10. Правила визначення і можливі помилки при визначенні. Прийоми, східні з визначенням понять. Значення визначень в науці і практичному міркуванні. Наукова термінологія.

Щоб визначення було правильним, необхідно дотримуватися таких правил:

1. Визначення має бути сумірним, тобто обсяг визначуваного має дорівнювати обсягу визначаючого (А = Вс), Порушення цього правила викликає подвійні помилки: визначення може бути або надто широким, або надто вузьким.

Надто широке визначення — це таке визначення, в котрому обсяг визначаючого поняття ширше від обсягу визначуваного (А < Вс).

Приклад надто широкого визначення: "Купівля-продаж є договір про перехід права власності". У цьому визначенні обсяг визначуваного становить лише частину обсягу визначаючого поняття, оскільки "договором про перехід права власності" є не тільки купівля-продаж, а й, наприклад, дарування.

Визначення буде надто широким, якщо під визначуюче поняття підвести не тільки визначуване, а й ще якесь поняття. Найпоширенішим прикладом таких визначень є визначення, в яких названі лише родові ознаки предмета і не названі специфічні, тобто не названо ознаки, що становлять видову відмінність.

Надто вузьке визначення — це таке визначення, у якому обсяг визначаючого вужчий (менший) від обсягу визначуваного поняття (А > Вс).

Надто вузькими е, наприклад, такі визначення: "Домашня тварина — це тварина, яка приручена людиною і використовується нею для сільськогосподарських робіт"; "Адвокат — особа, яка виступає в суді захисником у кримінальних справах" і т. д.

2. Визначення не має робити кола, тобто визначуване поняття не може визначатися через себе самого.

При порушенні цього правила можливі такі дві помилки: коло у визначенні і тавтологія.

Коло у визначенні буде у тому випадку, коли визначуване поняття визначається через друге поняття, котре, в свою чергу, пояснюється через перше,

Наприклад, "Цивільне право регулює відносини, передбачені цивільним законом". Тут має місце коло у визначенні: визначальне поняття ("відносини, передбачені цивільним законом") не розкриває змісту визначуваного ("цивільне право"), а просто повертає нас до нього. Із визначення нам так і не зрозуміло, які відносини регулюють цивільне право.

Тавтологією називається таке визначення, в якому визначальне поняття лише повторює визначуване, хоч іноді й іншими словами (idem per idem — те ж через те саме).

Приклади тавтології: "Побічним доказом називається такий доказ, у якому теза доводиться побічно"; "Цивільне право — це наука про цивільне право" тощо.

Тавтологія — це також коло у визначенні, тільки більш виражене; тут визначальне поняття буквально повторює те, що сказане у визначуваному. Зміст поняття тавтологія не розкриває, тому вона не виконує функцій визначення.

Із тавтологією не слід сплутувати такі вирази, як "закон є закон", "факт є факт", "злочин є злочин", "війна є війна", "життя є життя" і т. д. Наприклад, вираз "закон є закон" не є визначенням, він є виразом, за допомогою якого стверджується думка про те, що закон є закон і тому до закону слід підходити як до закону, брати закон в усіх суттєвих його ознаках, і поза цими ознаками поняття "закон" мислити не можна.

3. Визначення має бути чітким, виразним, вільним від двозначності.

Визначення буде виразним, якщо поняття, посередництвом яких розкривається зміст визначуваного поняття, є визначеними, такими, що мають одиничне значення. У визначенні не може бути понять двозначних, таких, які можна розуміти по-різному: так і отак. Якщо ж при визначенні користуються поняттями невизначеними (неоднозначними), такими, зміст котрих точно не установлено, то визначення стає нечітким і невиразним.

Вимога виразності, чіткості визначень у юридичній науці має виняткове значення. Відсутність чіткого визначення правового поняття приводить до різнобою у розумінні закону і до складності в застосуванні закону в судовій практиці. Особливо важливе значення це правило має при визначенні кримінально-правових понять. Визначення кримінального закону мають бути найвиразнішими і найточнішими. Чим точніше в законі описані ознаки складу злочину, тим легше виконувати закон.

Визначення понять не можна змішувати з різноманітними засобами, схожими з визначеннями, такими як опис, характеристика, порівняння, показ.

Опис предмета полягає у зазначенні ряду якихось особливих зовнішніх ознак, на основі котрих описуваний предмет відрізняють від інших предметів. Описуються звичайно індивідуальні предмети і явища, наприклад особа розшукуваного злочинця, речовий доказ, місце події тощо.

Опис не дає відповіді на запитання про те, що таке даний предмет, не розкриває його суті, але дає змогу виділити предмет із навколишніх предметів і впізнати його. Тому опис досить широко використовується у слідчій практиці. Він застосовується, наприклад, при розшуку майна. Так, перш ніж розшукувати викрадені предмети, необхідно їх описати, установити індивідуальні, розпізнавальні ознаки, без знання яких виділити предмет із загальної маси однорідних предметів досить важко. Особливо важливе значення опис має під час ототожнювання людини за зовнішніми ознаками. Криміналістикою розроблена класифікація ознак зовнішності особи, створені спеціальні схеми, котрих слід дотримуватися, описуючи розшукуваних злочинців.

