Частина друга

ЛІТЕРАТУРНЕ РЕДАГУВАННЯ

...читач одержує лише той капітал,

який автор вложив у свою працю.

С. МАРШАК

РОЗДІЛ П'ЯТИЙ

ТОЧНІСТЬ СЛОВОВЖИВАННЯ

ВСТУПНА УВАГА

Твір не перестає бути художнім, якщо на сто-двісті сторінок кілька слів вжито неточно. Неточне слово не знімає художності твору, а тільки послаблює її. Але послаблює настільки, що звучання півтоном інакше ви­являється достатнім, «щоб мова твору стала суконною, щоб звелася нанівець уся краса твору»¹. А коли ще взяти до уваги, що творчість — річ надто індивідуальна, що «процес писання досить складний і вередливий»², то ми змушені будемо визнати: неточність слова таки відчутно дошкуляє художності викладу.

Здавалося б, зовсім непомітний огріх таїть у собі небезпеку. Непомітні помилки ведуть до того, що напи­сане автором читачі починають «пояснювати по-своєму» ³.

Тому письменники змушені «...відбирати точні, влучні слова, слова, що відповідають смислу означуваного ни­ми поняття» ¹.

ТЕРМІН

Майже у кожному випадку використання слова мож­на спостерігати помітну динаміку значення. Так, у ряді повідомлень: «йду берегом» (тобто «рухаючись понад річкою»), «карась іде на черв'яка» (тобто «клює»), «лист іде п'ять днів» (тобто «перебуває в дорозі»), «все йде добре» (тобто «успішно»), «іти в мореходну школу» (тобто «вступати») — значення слова — «іти» неодна­кове. А це змушує нас відрізняти слово в мові (як си­стемі) і слово в мовленні². Це спонукає розрізняти два моменти, які зараз у дослідженнях розглядаються під рубрикою точності слововживання: розрізняти майстерність відшукання промовистої де­талі і майстерність точного означуван­ня словом знайденої деталі.

Л. Мишковська в книзі «Мастерство Л. Н. Толстого»³, в розділі «Поиски точного слова», розглядає різні ва­ріанти початку І глави повісті «Хаджі Мурат»:

№ 1 (копія):

«В тихом воздухе был отчетливо слышен звук железных подков, ударов их о камень до­роги, и пахло кизяком и моло­ком».

№ 2 (поправки рукой Толстого):

«В тихом воздухе только что затихло пение муздзина, слышны были женские, детские и мужские голоса и мычание коров, и пахло кизяком и моло­ком».

№ 3 (следующая копия с новими поправками):

«В тихом воздухе только что затихло напряженное пе­ние муздзина и отчетливо слышны были женские голоса снизу от фонтана и дет­ские и мужские голоса из саклей...» (Выброшено «и мычание коров, и пахло кизяком и моло­ком») .

№ 4 (новые поправки):

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . и мужские голоса из сакле и, нагроможденных одна над другой по всей г о р е».

№ 5 (новые поправки):

Слышны были женские и детские голоса снизу от речки и мычание коров и блеяние овец, разбиравшихся по тесно слепленным друг с другом саклям аула». (Выброшено « у фонтана», «мужские голоса» и «из саклей, нагроможденных одна над другой по всей горе»).

№6 (окончательный текст):

«Только что затихло напряженное пение муздзина, и в чистом горном воздухе, пропитанном запахом кизячного дыма, отч є т л и в о с л ы ш н ы б ы л и, из-за мычания коров и блеяния овец, разбиравшихся по тесно, как соты, слепленньш друг с другом саклям аула, гортанные звуки спорящих мужских голосов и женские, и детские голоса снизу от фонта­на¹.

До чого веде кожна така правка? До більш точного називання словом уже знайденої деталі? Ні. Відповідь очевидна, і про це пише Л. Мишковська. Кожна правка Л. Толстого веде до поступового невпинного наростання, нагромадження деталей певного значення і до заміни одних — іншими, більш промовистими. До чого веде, на­приклад, перша правка? (Варіант № 2). В уривок вводя­ться яскраві деталі: «Затихло пение муедзина, слышны были женские, детские и мужские голоса и мьічание ко­ров». Призначення цих деталей цілком зрозуміле — в своїй єдності, в сукупності вони передають живе зву­чання, оркестровку людських голосів та голосів тварин. Тут саме це і необхідно Л. Толстому.

Проте авторові не завжди вдається відразу знайти і промовисту деталь і вдале словесне вираження її. Це тому, що «процес писання досить складний та вередли­вий», і часто, в ході реалізації задуму, «... думки напли­вають з такою хуткістю, що письменник не встигає їх записувати» ². Він не зупиняється «над незграбністю фра­зи чи відсутністю потрібного слова»³, не завжди думає над тим, наскільки відібрані ним слова відповідають смислу означуваного поняття.

