4.5 Психологія безпеки

Виробничий травматизм називають «хворобою XX століття». За даними Всесвітньої організації охорони (ВІЗ) здоров'я, смертність від нещасних випадків у наш час займає 3-е місце після серцево-судинних і онкологічних захворювань. Причому ця «хвороба» приголомшує переважно молодих працездатних людей. До певної міри це породження людських рук, витрати технічного прогресу. Щоб вилікувати суспільство від цієї страшної «хвороби», очевидно, слід йти тим же шляхом, яким йде медицина, що навчилася боротися з багатьма хворобамищо вважалися невиліковними. Профілактика-найважливіший принцип медицини. Профілактика виробничого травматизму — єдиний ефективний метод боротьби з ним.

За даними міжнародної статистики, головним винуватцем нещасних випадків найчастіше є працююча людина, а не техніка. Саме людина по тих або інших причинах порушує наказане технікою безпеки протікання трудового процесу. Різні дослідники указують, що провина людини може бути констатована в 60-90% нещасних випадків.

Тут доречно повернутися до питання: чому у психічно нормальних людей не спрацьовує інстинкт самозбереження? Чому зростає тягар травм?

Перша причина витікає з аналізу еволюції. Еволюційний розвиток людини відбувався в основному в області психіки, завдяки якій створювалися і удосконалювалися знаряддя праці. Розширювався діапазон дій людини на навколишній світ і коло відповідних реакцій зовнішнього світу. З розвитком техніки небезпека росте швидше, ніж удосконалюються психофізіологічні особливості людини, і деколи він виявляється не в змозі протидіяти їй.

Друга причина полягає в тому, що росте ціна помилки. Інколи людина просто не здатна передбачати можливі наслідки своїх дій. Неточний рух ремісника міг привести до порізу або удару. До чого може привести неточний рух машиніста або поїзного диспетчеру, страшно навіть уявити. Сучасні технічні засоби значно знижують вірогідність помилки, але при цьому підвищується її ціна.

Третьою причиною, сприяючою зростанню травматизму, є адаптація людини до небезпеки. Користуючись благами техніки, людина звикає до неї, забуває про можливу небезпеку. Інколи людина навмисно, ради сьогохвилинної вигоди, нехтує небезпекою, не виконує необхідних правил. Адже нещасний випадок — все ж випадок для кожної окремої людини. Закономірність таких «випадків» стає очевидною лише при аналізі виробничого травматизму в цілому.

Отже, вільно або мимоволі, але винуватцем травми часто виявляється людина незалежно від того, став жертвою він сам або хтось інший.

Є ціла лава об'єктивних і суб'єктивних чинників виникнення нещасних випадків з вини людини.

Сучасні тенденції технічного прогресу дають можливість прогнозувати зниження травматизму за рахунок вдосконалення техніки. Проте, оскільки багаточисельні спроби «надіти на машину намордник» в даний час не дають достатнього ефекту, чималі надії на успіх в лікуванні людства від травматизму зв'язуються з науками про людину, і насамперед, з психологією.

Психологічне вивчення травматизму в промисловості почалось в XX ст. Англійські дослідники виробничого травматизму в 1919 р. звернули увагу на те, що з групи людей, що виконують одну і ту ж роботу в одних і тих же умовах (в даному випадку це була збірка артилерійських снарядів), деякі взагалі не мали травм, у інших були одна або дві, а частка робітників травмувалися вельми часто. Це можна було пояснити випадковістю, тенденцією до повторення здійснюваних помилок або природженою схильністю до нещасних випадків. Вивчення фактів травмування із застосуванням методу статистичного аналізу привело дослідників до виводу, що наявний розподіл нещасних випадків заснований на індивідуальній схильності до них. Особливу увагу слід звернути на те, що в даному дослідженні враховувалися всі травми незалежно від тягаря, тобто враховувалися і мікротравми (незначні порізи, удари), що складали більшість.

Теорія психологічної схильності до нещасних випадків набула широкого поширення. Найдетальніше вона була розроблена Карлом Марбе. Аналізуючи і інтерпретуючи виявлені закономірності, Марбе підкреслював, що попередні нещасні випадки не є причиною подальших. Причиною і тих і інших є спільна схильність людини до нещасних випадків, яка включає різні психологічні і фізіологічні властивості.