Опис не має визначення, тому там, де вимагається дати визначений поняття, не можна обмежитися описом предмета.

Характеристика — це перелік найважливіших у певному відношенні ознак предмета, явища, особи. Наприклад: "Політика є концентроване вираження економіки". У цьому судженні не розкривається зміст поняття "політика", не перелічуються зміст поняття як соціального явища, але вказана ознака, котра найточніше виражає відношення, існуючі між політикою та економікою.

Характеристикою часто користуються в судових промовах, даючи оцінку обвинувачуваного, потерпілого, свідків, інших осіб.

Порівняння — наочне роз'яснення предмета або явища за допомогою порівняння його з чимось іншим. Наприклад: "Діти — квіти життя" тощо.

Показ — це демонстрація предмета, унаслідок якої відбувається ознайомлення з предметом за допомогою безпосереднього його сприймання, або з'ясування класу (роду), до якого належить предмет, котрий нас цікавить. Наприклад: "Це — кафедра"; "Цей колір — синій"; "Кібернетика — наука" і т. д.

Генетичне визначення

Генетичне визначення (від грецької "генезис", що означає "походження") — це таке визначення, в якому зміст поняття розкривається за допомогою вказівки на спосіб виникнення предмета. Описуючи походження предмета, ми перелічуємо його істотні ознаки і, таким чином, з'ясовуємо зміст визначального поняття. Цим способом визначено чимало понять у математиці, і зокрема в геометрії. Наприклад: "Коло е крива, яка утворюється рухом на площині точки, котра зберігає рівну відстань від центру". Називаючи спосіб виникнення кола, ми перелічуємо його істотні ознаки і, таким чином, з'ясовуємо зміст визначуваного поняття: 1) крива, 2) що утворюється рухом точки, 3) яка зберігає рівну відстань від центру, тобто з'ясовуємо зміст поняття "коло".

У суспільних науках генетичне визначення застосовується досить рідко, оскільки процес виникнення суспільних явищ незмірно складніший, ніж, наприклад, геометричних фігур, і тому описати його у формі короткого визначення досить складно.

Інші способи визначення

Не всяке поняття можна визначити через рід і видову відмінність або за допомогою вказівки на спосіб виникнення предмета. Не можна, наприклад, визначити через рід та видову відмінність поняття з винятково широким обсягом (категорії), оскільки вони не мають роду і, отже, не е видами якихось інших понять. Тому, крім розглянутих видів визначень, у практиці мислення користуються і деякими іншими способами.

1. Визначення через вказівку відношення предмета до своєї протилежності.

Визначеннями через названі відношення визначуваного предмета до своєї протилежності будуть такі:

"Властивість є прояв якості при взаємодії предмета з іншими предметами"; "Якість є внутрішня основа всіх властивостей предмета"; "Явище є форма виразу сутності, а сутність — внутрішня основа явища"; "Форма — це спосіб існування змісту" і т. д. У кожному з цих і подібних визначень, зміст одного поняття розкривається через вказівку відношення його до другого: властивості — до якості, а якості — до властивості; явища — до сутності, а сутності — до явища тощо.

Визначення через вказівку відношення визначуваного предмета до своєї протилежності є основним способом визначення філософських та інших категорій.

2. Визначення через перелічення предметів або явищ, до яких застосовне дане поняття.

Наприклад: "Близькі родичі" — батьки, діти, усиновителі, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки, а також дружина"; "Законні представники" — родичі, усиновителі, опікуни, опікуни обвинувачуваного або потерпілого, представники установ і організацій, під опікою яких перебуває обвинувачений або потерпілий".

У проведених визначеннях перелічуються не ознаки предметів, а самі предмети, на які поширюються поняття "близькі родичі" і "законні представники". Тому таке визначення можна було б взагалі не вважати визначеннями. Проте за своєю функцією вони схожі на визначення, оскільки дають змогу відмежувати одне від одного, наприклад, близьких від інших родичів, законних представників від усіх інших осіб, відповісти на запитання про те, що треба розуміти під тим чи іншим поняттям, до яких предметів воно застосовне. Такі визначення чітко установлюють обсяг поняття, котре нас цікавить.

Номінальні визначення

Розглянуті визначення — визначення реальні. За їх допомогою ми визначаємо той чи інший предмет, установлюємо істотні його ознаки, розкриваємо зміст поняття.

Але, окрім реальних визначень, у науці й практиці користуються також і номінальними (від лат. слова nomina — ім'я) визначеннями.

Номінальним є таке визначення, за допомогою якого визначається не сам предмет, а його ім'я. Номінальне визначення не розкриває змісту поняття, тому воно не є визначенням у власному розумінні слова. За допомогою номінальних визначень дається найменування предметам і явищам, які вивчаються, уводяться нові терміни в науковий обсяг, з'ясовується значення вживаних термінів і т. д.

Щоб краще з'ясувати відмінність номінальних визначень від реальних, порівняємо номінальне й реальне визначення юридичної особи:

1) "Кількісні утворення як суб'єкти цивільного права іменуються юридичними особами".

2) "Юридичними особами визнаються організації, які володіють відособленим майном, можуть від свого імені придбати майнові й особисті немайнові права і нести відповідальність, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражі або в третійному суді".

Перше визначення є номінальним, а друге — реальним.