Приклади, взяті Л. Мишковською з творчої лаборато­рії Л. М. Толстого, досить красномовно свідчать про вимогливість письменника до художньої деталі, про тернистість пошуків деталі.

Значить Л. Мишковська під рубрикою про «точність слововживання» говорить фактично про пошуки матеріа­лу, а не слова. Що ж тоді треба розуміти під терміном «точність слововживання»?

К. Чуковський в книзі «Мастерство Некрасова»¹, аналізуючи творчу лабораторію поета, зупиняється на цьому питанні. Він розглядає і аналізує пошуки та ви­могливість зовсім іншого ґатунку — вимогливість саме до слова.

Деталь знайдена. Вона задовольняє поета. Але пи­сьменник не припиняє роботи. Він знову і знову повертає­ться до деталі й шукає слово, яке б найбільш рельєфно передало її². Змальовуючи сільського жебрака, який си­дить біля багаття, Некрасов спершу написав так:

«Патриархом библейских времен

Он глядел, драпируясь в «рогожу».

Але «драпируясь», що іде від французького кореня (draper), не пасувало до характеристики цього мешкан­ня новгородського села. Тому в другому варіанті чи­таємо:

«Патриархом библейских времен

Он глядел, облаченный рогожей».

Та архаїчне «облаченный», певно, видалось Некрасову дещо урочистим, і тому в третьому варіанті читаємо:

«Патриархом библейских времен

Он глядел, завернувшись в рогожу».

«Завернувшись» слово щоденного вжитку. Воно най­більш природно сприймається тут, і Некрасов спинився на цьому.

Із наведених прикладів видно, що саме в пошу­ках слова для вираження знайденої де­талі знаходиться найбільш дошкульний стик між індивідуальним (знахідкою письменника) і загальним (словом, яке він хоче використати, щоб якнайчіткіше, якнайрельєфніше вирізьбити знайдену деталь і донести її до свідомості чита­ча). Саме тут письменник потребує читацької (редак­торської) перевірки написаного.

Ставши на позицію читача, письменник помічає, що досить яскраві і ясні в його свідомості думки виражені туманно. Починає помічати випадкові вирази, над якими зовсім не задумувався в процесі писання: вважав їх при­родними, простими, зрозумілими. Зараз же, вдруге пере­читуючи написане, він відчуває, що цілком «природні», «прості» і «зрозумілі» вирази насправді непридатні для реалізації задуму. Ось чому,— думка Г. Гуліа,— прави­ти, звичайно, важче, аніж писати, поспішаючи за дум­кою. Ось чому «основна робота провадиться письмен­ником в час правки рукопису»¹.

Перечитуючи, шліфуючи твір, автор основну увагу зосереджує на доступності викладу та на чіткості розпо­віді. Візьмемо приклад з творчої практики М. М. Коцю­бинського, який, за словами М. Горького, ставив до себе «вимоги надто суворі»²і старанно працював над точ­ністю словесного вираження деталі.

Його вимогливість випливає з переконання, що «... мо­ва в белетристичному творі — половина, коли не більше, краси його» ³. В нього зустрічаємо такі правки ⁴:

Перший варіант: Остаточний варіант:

На всьому лежала пе- На всьому одбились слі-

ч а т ь убожества («Лялечка»). ди убожества.

— Добре, я говоритиму по — Добре, я говоритиму по-

молдуванськи, тільки не знаю, молдуванськи, тільки не знаю,

чи зрозумієте гаразд, бо я по- чи зрозумієте гаразд, бо я н е

гано володію вашою дуже знаю вашу мову. мовою.(«Для загального доб­- ра»).

І в першому і в другому випадках від заміни слів думка, деталь зовсім не потерпіли, не змінились. Але в око відразу впадає інше: заміняються слова, вживані в певній сфері спілкування (за свідченням Л. Паламар­чука, книжні) словами загальновживаними. М. Коцю­бинський робить правку з огляду на чи­тача, він добивається, щоб незвичне або невірно вжите слово у найширшого читача не гальмувало сприймання думки. Якщо письменник спочатку працював над шліфовкою думки, то тепер він добивається загальнодоступно­сті її і змушений лексичний матеріал «вузького побуту­вання» заміняти словами широкого вжитку — він змуше­ний зараз ще раз зважити, наскільки вірно, рельєфно деталь, думку виражено сло­вом. Він редагує свій твір.

Вся ця копітка робота провадиться тому, що «процес словесно-образного пізнання, почавшись у поета, про­довжується читачем»¹. Читач сприймає авторську деталь (пізнане автором) через слово, і тому письменник не може бути байдужим до мовного досвіду читача. Пи­сьменник іде від дійсності до слова, а читач — від слова до розуміння дійсності. «Типи процесу в письменника та читача... зовсім відмінні, але суть одна... пізнання, осмис­лення дійсності засобами образного слова»¹. І щоб про­цес пізнання дійсності у читача не гальмувався, пись­менник часто буває змушений (див. приклади з М. Ко­цюбинського та М. Некрасова) вносити словесні корек­тиви. Допомогти йому в цій роботі, власне, і покликаний редактор.

