1 Гормони, які підвищують швидкість естерифікації

Інсулін.

• Основна дія інсуліну у жировій тканині полягає в інгібуванні активності гормон-чутливої ліпази, у результаті чого зменшується вивільнення жирних кислот і гліцеролу з жирової тканини;

• сприяє надходженню глюкози у жирову тканину, яка най-більш чутлива до його дії;

• підвищує аеробне окиснення глюкози та перетворення її по ПФШ, і як наслідок, підсилює ліпогенез і синтез ТАГ, через активацію відповідних ключових ферментів – піруватде-гідрогенази, ацетил-КоА-карбоксилази, гліцерол-фосфат-ацилтрансферази.

Пролактин.

• Його дія подібна до інсуліну. Ефективний у великих дозах.

Прстагландин Е₁, нікотинова кислота:

• інгібують гормон-чутливу ліпазу.

2 Гормони, які підвищують швидкість ліполізу

• Адреналін, норадреналін, глюкагон, адренокортикотропний гормон (АКТГ), α- та β-меланоцитстимулювальний гормон (МСГ), тиреотропний гормон (ТТГ), гормон росту, вазопресин, виявляють ліполітичний ефект через активацію аденілатци-клазної системи (АДЦ-системи) та гормон-чутливої ліпази.

• Ліполіз регулюється в основному кількістю цАМФ у клітині, тому фактори, які збільшують або зменшують рівень цього метаболіта, впливають на ліполіз.

* Такі інгібітори фосфодиестерази, як кофеїн, теофілін активують

ліполіз, тому вживання кофе викликає суттєве та довготривале

підвищення рівня вільних жирних кислот у крові.

• Глюкокортикоїди, гормони щитоподібної залози не мають прямого впливу на ліполіз, але діють як фактори, які стимулюють дію інших ліполітичних гормонів.

• Інсулін діє як антагоніст гормонів ліполізу. Вважають, що в основі його антиліполітичної дії лежить стимуляція актив-

ності цикло-3',5'-нуклеотидфосфодиестерази, яка гідролізує цАМФ до 5'-АМФ.

2.8.3 Порушення ліпідного обміну.

Порушення ліпідного обміну спостерігаються при серцево-судинних захворюваннях, цукровому діабеті, гіпотиреозі, панкреатиті, нефротичному синдромі, алкоголізмі та інших.

1 Гіперліпопротеїнемії – метаболічні захворювання, пов'язані з накопиченням у крові ліпідів і певних класів ліпопротенів. За походженням розрізняють:

• первинні (спадкові), які зумовлені генетичними дефектами у синтезі ферментів обміну ліпідів або неферментативних білків – апопротеїнів, рецепторів до апобілків та ліпопротеїнів;

• вторинні (набуті) – розвиваються внаслідок первинних хвороб внутрішніх органів (захворювання печінки, нирок, ендокринних залоз).

• Сучасна класифікація гіперліпопротеїнемій ґрунтується на клініко-біохімічній характеристиці порушень ліпідного обміну (концентрації різних класів ліпопротеїнів, ТАГ, холестеролу) без урахування причин її розвитку (таб.5).

Таблиця 5. Класифікація гіперліпопротеїнемій за ВООЗ

Тип	ХМ	ЛПДНЩ	ЛПНЩ	Холестерол	ТАГ
І	↑	N	N	N	↑↑
ІІа	-	N	↑↑	↑↑	N
ІІб	-	↑	↑	↑	↑
ІІІ	-	Широка β -смуга		↑	↑
IV	-	↑	N	N (↑)	↑
V	↑	↑	N	N (↑)	↑↑
Позначення: N – норма, ↑ - підвищення, ↑↑ - значне підвищення. Примітка. Концентрація ЛПВЩ зазвичай у нормі, але може бути знижена при типах І, IV, V. Концентрація загального холестеролу може бути дещо підвищена при типах IV, V за рахунок холестеролу ЛПДНЩ. ХМ зазвичай не визначаються у сироватці крові натще.

2 Атеросклероз – хвороба, яка ґрунтується на гіперхолестерол-емії, яка спричинена генетичними, дієтарними, ендокринними факторами. До факторів, які підвищують ризик розвитку атеросклерозу відносяться – адинамія, діабет, ожиріння, паління, гіпертонія, стресові стани, спадковість.

