К.Р.Теорія.причинності / 63
.docx63. Культурологічна концепція Дж. Віко.
Цивілізаційні концепції культури інколи ототожнюють з концепціями циклічності у розвитку культури. В них здійснюється осмислення культурно-історичного процесу в контексті плюралістичної історичної моделі, основаної на аналогії з органічним життям. Основоположником концепції циклічного розвитку культури вважається італійський філософ Дж. Віко (1668 -1744 рр.), Дж. Віко в своїх „Основах нової науки про загальну природу націй” (1725 р.) досліджує два світи – „світ стародавніх народів” та „світ християнських народів”. Своє коло історія вершить вже не тільки в рамках життєдіяльності одного народу, а й у рамках того чи іншого світу в цілому. Кожен народ проходить, на думку Віко, три стадії, або віки – вік богів, вік героїв та вік людини. Кожен вік теж має свій етап виродження, деградації тощо. Кожний народ, на думку вченого, проходить цикл у своєму розвитку, який включає три епохи: дитинство, або бездержавний період, де провідна роль належить жерцям; юність, для якої характерне формування держави і підкорення героям; зрілість людського роду, де відносини між людьми регулюються совістю та усвідомленням свого обов'язку. Формою правління в цей період є монархія або демократична республіка. Досягнувши вищого ступеня розвитку, людство знову падає на нижній. Епоху середньовіччя Віко трактує, наприклад, як "друге варварство".
. У кінці XIX й на початку XX ст. набрали поширення концепції циклічного розвитку культури. Предтеча цього напрямку в культурології італійський філософ Д. Віко виділяє в історії людства три епохи: епоху богів, епоху героїв і епоху людей. При розгляді кожної з них Віко характеризує всі основні сторони життя людей – економічну, соціальну і духовну. В першу епоху люди обожнювали світ, лише починаючи виходити з варварського стану. Життя регулювалось релігійними ритуалами і нормами, тому формою правління була теократія. В епоху героїв виділяються окремі сім’ї, зростає роль батька як необмеженого монарха серед членів сім’ї; формою правління стає аристократична республіка. Епоха людей характеризується зрілістю людського роду, де відносини між індивідами регулюються совістю, розумом і обов’язком; форма правління – демократія, заснована на визнанні громадянської і політичної рівності. Ідею прогресу Дж. Віко обмежував рамками аналізу окремих культурних циклів. Пік розвитку, вважав він, посідає "століття героїв", час затвердження аристократичних республік, період народження поезії і етики. Особливу роль він надавав поетичному мови, з якого створювалися героїчні характери, виконували роль загальнокультурних цінностей епохи. Йому належить ідея цілісність культури як органічному єдності державної, моральної та мистецької діяльності людей.
У культурологічної концепції Дж. Віко перехід до демократії знаменує початок сходження культури. Вік занепаду здається найбільш сприятливим не для життя окремої людини.Оставшееся без піклування ціле гине. Це супроводжується твердженням розсудливості, розвитком філософії й прози.