі дискусії, висловлювати свої думки, судження та оцінки, доповнювати виступаючого в будь-якій ролі, висловлювати критичні зауваження щодо предмету суперечки та виконанню окремих ролей.

Далі підводять підсумки дискусії, заслуховуються та захищаються проектні завдання. Після цього проводиться "мозковий штурм" з невирішених проблем дискусії.

Особлива роль належить, звичайно, викладачу. Він повинен організувати таку підготовчу роботу, яка забезпечить активну участь у дискусії кожного студента. Він визначає проблему та окремі підпроблеми, які будуть розглядатися на семінарі; підбирає основну та додаткову літературу для доповідачів і виступаючих; розподіляє функції і форми участі студентів у колективній роботі; готує студентів до ролі доповідача, опонента, рецензента і т.п.; керує всією роботою семінару; підводить загальні підсумки дискусії, що відбулася.

Володіючи змістом семінарського заняття, знаючи шляхи вирішення обговорюваних проблем, викладач не повинен прямо виявляти це знання. Він задає питання, робить окремі зауваження, уточнює основні положення доповіді студента, фіксує протиріччя в міркуваннях. Потрібний довірчий тон спілкування зі студентами, зацікавленість у висловлюваних судженнях, демократичність, доступність і принциповість у вимогах. Ще до проведення семінару-дискусії студенти повинні одержати досвід спілкування з викладачем як із співрозмовником. Викладач заздалегідь повинен ознайомити студентів із правилами ведення дискусії, можливими ролями. Це доцільно зробити на проблемних лекціях, які передують семінарам з використанням методу мікродискусії.

Лише по закінченні семінару-дискусії викладач може зробити загальні висновки, підвести підсумки, оцінити внесок кожного і групи в цілому у вирішення проблеми семінару. Не можна придушувати своїм авторитетом ініціативу студентів, треба створити обстановку впевненості в тому, що незгода з позицією викладача в дискусії не спричинить ворожості, зниження оцінки на іспиті. Потрібно створити умови інтелектуальної напруженої роботи кожного студента та всієї групи в цілому.

Семінар-дослідження припускає попередню роботу − написання реферату, доповіді за підсумками дослідної роботи. Участь у ньому − це, насамперед, діалог студента з викладачем. Результати обговорюються на семінарі або конференції з наочним показом дослідницького матеріалу (схеми, таблиці, графіки). Частково матеріал може бути включений у дипломну роботу. При підготовці до семінару-дослідження студент вивчає результати теоретичних досліджень, складає бібліографію з теми, вчиться писати історичні огляди.

Проблемний семінар готується викладачем досить ґрунтовно: підбираються проблемні та контрольно-перевірочні питання. Такий семінар можливий лише після проходження відповідної теми. Рекомендується включати до семінару питання для інтелектуальної розминки, це може бути дискусійна стаття, по якій ставляться проблемні питання. До проблемного семінару проглядається література в рамках різних дослідницьких шкіл.

Науковий семінар, як правило, проводиться з магістрантами з тематики їхніх наукових досліджень. До участі в таких семінарах крім магістрантів запрошують наукових керівників та інших викладачів кафедри, студентів старших курсів. Наукові семінари є гарною школою публічних виступів магістрантів, навчають їх вмінню чітко та стисло викладати результати своїх досліджень, обґрунтовано відповідати на питання, відстоювати свою точку зору. Наукові семінари також сприяють розширенню наукового кругозору магістрантів, є запорукою успішного захисту атестаційної роботи.

Багаторічна практика показала, що найбільшу ефективність приносять семінари, проведені у формі колективної пізнавальної діяльності, що має певні особливості, а саме:

§        поділ студентів на групи за їхнім бажанням (з обов'язковою участю в кожній групі студента-лідера зі стійким інтересом до даного предмету);

§        постановка загальних цілей і завдань для групи;

§        робота в послідовності − індивідуальна, парна (найчастіше перехресне опитування), робота в групі, колективна;

§        обов'язкове попереднє обмеження за часом кожного етапу занять;

§        експертний аналіз;

§        оцінка роботи групи викладачем;

§        проведення самооцінки.

Істотний вплив на ефективність досягнення цілей семінарського заняття робить розташування учасників, що задає той чи інший спосіб їхнього спілкування. Традиційно викладач сидить окремо від студентів, і всі вони звернені до нього лицем, при цьому учасники дискусії адресують свої висловлення переважно йому, а не один одному. У цьому випадку реалізується групова форма занять: у кожний момент часу одна людина-викладач взаємодіє із групою як із цілим, виконує навчальну функцію по відношенню до всіх. При виступі на семінарі студент немов бере цю функцію на себе, однак, груповий спосіб спілкування зберігається. Фактично при цьому відтворюється класична форма шкільного уроку. На такому семінарському занятті виступаючі студенти настроєні на демонстрацію індивідуальної підготовки, відсутнє співробітництво і взаємодопомога студентів, спілкування між ними, як правило, не заохочується. В остаточному підсумку це не проходить безслідно для моральності студентів, оскільки виявляється, що допомога ближньому не заохочується, а карається. Вільно або мимоволі така організація навчальної роботи обумовлює індивідуалізм студентів, їхню позицію "принципових одинаків". Особистісного включення студентів на такому семінарі не відбувається, сковується інтелектуальна ініціатива, в основному вона належить викладачу. Велика психологічна дистанція між ним і студентами, ставляться бар'єри спілкування та взаємодії. Студенти мають можливість "сховатися" за іншого, відсидітися, відмовчатися, займатися під час лекції або семінару іншою роботою.

Таким чином, студент самою формою організації заняття ставиться в пасивну позицію, мовна активність зводиться до мінімуму, кожний висловлюється з особливого дозволу викладача (коли "викличуть до дошки"). Основна маса студентів мовчки "споживає" інформацію і не має достатньої практики формулювання думки професійною мовою. Язик, мова, по суті, виключені з навчальної активності, але ж мова є засобом вираження думки, виконує функції об'єктивації професійного мислення.

При іншому − круговому розташуванні всі учасники почувають себе рівноправними, викладач якби з боку спостерігає дії студентів. Більш частими стають звернення студентів один до одного, а не до викладача.

Помічено, що принцип "круглого столу" (невипадково він прийнятий на переговорах і взагалі в серйозних обговореннях), тобто розташування учасників лицем один до одного, а не в потилицю, як на звичайному занятті, у цілому приводить до зростання їхньої активності, збільшенню кількості висловлень, до більш принципового характеру дискусії. Викладач також розташовується в колі, що не заважає йому керувати групою. Це створює менш формальну обстановку, можливості для особистісного включення кожного в спілкування, підвищує мотивацію студентів, включає невербальні засоби спілкування: міміку, жести, погляди, емоційні прояви і т.п.

Принцип круглого столу властивий найбільш активній формі організації семінарського заняття − колективній. На такому семінарі здійснюється співробітництво та взаємодопомога, кожний учасник має рівне "право" на інтелектуальну активність, зацікавлений в успіхах інших і в досягненні загальної мети семінарського заняття, несе персональну відповідальність за конкретну ділянку роботи та приймає участь у колективному виробленні рішень. В умовах колективної роботи студент ділиться своїм результатом з іншими, обговорює їх точки зору, висуває свої, виступає як би в ролі викладача, займає активну соціальну позицію та виховується як фахівець і член суспільства.