Golovenkin_Pedagogika_vysshey_shkoly / Lec1_1

Об'єктивні передумови реформування освіти Об'єктивні передумови реформування  освіти.

Визначення поняття "освіта"  дано в "Міжнародній стандартній  класифікації  освіти (МСКО)". У цьому документі під освітою розуміється «організований і стійкий процес комунікації, що породжує навчання» і далі розкривається зміст, що вкладається в кожне слово цього визначення:

§        процес комунікації − взаємини між двома чи більш особами (включаючи передачу інформації, повідомлень, ідей, знань, стратегій і т.д.);

§        навчання − будь-яка зміна у поведінці, формації, знаннях, взаєморозумінні, світогляді, у системі цінностей чи навичках (щоб вважатися освітою, навчання повинне носити плановий характер і не зводиться просто до фізичного росту,  дорослішанню чи загальній спеціалізації);

§        організоване − плановане відповідно до визначеної  моделі чи визначеній послідовності з чітко позначеними або такими що  маються на увазі цілями;

§        стійке − припускає, що в будь-якому навчальному досвіді є елементи тривалості і безперервності.            

 Освіта − це система навчання, соціалізації та розвитку, спрямована на засвоєння індивідом системи елементів об'єктивного досвіду людства, необхідного для успішного здійснення ним діяльності в обраній сфері суспільної практики та визнана суспільством як певний рівень розвитку індивіда.  При цьому під соціалізацією розуміють якісну і кількісну зміну системи цінностей, соціально значимих переконань і установок, ціннісних орієнтацій, ідеалів, моральних якостей особистості, необхідних для досягнення успіху у певному суспільстві (соціумі).

Поняття "освіта" відрізняється широтою смислових значень, багатогранністю аспектів актуальності, глибиною значимості. У класичній теорії навчання вказується, що категорія освіти має п'ять аспектів: освіта як цінність, як система, як процес, як послуга, освіта як результат.

 Освіта як цінність припускає прилучення до культури – до того багатства, що накопичило суспільство, цивілізація. Ціннісна характеристика передбачає розгляд трьох взаємозалежних блоків: освіта як цінність державна, суспільна, особистісна.

Освіта як процес – це спеціально організована передача соціально значимого досвіду, процес цілеспрямованої зміни властивостей особистості, перетворення свідомості, формування людини як особистості, як професіонала. Освіта як процес руху до заданої мети навчання характеризується суб’єктивно-об’єктивними діями викладачів і студентів.

Освіта, нарешті, може розглядатися, як результат державного, суспільного та особистісного присвоєння усіх технологій цінностей, які виникли в процесі освітньої діяльності, які значимі для економічного, морального, інтелектуального стану всіх споживачів продукції освітньої сфери. Освіта як результат (загальна середня, базова та повна вища) свідчить про завершення деякого її етапу, про закінчення навчального закладу та свідчення цього факту сертифікатом (свідоцтвом, дипломом).

 Освіта як послуга припускає створення умов для оптимального, ефективного процесу і максимального результату, якості.

Освіта як система має структуру (складові і зв'язки), що може бути представлена з різних підстав (функціональним завданням, рівням управління, видам фінансування, рівням і формам навчання і т.д.).  

Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості і вищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здатностей, виховання високих моральних цінностей,  формування громадян, здатних до усвідомленого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого,  культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення економіки  кваліфікованими фахівцями (преамбула Закону України  «Про освіту»). 

  Розглядаючи цілі освіти, доцільно привести висловлення одного із впливових соціальних філософів сучасності Зиґмунда Баумана, який вважає, що підготовка до життя − це вічне і незмінне завдання будь-якої освіти − повинна у першу чергу, і насамперед, означати розвиток здатності соціального існування у сучасному світі з його невизначеністю та двозначністю, з розмаїтістю точок зору і відсутністю авторитетів, не здатних помилятися  і вартих довіри; прищеплення толерантності і готовності поважати право бути різними; зміцнення критичних і самокритичних здібностей, необхідних для взяття відповідальності за свій вибір і його наслідки.

Таке ж змістовне трактування цього поняття “освіта” прийняте 20-й генеральною конференцією ЮНЕСКО у 1978р., де записано, що це процес і результат вдосконалення здібностей і поведінки особистості, при якій вона досягає зрілості та індивідуального росту.

