28.Гетьманування івана мазепи

На кінець ХVІІ ст. Лівобережжя перетворилося на центр політичного ікультурного життя в Україні. Цей край українці називали Гетьманщиною, а росіяни — Малоросією. Старшина фактично витиснула рядових козаків з вищих посад і відсторонила їх від участі в урядуванні, бажаючи домогтися у царя особливих привілеїв для себе.26 липня 1687 р. козацькою радою на р. Коломак генеральний писар І.Мазепа обирається гетьманом. Тут же підписується нова угода з Москвою -Коломацькі статті:гетьман не мав права змінювати генеральну старшину без дозволу царя, у Батурині розміщувався полк московських стрільців,для захисту від татар на півдні будувалися міста-фортеці (запорожці сприйняли це як зазіхання на їхні привілеї). Разом із тим статті не дозволяли російським воєводам втручатися в українські справи.І. Мазепа був високоосвіченим політичним діячем. Він знав декілька мов,зібрав багату бібліотеку, ввійшов в історію як великий меценат: за його сприяння було збудовано й відреставровано понад 20 великих Храмів,споруд для Києво-Могилянської колегії та ін.У проведенні внутрішньої політики новий гетьман спирався на козацьку

старшину - роздавав їй землі, впорядкував податки, земельну власність.Намагаючись зміцнити гетьманську владу, І. Мазепа вводить Нову категорію козацької старшини -бунчукових товаришів, цілком залежних від нього.У зовнішній політиці Мазепа відмовився від орієнтації як на Польщу, так

і на Туреччину таКрим.Розраховуючи зберегти автономію і розширити кордони на південь і захід, він проводив Промосковську політику. До того ж гетьман був близьким другом Петра І.У кінці XVII ст. Мазепа зі своїм військом бере участь у походах Петра І проти Туреччини.Але у1700 р. Петро І укладає мир з Туреччиною, починаючи Північну війну зі Швецією за вихід до Балтійського моря.Поступово Петро І втягує Україну в Північну війну. В 1704 р. за наказом Петра І лівобережні полки Мазепи передислокувалися на Правобережжя. Повстанці сприйняли це як допомогу з боку Росії, але гетьман у своєму універсалі розкрив сенс цієї акції: допомога польському королеві у наведенні порядку в країні.Проте повстанці не припинили опору, і тільки арешт Палія та захоплення Мазепою основних міст Правобережжя покладають йому край. Мазепа затвердився на Правобережжі, збільшив кількість полків, роздав землі козацькі старшині.У 1708 р. перед Україною виникла загроза нападу Польщі та Швеції. Напрохання Мазепи про допомогу Петро І відповів відмовою.Коли поповзли чутки про намірПетра І реорганізувати козацтво, а гетьмана замінити російським ставлеником, то захвилювались і старшина, і Мазепа.

Такі дії Петра І з юридичного огляду розв'язували руки Мазепі, бо за

умовами угоди 1654 р. Росія була зобов'язана надавати Україні військову підтримку. Мазепа робить свій вибір і починає переговори зі Швецією. Він обіцяє Карлові XII зимові квартири в Україні для шведської армії, запаси їжі та фуражу та військову допомогу в обмін на звільненняУкраїни від впливу Москви.В кінці жовтня 1708 р. Мазепа виступає зБатурина назустріч шведам. Пізніше між Україною і Швецією укладено

угоду, згідно - остання виступала гарантом козацьких вольностей і

недоторканності українських кордонів. Заклики Мазепи підняти повстання проти російського царя не знайшли підтримки серед селян і козаків, якібоялися знову потрапити під владу польської шляхти. Тому замістьобіцяних 50 тис. війська Мазепа зміг привести з собою лише близько 2тис.Петро І здійснюєрішучі заходи. Збирається Глухівська рада, деобирається новий гетьман — І. Скоропадський, Було зруйновано козацьку столицю Батурин.Бік Мазепи взяли запорожці під орудою кошового отамана К. Гордієнка. За це Петро І у 1709 р. ліквідує ЗС.

Вирішальний бій між супротивниками стався 27 червня 1709 р. підПолтавою. Війська Карла XII і Мазепи були розбиті, і вони відступили уМолдавію під владу Туреччини. Тут 22 вересня 1709 р. Мазепа помер.

29. Після укладення „Вічного миру” (1686 р.) між Росією і Польщею центр політичного і культурного життя українських земель зосереджується на Лівобережжі, яке українці називали Гетьманщиною, а росіяни – Малоросією.

Якщо на Правобережжі, яке відійшло до Польщі, зразу було знищено залишки автономії українців, то на Лівобережжі ще тривалий час зберігалися певні елементи державності, створеної в ході Української національної революції 1648–1676 рр.: виборність гетьмана та старшини, система місцевого самоврядування, судочинство, козацьке військо тощо. Проте початок XVIII ст. став переломним в житті Гетьманщини – розпочався форсований наступ російського царизму на автономні права України, незважаючи на протидію окремих його гетьманів. Суть цього наступу полягала в намаганні ліквідувати українську автономію та інкорпорувати ці землі до складу імперії.

Дещо слабшим антиукраїнський тиск Росії був за правління імператорів Петра II та Єлизавети Петрівни і особливо жорстоким та руйнівним – за Петра I і Катерини II.

Поступово Петро І втягує Україну в Північну війну, в ході якої дедалі більше утискалися інтереси України. У 1708 р. перед Україною виникла загроза нападу Польщі та Швеції. На прохання Мазепи про допомогу Петро І відповів відмовоюМазепа робить свій історичний вибір і починає переговори зі Швецією. Пізніше між Україною і Швецією було укладено угоду, згідно з якою остання виступала гарантом козацьких вольностей і недоторканності українських кордонів. У відповідь на це Петро І здійснює рішучі заходи. Збирається Глухівська рада, де обирається новий гетьман – І. Скоропадський. Було зруйновано козацьку столицю Батурин, а її мешканці повністю винищені. За те, що на бік Мазепи пристали запорожці на чолі з кошовим отаманом К. Гордієнком, Петро І у 1709 р. ліквідував Запорізьку Січ. Вирішальний бій між супротивниками стався 27 червня 1709 р. під Полтавою. Війська Карла XII і Мазепи були розбиті, і вони з рештками розгромленої армії втекли в межі володінь турецького султана. За часів правління І. Скоропадського посилюється контроль Москви над Україною. До гетьмана був приставлений резидент – стольник А. Ізмайлов. У 1715 р. Петро І ліквідував виборність старшини і полковників. У 1721 р. Росія проголошена імперією. Після закінчення Північної війни Петро І вживає додаткових заходи з ліквідації автономії України. В 1722 р. створюється Малоросійська колегія (1722–1727 рр.) на чолі з бригадиром С. Вельяміновим.У середині XVIII ст. козацька старшина почала клопотатися про відновлення гетьманства. За рішенням Єлизавети Петрівни Правління гетьманського уряду було розпущено і 22 лютого 1750 року гетьманом обрано Кирила Розумовського – молодшого брата фаворита імператорки.Для вдосконалення діючої системи судочинства Розумовський провів у 1760-1763 рр. судову реформу, внаслідок якої було створено шляхетські суди – земський (для вирішення цивільних справ і підкоморський (для земельних справ). Провів також реформування козацького війська: вдосконалено артилерію, введено однакове озброєння та уніформу. Гетьман запровадив обов’язкове навчання козацьких дітей, вживав заходив до відкриття в Батурині університету.Намагаючись забезпечити собі підтримку козацької старшини – найвпливовішої частини українського суспільства, К. Розумовський йде їй назустріч і забороняє переходи селян без письмової згоди пана, починає скликати з’їзди старшини – Генеральні Збори, які мали тенденцію до перетворення на шляхетський парламент на зразок польського сейму.

