Golovenkin_Pedagogika_vysshey_shkoly / Lec1_3

Європейський освітній простір Європейський освітній простір. Болонський процес.

Створення європейського освітнього простору покликано дати всім жителям регіону можливість повною мірою скористатися всією культурною, соціальною і економічною різноманітністю країн Європи шляхом полегшення доступу громадян кожної держави до освітніх ресурсів інших держав; сприяння продовженню або завершенню освіти у будь-якій європейській країні.

З метою реалізації ідеї європейського освітнього простору Рада Європи і ЮНЕСКО прийняли цілий ряд конвенцій:

Європейську конвенцію про еквівалентності дипломів, що дають доступ до університетів (1953 р.);

Європейську конвенцію про еквівалентності періодів університетської освіти (1956 р.);

Європейську конвенцію про академічне визнання університетських кваліфікацій (1959 р.);

Міжнародну конвенцію про визнання навчальних курсів, дипломів про вищу освіту і наукових ступенів в арабських та європейських державах басейну Середземномор'я  (1976 р.);

Конвенцію про визнання навчальних курсів, дипломів про вищу освіту і наукових ступенів у державах регіону Європи (1979 р.);

Європейську конвенцію про загальну еквівалентність  періодів університетської освіти (1990 р.);

Конвенцію про визнання кваліфікацій вищої освіти в європейському регіоні (Лісабон, 1997 р.);

Останніми документами вище зазначеного питання є Сорбонська (25.5.1998 р.) "Про гармонізацію архітектури європейської вищої освіти"  і Болонська (19.6.1999 р.)  декларації міністрів освіти країн Європи.

Якщо на початковій стадії розвитку інформаційного суспільства формуються національні інформаційні освітні простори, то зараз ми спостерігаємо їх інтеграцію в єдиний світовий інформаційний освітній простір. Більше того, глобальний інформаційний освітній простір може повністю реалізувати свої приховані можливості лише у випадку охоплення всього світу і відсутності перешкод для поширення інформації.

Не випадково вища освіта стало предметом уваги Всесвітньої торгівельної організації (ВТО), що вже розглядає включення вищої освіти в сферу своїх інтересів. Якщо це відбудеться, то експорт і імпорт освіти будуть здійснюватися за законами цієї організації. Завдання ВТО − забезпечити доступність освітніх послуг, що надаються навчальними закладами, надати гарантії постачальника освіти при створенні філій у будь-якій країні, експорті навчальних продуктів і програм, інвестицій у закордонні навчальні центри.

Ініціатива ВТО може відобразитися на традиційній незалежності університетів, на академічній волі професорсько-викладацького складу і призведе до абсолютної комерціалізації вищої освіти. Очевидно, що пропозиції ВТО будуть широко обговорюватися університетським співтовариством в усьому світі, але сам цей факт - ще одне свідоцтво процесів глобалізації,  які торкнулися вищої освіти у XXI ст.

 В умовах глобалізації економіки і формування світового ринку інтелектуальної праці зростає роль професійної мобільності фахівців. Молодь сьогодні менше стурбована національними відмінностями, а більше − придбанням кваліфікації, що відкриває доступ на ринок праці і користується міжнародним визнанням. І ніякий уряд вже не може ефективно управляти національною освітою, не враховуючи цього фактору. Ще в 1956р. була створена Європейська федерація національних асоціацій інженерів (Federation Europeenne d'Associations Nationales d'Ingenieurs - FEANI). FEANI має консультативний статус у ЮНЕСКО, Організації з промислового розвитку ООН і Раді Європи. В цей час в FEANI представлені асоціації 27 європейських країн, що поєднують 80 національних інженерних суспільств. Один із напрямків FEANI − присвоєння кваліфікації “Європейський інженер” − “EUR − ING” і ведення відповідного Реєстру. Статус  EUR − ING дає істотні переваги і підвищує конкурентноздатність фахівців на національному і світовому ринках інтелектуальної праці, дозволяє брати участь у виконанні відповідальних інженерних робіт, керувати престижними проектами.

Гармонізація вищої освіти проходить через модернізацію національних систем освіти і їхнє зближення у цьому процесі, через розширення академічної мобільності, зміцнення автономії вузів, підвищення їхньої самостійності в регулюванні власного розвитку і відповідальності   за якість підготовки фахівців. 