Отже, правильність відбору слова з лексичного ар­сеналу мови — необхідна умова точності слововживання. Необхідна, але не єдина. Якщо в наведених прикладах процес пізнання читачем гальмується, то можливі випад­ки, коли він може і урватися.

Так у памфлеті Я. Галана «Отець тьми і присні» спершу стояло: «...Коли в ході операцій, які проводив Гуадетті, виникали непередбачені труднощі, він не зу­пинявся ні перед чим: робив підлоги...» ².

Що значить словосполучення робив підлоги — відра­зу, без аналізу тексту, визначити важко. Використане автором словосполучення різко відходить від усталеного практикою вживання в мові і цим самим утруднює розу­міння тексту. Певно, Я. Галан мав на увазі вираз за­ймався підробкою (див. це речення у збірках памфлетів і творів публіциста).

Проте з наведеного прикладу може видатись, що зро­зумілість — не обов'язкова риса точності слововживан­ня, що основне — правильність відбору слова в мовному арсеналі (адже, якщо слово незрозуміле, значить, воно і невірно відібране). Та це тільки здається. У М. Шоло­хова в «Тихому Доні» є таке речення: «...смотрели с нескрываемым уважением на небольшой Алешкин кулак величиной с ядреную тыкву-травянку³. У М. Двор-кіна в замітці про Д. І. Безутлого («Серце художника») читаємо: Він згадував сліпого співака, якого чув у Бен­галії. Акомпануючи на двострунній д о м р і-т у т а р і, старий співав про Індію¹.

Для авторів у наведених прикладах єдино точні сло­ва для означення знайденої деталі — трав'янка, тутара. Але для широкого читача вони незрозумілі, і деталь (думка чи її частина) із викладу випадають. Тому, зва­жаючи на мовний досвід читача, письменники змушені були певною мірою прояснити значення точного слова. Прояснити прикладкою. Використовуючи рухомість зна­чення слова, письменники вводять у виклад не просто слова трав'янка, тутара, а тикву-трав'янку, домру-тутару і цим самим, не розриваючи сприймання викладу, до­носять до читача значення деталі. Значить, зрозумілість відібраного слова — ще одна із умов точності слововжи­вання.

Отже, точне слововживання має місце тоді, коли про­цес пізнання нового читачем не розривається незрозуміло вжитим та не гальмується невірно вибраним словом, коли автор і читач адекватно розуміють слово викладу.

А досягти цього іноді нелегко. Невдало відібрані сло­ва (вжиті «поки що», з надією виправити потім) можуть або нечітко, або невірно означити думку автора й «викли­кати хоч би мале роздратування, що зразу ж відіб'є­ться на мисленні і внесе дисгармонію» ².

Неправильно означені словом думки легко можуть бути виявлені читачем, а нечітко означені — не завжди. Порівняємо два приклади, взяті з творчої практики М. Коцюбинського ³.

Рукописний варіант:

1. Романко зразу розсмі­явся, почувши Семенове ба­жання вчитись...

(«Ціпов'яз»).

2. Міцно і довго парубки стискали руку Маркові, якось по-новому дивились в очі.

(« Fata morgana», ч. 11).

Друкований текст:

1. Романко зразу зарего­тався, почувши Семенове ба­жання вчитись...

2. Міцно і довго парубки трясли йому руку, якось по-новому дивились в очі.

У першому прикладі немає нічого, що могло б внести «дисгармонію» в мислення читача. Проте слово розсміяв­ся автор виправив на більш конкретне зареготався, виді­ляючи ним глумливо-зверхній характер сміху Романка і кладучи додатково ще один характеризуючий, різко нега­тивний мазок на образ одного із героїв твору. Автор фактично додав у виклад ще одну важливу художню деталь.

В другому прикладі письменник слово стискали спо­чатку виправив на душили, а потім на трясли.

З заміною слова думка автора лишилася недоторка­ною. В ситуації, коли молодь збуджено і радісно вітає Марка Гущу, що повернувся в село після арешту, слово стискали (руку) недоречне (інша справа якби стискали в обіймах тощо). Тому автор замінив слово-неточність.

Говорячи про «неточність слововживання», найчастіше мають на увазі випадки, коли значення слова чи слово­сполучення сприймається не відразу, коли слово зовсім «бо якоюсь мірою гальмує сприймання тексту. Ці неточ­ності стають предметом уваги редактора.

На цих випадках «неточностей» ми й зупинимося.