Pidruchnyk 2003 / біографії / !Толстой

Лев Миколайович Толстой

Лев Миколайович Толстой – класик світової романістики, моральний мислитель, “вчитель життя” – народився 1828 р. і походив з родини, яка належала до верхівки російської аристократії. Хлопчик рано осиротів. Освіту почав отримувати у Казанському університеті, з якого швидко вийшов, незадоволений тим, чого і як там навчали. Незалежному й обдарованому юнаку вже тоді більше подобалося самотужки просуватися в духовному світі, а не користуватися готовими шаблонами – властивість, яку Толстой зберіг до кінця своїх днів. Протягом свого??+ тривалого життя (а помер письменник у віці 82 років) він досконало вивчив кілька мов. У ньому було щось титанічне: Толстой не тільки писав книги, а й будував школи, в яких сам викладав, займався господарчими й адміністративними справами, вважав своїм обов’язком працювати фізично.

Літературна біографія Толстого розпочалася 1852 р., коли в некрасівському часописі “Сучасник” була надрукована його повість “Дитинство”. Її проводженням стали “Отроцтво” (1854) і “Юність” (1857) – автобіографічні твори, які склалися в трилогію. Новим словом у російській баталістиці стали оповідання про війну на Кавказі (1853-1856) та “Севастопольські оповідання” (1855-1856). Їхній публікації передувала служба Толстого на південних кордонах імперії, а також участь у Кримській війні, під час якої письменник зарекомендував себе сміливим офіцером-артилеристом: за відвагу його було нагороджено орденом та двома медалями. На дебют молодого письменника позитивно відреагувала російська критика. Зокрема, М.Г.Чернишевський підкреслив такі особливості художнього мислення Толстого, як уміння розкривати “діалектику душі” людини і “чистоту морального почуття”.

Після відставки (1856) Л.Толстой відбув у закордонну подорож різними країнами Європи. Це ще більше розширило його світогляд. На початку 1860-х рр. його переповнювали реформаторські ідеї. Коло інтересів Толстого в той момент широке: він вчителює, видає педагогічний журнал, перебудовує маєток Ясна Поляна, виступає посередником між поміщиками й колишніми кріпаками. Не припиняється і його письменницька??+ діяльність. 1856 р. побачило світ оповідання "Ранок поміщика", в якому письменник вперше сформулював проблему, яка хвилювала його протягом наступних десятиліть: роз’єднаність Росії, несумісність народних ідеалів і звичаїв ?? освічених класів. Пізніше він намагався розв’язати її не тільки літературно, а й практично – працюючи в полі як звичайний селянин.

Толстого завжди захоплювали моральні питання, він мріяв про досягнення ідеалу духовної гармонії. Ще за молодих років Лев Миколайович вів щоденник, у якому засуджував себе й аналізував власні вчинки, у такий спосіб сподіваючись вдосконалити себе. Цілком закономірно, що аналогічні питання ставали темами і його літературних творінь: оповідань “Нотатки маркера”, “Два гусари”, “Люцерн”, “Три смерті”, “Сімейне щастя” та ін.

Важливим етапом для Толстого стало захоплення ідеями Ж.Ж.Руссо, з його критикою цивілізації, ідеалом “природної людини”. Услід за французьким мислителем молодий російський літератор вказував на необхідність повернення до принципів спонтанності та єдності з тими органічними ритмами, якими живе космос. Цей поворот толстовської думки відбився в повісті “Козаки”. Протягом другої половини життя письменник розробив спеціальну програму “опрощення”, яка передбачала відмову від зайвого, надмірного переобтяження людини здобутками соціального й науково-технічного поступу.

Напружена моральна робота Толстого, його практичні спроби реалізувати себе і вдосконалити суспільство, письменницький досвід принесли йому духовний капітал, необхідний для здійснення масштабних літературних задумів. У віці 34 років він одружується і відчуває колосальне піднесення сил, результатом якого стало написання "Війни і миру" (1863-1869), панорами військових кампаній і сімейних хронік у переломний момент історії Росії – період воєн із Наполеоном (1805-1812 рр.). У творі Толстой переглянув природу жанру роману, об’єднавши як риси “звичайного роману” (розповідь про долю окремого героя), так і епопеї (виклад подій загально-національного масштабу). Це відкрило письменнику перспективи для якісно іншого художнього осмислення проблем історії й приватного життя в їхній нерозривності, цілісності.

З 1873 по 1877 р. тривала робота над романом “Анна Кареніна”, в якому письменник, за власним висловом, виразив “мисль сімейну”, тобто показав проблеми родини, подружнього життя, становище жінки та інститут шлюбу в ті часи. Твір розповідає про долю петербурзької дами Анни Кареніної, яка заради кохання до Олексія Вронського знехтувала соціальними умовностями, обов’язками перед чоловіком. Відторгнута коханцем та світом, вона кидається під колеса потягу. Ситуація Анни стала зручною нагодою для того, щоб перевірити, наскільки закони світу цінності?? відповідають природній нормі. Годі й казати, що вони не витримали жодної критики. Твір не обмежується сімейним, камерним планом. Паралельна головній сюжетній лінії??+ лінія Костянтина Левіна, персонажа, близького авторові духовно, порушує морально-філософські проблеми. Підсумок його духовних пошуків – передчуття світоглядної кризи самого Толстого на початку 1880-х рр.

