Все по БЖД / Тема 2-БЖД. Students

Тема 2-БЖД. Анатомія людини. Фізіологія людини. Критичні органи за дії небезпечних і уражаючих факторів. Органи сприйняття небезпечних і уражаючих факторів

–рефлекторна здійснює складні рухомі і вегетативні рефлекси. Аферентними (чутливими) шляхами зв’язується з рецепторами, а еферентними – із скелетною мускулатурою і всіма внутрішніми органами. Нервові центри спинного мозку являються сегментарними (робочими) центрами. Їх нейрони безпосередньо зв’язані з рецепторами і робочими органами.

–провідникова – здійснюється низхідними і висхідними шляхами в білій речовині спинного мозку між головним мозком і окремими сегментами спинного мозку.

Периферійна і вегетативна нервові системи відповідають за інервацію внутрішніх органів.

Селезінка – функції:

–елімінація (видалення) еритроцитів і тромбоцитів, які завершили свій життєвий цикл;

–депонування крові та заліза;

–розмноження і антигензалежна диференціація лімфоцитів та утворення антитіл

–вироблення біологічно активних речовин, які пригнічують еритропоез (утворення) в червоному кістковому мозку

1

Печінка – у людини виконує захисні, знешкоджувальні, ферментативні і видільні функції, бере участь у процесах травлення, кровотворення, білковому, вуглеводному, жировому, мінеральному обмінах, обміні вітамінів. Уражається токсинами, які можуть визивати онкологічні захворювання.

Еритроцити – (від грец. ἐρυθρός – червоний і κύτος – вмістилище, клітка) – червоні кров’яні тільця (клітини крові) людини, хребетних тварин. Основна функція еритроцитів – перенесення кисню від легень до тканин і вуглекислого газу від тканин

до легень.

Тромбоцити – (від грец. θρόµβος, "згусток" і κύτος, "клітина") – невеликі (2-4 мкм

діаметром) без’ядерні дископодібні структури, циркулюють з кровотоком. Лімфоцити – (від лімфа, від грец. kýtos – вмістилище, тут – клітина) – клітини імунної

системи, які є різновидом лейкоцитів, і які відповідають за набутий імунітет. В нормі

лімфоцити складають від 18% до 42% загальної кількості лейкоцитів крові. Лейкоцити – (від грец. λευκος – білий; грец. κύτος – клетка) – білі кров’яні клітини в

крові людини і тварин. Захищають від зовнішніх і внутрішніх патогенних (інфекційних) агентів.

Антитіла – (імуноглобуліни) – особливий клас глікопротеїнів (білок + гетероолігосахарид), які використовуються імунною системою для ідентифікації і нейтралізації чужорідних об/єктів (бактерій, вірусів

Лімфа – (від лат. lympha – чиста вода, волога) – прозора в’язка безкольорова рідина, містить лімфоцити і не містить еритроцити. Функція лімфи – виведення білків, води,

солей, метаболітів, токсинів із тканин в кров.

Імунна система – сукупність органів, тканин, клітин, які забезпечують захист організму від захворювань, ідентифікуючи і знищуючи патогени, пухлинні клітини тощо.

Летаргія (від грец. λήθη – « забуття», і ἀργία – « бездіяльність») – хворобливий стан подібний на сон, людина нерухома, відсутня реакція на зовнішні подразники, різко знижені зовнішні ознаки життя (т.з. «несправжня смерть»). Може продовжуватись від

декількох голин до декількох років.

Безсо.ння– порушення сну, зумовлене ослабленням гальмівного процесу в корі головного мозку. Причини безсоння можуть бути зумовлені різними стресами. Тривалість безсоння залежить від стану нервової системи, її чутливості до стресів. Безсоння може зумовлюватись нервово-психічними розладами, інфекційними хворобами, захворюваннями внутрішніх органів.

Аналізатори Зір – ( бінокулярний, стереоскопічний) – за допомогою зору людина сприймає світлові сигнали. Очі сприймають електромагнітні промені в діапазоні від 390 до 750 нанометрів. Сила світла вимірюється в канделях на квадратний метр (кд/м2), або в нітах на квадратний сантиметр (нт/см2). Реальне, не кольорове електромагнітне випромінювання трансформується в мозку людини в кольоровий (віртуальний) світ. Ультрафіолетове випромінювання шкідливе для зору.