Проте така політика гетьмана йшла врозріз з антиукраїнською політикою царизму і вона не могла довго продовжуватися. Після закінчення правління Єлизавети Петрівни (1761 р.) К. Розумовський втрачає і „режим особливого сприяння“, централізаторський тиск на Україну посилюється. Ще у 1754 р. була ліквідована одна з важливих ознак автономії – державна митниця на кордоні між Гетьманщиною та Росією. А в 1761 р. Київ переходить під пряме імперське правління.

Отже, тотальний наступ російського царату на українські землі у XVIII ст. характеризувався прогресуючим обмеженням українських прав та вольностей; посиленням тенденцій централізації, уніфікації, русифікації; цілеспрямованим розколом українського суспільства (заохоченням чвар між старшиною та гетьманом, підбурюванням селян проти старшини); хижацькою експлуатацією людських та матеріальних ресурсів, українських земель.

30.гетьманування кирила розумовського спроби реформ

Останній гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній Україні (1750—1764). Представник козацького роду Розумовських. Граф Російської імперії, генерал-фельдмаршал.Завдяки своєму брату Олексію - чоловіку імператриці Єлизавети - потрапив доПетербурга, а потім 1743 року вирушив для навчання за кордон . Після повернення в Росію через деякий час, здібний і освічений 18-рычний юнак, був призначений президентом Імператорської АН.Коли Єлизавета видала указ про дозвіл козацькій старшині "обрати" гетьмана 1747 року, то призначила на посаду Розумовського, якого, крім односельців, ніхто не знав. Через майже 3 роки в Глухові відбулася церемонія обрання гетьмана з дотриманням усіх старовинних традицій.Царським указом від 5 червня 1750 року Єлизавета затвердила нового гетьмана 13 березня 1751 року. Розумовський у придворній церкві присягнув на вірність імператриці, отримав з її рук гетьманську булаву та ін. Клейноди.

І лише влітку 1751 року новий гетьман прибув в Україну. Розумовський вдався до спроб установити і спадкоємнегетьманство, виражаючи таким чином інтереси представників молодої старшинської інтелігенції

.Реформи:1. Заходи з відновлення самостійних дій держ-№31 реформи

На Лівобережжі у 1781 р. було скасовано поділ на полки й запроваджено новий адміністративний устрій. Пізніше (1886 р.) була ліквідована і друга Малоросійська колегія. У 1781–1782 рр. Лівобережна Україна була поділена на три намісництва — Київське, Чернігівське й Новгород-Сіверське. Тоді ж утворені Харківське (1780) та Катеринославське (1783) намісництва. Скрізь була заведена єдина для всієї Російської імперії система адміністрації. У 1782 р. вийшов указ царської Військової колегії про ліквідацію українських козацьких полків і створення замість них регулярних карабінерних полків за російським зразком. Старшини або залишалися на службі й діставали російські офіцерські чини, або звільнялися у відставку. Козаки ставали окремою групою (однією з найбільш привілейованих) державних селян. Таким чином, на кінець XVIII ст. царизм ліквідував автономний устрій в Україні, знищивши залишки української державності. Українська козацька старшина була юридично зрівняна з російськими дворянами і злилася з ними в одному пануючому стані, а основна маса селян була і фактично, і юридично закріпачена. — реформа, здійснена гетьманом К. Г. Розумовським для вдосконалення системи козацьких судів. Полягала в реорганізації суд. установ в Україні на зразок системи, передбаченої Статутами Великого князівства Литовського, з метою відділити суд. владу від адміністративної, спростити систему апеляц. інстанцій, розділити судочинство на розгляд цив. справ і розгляд крим. справ. На першому етапі реформи гетьм. універсалом від 16(27).IX 1760 було перебудовано Генеральний військ, суд (див. Генеральний суд). Склад його розширено до 12 осіб: 2 пост, генеральні судді та 10 депутатів, обраних на один рік від бунчукових товаришів (див. Бунчукове товариство), полк, старшини і сотників (по одному від полку). В 1767 депутатів змінили пост, члени суду. Ген. суд став найвищим апеляц. судом, органом нагляду за місц. судами, яким він давав інструкції і до яких направляв представників для участі в суд. засіданні. Як суд першої інстанції він розглядав справи ген. старшини, полковників, бунчукових і військових товаришів, канцеляристів та осіб, узятих під особисту опіку гетьмана. Щодо вироків Ген. військ, суду можна було апелювати до суду гетьмана. Під приводом поліпшення апеляц. справи 17(28).II 1763 Генеральну військову канцелярію було позбавлено суд. функцій

адмін органів Укр.ставши гетьманом, домагався від уряду повернення Україні її прав.У жовтні 1751 року внаслідок його постійних прохань Україна була виведена з відомства Сенату,передана Колегії ін.справ, як було раніше, передано під управ. гетьмана ЗС, яка від 1686 року підпорядковувалась цар.уряду, та Київ, який був до того у відомстві рос.воєвод. З України було виведено цар.війська, скасовано владу цар.урядників. Розумовський почав призначати полковників і роздавати їм землі. столицею він обрав м.Батурин,резиденція знах. у Глухові.2Заходи зі зміцнення позицій української шляхти.Великого значення набула старшинська рада, яку регулярно почали скликати в Глухові На одній з таких рад було поширено промову "Про поліпшення стану Малоросії", яка виражала шляхетські настрої того часу (термін "шляхетство" став офіційною назвою козацької старшини). - консервативні: зберігаючи козацький устрій Гетьманщини, наблизити його до шляхетського ладу РП, а на перешкоді були посполиті які переселялися з місця на місце. Тому гетьман Розумовський видає кілька універсалів про обмеження прав переходу селян, але в той час було відкрито ширший доступ до старшини представникам духовенства, міському патриціату тощо.Самостійні дії гетьмана суперечили планам імперського уряду, тому Розумовському не вдалося дістати право дипломатичних зносин.3. Реформа судочинства.Найрішучіші заходи випали на 60-ті роки ХVIII століття, коли гетьман відвідав всі полки. Першочергового вирішення вимагало судочинство. Тільки за Кирила Розумовського зведення законів повернуто надоопрацювання. В 1760 році видано гетьманський універсал про реформу судочинства.Ген суд (12 осіб) 2 генсудді +10 виборних осіб із старшини кожного полку судовий повіт земський суд (цивільні справи) гродський суд (кримін справи) підкоморський суд (земельні справи) Універсалами 1763 гетьман дозволяв полковим канцеляріям та прохачам-чолобитникам звертатися безпосередньо до Ген суду, що зменшило кіл-ть судових інструкцій. На виконання універсалів Розумовського у містах із значкових товаришів або сотенної старшини почали обирати возних. Спроби гетьмана відродити колишню систему судочинства РПсвідчили про прагнення перетворити Гетьманщину на цив шляхетськудержаву.