Основним проявом хвороби є відкладення на стінках судин «бляшок», які утворені холестеролом і його ефірами. Атеросклеротичні бляшки спричиняють звуження кровоносних судин, посилене згортання крові у ділянках їх локалізації, що приводить до порушення кровопостачання відповідних органів і тканин. Наслідком атеросклерозу є розвиток ішемічної хвороби серця, інфарктів, інсультів, які є основною причиною смертності людей.

Співвідношення ЛПНЩ (атерогенних) до ЛПВЩ (антиатеро-генних) є фактором ризику розвитку атеросклерозу. Збільшення співвідношення ЛПНЩ / ЛПВЩ підвищує ризик розвитку атеросклерозу. В основі профілактики та лікування цього захворювання лежить зниження рівня холестеролу за рахунок впливу на різні сторони метаболізму стеролу.

3 Ожиріння – схильність організму до надмірного накопичення триацилгліцеролів у жировій тканині. Причини розвитку ожиріння:

• перевищення надходження та біосинтезу нейтральних жирів у тканинах над енергетичними потребами організму;

• надмірне надходження в організм вуглеводів, білків, катаболізм яких постачає проміжні метаболіти для літогенезу (ацетил-КоА, НАДФН₂, ДАФ), особливо в умовах обмеженої фізичної активності;

• генетично детерміноване підвищення активності фермент-них систем ліпогенезу;

• порушення ендокринного контролю ліпідного обміну.

4 Жирова інфільтрація печінки – переповнення клітин печінки жиром, який не розщеплюється, не окиснюється і не виводиться. Процес може бути зворотнім до певної межі. Спочатку жир накопичується у вигляді крапель, згодом переповнені жиром

клітини руйнуються і утворюються жирові кісти. Розвиток жирової інфільтрації печінки може відбуватися такими шляхами:

• аліментарна жирова інфільтрація – під час надлишкового надходження в організм жирів з їжею;

• надлишкове надходження у печінку ТАГ або вищих жирних кислот. Останні знову ресинтезуються до триацтлгліцеролів. До факторів, що викликають таку інфільтрацію, відноситься стійке зниження вмісту глікогену в печінці, яке призводить до мобілізації ліпідів із депо (стани, що супроводжуються підвищеною секрецією адреналіну, соматотропного гормо-ну, виражений тиреотоксикоз, хронічні інфекції, голодуван-ня, харчова та медикаментозна інтоксикація та ін.);

• порушення утворення фосфоліпідів, у результаті якого гальмується виведення жирів з печінки та їх окиснення. Причиною такого порушення може бути недостатнє надходження з їжею або порушення ендогенного утворення ліпотропних факторів (холін, метіонін, казеїн, інозит та ін.). Механізм дії цих факторів полягає у стимуляції синтезу фосфоліпідів, утворення ліпопротеїнів і тим самим виведенні ТАГ з печінки.

5 Цукровий діабет первинно пов'язаний з порушенням обміну вуглеводів, але ефекти інсуліну розповсюджуються також на метаболічні перетворення ліпідів і амінокислот. У зв'язку з цим при цукровому діабеті спостерігаються глибокі порушення не тільки обміну вуглеводів, але й ліпідів:

• жирова інфільтрація печінки - як результат постійного руху ліпідів з перефірійних депо до печінки для використання їх як метаболічного палива. Іншою причиною може бути недостатність ендогенного ліпотропного фактору підшлун-кової залози – ліпокаїну;

• гіпертригліцеридемія - як результат активації синтезу ЛПДНЩ. Причиною такої активації є постійние надходжен-ня в печінку неестерифікованих жирних кислот – субстратів для утворення ТАГ;

• активація синтезу кетонових тіл - як результат прискореного катаболізму ліпідів і зниження швидкості використання вуглеводів, що призводить до синтезу такої кількості кетонових тіл, що позапечінкові тканини не справляються з їх утилізацією;

• кетоацидоз – накопичення у крові сполук, які мають властивості кислот, знижує її рН і призводить до порушень функціонування буферних систем, як наслідок розвивається метаболічний ацидоз;

• зменшення концентрації холестеролу ЛПВЩ, що є фактором ризику розвитку атеросклерозу при цукровому діабеті.