Велику частку цих властивостей Марбе пов'язував із здатністю перемикатися, тобто швидко міняти установку і пристосовуватися до несподівано виникаючої ситуації. Люди із зниженою здатністю перемикатися найбільшою мірою схильні до травматизму. Ця схильність в основному є природженою, але вона може бути змінена під впливом досвіду і виховання. Здібність до перемикання установки може визначатися експериментально шляхом введення різких змін в умови діяльності і оцінки впливу таких змін на її швидкісні і точностні показники.

Всі професії можна розділити на дві великі групи - відносні і абсолютні. У відносних професіях здатні надійно і безпечно працювати всі здорові і навчені люди. У таких професіях (верстатник, муляр, прибиральник та ін.) кожен може знайти способи поведінки, прийоми праці, які відповідають його індивідуальним якостям, особливим властивостям нервової системи. Тут пристосування людини до виконуваної роботи відбувається за рахунок формування індивідуального стилю діяльності. У абсолютних професіях (льотчик, підводник, висотник, машиніст та ін.) надійно і безпечно працювати можуть далеко не всі, для цього потрібна відповідна професійна придатність. Тут узгодження людини з його професією здійснюється за рахунок професійного відбору, причому одним з найважливіших показників професійної придатності до роботи по абсолютних професіях є наявність відповідних якостей нервової системи.

Якості нервової системи працюючого відбиваються на процесі праці залежно від режиму їх функціонування. У найзагальнішому плані виділяють три основні режими діяльності: мінімальний, оптимальний і екстремальний:

мінімальний режим- пов'язаний з вирішенням найбільш простих завдань в сприятливих умовах і при невисокій ціні помилки ;

оптимальний режим-найбільш типовий для даної діяльності, відрізняється відносно великим навантаженням і тривалістю, що вимагає високої уваги;

екстремальний режим, який виникає при значному ускладненні процесу діяльності (ускладненні зовнішніх умов із-за виникнення аварійних ситуацій, непередбачених обставин або із-за різкого зниження можливостей людини, появи високих небезпек і т. п.).

Практика показує, що кожному з режимів діяльності властиві свої типові помилки і пов'язані з ними нещасні випадки. У екстремальному режимі помилки найчастіше обумовлені недоліком можливостей людини (або високою емоційною напругою їх невикористання). У простому мінімальному режимі помилки виникають тому, що людина надмірно розслабляється, його увага розсіюється — ці помилки є результатом зневаги вирішенням простих завдань, відсутність інтересу до них. Вивчення зв'язку між тими і іншими категоріями помилок і індивідуальними якостями людей показало наявність певної закономірності. Люди з сильною нервовою системою здатні спокійніше і більш продуктивно діяти в екстремальних режимах, ніж ті, у кого нервова система слабкіша. Люди ж слабкого типа нервової системи в процесі всього свого життя і діяльності поступово виробляють компенсаторні механізми, що дозволяють їм, при недоліках даної функції, успішніше вирішувати життєві і трудові завдання. Такими компенсаторними механізмами виявляються висока чутливість до зовнішніх подразників, висока обачність, старанність.

Різні види діяльності пред'являють специфічні вимоги до певних психофізіологічних якостей. Відповідно до цих вимог виділяють професійно важливі якості. Рівень їх розвитку і своєрідне поєднання визначають захищеність людини від небезпеки. Отже, нездатність окремих людей уникнути нещасних випадків при виконанні якого-небудь виду професійної діяльності треба розглядувати не як наслідок фатальної схильності до отримання травм взагалі, а як непридатність до даного виду діяльності.

Особові якості розвиваються і формуються в діяльності під безпосереднім впливом соціального оточення. Здатність людини протистояти небезпеці, особливо у відносних професіях, це в значній мірі результат індивідуального розвитку. Перерахуємо найбільш важливі психофізіологічні показники, що визначають схильність до травматизму:

• якість перцептивних процесів («полезависимость-поленезависимость»)

• якісті уваги;

• рівень сенсрмоторної координації;

• особливості темпераменту.

Всі ці показники виникають з найфундаментальнішої характеристики людини - властивостей його нервової системи. Властивості нервової системи є суто природною якістю людини. Але при цьому ніяк не можна забувати, що людина є саморегулирующей системою, здатною в процесі життя і діяльності виробляти якості, що дозволяють йому певною мірою компенсувати свої недоліки і повніше використовувати свої достоїнства у обраній діяльності.