4.Реформа у війську.За проектом Лубенського полковника І. Кулябки проведено реформу коз. війська. Полки перетворювалися на регулярні. Запроваджувалася муштра за ін.зразком, вводилася уніформа.Удоскон. артилерія.5. з реформув. освіти і культури.Задуми-В полках поч. діяти школи для обов'язкового навчання коздітей від 12 -15 р, вводилася військ підготовка.планував відкрити у Батурині університет, прагнув влаштув життя в Ук подібне до столичного, У місті відбувались концерти італ опери.Але гетьман не встиг втілити в житія всі свої задуми. У жовтні і 764 року Розумовський змушений був скласти гетьманські повноваження, а імпер наказом від 10 листопада й сенатським указом від 17 листопада 1764 року його звільнено від гетьманства.

32. Геополітичні зміни у Східній Європі напр. XVIII – на поч XIX ст

Нова геополітична ситуація, яка склалася в Центральній та Східній Європі на кінець XVIII — початок XIX ст., спричинила великі геополітичні зміни і соціальні перетворення в Україні. Після другого (1793 р.) і третього (1795 р.) поділу перестала існувати Річ Посполита, до складу якої входили значні території українських земель. На кінець XVIII ст. було ліквідовано Кримське ханство, що несло великі страждання і спустошення українському народові протягом чотирьох з половиною століть свого існування. Унаслідок цих змін виникли нові геополітичні утворення на карті Європи. Галичина, Закарпаття, а згодом і Буковина ввійшли до складу Австрійської імперії, а всі інші українські землі разом з інтегрованою Гетьманщиною та Слобожанщиною — до російської держави. Таким чином, переважна більшість українських земель від Збруча на заході до Дінця на сході опинилися під владою імперії Романових.

Сталися значні зміни і в адміністр-територ устрої України, яка входила до Росії. Деякі зміни відбулися на початку XIX ст. Зокрема, було утворено дев'ять губерній (Чернігівську, Полтавську, Харківську, Київську, Херсонську, Таврійську, Волинську, Подільську, Катеринославську), які за системою управління наслідували російські. Державну владу в них здійснювали губернатори котрих призначав і звільняв цар. Губернії складалися з повітів, у яких хазяйнували царські справники. Повіти поділялися на стани, які очолювали поліцейські пристави. Для зміцнення влади губернаторів створювалися на військовий зразок ще й генерал-губернаторства: Полтавське й Чернігівське (з Харківською, Полтавською, Чернігівською губерніями), Новоросійсько-Бессарабське (з Херсонською, Катеринославською, Таврійською губерніями і Бессарабською областю) та Київське (з Київською, Волинською, Подільською губерніями). На чолі генерал-губернаторств стояли військові генерал-губернатори, їм підпорядковувалися не лише місцева адміністрація й поліція, а й розквартировані на території губернії війська. На початку XIX ст. в усіх губерніях заснували ще й охоронні відділення (так звану охранку) для виявлення і покарання політичних противників царського самодержавства.

33. Українське національне відродження напр. XVIII - поч XIX

Суть цього процесу полягає у відновленні різних сфер буття народу після їх занепаду. Наприкінці 18 – поч. 19 ст помітно зріс інтерес до національної історії. Це виявилось в активному збиранні та публікації історичних джерел і пам’яток. Праця істориків-аматорів другої половини 18 ст. підготувала появу в першій половині 19 ст. двох самобутніх творів, які відіграли значну роль у формуванні історичної самосвідомості укр. народу. Це – «Історія Русів» анонімного автора та праця Д. Бантиш-Каменського «Історія Малої Росії».

Виходом у світ в Петербурзі «Опису весільних українських простонародних обрядів» Г. Калиновського було започатковано укр. етнографію. Фундатором вітчизняної фольклорстики став М. Церелєв. Важливе значення мав вихід у світ 1823 р. словника української мови, укладеного І. Войцеховичем. Одним із перших, хто виступив проти офіційних концепцій та примітивно-побутових поглядів на українську мову, був видатний харківський славіст І. Срезневський. Він наголошував на те, що укр. мова – не діалект, а повноцінна самобутні мова, яка має велике літературне майбутнє. Своєрідним підтвердженням слів І. Срезневського стала творчість І. Котляревського, П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, Т. Шевченка. У середині 40-х років 10 ст склалися умови, що сприяли кристалізації національної політичної думки, організаційному згуртуванню передової інтелігенції. У 1846 р. виникла таємна організація – Кирило-Мефодіївське братство. Вона стала своєрідною реакцією укр. народу на посилення наступу царату на його права. Засновники – В. Білозерський, М. Гулак, М. Костомаров, П. Куліш, О. Маркевич. Характерною була релігійна спрямованість. Основні програмні положення сформульовані у «Книзі буття укр. народу» і «Статуті Слов’янського братства св.. Кирила і Мефодія». Суттєві зрушення, які відбулися напр. 18-поч 19 ст в історичній науці, літературі, розвитку мови, стали своєрідним підґрунтям пробудження в народу національної свідомості, сприяли усвідомленню ним своєї самобутності, зростанню бажання відстоювати свої права.

№ 34 соціальній,економічний розвиток 19 ст

Кінець XVIII-початок XIX ст. був часом великих політичних змін і соціальних перетворень в Україні, спричинених насамперед новою геополітичноюситуацією у Центральній та Східній Європі. Серед українських земель, що у XIX ст. становили південно-західну частину Російської імперії, виділялося чотири великих регіони: Лівобережна Україна,Слобожанщина, Правобережна Україна та Південна (Степова Україна). Найвирішальніші зміни сталися тут у 80-х роках. У 1781 р. була скасована полково-адміністративна система. Гетьманщина була розділена на три намісництва - Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське, які підпорядковувалися владі малоросійського генерал-губернаторства. У 1783 р. у цьому районі було введено кріпацтво. Закріпачення лівобережних селян відбувалося у час, коли інституція кріпацтва перебувала у занепаді в інших частинах Російської імперії.Того ж року козацька армія була перетворена у регулярні військові частини. Лівобережжя порівняно з іншими регіонами було найбільш українським за складом населення. Українці становили близько 95% місцевих жителів, вони займалися сільським господарством і жили у селах. Цей регіон відзначався великою густотою міст і містечок, але, як правило, вони мало відрізнялися від сит захарактером зайнятості населення. Частина міщан займалася ремеслом і купецтвом. Слобідська Україна була перетворена у звичайну губернію Російської імперії (з 1824 по 1835 р. вона називалася Слобідсько-Українською, а з 1835 р. - Харківською губернією). Але Слобожанщині на довший час вдалося зберегти свій національний характер, внести свій оригінальний струмінь у формування української національної традиції XIX ст.

