К.Р.Теорія.причинності / 12_Sizigiyna_diyalnist_lyudini
.docx12 Сизигійна діяльність людини
Специфіка сизигійної діяльності людини на відміну від розглянутої природної сизигійної самодетермінації, яка здійснюється без участі людини («сама по собі»), полягає в тому, що людина в своїх діях не обмежується планами Гомейєра і життєвими світами, які їй «задані» обставинами від народження, або у просторі яких вона опинилася. Вона не чекає їх природних змін, а сама здійснює переходи - як в їх межах так і між ними. В її діяльності на першому місці стоїть не стільки навколишній світ (це випливає хоч би з того, що висока темпоральність її життя відрізняється від більш повільної ритміки вирішальних змін останнього), скільки вона сама, її власна діяльність у світі. Вона постійно залишається епіцентром свого життя. Як казав М. де Унамуно, хоч для універсуму людина - ніщно, для себе вона - усе. Переміщення людини в просторі буття означає трансфер тотальності локального стану її життя, центром і рушійною силою якої вона є. Власними силами будує вона свій життєвий шлях, а на його основі - власний життєвий простір і власний життєвий світ як неповторний ареал свого мешкання в ландшафті універсуму.
Сизигійною людська діяльність є тоді, коли вона контролюється людиною за допомогою особистих метапричинних настанов і імперативів. У стані сизигійної діяльності людина є одночасно організатор і виконавець і тому є самодостатньою, сизигійною людиною. Одночасно, як джерело нових форм поведінки, вона є їх субстанцією.Індивідуальна людська тотальність може втягувати в свій локальний світ і генерувати додатній зміст (інформацію, інших людей, природні речі, культурні форми, організаційні структури, енергію тощо). Як метапричина вона є носієм індивідуальної мети, плану, особистої логіки мислення і практичних технологій. У своєму житті сизигійна людина відіграє провідну роль і тим відрізняється від несизигійних індивідів, які не здатні визначати свій життєвий шлях. Коли кажуть, що головна проблема людини полягає у тому, щоб бути суб”єктом власного життя, то це означає - бути людиною сизигійною. Різні плани Гомейєра і їх життєві світи для сизигійної людини виступають лише засобами і умовами самовиявлення і саморозгортання її причинно-метапричинної сутності. Модифікуючи причинним чином свої відносини до наявного в дану мить плану Гомейєра (змінюючи свій метапричинний стан), або «переключаючись» на інший план Гомейєра (змінюючи свій метапричинний план), людина опиняється в новій причинній і, одночасно, метапричинній ситуації, в якій здійснює наступну дію, що стимулює перехід у нову причинно-метапричинну перспективу і процес іде далі. Питання полягає в тому, як саме він відбувається.