 Вже до кінця ХХ століття повною мірою виявилася фундаментальна залежність нашої цивілізації від тих особливостей і якостей особистості, які закладаються в освіті.  Все більш чітко усвідомлюється зростаюча роль освіти у процесі подальшого розвитку цивілізації. Система освіти починає сприйматися не лише як найважливіший фактор технологічного та соціально-економічного розвитку тієї або іншої країни, але і як стратегічний фактор виживання цивілізації в умовах її глобальної кризи. Більш актуальним стає відоме висловлення Б. Наполеона: Загибель армії − це лихо, загибель імператора - подвійне лихо, але загибель інтелекту нації − це повна катастрофа.

Система освіти будь-якої держави повинна відповідати соціально-економічному рівню і цілям розвитку суспільства. Впродовж розвитку суспільства, зміна його цілей повинна змінюватися, модернізуватися, реформуватися і освіта.

В останню чверть ХХ століття у нашій цивілізації прискорилися і загострилися процеси, які провідні вчені світу визначають як перехід від індустріальної до постіндустріальної або інформаційної цивілізації, у якій процеси створення та поширення знання стають ключовими. Більшість дослідників цілком обґрунтовано вважають, що необхідна радикальна перебудова існуючої системи освіти, яка сьогодні вже не відповідає сучасним вимогам і не може забезпечити якісної підготовки людей до майбутнього, що стрімко наближається і ставить перед людством все нові та нові глобальні проблеми.

Про кризу освіти говорять вчені та уряди практично усіх країн світу, у тому числі і найбільш розвинених, а також експерти таких впливових міжнародних організацій, таких як ЮНЕСКО, Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Світовий банк. Сучасний освітній процес вступив у кардинальне протиріччя не лише з сьогоденням, але і з майбутнім. Система цінностей, цілей та ідеалів, що функціонує на теперішній час в освітньому процесі, не адаптована до майбутнього, все більше відстає від сьогодення, тим самим не дозволяючи вирішувати проблеми виходу із глобальної соціоприродньої кризи, яка  все більше поглиблюється.

Криза освіти має глобальний характер, вона охопила увесь світ, найбільш глибоко та гостро вразивши країни, що розвиваються, і пострадянські держави. У кризі освіти більшість аналітиків вбачають погрозу національної безпеки, сигнал до негайних і рішучих дій для його подолання. Аналіз дозволяє виділити ряд об'єктивних передумов, факторів, що спричиняються необхідність  реформування освіти. Ці фактори можна розділити на дві групи: загальні, діючі в усьому світі, та особливі, діючі в одній або деяких групах країн. Розглянемо основні передумови, що викликають необхідність реформування  систем освіти різних країн світу.

По-перше, слід зазначити, що за останні 20-30 років у світовій економіці позначилися та продовжували наростати нові тенденції, які будуть мати визначальне значення в XXI столітті для подальшого ходу економічного розвитку у всіх країнах. До цих тенденцій, насамперед, відноситься глобалізація.

Глобалізація − це якісно нове та об'єктивне явище на нинішньому етапі розвитку людства. Воно пов'язане з колосальним нагромадженням капіталу окремими компаніями і країнами, які супроводжується переростанням цього капіталу у транснаціональний і його домінування над економіками багатьох країн та їхніх політичних можливостей. Глобалізація економічної діяльності виражається у все більшому розширенні та поглибленні міжнародних зв'язків у сфері інвестицій, виробництва, обігу, постачання та збуту, фінансів, науково-технічного прогресу, освіти. У рамках транснаціональних корпорацій ростуть виробничі інвестиційні зв'язки та дифузія технології ноу-хау, менеджменту, маркетингу і т.д. Глобалізація  характеризується активізацією процесів  економічної інтеграції і поглибленням міжнародного поділу праці, підвищенням соціальної динаміки і мобільності робочої сили, підвищенням міжнародної конкуренції на ринку праці.

Слід зазначити, що глобалізація означає не просто інтенсифікацію господарських зв'язків між країнами, а принципово нову їхню якість, насамперед, посилення взаємозв'язку і взаємозалежності усіх держав, включених в систему світового господарства.