Промислове виробництво в Україні першої половини XIX ст. мало переважно сільський характер. Лише 27% промислових підприємств у 40-х роках були розміщені у містах. Ця особливість випливала із галузевої структури української промисловості: головними промисловими галузями були харчова промисловість і переробка відходів тваринництва. Підприємства цих галузей розміщувалися ближче до сировини, тобто у селах, а не в містах, і на них працювали переважно кріпаки. Фабрики часто функціонували сезонно, у перервах між сільськогосподарськими роботами, коли селянство не було зайняте вирощуванням і збиранням урожаю. Український середній клас був ослаблений і не міг творити конкуренцію російським купцям і ремісникам, які нерідко користувалися державною підтримкою. Включення українських земель до складу Росії призвело до еміграції інтелектуальних сил на північ, в імперську столицю. Там вони могли знайти краще застосування свого потенціалу, водночас зміцнюючи імперію політично, культурно і економічно та послаблюючи позиції своєї батьківщини.

35..кирило-мефодіївське братство

-українська таємна політична організація, що виникла в грудні 1845 — січні 1846 у Києві.Ініціаторами створення братства і його засновниками виступили Василь Білозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Опанас Маркевич.Організація була названа іменами слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія.Знаком став перстень з написом «Св. Кирило і Мефодій, січень 1846.У квітні 1846 року до братства вступив Т Шевченко.Восени 1846 року загальна кількість членів братства, за даними слідства, становила 12 осіб.З появою Кирило-Мефодіївського братства на арену політичної боротьби вийшла українська розночинна інтелегенція.Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ; створення демократичної федерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури та освіти.Кирило-мефодіївці, єднаючись на основі спільних політичних поглядів, бачили різні шляхи проведення їх у життя — від ліберально-поміркованого реформізму (Микола Костомаров, Василь Білозерський, Пантелеймон Куліш) — до революційних методів боротьби (Тарас Шевченко, Микола Гулак, Георгій Андрузький).лени братства вели активну громадсько-політичну діяльність: вони поширювали ідеї братства через розповсюдження його програмних документів, прокламацій («До братів-українців», «До братів-великоросів і поляків»), твори Тараса Шевченка; займалися науковою працею і виступали з лекціями в навчальних закладах Києва, в яких проповідували свої погляди; піклувалися про розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання і видання нових книг (зокрема, Пантелеймон Куліш підготував перший підручник з історії України «Повість про український народ», виданий 1846 року, та ін.).Основні програмні положення цієї організації сформульовані у Книзі буття

українського народу" і "Статуті Слов'янського братства св. Кирила і

Мефодія". Характерною рисою цього об'єднання була чітка, яскраво

виражена релігійна спрямованість. Про це свідчить той факт, що товариство назване на честь відомих слов'янських просвітителів,Кирила й Мефодія, і форма організації була запозичена в укрцерковних братств. "Книга буття українського народу" — це синтезна модель перебудови суспжиття, у якій була зроблена спроба врахувати релігійні,

соц та нац фактори.«Статуті Слов'ян братства св. Кирила і Мефодія», осн автором був М Костомаров, та у «Записці», написаній В Білозерським. В основу документів лягли ідеї укр нац відродження і панславізму.Іст знач полягає - воно було 1-ю спробою укр інтелігенції вдатися до політ боротьби. важливим було і те, що братство стало самостійним і самобутнім політ формуванням, яке організаційно не підпорядковувалося, а ідеологічно не повторювало політ настанов жодної з загальнорос сусп течій.Це позит вплинуло на нац свідомість.

№36 Україна під австр. Імпер. Руська трійця

Деякі зміни відбулися й у становищі західноукраїнських земель, що входили до складу імперії. Хоча Галичиною керував австрійський намісник із числа польських магнатів, край здобув обмежену автономію. Ще у 1861 р. у Львові розпочав свою роботу Галицький обласний сейм. Перевагу в ньому здобули польські поміщики і підприємці, але виборче право (право обирати і бути обраним в Галицький сейм) мали й українці, зокрема селяни. Імперський уряд відмовився задовольнити давню українську вимогу - розділити Галичину на дві адміністративні одиниці - українську (Східна Галичина) і польську (Західна Галичина). Внутрішнє самоврядування було надано також Буковині, проте доступ українців до Буковинського сейму був обмежений: у ньому домінували румуни і німці. Закарпаття стало частиною Угорщини і ніякого самоврядування не одержало. Незважаючи на промисловий переворот, що розпочався в Австрійській імперії ще в 30-х - 40-х pp., у останній третинні XIX ст. Австро-Угорщина залишалася однією з відсталих країн Європи з численними феодальними пережитками. Східна Галичина, Північна Буковина, Закарпаття зберігали аграрний характер економіки, більшість населення була зайнята в сільському господарстві. Розвиток економіки на західноукраїнських землях дедалі більше визначався інтересами великої фабричної промисловості західних і центральних провінцій імперії. Але в економічній структурі Австро-Угорщини західноукраїнським землям відводилася роль ринку збуту готових товарів і джерела надходження сировини та робочої сили до індустріально розвинутих провінцій. Західноукраїнська промисловість не могла витримати конкуренції дешевих товарів і почала занепадати. Імперський уряд фактично не вживав заходів для розвитку промисловості в Західній Україні. Західноукраїнським підприємцям не надавалися податкові пільги, якими користувалися у західних провінціях. Доступ західноукраїнським товарам на ринки Австро-Угорщини та сусідніх країн був фактично закритий. Водночас існували пільги для вивезення з краю сировини і напівфабрикатів. Проголошена у 1848 p. селянська реформа, головним положенням якої було скасування кріпацтва, була здійснена в 50-х pp. Уряд зробив все, щоб втрати поміщиків були мінімальними і щоб вони отримали все необхідне для пристосування до нових умов господарювання. «Руська трійця» (1834—1837 рр.) — галицьке літературне угруповання, очолюване М. Шашкевичем, Я. Головацьким та І. Вагилевичем, що з кінця 1820-их років розпочало на Західних Українських Землях національно-культурне відродження. Члени «Руської трійці» «ходили в народ», записували народні пісні, оповіді, приказки та вислови. Цікаву подорож Галичиною та Буковиною здійснив Я. Головацький. Закарпаттям подорожував І. Вагилевич, який проводив агітаційну роботу серед селян, закликаючи їх боротися за свої права. За це його заарештували і заборонили з'являтися в Закарпатті. Навколо «Руської трійці» об'єднувалася молодь, що прагнула працювати для добра свого народу. Деякі її члени (М. Ількевич, М. Кульчицький та ін.) були зв'язані з польським революційним підпіллям. Збираючи усну народну творчість, вивчаючи Історію рідного народу, перекладаючи твори слов'янських будителів та пишучи власні літературні й наукові твори, учасники угрупування твердили, що «русини» Галичини, Буковини й Закарпаття є частиною українського народу, який має свою історію, мову й культуру.

