Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

archiv[1] / t18 / tema_18

.rtf
Скачиваний:
9
Добавлен:
19.04.2015
Размер:
131.88 Кб
Скачать

Тема 18 Організація підготовки та перепідготовки кадрів

У процесі управління відтворенням робочої сили значна роль належить системі органів, які здійснюють підготовку кваліфікованих кадрів для народного господарства. При цьому політика здійснення підготовки та перепідготовки кваліфікованої робочої сили повинна бути націлена на дещо випереджувальний її розвиток порівняно з існуючим у даний момент технічним рівнем виробництва.

Між рівнем освіти працівника та продуктивністю праці існує прямий зв’язок. Визначено, що за рахунок підвищення освітнього та кваліфікаційного рівня робітників забезпечується в середньому близько 30 % приросту національного доходу.

Планомірна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації робітників і фахівців відповідно до потреб народного господарства створюють лише передумови для підвищення продуктивності праці. Для того щоб ці передумови були реалізовані, підготовлені кадри необхідно використовувати з урахуванням отриманої ними професії та кваліфікації, створювати організаційно-технічні умови для швидкої адаптації та професійного зростання молодих робітників і фахівців, а також соціально-побутові умови для закріплення фахівців відповідно до їх розподілу.

Навчання робочих кадрів виконується за допомогою таких заходів:

  1. Систем профтехосвіти: на базі неповної середньої школи – 3 роки, середньої школи – до 1 року (складні – до 1,5 року).

  2. Спеціалізованих навчальних центрів на базі ПТУ та підприємств-розробників нової техніки.

  3. Професійного навчання робітників на виробництві:

а) підготовки нових робітників – індивідуальної, групової та курсової форм навчання (3-6 місяців);

б) перепідготовки робочих кадрів (передбачає зміну або розширення професійного профілю робітника). Навчання інших та суміжних професій дозволяє зробити працю менш монотонною, цікавою та привабливою, збільшити продуктивність праці, зменшити дефіцит робочої сили;

в) підвищення кваліфікації робітників.

Кваліфікація – це якісна характеристика робітника певної професії. Вона залежить від рівня професійних знань працівника, його умінь і навичок, його здатності до праці певного ступеня складності.

Основними формами підвищення кваліфікації робітників на виробництві є:

  1. Виробничо-технічні курси – це одна з найпоширеніших форм підвищення кваліфікації. Курси мають постійні навчальні класи, лабораторії, кабінети, що оснащені відповідним устаткуванням і наочними посібниками.

  2. Курси цільового призначення (вивчення нового устаткування, виробів, матеріалів і техпроцесів, засобів механізації та автоматизації, правил і вимог безпечної експлуатації, техдокументації тощо (не менше 20 навчальних годин)).

  3. Школи з вивчення передових прийомів і методів праці.

  4. Курси бригадирів (100-140 годин).

  5. Школи майстрів (3 роки).

У ряді міністерств і відомств набули поширення безперервна система підготовки та підвищення кваліфікації робітників на виробництві, що послідовно, в оптимальні терміни озброює людей загальнотехнічними та спеціальними знаннями, розширює їх професійний і науково-технічний кругозір, прищеплює інтерес до технічної творчості, раціоналізаторства. Безперервна система професійної освіти побудована на поетапному навчанні робітників на короткострокових курсах за висхідними рівнями. Кожний наступний рівень розширює галузі застосування праці, чітко визначає та суворо регламентує обсяг знань, умінь і навичок, який повинен бути отриманий, зміст профільних дисциплін.

На підприємствах, де чисельність робітників, які підвищують кваліфікацію, велика, створюються навчально-курсові комбінати, що підпорядковуються відділу виробничо-технічного навчання чи головному інженеру. Такі комбінати об’єднують всі форми та види навчання кадрів.

Розрахунок ефективності різноманітних форм професійного навчання проводиться у три етапи:

  • визначення вартості підготовки та підвищення кваліфікації;

  • аналіз економічних результатів навчання;

  • зіставлення витрат суспільства з отриманим економічним ефектом.

Форми підготовки спеціалістів:

Університети

Академії 4-6 років

Інститути

Форма навчання:

  • денна (стаціонарна),

  • вечірня,

  • заочна (дистанційна)

  • екстернат.

Підвищення кваліфікації кадрів здійснюється:

  • відомчими та галузевими інститутами підвищення кваліфікації (ІПК);

  • на курсах при міністерствах, відомствах і на підприємствах;

  • у філіалах ІПК;

  • на факультетах ІПК у вузах.

Тривалість навчання складає до 3 місяців з відривом від виробництва та здійснюється з періодичністю в 5 років.

Розподіл робочої сили складається з таких видів:

Первинного – підлягають розподілу ті, хто вперше вступає в трудову діяльність: випускники навчальних закладів, аспірантури з відривом від виробництва, випускники середніх шкіл, які улаштовуються на роботу; особи, що раніше не працювали; звільнені в запас військовослужбовці.

Вторинного – це розподіл робочої сили, яка вже функціонувала на виробництві.

Первинний розподіл впливає як на рівень, так і на структуру зайнятості. Перерозподіл пов’язаний тільки зі зміною структури працівників, зайнятих у народному господарстві.

Обидва види розподілу характеризують такі показники:

  1. чисельність працівників, що вперше залучаються до галузі суспільного виробництва, та чисельність працівників, які змінили робоче місце за певний період;

  2. інтенсивність розподілу та перерозподілу, тобто відношення чисельності працівників, вперше залучених до галузі суспільного виробництва, чи таких, що змінили робоче місце в межах тієї чи іншої народногосподарської ланки, до середньооблікової чисельності зайнятих;

  3. статевовікова та професійно-кваліфікаційна структура контингенту працівників, які працевлаштовуються.

Питання для самоперевірки та контролю

  1. Значення підготовки та перепідготовки кадрів.

  2. Форми навчання робочих кадрів.

  3. Форми підвищення кваліфікації робітників на виробництві.

  4. Етапи розрахунку ефективності форм професійного навчання.

  5. Форми підготовки спеціалістів.

  6. Інфраструктура підвищення кваліфікації кадрів.

  7. Розподіл робочої сили.

3