Слух – одне із п’яти зовнішніх чуттів, сприймає звуки за допомогою вуха. Через барабанну перетинку вуха інформація попадає в мозок, де і розпізнається. Людина сприймає звуки частотою від 16 Гц до 20000 Гц. Органи слуху критичні до звукових коливань. Межа болю для вуха – 140 дБ. Захист – спеціальними навушниками.

Нюх – сприйняття і розрізняння запахів: приємних і неприємних. За допомогою нюхового епітелію, розміщеного у верхній частині носа сприймаються нюхові сигнали, які передаються в мозок, де і ідентифікуються. Попереджає людину про можливі шкідливі речовини.

Тактильні відчуття – здатність відчувати дотик, тиск, вібрації за допомогою

рецепторів в шкірі, м’язах, слизових оболонках. Рух повітря відчувається: пальцями – 2 г/см2, п’ятами – 250 г/см2.

Смак – сприйняття речовин через смакові рецептори. Разом із нюхом запобігають попаданню в організм небезпечних речовин.

2

Шкіра – ( грец. derma, лат. cutis) – зовнішній покрив тваринного організму, служить для захисту внутрішніх органів від зовнішніх біологічних і фізичних факторів. Підтримує температуру тіла, приймає участь у диханні і обміні речовин між внутрішнім і зовнішнім середовищем.

Сигнал – біль – за допомогою больових рецепторів сприймає небезпечні сигнали як внутрішні, так і зовнішні. Біль – фізіологічна реакція на самозбереження організму.

Дендрит – ( грец. δένδρον – “ дерево”) – дихотомічно (роздвоєно) розгалужений відросток нервової клітини (нейрона).

Нейрон – ( грец. νεῦρον – волокно, нерв) – високоспеціалізована клітина нервової

системи.

Нервова система – об’єднання усіх нервових структур (клітин) в єдиний функціональний комплекс, в якому розрізняють центральну (головний та спинний

мозок) і периферичну.

Реце.птор– складне анатомічне утворення (дендрити, нейрони, глія, інші клітини) для сприйняття і передачі інформації в головний мозок.

Пам'ять Розрізняють такі види пам’яті:

Короткочасна пам'ять – зберігає інформацію під час обмеженого, як правило, невеликого, проміжку часу.

Довгочасна пам'ять – зберігає інформацію тривалий час

Оперативна пам'ять займає проміжний стан

Розрізняють також зорову, рухову, емоційну, тактильну, нюхову, смакову, образну, словесну, слухову пам'ять.

Зорова пам'ять забезпечує запам'ятовування технологічних операцій, які вимагають особливої уваги. Пам'ять буває тривала і короткотривала.

Рухова пам'ять – лежить в основі навчання рухам, вироблення побутових, спортивних і трудових навичок, навичок письма.

природи, запахи, звуки та мелодії.

Словесна пам'ять полягає у запам'ятовуванні, збереженні і відтворенні прочитаного, почутого або сказаного.

Слухова пам'ять дає змогу контролювати роботу механізмів і машин, сприймати аварійні звукові сигнали.

Довільна (логічна) пам'ять характеризується наявністю спеціального завдання: запам'ятати для того, щоб потім відтворити. Запам'ятовування являє собою спеціальну дію, спрямовану на збереження людиною певної інформації в певномувигляді і на певнийчас. Усі види пам'яті взаємопов'язані

Мислення Мислення – процес відтворення загальних властивостей предметів і явищ, знаходження закономірних зв'язків і відносин між ними.

Мислення – дає змогу пізнавати те, чого ми безпосередньо не спостерігаємо, передбачити хід подій, результати наших власних дій, прогнозувати розвиток процесу і результати

3

майбутніх дій; це здатність людини правильно і швидко виносити судження і приймати рішення.

Мисленнідіїтаоперації. Мислення(розумовіоперації) складається з таких процесів, як порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, конкретизація, узагальнення, які взаємозв'язані та існують як система операцій, у якій дія кожної з них є зворотною операцією.

Порівняння – визначає подібні і відмінні ознаки, властивості рівних об'єктів. Все в світі пізнається не інакше, як через порівняння.

Аналіз – мисленне розділення об'єктів свідомості, виділення окремих їх частин, елементів, ознак і властивостей.

Синтез – мислене об'єднання окремих частин, ознак і властивостей об'єктів у єдине ціле. Аналіз і синтез є протилежними і водночас нерозривно пов'язаними між собою процесами, постійно чергуються і переплітаються. Це основні операції мислення.