.37.українська культура 19 ст

У XIX столітті в Україні поступово скл новий соці шар суспільства — нац інтелігенція. Поява в її особі культ еліти і збереження нац культ традицій в нар середовищі зробили реальним укр культ відродження.Незв на колонізаторську політику Росії та Австро-Угорщини, укр культура розвивалася. Вирішальне значення для її піднесення мала освіта. Розвиток промисловості, торгівлі, міст вимагав більшої освіченості, кваліфікованості працівників, зумовлював збільшення кількост навчальних закладів та учнів у них.Згідно з реформою освіти 1864 р., всі типи почат шкіл у Рос імперії оголош загальностановими і діставали назву поча нар училищ.Напр. XIX ст. кількість почат шкіл у Сх Укр станов бл. 17 тис. Одночасно з почат реформувалася й сер освіта. Засновув7-класні гімназії і 4-класні прогімназії. Незвна оголош їх безстановими і загальнодоступними, за навчання в них треба було платити. Для жінок діяли окремі гімназії і вищі жіночі курси. Наприкін. XIX ст. у Східній Україні працювало 129 гімназій, 19 реальних і 17 комерційних училищ.Важливими осередками духовного життя Наддніпрянщини були Харк, Київ та Новорос університети. В них на сер. 1890-х років навчалося понад 4 тис. студентів.Поряд із університетами важливим наук осередком був Пд-Захвідділ Рос геогр товариства, співробітники якого зібрали по Україні багаті етнографічні, економ й статистичні матеріали. працювало Наук тов-во ін, Т. Шевченка у Львові. До 1914 р. воно видало 300 томів наук праць із різних галузей.Значний крок вперед у XIX ст. зробила в Укр істор наука. -Чільне місце в укр історіографії займ твори істориків М. Максимовича, М. Костомарова, О. Лазаревського, В. Антоновича, О. Єфименко, О. Левицького, Д. Яворницького. П. Білецький-Носенко, Я. Головацький, П. Куліш, М. Маркевич розробляли проблеми укр лексикографії, готували до друку словники укр мови.

Значне пожвавлення відбув в природн науках. працювали від вчені М. Остроградський і О. Ляпунов (матем фізика), М. Бекетов (фіз хімія), І. Мечников (зоологія), І. Верхрадський (ентомологія), І. Горбачевський (біохімія), автор схеми 1-го у світі реакт літал апарата М. Кибальчич, першовідкривач катодних променів І. Пулюй, учений-винахідник І. Лукашевич,.Виріш роль у заверш процесу станов укр нац мови відіграли твори основополож нової укр літ-ри: Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, М. Шашкевича. З кінця 30-х років поч привертати увагу твори Т. Шевченка ("Кобзар", "Гайдамаки"). З його виходом на літературну ниву укр відродження стало безсумнівним.70—90-ті роки XIX ст. ознаменувалися приходом в укрлітературу нових таланов письм.(І. Нечуй-Левицький.І Франко,Мирний,Леся Українка,Коцюбинський тощо.широким діапазон діяльності Б. Грінченка — прозаїк, поет, драматург, перекладач, публіцист, критик, педагог, фольклорист, етнограф, мовознавець, видавець, редактор, громадський діяч. Вел його заслугою стали підготовка та видання 4-томного "Словаря укра мови".драматургія-Карпенко-Карий , М. Кропивницький ,М. Старицький.Видат майстром був І. Франко,Певного розвитку досяг театрмистецтво. Перший професійний театр засновано в Галичині 1864 р. з ініціативи товариства "Руська бесіда".Відом оперним співаком і композит-С. Гулак-Артемовський — автор 1-ї укр опери "Запорожець за Дунаєм" (1862).будівництво та архітектура-

кращі зразки архітек XIX ст.будинок Київ університету (В. Беретті), дзвіниця Успенського собору в Харкові (С. Васильєв), Володимир собор у Києві , Одеський оперний театр Львівський оперний театр тощо .Отже, протягом XIX ст. українська культура, незважаючи на несприятливі обставини, досягла значних успіхів. Талановиті вчені, літератори й митці створили багато класичних творів, що стали вагомим внеском у скарбницю світової духовності.

№38 Скасування кріпацтва,буржуазні реформи

В Україні, як і в центральних районах Росії, утвердження нового капіталістичного соціально-економічного устрою(буржуазії) означало активний розвиток усієї промисловості, сільського господарства, торгівлі. В 60—70-х роках ХІХ ст. царський уряд Росії провів державні реформи з метою пристосувати самодержавний лад Російської імперії до потреб капіталістичного розвитку. Реформи торкнулися різних напрямків суспільно-політичного життя. У різні роки були проведені: селянська реформа 1861 року; земська реформа 1864 року; міська реформа 1870 року; фінансова реформа 1864 року; судова реформа 1864 року; шкільна реформа 1860—1964 років; військова реформа 1864—1874 років; поліцейська реформа та інші. Основне місце серед них займала селянська реформа, яка скасувала кріпосне право в Російській імперії.

Підготовка селянської реформи почалася в 1857 році. Підйом селянського руху змусив уряд прискорити підготовку реформи, і 19 лютого 1861 р. маніфест "Загальне положення про селян, які вийшли з крипацької залежності" і інші акти про селянську реформу (всього 17 актів) були підписані царем. Закони від 19 лютого 1861 р. вирішили чотири питання: 1) про особисте звільнення селян; 2) про земельні наділи і повинностях звільнених селян; 3) про викуп селянами своїх земельних наділів; 4) про організацію селянського керування. Удельні та державні селяни одержали практично всю землю, якою вони користалися до реформи, на більш легких умовах, чим поміщицькі селяни. З моменту опублікування Маніфесту про звільнення селян припинялося право поміщика розпоряджатися особистістю селянина: продавати, купувати, дарувати як річ, насильно женити і видавати заміж, переселяти з місця на місце, віддавати в служіння й в роботи, карати за своїм розсудом. Селяни одержали особисті і майнові права, в тому числі на самостійний, без дозволу поміщика, вступ в шлюб; складання договорів і зобов'язань із приватними особами і державою; вільне заняття торгівлею і промисловістю; ведення своїх судових справ; участь в роботі органів суспільного самоврядування; надходження на службу, на навчання; придбання рухомої і нерухомої власності; спадкування майна і т.д. Услід за селянською було проведено ряд інших реформ, що стосувалися найважливіших питань державного устрою Російської імперії і тою чи іншою мірою стосувалися українських земель. Так, згідно з Положенням про губернські та повітові земські установи 1864 в Україні було створено органи земського самоврядування. Однією з найпослідовніших буржуазних реформ 60—70-х років була судова реформа 1864 року. Її проведення було оформлено судовими статутами про заснування судових установ, про кримінальне та цивільне судочинство, про покарання, які накладалися мировими суддями. До Судових статутів увійшли чотири великі акти: 1) встановлення судових установ; 2)Статут цивільного судочинства; 3) Статут кримінального судочинства; 4) Статут про покарання що накладаються мировими суддями.