Її ознаками ?? стало розчарування Толстого в ідеалах і цінностях попередніх десятиліть. Письменник узявся до справи перевиховання себе в дусі нової етики, яку розробив сам для себе. Він критикував православну релігію і російську державність, переписував Євангеліє, відмовився від споживання м’яса, культивував “опрощення”. Центральною тезою його вчення було непротивлення злу насильством. Основи духовності Толстой закликав шукати в народі і не вірив в авторитет науки, тому що вона нічим не може зарадити людині через відокремленість від моральних питань. На мистецтво він дивився тепер виключно як на засіб повчання і морального вдосконалення людини. Під впливом виступів Толстого з різних приводів оформився цілий громадський рух – “толстовство”. Його прихильники жили в комунах, разом обробляли землю, намагалися очиститися релігійно, дотримувалися ідеалів непротивлення.

Після кризи Толстой більше часу віддає публіцистичним творам, але створює й кілька справжніх шедеврів у середніх прозових жанрах – повісті “Холстомер. Історія одного коня” та “Смерть Івана Ілліча” (обидві 1886). В останній автор змальовує передсмертні дні й години звичайного чиновника Івана Ілліча Головіна. У світовій літературі це один з небагатьох творів, у якому так вірогідно і з таким трагізмом показаний жах пересічної людини перед небуттям. Деякі теми толстовських творів цього періоду шокують новизною і відвертістю тематики. Так, у повістях “Крейцерова соната” і “Отець Сергій” письменник зірвав покривало з традиційного табу російської літератури – статевого питання. На цей момент припадає й інтерес Толстого до драматургії, перу якого ?? належить декілька п’єс. Краща з них – “Живий труп” – була написана 1900 р., а опублікована 1911 р. Напередодні нового ХХ ст., у 1899 р., Толстой надрукував свій останній великий роман “Воскресіння”. У ньому віддзеркалилися його моральні пошуки та етичні ідеали після кризи.

Останні роки Толстого – не тихий вечірній спокій старого мудреця, який багато пожив і тепер може відпочити, а буря і боротьба. З погляду царського уряду, він був одіозною постаттю. Романіст виступав із пристрасним памфлетами проти несправедливостей. Іронічне зображення літургії в романі “Воскресіння” спричинило постанову Синоду, в якій констатувалося відпадіння?? Толстого від православної церкви. 1910 р. у віці 82 років письменник втік із Ясної Поляни і за декілька днів помер від запалення легенів на залізничній станції Астапово. Похорон Толстого??+ перетворився на одну з найпотужніших масових акцій в історії Росії.

Духовний авторитет Толстого був незаперечний. До його маєтку Ясна Поляна тягнулися люди (письменники, художники, священики, політичні діячі, звичайні селяни тощо) з усіх кутків імперії. Він їх приймав, і в розмовах із ними перевіряв свої висновки, відкривав для себе нові аспекти російської дійсності. Зустрічі з Толстим відіграли значну роль у становленні таких класиків російської літератури, як А.Чехов, Максим Горький та багато інших.

Вплив Толстого на європейську і світову культуру був також колосальний. Його популярність і значення нерідко затьмарювали галас навколо таких знакових постатей “кінця віку”, як Г.Ібсен і Фр.Ніцше. На відміну від них, Толстой сприймався не тільки як апостол нігілізму (хоча пафос заперечення і руйнації у нього очевидний), а як мислитель, який поставив собі за мету знайти нові критерії моральності й християнської духовності. Його теорії протягом ХХ ст. неодноразово знаходили прихильників у різних кутках Земної кулі. Він був одним з учителів Махатми Ганді. Толстой виявив тенденцію до універсальної релігії, тобто до створення такого вчення, в якому об’єднувались найкращі риси християнства, буддизму, мусульманства. Ця ідея користувалася широкою популярністю протягом 1920-х рр. Її підтримував, зокрема, Р.Роллан, для якого творчість Толстого завжди було святинею. Ненасильництво стало одним з аргументів на користь пацифізму протягом Першої світової війни. Толстим зачитувалися французькі філософи-екзистенціалісти.

Проте, яким не був би внесок у світову культуру Толстого-мислителя, він не може зрівнятися зі значенням Толстого-письменника. Прийоми зображення війни, розроблені романістом, стали школою для Е.Хемінгуея, М.Шолохова, В.Некрасова, усієї плеяди російських прозаїків, які писали про Другу світову війну. Не менш важливі для світового письменства прийоми зображення Толстим приватного життя індивіда. Від толстовського внутрішнього монологу як способу розкриття “діалектики душі” – лише один крок до “потоку свідомості” Дж.Джойса і В.Вульф. Засоби типізації, вивчення середовища приваблювали таких романістів ХХ ст., які продовжували традиції соціально-психологічної прози століття ХІХ, як Т.Манн, Р.Роллан. Цінним був досвід Толстого як творця особливого різновиду великої прозової форми – роману-епопеї: ним скористалися французькі автори “романів-потоків” (Р.Роллан, Р.Мартен дю Гар та ін.), автори романів-епопей в інших літературах.