У світовому масштабі глобалізація означає більше, ніж потоки грошей, технологій, товарів і послуг. Це зростаюча взаємозалежність населення Землі, процес, що поєднує не лише економіку, але й культуру, інформаційну сферу, технології і управління. В такому розумінні глобалізація призводить до нового цікавого явища, яке можна визначити як віртуальне звуження світової цивілізації.

Іншою тенденцією є інтеграція і лібералізація міжнародної економічної діяльності, ринків. Відбувається відкриття національних економік, що означає поступове (хоча далеко не завжди послідовне та прямолінійне) ослаблення або усунення перешкод на шляху міжнародного руху товарів, послуг, об'єктів інтелектуальної власності, праці, капіталу, фінансових ресурсів.

 Глобалізація та інтеграція висувають нові вимоги до вищої освіти. З'явився попит на випускників, які відповідають міжнародним стандартам за рівнем підготовки, розвивається міжнародний ринок освітніх послуг, відбувається інтернаціоналізація діяльності вузів. Зростання економічної ролі освітніх послуг та їхня специфіка стимулювали розробку спеціальної системи норм, покликаних регулювати міжнародні зв'язки в даній сфері і прискорити їхню лібералізацію.

 Для сучасного світового ринку освітніх послуг характерні процеси регіоналізації освітніх ринків, а також посилення конкуренції як на національних, регіональних, так і в цілому на світовому ринку.

Спостерігається зростання конкуренції освітніх систем Європи і США, що проявляється, зокрема, у створенні Європейського освітнього простору, утворенні у ряді європейських держав агентств із забезпечення якості освіти, координації їхньої діяльності Європейською комісією для забезпечення високої конкурентноздатності європейської освіти у глобальному масштабі, у зміні змісту академічної мобільності, що, крім мобільності викладачів, вчених і студентів, зараз має на увазі також мобільність освітніх установ  програм і послуг.

Ще однією особливістю сучасного етапу розвитку є прискорення науково-технічної революції. Наука стає продуктивною силою суспільства, підвищується роль і частка інтелектуальної праці у валовому національному продукті, як наслідок підвищується роль освіти в економічному та соціальному розвитку суспільства.

Рівень розвитку національної системи освіти став не лише найважливішою умовою економічної та політичної незалежності країн, але й необхідною умовою ефективного входження у світове економічне співтовариство та сприяння соціального прогресу. Суспільства, сучасні або ті, що модернізуються, постіндустріальні та ті, що розвиваються, відчувають потребу у доступі до вищої освіти, диверсифікованості видів та типів програм вищої освіти, одночасно вираженій потребі у фундаменталізації базових знань, висококваліфікованих фахівцях.  Кількість студентів вищих навчальних закладів у світі зросла з 51 млн. чоловік в 1980 р. до майже 82 млн. в 1995 р. або на 61 %. Очікується, що в 2010 р. ця цифра складе близько 97 млн. чоловік.                   

Вища освіта все більше визначає соціальний статус та економічний рівень особистості. Внаслідок цього, вища освіта перетвориться з елітарної в масову. Частка осіб з вищою освітою серед працездатного населення становить: у США 25%, в Ізраїлі - 20%, у Німеччині - 13%, у Нідерландах і Великобританії 12%, у Франції - 11%, в Італії - 8%, у Польщі -7%. У США  громадяни з вищою освітою (строк навчання більше 14,5 років) становлять 25% працюючих і провадять більше половини валового продукту (ВВП).

Дані світового банку про залежність між рівнем освіченості населення та економічним розвитком свідчать, що у країнах з високим рівнем індустріалізації близько 50% осіб вікової групи 18-23 років навчається у вищих навчальних закладах різних типів. У країнах із середнім рівнем доходів цей показник дорівнює 21 % і у країнах з низьким рівнем доходів - 6%. У більшості країн Центральної та Східної Європи ці показники нижче 30%.

 В цей час суспільство здобуває все більш когнітивний характер  і, таким чином, стає все більш залежним від якості освіти та її міжнародної відкритості, що в цілому сприяє людському розвитку суспільства.  Людський розвиток − це  процес розширення можливостей вибору для громадян суспільства. Він визначається трьома основними стратегіями, що забезпечують особистості можливість:

§        прожити довге життя, зберігаючи гарне здоров'я;

§        здобувати освіту протягом життя;

§        мати доступ до коштів, що забезпечують гідний рівень життя.