Відповідно до цих статутів було утворено загальний та формальний рівний для усіх суд: суди загальної юстиції (окружний суд — судова палата — Сенат) та суди мирової юстиції (одноособовий дільничний мировий суддя — повітовий з’їзд мирових суддів — Сенат). Було запроваджено інститут присяжних засідателів. Гостра фінансова криза викликала необхідність здійснення буржуазних перетворень у галузі фінансово-кредитної системи, Фінансові реформи, які були проведені в 1860—1864 роках, стосувалися як податкової та кредитної системи, так і бюджету і державного фінансового контролю. У 1862 р. було реформовано фінансову систему. Управління грошовим господарством стало централізованим, зросла роль міністерства фінансів.

39.ЦР

Украї́нська Центра́льна Ра́да (УЦР), також Центральна Рада — спочатку український представн орган політичних, громадських, культурних та професійних організацій; згодом, після Всеукр Нац Конгресу — революційний парламент Укр, який керував укр нацрухом. Період дії: 4 (17) березня 1917 — 28 квітня 1918.Важливу роль у її створенні, зміцненні та визначенні основних напрямів діяльності відіграли три провідні українські партії: Українська партія соціалістів-революціонерів, Українська соціал-демократична партія, Українська партія соціалістів-федералістів. Головою було обрано Грушевського.Швидкому зростанню авторитету популярності та впливовості цього органу влади сприяло те, що він обстоював близькі та зрозумілі народу ідеї національно-територіальної автономії та популярні ідї соціалізму.

Добу Центральної Ради фахівці поділяють на етапи:соціалістичний (1917-1918р.)самостійницький (після січня 1918р.)Після лютневої революції переважали атомістичні погляди

По-перше, програмною засадою більшості партій Центральної Ради була саме політична автономія

По-друге, ідея самостійності ще не набла поширення, визнання і популярності в масах

По-третє, серед української еліти поширеними було ілюзорне сподівання на справедливе і раціональне вирішення національного питання еволюційною демократією.

По-четверте, в межах Росії в України був шанс виробити автономію. а самостійність залишало б Україну без державних структур, без армії, фінансування. За таких обставин Україна б стала здобиччю для інших країн.

Боротьба за автономію була стриманою. Центральна Рада вимагала від Тимчасового уряду визнати її автономію. У 1917р. до Петрограда виїхала делегаці (Винниченко, Коавлевський, Євремов). Але Тимчасовий уряд відхилив їхнє прохання, мотивуючи свою відмову тим, що:по-перше, Центральна Рада не обиралась шляхом всенародного голосування, вона не може висловлювати думку і волю всього народу українських земель

по-друге, проголошення автономії України могло б спричинити низку територіальних непорозумінь

по-третє, це питання мають вирішувати тільки Установчі збори, скликання яких планувалось на кінець року.Такі рішення Тимчасового уряду загострили українсько-російські відносни.І Універсал (23 червня 1917р.) - проголошення автономії України. Після його проголошення було створено Тимчасовий революційний уряд - Генеральний секретаріат на чолі з Винниченко.І Універсалу Центральної Ради (3 липня 1917р.)

Центральна Рада - найвищий орган революціно-демократичної України

Генеральний секретаріат - відповідальний орган Центральної Ради і носій найвищої крайової влади цього уряду.ІІІ Універсал ( 7 листопада 1917р.)

Проголошується утворення УНР в межах 9 українських губерній

- скасування поміщицького землеволодіння

- запровадження 8 годинного робочого дня

встановлення державного контролю над виробництвом

- забезпечення укр. народу демократичних прав і свобод

- скасування смертної кари

скликання 9 січня 1919 р. Українських Установчих зборів

ІV Універсал (11 січня 1918р.)

проглошується незалежність, суверенність УНР.Найважл законодавчим актом УЦР - схвалення конституції УНР 29 квітня 1918, яка стверджувала республіканську форму держави з парламентарно-демократичним режимом. Законодавча влада в УНР мала перевагу над виконавчою. Гол законодавчим органом стверджувались Всенародні Збори України, які обирали Голову Всенародних Зборів. Населенню надавалися широкі громадянські і політичні права незалежно від статі, віросповідання, національності, рівня освіти, майнового стану. На цьому ж засіданні Центральної Ради М.Грушевський був обраний президентом УНР. Проте практичного значення для українського державотворення ці події не мали, бо через кілька годин після них Центральна Рада була розігнана окупантами і припинила своє існування.

№40 Проголошення УНР

20 листопада Центральна Рада, яка отримала всю владу, прийняла Третій Універсал. У документі йшлося про встановлення Української Народної Республіки (УНР) як автономної частини єдиної Росії. Відповідно до Універсалу, верховним законодавчим органом УНР залишалась Центральна Рада, виконавчим — Генеральний секретаріат. Було визначено державні кордони УНР, які охоплювали й Харківську, Катеринославську, Херсонську губернії, а також Таврію. Підтверджувалися демократичні принципи свободи слова, друку, віросповідань, зборів, спілок, страйків, недоторканність особи та житла, право використовувати місцеві мови у відносинах з державними установами, скасування смертної кари, амністію для всіх політичних в'язнів, справедливий суд. Проголошувалися 8-годинний робочий день. Проголошення Української Народної Республіки викликало невдоволення більшовицького уряду Росії в Петрограді — Ради народних комісарів. В ніч з 29 листопада (11 грудня) на 30 листопада (12 грудня) 1917 року більшовики спробували підняти повстання у Києві проти Центральної Ради, але зазнали поразки. Українізовані частини роззброїли їхні загони і вислали з України. У відповідь 4 (14) грудня 1917 року офіційний Петроград висунув українському уряду ультиматум, вимагаючи припинити роззброєння і, фактично, здати владу. Одночасно з цим більшовики відкрили в Києві Всеукраїнський з'їзд рад, на якому планували заволодіти Центральною Радою шляхом переобрання її складу і керівництва. Незважаючи на тиск, 6 (19) грудня делегати з'їзду висловили підтримку чинній Центральній Раді і її курсу, проголошений ІІІ Універсалом, а 7 (20) грудня сама Центральна Рада відхилила ультиматум. Плани більшовицького керівництва були зруйновані і воно розпочало відкриту агресію проти Української Народної Республіки. 9 (22) грудня 1917 року червоногвардійські загони під командуванням Володимира Антонова-Овсієнка, надіслані російським урядом, окупували український Харків. 11 (24) грудня року більшовики відкрили у завойованому місті альтернативний Всеукраїнський з'їзд рад, що проголосив утворення Радянської Української Народної Республіки зі столицею у Харкові як автономії радянської Росії. 17 (30) грудня 1917 року керівний орган цього утворення — Центральний виконавчий комітет на чолі з Юхимом Медведєвим — видав маніфест про скинення влади Центральної Ради, скасував заборону на вивіз українського хліба до Росії, встановлену українським урядом, і офіційно закликав Раду народних комісарів на допомогу. 25 грудня 1917 (7 січня 1918) року 30-тисячна російська більшовицька армія розпочала загальний наступ на Київ.

