Fw-_ekologia / 1

Тема: Вступ. Л - 1

1. Основні поняття

Зміст екологічної освіти можна висловити у вигляді трьох взаємопов’язаних компонентів:

- знання еклдлгічних законів, правил, теорій, понять, наукових фактів;

- практична діяльність в реальних ситуаціях, пов’язана з вирішенням екологічних проблем;

- емоційно-естетичне сприймання природи та ставлення людини до неї.

Е. Геккель у 1866 році запропонував назвати загальне ічення про взаємовідносини організмів та навколишнього середовища екологією.

Термін “екологія” походить від грецького слова “oikos”, що в дослівному перекладі означає дім; жилище; та в широкому розумінні слова розуміють як середовище мешкання.

Сучасна екологія з окремого розділу біології перетворилася на комплекс фундаментальних та прикладних дисциплін, що переживають нині стадію активного флормування. Відбулося значне розширення терміна, з’явився екологічний підхід до різних проблем людської практики – від очищення та озеленення вулиць міст до виробничих завдань і, нарешті, викристалізувалося загальне ставлення до проблеми антропогенного впливу на середовище мешкання – повітря, грунти, клімат як до екологічних проблем. В

Екологія – це наука, що вивчає відношення організмів (особин, популяцій, біоценозів і т. д.) між собою та з оточуючим середовищем із неорганічною природою), загальні закони функціонування екосистем різного ієрархічного рівня; середовище мешкання живих істот, включаючи людину.

Глобальна екологія вивчає біосферу в цілому, тобто екологічну систему, що охоплює всю земну кулю.

Головні задачі сучасної глобальної екології:

1. Вивчення антропогенних змін в оточуючому середовищі;

2. Обґрунтування методів збереження й поліпшення цього середовища в інтересах людини;

3. Прогнозування змін екологічної ситуації у майбутньому;

4. Розробка заходів, спрямованих на збереження та поліпшення оточуючого середовища людини, та попередження небажаних змін біосфери.

Екологія як наука сформувалася в середині 19 століття.

У 1866 р. німецький вчений Ернст Геккель в монографії “Загальна морфологія організму” назвав екологією один з розділів біології – науку про умови мешкання організмів в оточуючому їх, середовищі.

Організми, що живуть у біосфері можна вивчати на рівнях:

• популяцій;

• угрупувань;

• біогеоценозів, тобто екосистем.

Популяція – група особин одного виду, що знаходяться у взаємодії, разом населяють загальну територію і відновлюють себе (латин. “populus” – народ, населення).

Спільні угрупування – сукупність організмів різних видів, пов’язаних матеріально-енергетичними зв’язками, які населяють певну територію.

Організми, що синтезують органічні речовини з неорганічних сполук із використанням енергії сонця називають автотрофами.

Організми, що синтезують органічні речовини з неорганічних сполук із використанням енергій, що звільняються при хімічних реакціях – хімотрофи.

Організми, що живляться готовими речовинами називаються гетеротрофи.

Спільні угрупування – організаційна одиниця, яка має деякі особливі властивості, що не притаманні складовим її компонентам (а саме особинам, популяціям).

Основні угрупування характеризуються великими розмірами та завершеністю організації, що забезпечує їх відносну незалежність. Вони потребують ззовні лише сонячну енергію і практично є незалежними від сусідніх угрупувань.

Мілкі – угрупування, які в тій чи іншій мірі залежать від сусідніх угрупувань.

Сукупність рослин – фітоценоз

Сукупність тварин – зооценоз

Сукупність мікроорганізмів – бактеріоценоз

Термін угрупування часто використовують як синонім біоценозу.

Біоценоз – (від лат. “bios” – життя та “koino`s” – загальний) – угрупування спільно мешкаючих та взаємопов’язаних організмів; сукупність живих компонентів (рослин, тварин, ґрунтів, мікроорганізмів).