Рис.1 − Діаграма динаміки індексу людського розвитку в Україні.

Протягом 1992-1996  років в Україні безупинно знижувався індекс людського розвитку (див. рис.1), що відображає відомі явища економічної кризи, зниження середньої тривалості життя та рівня освіченості суспільства. Однак, починаючи з 1997 року, спостерігається перелом цієї негативної тенденції. Україна здійнялася у рейтингу індексу людського розвитку (ІЛР) з 102 місця в 1996 році на 91 місце в 1997 році і, нарешті, зайняла 70 місце у 2002 році, увійшовши у групу країн із середнім рівнем розвитку (табл. 1.).

Таблиця 1 − Залежність рейтингу (ІЛР) від індексу рівня освіти.

Країна

Індекс рівня освіти

ІЛР (місце)

Країни з високим рівнем розвитку

Норвегія

0,99 – 1,0

0,956(1)

США

0,99 – 1,0

0,939(8)

Японія

0,99 – 1,0

0,938(9)

Німеччина

0,99 – 1,0

0,925(19)

Польща

0,997

0,850(37)

Угорщина

0,993

0,848(38)

Країни із середнім рівнем розвитку

Росія

0,986

0,795(57)

Білорусія

0,997

0,790(62)

Румунія

0,973

0,778(69)

Україна

0,996

0,777(70)

Китай 0,909

0,745(94)

Молдова

0,99

0,681(113)

Країни з низьким рівнем розвитку

Нігерія

0,668

0,466(151)

Сьєрра-Леоне

0,36

0,273(177)

Примітка: Рейтинг за даними "Human development report 2001" визначався серед 177 держав світу. З них 55 країн віднесене по ІЛР до країн з високим рівнем розвитку (ІЛР>0,8), 86 -  групі країн із  середнім рівнем розвитку і 36 - з низьким рівнем.

Рис.2 − Діаграма динаміки індексу освіти в Україні.

 Одним із складових ІЛР є індекс рівня освіти (ІРО). Зростання цього індексу в Україні після спаду початку 90-х років  почалося  у 1996 р. У 1999 році індекс досяг позначки 0,92. Значною мірою зростання індексу рівня освіти обумовлено збільшенням кількості студентів на 10 тисяч населення. Динаміка зміни цього показника представлена на рис.2. Це зростання  відбувається в основному за рахунок збільшення контингенту студентів недержавних вузів, так і за рахунок прийому студентів у державні вузи на контрактній основі. Динаміка чисельності студентів на 10 тисяч населення по джерелах фінансування представлена на наступних рис.3-5.       

Рис.3 − Діаграма динаміки змін кількості студентів в Україні.

Рис.4 − Діаграма динаміки чисельності студентів по джерелах фінансування у вузах III-IV рівня.

Рис.5 − Діаграма динаміки чисельності студентів по джерелах фінансування у вузах I-II рівня.

Наслідком прискорення НТР є скорочення строків впровадження наукового знання, відкриттів в економіку. Відбувається швидке старіння технологічних знань, зростає значення глибокої фундаментальної освіти, що забезпечує знання законів природи, законів розвитку суспільства, вміння логічно міркувати, аналізувати та пов'язувати факти, приймати рішення, вивчати явища з наукового погляду; людини, що маєє здатність далі самостійно працювати, вчитися та переучуватися, самостійно освоювати нові наукові знання, нові технології. Зростаючі інформаційні потоки і високотехнологічні виробництва вимагають не виконавців вузької спеціалізації, а фахівців широкого профілю, здатних переключатися з одного виду діяльності на іншу, з великими комунікативними вміннями і навичками.

Молоді люди, які мають диплом про вищу освіту, повинні знати, що відбувається на передньому плані науки. Освіта повинна давати людині фундаментальні гуманітарні знання, озброювати її правильним світоглядом, здатністю сприймати суспільство як складну систему, що розвивається за відповідними законами, здатністю глибоко розбиратися у сутності процесів, що відбуваються в суспільстві, і робити науково обґрунтовані висновки.