41.Гетьманат П. Скоропадського

29квітня 1918 р. за погодженням з німецькою військовою адміністрацією Українська Центральна Рада була скинута, і гетьманом України на Всеукраїнському землеробському конгресі в Києві (майже 8 тис. делегатів) був проголошений генерал Павло Скоропадський. Замість Української Народної Республіки був проголошений гетьманат за назвою «Українська держава».29 квітня в Софіївському соборі єпископ Никодим миропомазав гетьмана, а на Софіївському майдані відслужили урочистий молебень. Тоді ж було опубліковано «Грамоту до всього українського народу»Відповідно до цього документа, Українську Центральну Раду й усі земельні комітети розпускали, міністрів та ЇХІІІХ товаришів звільняли з посад, а рядовим державним службовцям належало продовжувати роботу. Було відновлено право приватної власності. Гетьман також повідомляв, що незабаром видасть закон про вибори до Українського Сейму. Було обіцяно «забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці».

До скликання Сейму в Україні мали діяти «Закони про тимчасовий державний устрій України», видані 29 квітня. У них були визначені головні напрями діяльності гетьмана у політичній сфері, організації державного управління, дані гарантії громадянських прав населення, оголошено про встановлення Української держави замість Української Народної Республіки.Осн причинами гетьм перевороту були:- криза соціальної політики УЦР і неприйнятність цієї політики поміщиками і промисловцями;

- втрата авторитету УЦР серед широких верств населення в умовах окупації;

-ослаблення УЦР розбіжностями між українськими партіями в самій Центральній Раді;

- зацікавленість окупаційної адміністрації у владі, спроможній виконати зобов'язання щодо постачання продовольства Німеччині та Австро-Угорщині.Суть перевороту полягала у спробі шляхом зміни демокр парламент форми дер правління на авторитарну створити нову модель укр держави.Нова держава ґрунтувалася як на республіканських, так і на монархічних засадах. Згідно із «Законами...», уся влада, зокрема законодавча, зосереджувалася у руках гетьмана. Гетьман призначав (голову) Ради міністрів, затверджував склад кабінету, мав право оголошувати амністію, військовий або надзвичайний стан, був вер головнокомандувачем. За формою це була диктаторська влада з атрибутами нац традиції, за політ суттю — авторит.режим.Внутр.політика-Гетьман сформував новий уряд - Раду міністрів, Главою Кабмініу став Ф. Лизогуб; міністром закорд справ - Д. Дорошенко.міністром освіти - відомий український політик М. Василенко.Був налагоджений дієздатний адмін апарат.У промисловості було ліквідовано робочий контроль на виробництві, заборонялися страйки, скасовувався 8-годиний робочий день і встановлювався 12-годиний; відновився залізничний рух завдяки відновленню залізничних колій і мостів, ремонту локомотивів. була здійснена спроба ств нац армії, чисельність пов. була перевищ 300 тис. осіб.прагнув відродити козацтво в Україні.При гетьманаті були обмежені демократичні права і свободи. Національно-культурна політика-Новою владою були здійснені спроби українізації державного апарату і системи освіти:

- поряд із російськими гімназіями утворювалися українські, яких восени 1918 р. нараховувалося 150;

- був прийнятий закон про обов'язкове вивчення української мови і літератури, історії та географії України;

- відкрилися нові українські університети, перші з який - у Києві і Кам'янець-Подільському;- у російськомовних університетах - Київському, Харківському, Одеському почали працювати кафедри української мови, літератури, історії та права.24 листопада 1918 р. була відкрита Українська Академія наук, першими академіками якої стали відомі вчені Д. Багалій, А. Кримський, В. Вернадський, В. Косинський та ін. Президентом УАН був обраний В. Вернадський. В Українській державі були організовані Національна бібліотека, Національний архів, Національна галерея мистецтв, Національний іст музей, Український національний театр під керівництвом П. Саксаганського, «Молодий театр» Л. Курбаса. Зовнішня політика-Найважл напрямки-- союз із Німеччиною, з якою були встановлені дипломатичні відносини;- встановлення дипломатичних відносин з іншими країнами; у період гетьманату Україну визнали 30 країн, a 10 із них мали свої представництва в Києві; Україна мала своїх представників у 23 країнах;

- підписання мирного договору з радянською Росією (12 червня 1918 р.);

- дипломатична боротьба з Австро-Угорщиною, що намагалася анексувати (захопити) східногалицькі землі та Холмщину;- було встановлено політичні та економічні відносини з Кримом, Доном, Кубанню.Але Антанта, орієнтуючись на відновлення «єдиної і неділимох» Росії, не визнала Гетьманську державу. Осн причини падіння -- відсутність численної дієздатної регулярної української армії;

- посилення впливу в Українській державі російських консервативних кіл;

- відновлення в державі поміщицького землеволодіння;

- вузька соціальна база гетьманату;

- підкорення соціально-економічної політики інтересам панівних верств та окупаційної влади;

- скрутне становище трудящих;

- наростання напруженості у суспільстві та формування організованої опозиції;

- поразка Німеччини та її союзників у Першій світовій війні.

№42 Директорія

Директорія УНР — найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки, який діяв з 14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року.