Абстрагування – мислене відокремленняодних ознак та властивостей від інших і від предметів, яким вони притаманні. Абстрактним є наукове мислення, тому що абстракція відіграє провідну роль в утворенні тих понять, у яких воно виявляється і яки ми оперує; абстракція готує основу для широких і ґрунтовних узагальнень.

Пізнання являє собою рух думки від конкретного до абстрактного і знову до конкретного.

Конкретизація – це перехід від абстрактного до конкретного.

Узагальнення – розкриття загальних властивостей і відношень, що існують в реальній дійсності. Від глибини узагальнень залежить і коло передбачень, які може зробити людина.

Розрізняють три форми мислення: судження, умовиводи, поняття.

Судження – це рух нашого мислення, ототожнення і розрізнення його об'єктів, переходи від поодинокого до загального, від конкретного до абстрактного і навпаки, від причини до наслідку, від частини до цілого.

Судження – форма мисленого відображення об'єктивної дійсності. В судженні ми завжди стверджуємо або заперечуємо наявність у певному об'єкті якісь ознаки, властивості, зв'язки з іншими об'єктами.

Судження є істинним, якщо воно адекватно відображає зв'язки та взаємовідносини, що існують в об'єктивній дійсності, і що перевіряється практично.

Міркування являє собою низку пов'язаних між собою суджень, спрямованих на те, щоб з'ясувати істинність якої-небудь думки, довести її або заперечити, відстояти її в суперечці.

Умовиводом називають такурозумовудію, або формумислення, в якій з одного або декількох певним способом зв'язаних суджень, що відображають взаємовідношення предметів чи явиш об'єктивної дійсності, виводиться нове судження. Умовиводи бувають індуктивні, дедуктивні та аналогічні.

Індуктивнийумовивід – умовивід, вякомумийдемо відфактівдо узагальнень, від менш загальних — до більш загальних суджень.

Дедуктивний умовивід – умовивід, в якому ми йдемо від загальних суджень до часткових і поодиноких.

Індукція і дедукція нерозривно пов'язані між собою в людському мисленні. За допомогою індукції робляться загальні висновки. Шляхом дедукції застосовуємо їх до нових ситуацій.

Аналогія – умовивід, що грунтується на подібності деяких ознак об'єктів.

Мислення є логічним, якщо хід думок правильно відображає зв'язок предметів, явищ

4

об'єктивної дійсності. Мислення буває технічним, науковим, художнім тощо.

Глибина мислення. Поверховість мислення. Послідовність мислення. Самостійність мислення. Критичність мислення. Гнучкість мислення. Інертність мислення.

Увага Увага – концентраціясвідомості на певномуоб'єктічи діяльностіз одночасним відвертанням відвсього іншого; фізіологічноюосновою увага є осередок оптимального збудження певної ділянки кори великих півкуль головного мозку

Пасивна увага – виникає без свідомого вольового зусилля під впливом зовнішніх подразників і триває доти, поки вони діють (сильний звук, світло тощо). Це низька форма уваги, яка виникає за законом орієнтовного рефлексу і є спільною для людини і тварини.

Активнаувага – свідома увага, яка вимагає вольового зусилляі завжди спрямована на сприйняття об'єктів і явищ з наперед поставленою метою (праця оператора).

Зовнішньо-спрямована (наприклад табло приладів) і внутрішньо-спрямована (думки,

переживання).

Обсяг уваги – людина охоплює поглядом 6–8 об'єктів, і 2–3 об'єкти при виконанні певної роботи . Обсяг уваги пов'язаний з розподілом уваги.

Розподіл уваги – це здатність людини зосередити увагу на декількох об'єктах чи одночасно виконувати дві і більше дій.

Швидкістьпереключенняуваги – здатність швидко змінюватиоб'єкти, на яких спрямована увага, швидкість переходу від одного виду діяльності до іншого, що вдосконалюється в процесі професійної діяльності і підвищує надійність робітників в критичній ситуації. Для безпеки праці велике значення має обачність, тобто здатність бачити те, що необхідно у дану мить.

Основа обачності – розподілі переключення уваги, що забезпечує своєчасне визначення можливості ускладнення ситуації і правильну послідовність дій, що запобігають аварійним ситуаціям. Інтенсивність і стійкість уваги — важливі якості людини.

Інтенсивність уваги – це ступінь її напруження при сприйнятті об'єкта: із збільшенням інтенсивності уваги сприйняття стає повнішим і чіткішим.

Стійкістьуваги – утримання необхідної інтенсивності уваги протягом тривалого часу, що залежить від ступеня тренованості людини.