Нещодавно в США створено Національну комісію, що проаналізувала стан сучасної науки і освіти у своїй країні. Комісія зробила висновок: Америка знову перебуває перед викликом, як і майже сорок років тому, після запуску першого у світі штучного супутника Землі. Жителі США, самої могутньої країни світу, через 20-25 років можуть виявитися безпомічними перед вимогами часу. В чому причина? Комісія відповідає: у слабкій математичній та природничо-науковій підготовці школярів і, відповідно, фахівців. Причому у доповіді Національної комісії Конгресу США зазначені саме ці слова − математичний та природничо-науковий. Таким чином,  американці говорять про значимість фундаментальної природничо-наукової освіти і дають різку оцінку її якості в США. Стверджують: нація в небезпеці. Кажуть, що майбутнє Сполучених Штатів залежить саме від того, чи зуміє країна перебудувати свою систему освіти відповідно до цих фактів. Американці не просто зробили голосні заяви. Вони оголосили спеціальну програму і вже почали її фінансувати. Вже в перший рік − 5 мільярдів доларів. На наступні роки просять десятки мільярдів.

Сучасний етап розвитку цивілізації характеризується різким посиленням техногенного тиску на екосистему. Це пов'язано з невпинним збільшенням світового енергоспоживання, широким використанням так званих високих технологій, екологічна безпека яких не завжди перевірена і обґрунтована. Прикладами тому є деякі продукти генної інженерії, почастішання техногенних аварій і підвищення їхніх масштабів до глобальних  катастроф та ін. Сьогодні необхідно зрозуміти, що людина несе особливу відповідальність за майбутнє не лише людства, але й усієї біосфери, якій загрожує реальна небезпека знищення в результаті руйнівної діяльності людей. На  Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992р.) і Всесвітньому саміті із сталого розвитку (Йоганнесбург, 2002р.) відзначено, що традиційна  нестійка модель виробництва та споживання, за якою людство рухається по інерції, загрожує планетарним омніцидом.  

Це ставить перед освітою нові завдання екологічного виховання, вимагає відмови від вузькопрофесійних підходів і переходу до підготовки  фахівців широкого профілю, здатних враховувати екологічні аспекти у своїй діяльності та усвідомлювати свою відповідальність  перед суспільством за прийняті професійні рішення.

  Із прискоренням НТР пов'язана ще одна особливість сучасного етапу світового розвитку – стрімке зростання обсягу і швидкості поширення інформації, що характеризує трансформацію постіндустріальної  цивілізації  в  інформаційне суспільство. Цій трансформації сприяє бурхливий розвиток інформаційних і комунікаційних технологій та оволодіння світом ідеї  принципу мережі організації суспільної діяльності. Принцип мережі став безальтернативним для інформаційного середовища, фінансової, торговельної, телекомунікаційної, транспортної та іншої систем взаємодії між людьми. Головними ресурсами економічного, наукового, культурного та соціального розвитку постіндустріального суспільства є інформація і наукові знання, а основними коштами і каталізатором цього розвитку − нові високоефективні інформаційні технології. Інформатизація світової економіки виражається у все більш широкому використанні комп'ютерних систем, телекомунікацій, мережі Internet у сучасній економіці, науці, освіті, культурі. Інформаційні технології розвиваються прискореними, випереджальними темпами, а інформація − науково-технічна, економічна, політична, соціальна − здобуває все більше значення в житті суспільства, у тому числі для міжнародної економічної діяльності.

 В науці і освіті відбувається глобалізація дослідницької та навчальної діяльності за рахунок формування нових дослідницьких мереж і систем дистанційного навчання, які діють у світі незалежно від географічних або політичних кордонів.

 Швидко змінюється культурне життя людей практично на всій планеті. Сучасні засоби телекомунікації та інформаційні мережі дозволяють нестримно і практично миттєво поширювати в усьому світі економічну, наукову  і політичну інформацію, музику, літературу, відео продукцію і багато іншого. Результатом такої глобальної інформатизації є віртуальне звуження цивілізації,  все більш широке поширення нового середовища перебування людей, що останнім часом всі частіше називають інформаційним кіберпростором. Вплив цього інформаційного простору на людину, а також способи адаптації людей у цьому просторі являють собою нові актуальні проблеми, як для фундаментальної науки, так і для системи освіти.

