34)Функціональні-біліарні-порушення.Лікування в залежності фід форми.

Лікувальні заходи включають раціональне харчування, фізіотерапевтичні дії, фармакотерапію. Для нормалізації функціонального стану центральної нервової системи призначають седативні або тонізуючі засоби. Рекомендується дробовий прийом їжі (5-6 разів на день), що стимулює виділення жовчі. Для посилення виділення жовчі з ЖМ у кишечник призначають холекінетичні препарати. Доцільним є застосування холеретичних препаратів, що поліпшують як секреторні, так і фільтраційні процеси утворення жовчі. Жовчогінні препарати рослинного походження нерідко призначають у вигляді жовчогінного збору або чаю, до складу якого входять квіти сухоцвіту (безсмертника) посівного, листя або трава деревію звичайного. За гіпертонічно-гіперкінетичної форми ДЖШ застосовують дробове харчування (4-5 разів на день) із обмеженням або навіть усуненням продуктів, що зумовлюють скорочення ЖМ (жирні, м'ясні продукти, тістечка та інші вироби з жирного тіста.За гіперкінетичної ДЖШ можливе призначення препаратів прокінетичної та спазмолітичної діїДля тюбажів як стимулятори виділення жовчі використовують карловарську сіль, ксиліт (сорбіт), відвар шипшини, мінеральну воду.Хворим із гіпотонічно-гіпокінетичною формою ДЖШ рекомендують мінеральні води середньої мінералізації кімнатної температури 150-200 мл 2-3 рази на день за 30-90 хв до їди. Час прийому мінеральної води відносно прийому їжі слід установлювати з урахуванням стану кислотопродукуючої і моторно-евакуаторної функцій шлунка. За нормального функціонального стану шлунка мінеральну воду приймають за 1 год до їди; за зниженої кислотопродукуючої функції – за 20-30 хв (пити потрібно повільно, маленькими ковтками); у разі підвищеної кислотопродукції шлунка мінеральну воду необхідно приймати за 1,5 год до їди (пити потрібно швидко, великими ковтками); за виразної гіпотонії ЖМ мінеральну воду слід приймати за 1,5 год і 20-30 хв до їди для посилення міхурового рефлексу. За гіпертонічно-гіперкінетичної ДЖШ призначаються мінеральні води відносно малої мінералізації (до 2,5 г/л) із низьким умістом газу. Маломінералізовані води зменшують тонічну напругу сфінктерного апарату жовчних шляхів, сприяють нормалізації рухової функції ЖМ, підвищуючи продукцію печінкової жовчі. Воду рекомендується приймати в теплому вигляді по 100-150 мл 3-4 рази на добу за 1 год до їди. Фізіотерапевтичні методи лікування застосовують у період згасання загострення залежно від форми біліарної дискінезії.

35)Хронічні гепатити,визначення,класифікація,роль персист.Вірусу,медикамент.Агентів,імун.Порушень та алкоголю.

Хронічний гепатит (ХГ) - хронічний поліетіологічний запально-деструктивний процес у печінці з помірним фіброзом та збереженням її часткової структури, який триває більш ніж 6 міс. Хронічні гепатити переходять у цироз печінки у 15-30 % випадків, при поєднанні з HDV інфекцією - у 70-80 % випадківЕтіологія і патогенез. Основна причина хронічних гепатитів вірусна інфекція (віруси В, С, дельтавірус - HBV, HCV, HDV). У середньому 60-70 % усіх ХГ мають вірусну етіологію. Вipуc гепатиту А дуже рідко призводить до розвитку ХГ (до 1 % сіх випадків). Вірус гепатиту В здатний спричиняти ХГ у 10 % випадків. Класифікація хронічного гепатиту

1. За етіологічними ознаками:Вірусний (В, С, дельтагепатит).Алкогольний.Лікарський..неспецифічний реактивний.Вторинний міліарний при підпечінковому холестазі.Метаболічний при хворобі Вільсона - Коновалова,гемахроматозі, недостатності альфа-1-антитрипсину.Ідіопатичний.

2. За морфологічними ознаками:Агресивний.Персистуючий.Лобулярний.

3. За клінічними ознаками:Хронічний персистуючий (ХПГ).Хронічний лобулярний (ХЛГ).Хронічний активний (ХАГ) вірусної етіології.Хронічний аутоімунний.

4. За активністю процесу:Активний.Неактивний

5. За функціональним станом печінки:Компенсований.Декомпенсований.

Вірус гепатиту С становить до 90 % кciх післятрансфузійних гепатитів і найчастіше (у 5070 % випадюв) може переходити в хронічну форму. Дельтавірус, який був виявлений 1977 в . M. Rizzeto, може спричиняти гепатит Д тільки в поєднанні з ipусом В. Суперінфікування дельтавірусом ускладнює перебіг гепатиту і переводить його у хронічну активну форму у 80 % випадків. HBV, HCV, HDV передаються з кров’ю та її продуктами шляхом втручання з використанням голок (ін ’єкції, акупунктура та ін.), через сексуальні та родинні контакти. Групами високого ризику є наркомани, медичні працівники, хворі, які перебувають на гемодіалізі, гомосексуалісти. Сьогодні у світі більш як 300 млн носіїв HBsAg (з них 25 % інфікуються у перинатальному періоді). У хронічних носіїв HВsAg ризик виникнення тяжкої хвороби печінки чи гепатоцелюлярної карциноми становить приблизно 25 %.Наступна група етіологічних факторів — це вплив токсичних та лікарських речовин. Відомо, що більш ніж 300 лікарських препаратів і близько 6 млн хімічних сполук є гепатотоксичні. Такими є промислові отрути (чотирихлористий вуглець, трихлоретилен, жовтий фосфор та ін.). Медикаментозні (ятрогенні) гепатити становлять до 5 % від їх загальної кількості. Уже помірні дози облігатних гепатотоксичних засобів спричинюють некроз, і їхня токсичність зростає зі збільшенням дози (хлороформ, мускарин). Дія факультативних медикаментів зумовлена ідіосинкразією і не залежить від дози (аміназин, фторотан, ізоніазид, тетрациклін, анаболічні стероїди, антиметаболічні протипухлинні засоби). У розвитку хронічного алкогольного гепатиту найбільшу роль відіграє пряма токсична дія на печінку алкоголю і продуктів його розпаду.