Об'єктивно необхідний характер глобалізації і інтеграції системи відкритої освіти підтверджується практичною політикою європейських держав: об'єднана Європа будує загальний університетський простір. На зустрічі у м. Саламанка в 2001 р. було вирішено створити Європейську асоціацію університетів (ЕUА), що повинна об'єднати більш ніж 700 вищих навчальних закладів різних держав Європи, що, безсумнівно, ще більше наблизить європейців до вироблення загальної освітньої політики в регіоні. Особливо важливим є те, що в ході цього процесу формуються нові інтереси, частина яких, які формулюються, наприклад, як «європейський вимір», вже проникає в навчальні плани і програми вищої освіти. Саме тому все гостріше відчуваються потреби в тому, щоб підвищувати:

§        інформованість і прозорість, які дозволили б оцінювати навчальні можливості вузів і їхню відповідність вимогам, зацікавлених сторін;

§        конвергентність і сумісність навчальних планів, особливо з погляду вертикальної мобільності;

§        захист інтересів учнів, громадян і фірм визнанням, якісною оцінкою та  координуючою акредитацією, будь то на європейських або транснаціональних рівнях;

§        число грантів і стипендій, які б надавалися  за бенефіціаріями через адміністративні межі.

В США і Великобританії ряд великих університетів приступили до створення всесвітньої університетської мережі. Глобальний віртуальний навчальний заклад зареєстрований у квітні 2001р. Його завдання − об'єднання загальних зусиль у наукових дослідженнях, розширення можливостей з обміну науково-методичних матеріалів, контролю якості навчання  і інше.

Значне просування ідеї європейського освітнього простору забезпечила Лісабонська конвенція. В ній дані визначення найважливіших понять: доступу до вищої освіти, оцінки вузів, програм і різних кваліфікацій. Визначено основні принципи оцінки і визнання кваліфікацій, визнання періодів навчання. Розроблено механізм реалізації Конвенції.

Формування європейського освітнього простору в 1999р. зафіксувала Болонська декларація, з якої і почалася епоха глибоких і масштабних перетворень національних систем освіти в Європі. Синхронізовані реформи в 29 країнах, розраховані до 2010р., одержали назву Болонського процесу.

Основними цілями Болонського процесу є:

§        побудова Європейської зони вищої освіти як передумови розвитку мобільності громадян з можливістю їхнього працевлаштування;

§        наближення освіти до ринку праці і підготовка людини, яка буде жити в єдиній Європі;

§        формування і зміцнення інтелектуального, культурного, соціального і науково-технічного потенціалу України як складової частини Європи;

§        посилення міжнародної конкурентноздатності як національної, так і Європейської систем вищої освіти, підвищення їхньої престижності у світі;

§        змагання з іншими системами вищої освіти за студентів, вплив, гроші та престиж;

§        підвищення визначальної ролі університетів у розвитку національних та Європейських культурних цінностей (університети як носії національної і Європейської свідомості);

§        досягнення більшої сумісності та порівнянності систем вищої освіти.

Болонська декларація констатує, що з метою встановлення європейської зони вищої освіти і сприяння поширенню європейської системи вищої освіти у світі повинні бути початі наступні кроки:

§        прийняття зручнішої в плані порівняння системи рівнів (щаблів) освіти, щоб сприяти працевлаштуванню європейських громадян, а також конкурентноздатності європейської системи вищої освіти на світовому ринку;

§        прийняття системи, що базується на двох освітніх рівнях. Перший рівень, визнаний на європейському ринку праці, а також у системі вищої освіти як відповідний рівень кваліфікації, повинен мати тривалість, принаймні, три роки.  Кінцевим результатів другого рівня  є ступінь магістра, що дає доступ до наукового ступеня доктора філософії;

§        створення системи залікових одиниць, тобто розвиток Європейської системи залікових одиниць (ECTS − Система європейського трансферного кредиту)  за умови, що зазначені залікові одиниці будуть прийняті університетською системою як засоби, що сприяють мобільності студентів;

§        навчання від трьох до чотирьох років на базі системи залікових одиниць (ЕСТ) при одержанні освіти на рівні бакалавра;

§        навчання не менш п'яти років на базі систем залікових одиниць (ЕСТ) при одержанні освіти на рівні магістра;

§        навчання від семи до восьми років при одержанні докторського ступеня;

§        прийняття системи порівняльних документів про вищу освіту, важливою частиною якої є стандартизований додаток до диплому (Адміністративний додаток до диплому);

§        усунення перешкод у доступі студентів до всіх послуг, які мають відношення до освіти;

§        облік часу роботи в Європі викладачів, науковців і адміністративного персоналу (науково-дослідні роботи, викладацька діяльність, навчання, стажування і т.д.) без порушення їхніх прав при нарахуванні пенсії і виплат по соціальному страхуванню; розвиток критеріїв і методології оцінки якості викладання;