Біогеоценоз (екосистема) – складний природний комплекс живих та неживих компонентів, що взаємодіють між собою та оточуючим середовищем і знаходяться в матеріально-енергетичних залежностях.

Сукупність біогеоценозів планети утворює гігантську екосистему – біосферу.

Біогеоценози можуть формуватися на любій частці земної поверхні – на суші, воді. Біогеоценози бувають степовими, болотними, луговими і т. д.

У структурі любого біогеоценозу виділяють 4 структурні компоненти:

1. абіотичне оточення (весь комплекс неживої природи, звідки біогеоценоз отримує продукти для існування і куди виділяє продукти обігу);

2. комплекс автотрофних організмів – продуценти, що забезпечують органічними речовинами та енергією всі інші організми (фототрофні рослини, фотосинтезуючі бактерії);

3. комплекс гетеротрофних організмів – консументів, що живуть за рахунок живлющих речовин, створених первинними продуцентами (консументи – тварини та безхлорофільні рослини);

4. комплекс організмів, що розкладають органічні сполуки до мінерального стану – це редуценти або деструктори, що представлені мікроорганізмами – бактеріями, грибами, найпростішими, а також організми, які живляться мертвими органічними сполуками.

Між усіма чотирма ланками існує закономірний зв’язок.

2. Основні закони. (Сформульовані Комменером)

1. Все пов’язано з усім (загальний зв’язок процесів і явищ у природі);

2. Усе повинно кудись діватись (будь-яка природна система може розвиватися за рахунок використання енергетичних і інформаційних можливостей оточуючого середовища);

3. Природа знає краще (поки що ми не маємо абсолютно правильної інформації про механізми й функції природи, ми легко можемо зашкодити природі, намагаючись її поліпшити);

4. Ніщо не дається дарма (глобальна екосистема – єдине ціле, в рамках якого ніщо не може бути виграно або втрачено, не може бути об’єктом загального поліпшення; усе отримане в процесі людської праці повинне бути відновлене, відшкодоване).

3. Сучасна екологія. Місце екології у системі наук.

Як міждисциплінарна наука, екологія взяла на озброєння всі методи теорії систем і на цій основі опинилася на перехресті біологічних, гуманітарних, інженерно-технічних наук. Екологія при цьому залишається точною біологічною наукою, що досліджує живі об’єкти та їх сукупність, але вона стала і гуманітарною наукою, тому що визначає місце людини в природі, формує її світогляд та сприяє оптимізації розвитку соціальних та виробничих процесів. В 60-70 р. посилюється прикладна направленість екології.

Існують інші способи розподілу екології.

Сучасна екологія складається з 4-х взаємопов’язаних, але до певної міри самостійних розділів, що виходять один з одного:

1. Факторіальна екологія або аутекологія (вивчає фактори середовища та їх, вплив на живі організми);

2. Демекологія (вивчає популяції та їх зв’язок між собою та довкіллям);

3. Синекологія (розглядає закономірність співіснування організмів, їх, угрупувань у зв’язку одне з одним й умовами існування, тобто вивчає екосистеми);

4. Соціальна екологія (вивчає взаємодію людини та біосфери й місце людського суспільства у природі).

К. М. Ситник та М. І. Будико (1990-1992) розділяють екологію на 3 частини:

• Загальна екологія (вивчає основні закономірності функціонування екологічних систем);

• Глобальна екологія (вивчає біосферу в цілому);

• Прикладна екологія (об’єкт вивчення – взаємовідносини живих організмів із середовищем).

За думкою Г. Білявського та М. Падуна (1991) в екології існує 5 основних блоків:

1. Біоекологія; (2)Геоекологія; (3)Техноекологія;

(4)Соціоекологія; (5)Космічна екологія.

М. Ф. Реймерс (1990) вважає, що до складу сучасної екології входять 39 основних розділів, а сама вона тісно пов’язана з 70 великими науковими дисциплінами.