Неуважність – протилежна стійкості уваги і умовно поділяється на три ступеня:

-неуважність через слабкість та нестійкість активної уваги як результат неготовності діяти;

-надмірна інтенсивність і трудність переключення уваги я к результат зосередження на певному різновиді діяльності, питаннях чи проблемах під впливом надмірних особистих переживань;

-слабка інтенсивність уваги при перевтомі, у хворобливому стані чи після вживання алкоголю, що характеризується слабкою концентрацією і ще більш слабким переключенням;

Найчастіше увага знижується при перевтомі.

Правила тренування уваги:

-уважно виконувати роботу завжди і в будь-якій ситуації;

-зосереджувати увагу в будь-який момент на певному предметі чи діяльності;

-ставитисяз зацікавленням до предмета чироботи, що підвищує увагу;

-чітка організація праці і здоровий психологічний клімат в колективі;

-дисциплінованість, рішучість і наполегливість;

-постійні вольові зусилля.

СенсоСенсомоторні реакції – зворотні дії людини на усякі відчуття, які сприймаються органами

5

небезпеки небезпеки.

Це особливості темпераменту, функціональні зміни в організмі, дефекти органів відчуття, незадоволення даним видом діяльності, послаблення уваги.

Несприятливий характер діяльності (значні фізичні та розумові зусилля, незручна робоча поза, високий темп праці, нервово-емоційні перевантаження, перенапруга слухових та зорових аналізаторів, несумісність робочого місця, засобів праці, антропометричних даних людини та ін.) призводять до підвищеної фізичної та нервової втоми, яка послаблює психіку, знижує швидкість та точність орієнтації, притупляє пильність та увагу, порушує сприйняття того, що коїться. Це також може спричиняти травматизм.

Праце- Працездатність залежить від фізіологічного стану організму. Втома призводить до різних здатність збоїв в роботі, сповільнюється реакція на зовнішні сигнали.

Продовження періоду стійкої працездатності можна забезпечити:

-оптимальним рівнем напруги психофізіологічних функцій;

-комфортними умовами праці;

-правильним поєднанням режимів праці та відпочинку;

-емоційним розвантаженням;

-використанням тонізуючихнапоїв(кава, чай), фармакологічнихзасобів, зокремапрепаратів рослинногопоходження(вітаміни, препарати, яківпливають на енергетичніта метаболічні процеси);

Метаболізм – ( від грец. µεταβολή — « перетворення, зміна»), або обмін речовин – сукупність хімічних реакцій, які відбуваються в живому організмі.

Ерго-номіка "Ергономіка" означає "закон праці": вивчення закономірностей взаємодії людини з технічними системами та навколишнім середовищем.

Організацією місця праці називається проведення системи заходів щодо його обладнання засобами та предметами праці і їхрозташуванням у визначеному порядку з метою досягнення:

-оптимізації умов трудової діяльності;

-безпеки праці;

-максимальної ефективності;

-комфортності роботи людини.

-

До робочого місця ставляться такі вимоги:

-достатній робочий простір, який дає змогу працюючій людині здійснювати необхідні рухи та переміщення;

-достатні фізичні, зорові та слухові зв'язки між людиною та обладнанням, а також між людьми під час виконання спільного трудового завдання;

-необхідний рівень освітлення;

-допустимий рівень шуму, і вібрацій та інших ушкоджень, які генерує обладнання місця праці та інші джерела;

-наявність необхідних засобів захисту;

-оптимальне розташування робочих місць, а також безпечні та достатні проходи для працюючих людей.

При організації місця праці потрібно враховувати:

-ступіньрухливостіоператора(сидячи, стоячи, сидячи— стоячи);

-конфігурацію і спосіб розміщення каналів індикаторів та органів керування;

-потребу в огляді робочого простору;

-необхідність використання робочої поверхні для писання та інших робіт, розміщення телефонів, розташування інструкцій тощо.

При розробленні режимів праці та відпочинку необхідно встановити:

-тривалість періодів безперервної праці протягом доби (тривалість робочої зміни);

-інтервали (перерви) між періодами безперервної праці (між змінами);

-кількість змін, які забезпечують чергування праці-відпочинку;

-тривалість та форму відпочинку (залежить від форми професійної діяльності).

8

Організація відпочинку має дві мети:

-зняти втому, яка виникла внаслідок попередньої праці;

-забезпечити швидке включення у роботу відпочиваючої зміни (збереження трудової готовності).

9