§        введення такого важливого поняття, як «європейський простір вищої освіти», в тому числі щодо змісту курсу навчання, співробітництва між навчальними закладами, схем мобільності, інтегрованих програм навчання, тренінгу та проведення наукових досліджень;

§        розвиток європейського співробітництва в сфері забезпечення якості вищої освіти по єдиним (порівнянним) критеріям і методам;

§        ведення в основному децентралізованих механізмів і процедур забезпечення якості освіти, в основі яких: самооцінка; зовнішній (міжнародний) аудит якості; акредитація незалежними організаціями; публічність всіх процедур і результатів оцінки якості; прозорість управлінської і фінансової діяльності вузів.

Основною метою нової системи одержання того або іншого академічного ступеня є сприяння в працевлаштуванні європейських громадян. Разом з тим існуючі конвенції по визнанню академічних ступенів, а також структура національних інформаційних центрів по академічному визнанню і мобільності і Європейській мережі інформаційних центрів по академічному визнанню і мобільності (NARIC та ЕNIO) є неефективними в плані забезпечення зв'язку між інтелектуальним потенціалом і можливістю працевлаштування. В зв'язку з цим основними завданнями Болонських угод є вихід за рамки завдань академічного визнання в напрямку оцінки компетентності, а також підвищення конкурентноздатності європейської системи вищої освіти.

Система європейського трансферного кредиту покликана забезпечити більш чітку відповідність навчальних курсів вимогам загальної підготовки для академічного визнання вивчених за кордоном курсів і одержання певної кваліфікації. Вона заснована на принципах взаємодовіри між вузами і виключає необхідність додаткового контролю знань студентів. Система сприяє міжвузівському співробітництву, оскільки покращує доступ до інформації про програми і навчальний процес в цілому; сприяє більш чіткому уявленню про структуру підготовки з певного напрямку, зміцнює автономію вузів, які відповідають за всі рішення по визнанню документів про освіту і оцінку знань студентів. Кредити ECTS відображають відносне навантаження студента, необхідне для успішного завершення певного навчального курсу, до загального  обсягу роботи протягом всього навчального року, включаючи лекції, семінари, практичну роботу, самостійну роботу. А також проходження всіх видів оцінки знань.

В системі ECTS 60 кредитів відображають навантаження за повний навчальний рік (30 кредитів за семестр). Кредити нараховуються тільки у тому випадку, коли всі тести і екзамени з навчального курсу успішно здані. Досягненням системи ECTS є те, що вона не вимагає  яких-небудь  змін у сформованому у вузі традиційному навчальному процесі, система кредитів просто вписується в нього.

Україна прагне бути європейською державою, тому модернізація вищої освіти повинна відбуватися в рамках Болонського процесу, до якого вона  планує приєднатися в 2005 році. Для цього в Україні багато зроблено і робиться: введена багаторівнева структура вищої освіти і вводиться система стандартів вищої освіти на основі компетентної моделі професійної вищої освіти. Разом із цим, багато чого ще потрібно зробити, і першочерговим з чого є:

§        визнання всіма учасниками освітнього процесу того факту, що досягнення основних цілей Болонського процесу не самоціль системи вищої освіти України, а, насамперед засіб підвищення можливостей працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, розширення мобільності громадян і збільшення конкурентноздатності європейської вищої школи;

§        завершення нормативного і методичного забезпечення системи освіти за дворівневою структурою "бакалавр-магістр";

§        гармонізація вимог системи стандартів вищої освіти з вимогами освітніх стандартів провідних університетів і стандартів професійних союзів європейських країн;

§        зближення систем контролю якості вищої освіти і професійної підготовки з прийнятими в Європі критеріями, механізмами і методами оцінювання якості вищої освіти і акредитації навчальних закладів;

§        організація навчального процесу по модульному принципу і використання системи кредитних залікових одиниць;

§        введення прийнятних для Європи дипломів і додатків до них;

§        створення умов для розширення мобільності студентів, викладачів, дослідників і керівників.

Конкретні міри з метою приєднання до Болонського процесу визначені в Наказі МОН від 23.01.04 р. № 49. Міністерство освіти і науки планує з 2004/5 навчального року проведення педагогічного експерименту по впровадженню кредитно-модульної організації навчального процесу. В нашому університеті у цьому експерименті з першого курсу візьмуть участь сім інститутів і факультетів: ІПСА, ІЕЕ, ІФФ, РТФ, ФММ, ФЕЛ, ФБТ.