 Переваги сучасних інформаційних технологій і комунікацій призводять до глобалізації ринку освітніх послуг, що інтегрує національні освітні системи в глобальне співтовариство і відкритий ринок.  В умовах глобалізації знань, у тому числі і професійних, росту масового попиту на освіту, як у розвинених кріїнах, так і в країнах, що розвиваються, серйозних змін у промисловості, індустрії інформаційних технологій і телекомунікації і, як наслідок, розвитку та створення нових освітніх технологій, освіта стає найважливішим економічним і виробничим фактором.

 Наслідком прискорення НТР і бурхливої інформатизації суспільства є загострення протиріч між обсягом  інформації, продукованої суспільством, можливістю її засвоєння за допомогою традиційних технологій навчання. Необхідність засвоєння все більшого обсягу інформації і одночасно неможливість охоплення цієї інформації традиційними методами вимагає від системи освіти створення нових технологій пізнання, засвоєння навчального матеріалу. Ці нові технології навчання повинні створюватися з врахуванням наявного досвіду, сучасних технічних можливостей та одночасно мати у своїй основі принципово відмінні від традиційної структури і форми пізнавальної діяльності.

У посттоталітарних державах крім загальних факторів діє ряд причин, які можна визначити як специфічні. Насамперед, це зміна соціально-економічної системи, перехід від твердої планової економіки до ринкової, заміна командно-адміністративних методів керування сучасними механізмами економічного регулювання. У нових державах кардинально змінилися виробничі відносини, що призвело до появи ринку праці зі своїми специфічними вимогами, конкурентною боротьбою та ін. В цих умовах підготовка вузького фахівця на конкретне робоче місце з подальшим працевлаштуванням стала нерентабельною і просто неможливою. 

Перехід до ринкової економіки неминуче супроводжується демократизацією і лібералізацією суспільно-політичної системи, підвищенням ролі і значимості особистості в суспільстві. Через це особистість, її інтереси повинні стати цільовим вектором реформування системи освіти.

Починаючи з 70-х років, у СРСР створилася парадоксальна ситуація, коли, вичерпавши можливості екстенсивного розвитку, технічно відстале в багатьох галузях виробництво стримувало розвиток вищої освіти. Крім того, посилилася диспропорція в оплаті інтелектуальної праці, знизилася його престижність, у людей не було стимулів для максимального використання своїх знань, відбулася девальвація вищої освіти, що, зрештою, призвело до різкого погіршення якості спочатку шкільної, а потім і вищої освіти. Низький рівень оплати праці в освіті привів до зниження якісного складу викладацького корпусу, погіршенню його загальної та методичної підготовки, помітному зниженню професійної відповідальності за якість праці і результатів своєї діяльності. Випускники педвузів не йдуть у школи, відбувається швидке старіння викладацького складу. Цей негативний фактор, на жаль,  діє і по сьогодні. Заморожені і не працюють відповідні статті Законів України «Про освіту» і «Про вищу освіту», що передбачають оплату шкільних педагогів на рівні не нижче середньої в промисловості, а професорсько-викладацького складу вузів – вдвічі.

Науково не пророблений перехід до ринкової економіки в багатьох пост радянських державах призвів до різкого економічного спаду. Різко знизилося фінансування сфери освіти і науки. Це призвело до морального та фізичного старіння матеріально-технічної бази навчальних закладів, деградації інфраструктури.

Згідно з досвіду розвинених країн необхідно, щоб частина ВВП, що витрачається на освіту, становила не менше 10%. А на наукові дослідження − 3-5%. Наприклад  США, Франція витрачають по 16%, Німеччина − 12%, Фінляндія − 7,2%.  Україна в останні роки витрачає на освіту менш ніж 4% ВВП (досягало і  2,6%), хоча Закон "Про освіту" вимагає витрат на ці потреби не менш 10% національного доходу, або близько 8% ВВП.

Таким чином, необхідність реформування системи вищої освіти в пост радянських країнах, у тому числі в Україні, обумовлена не лише загальними та універсальними причинами, але і специфічними, як успадкованими від колишнього СРСР, так і тими, що виникли в Україні за останнє десятиліття.