У ніч на 14 листопада 1918 р. на таємному засіданні керівництва українських політичних партій, об'єднаних в Національний союз, було створено новий орган - Директорію на чолі з В. Винниченком. Внутрішня політика: Відразу після зайняття Києва (14 грудня 1918 року) Директорія оприлюднила ряд свідоцтв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії. Була прийнята постанова про негайне звільнення всіх призначених при гетьмані чиновників. Уряд мав намір позбавити промислову й аграрну буржуазію виборчих прав. 26 грудня 1918 року Директорія видала Декларацію, з прийняттям якої почалася аграрна реформа та в якій Директорія УНР заявила про намір експропріювати державні, церковні та великі приватні землеволодіння для перерозподілу їх серед селян. Було задекларовано про вилучення землі у поміщиків без викупу, але щоб їх заспокоїти, було обіцяно: компенсацію, оголошено про недоторканність земель промислових підприємств і цукрових заводів; за землевласниками залишались будинки, де вони до цього жили, породиста худоба, виноградники; конфіскації не підлягали землі іноземних підданих. Але, незважаючи на ці досить помірковані заходи, поміщики і буржуазія в Україні були незадоволені політикою Директорії, яка відкрито ігнорувала їхні інтереси. Зовнішня політика: Директорії вдалося досягнути розширення міжнародних зв'язків УНР. Україну визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватикан, Італія і ряд інших держав. Але їй не вдалося налагодити нормальних стосунків з країнами, від яких залежала доля УНР: радянською Росією, державами Антанти та Польщею. 31 грудня 1918 року Директорія запропонувала Раді Народних Комісарів РСФРР переговори про мир. Раднарком погодився на переговори, попри те, що не визнавав Директорію представницьким органом українського народу. Під час переговорів радянська сторона відкинула звинувачення у веденні неоголошеної війни, Директорія не погодилася на об'єднання Директорії з українським радянським урядом і відмовилася прийняти інші вимоги. Економічна ситуація: Великі економічні втрати, яких зазнало господарство України в результаті першої світової війни та революційних подій, були катастрофічними. Значно знизився рівень видобутку вугілля. У 1918 році було видобуто 34,8 % вугілля порівняно з 1913, а в 1919 — лише 20,5 %. Загострювався паливний голод. Залізо-рудна і марганцева промисловість у 1919 році майже повністю припинила свою діяльність. Різко скоротила виробництво машинобудівна промисловість України. Істотно зменшилося виробництво цукру. 4 січня 1919 року законом Директорії українська гривня була визнана єдиним законним засобом оплати на території УНР. Хоча територія, яку контролювала Директорія була порівняно невеликою, гривня мала більшу купівельну вартість аніж «керенки», більшовицькі рублі чи «денікінки». Поштовх до конфлікту: земельний закон Директорії, виданий 8 січня 1919 року, згідно з яким земля залишалася у власності держави. Держава мала керувати державним фондом землі утвореним з вивласнених земель. Земельні наділи, які на той час перебували у власності селян і не перевищували 15 десятин залишались непорушними. В кінці 1918 на початку 1919 років значна територія країни, включаючи Київ, була захоплена більшовиками.падіння Д: Роздані селянам землі вони почали відбирати і передавати в «совхози» та сільськогосподарські «комуни». В квітні 1919 року на Правобережжі були розгромлені війська Директорії, і станом на весну 1919 року на території України (крім Надзбурччя і західних областей) знову було встановлено радянську владу.

45.політика українізації,сутність та наслідки.

Важливою складовою частиною культурно-політичних процесів в Україні в 20–30-х рр. була політика коренізації, проголошена XII з'їздом РКП(б). В Україні ця політика дісталла назву "українізації".Політика коренізації ("українізації") була зумовлена багатьма зовн і внутр причинами:1. Формуванням на міжнародній арені привабливого іміджу СРСР як держави, в котрій начебто забезпечено гармонійний і вільний розвиток радянських республік та гарантовано вільний розвиток національних меншин.2. Потребою досягнення своєрідного компромісу з селянством (основною масою національних республік було селянство) та національною інтелігенцією шляхом лібералізації національних відносин.

3. Намаганням більшовицької партії розширити соціальну базу своєї системи, залучивши до партій і до управління республікою представників неросійських народів [В 1920 р. у ВКП(б)У українці складали лише 19%, тоді як вони становили 80% населення УСРР, і лише 11% комуністів вважали рідною мовою українську, а розмовляли нею лише 2%].

4. Намаганням радянського керівництва очолити і поставити під контроль процес національного відродження окраїн, щоб він не вилився в антицентробіжні спрямування.5. Потребою зміцнення новоутвореного державного утворення – СРСР, наданням прав "культурно-національної автономії" хоч частково компенсувати республікам втрату їх політичного суверенітету тощо. Наслідки- 1. Усунення від влади відвертих шовіністів першого секретаря ЦК КП(б)У Е. Квірінга та другого секретаря Д. Лебедя, який проголосив теорію боротьби двох культур, прогресивної, революційної, міської російської та контрреволюційної, відсталої сільської української культури. В їх боротьбі українська культура мала відступити і загинути.2. Розширення сфери вживання української мови в державному житті. [З серпня 1923 р. для державних чиновників та партійних функціонерів організовуються курси української мови. Той, хто не пройшов їх і не склав іспиту, ризикував втратити посаду. З 1925 р. було введене обов'язкове вживання української мови в державному діловодстві. З 1927 р. партійну документацію переведено на українську мову].3. Зростає кількість українців у партійному і державному апараті. Так, у 1923 р. їхня частка становила 25–35%, а у 1927 р. – 52–54%. За кількісним ростом стояли важливі структурні зміни. Одною з них була поява нової державно-політичної, господарської та культурної еліти, кістяком якої були так звані націонал-комуністи, вихідці з колишніх українських лівих партій.4. Найбільший вплив "українізація" справила на розвиток національної освіти. Вона збіглася в часі з розгортанням більшовиками так званої культурної революції, одним з головних напрямків якої була ліквідація неписьменності. У 1930 р. в Україні почали впроваджувати загальнообов’язкове початкове навчання. У 1927 р. – 97% українських дітей навчалося українською мовою. Цей показник так і не був перевершений за роки радянської влади (у 1990 р. він становив лише 47,9%). Зростання мережі україномовних навчальних закладів йшло паралельно з розвитком наукових досліджень у різних галузях українознавства.5. Різко збільшувалась кількість української преси (в 1933 р. вона становила 89% всього тиражу газет у республіці).6. Україномовні стаціонарні театри в 1931 р. складали 3/4 всіх театрів в Україні; в 1927/29 рр. у Києві збудовано найбільшу в Європі на той час кіностудії.7. Місто почало втрачати позиції цитаделі російської ідентичності.

8. Різнопланова культурно-освітня робота проводилась серед компактно проживаючих за межами України українців (на 1925 р. за межами України проживало 6,5 млн. українців).

9. Велика увага приділялась розвитку національних меншин в Україні. Так, протягом 1925 р. було утворено 7 німецьких, 4 болгарських, один польський і один єврейський національні райони, а також 954 сільські ради національних меншин, 100 міських рад. У цей час в Україні діяли 966 шкіл з німецькою мовою навчання, 342 – з єврейською, 31 – з татарською тощо, а взагалі початковий всеобуч здійснювався понад 20-ма мовами.За десять років "українізації" (1923–1933) українці перетворилися на структурно повноцінну націю.Проте, на початку 30-х років "українізацію", яку слушно називали Українським Відродженням, почали поступово згортати. Розпочинається боротьба з буржуазним націоналізмом, на хвилі цієї боротьби застрелилися М. Хвильовий та М. Скрипник (1933 р.), що стало своєрідним сигналом кінця "українізації". Остаточно політика "українізації" була згорнута в 1938 р., коли вийшла постанова Раднаркому УСРР про обов'язкове викладання російської мови в усіх неросійських школах, яка сприяла процесу русифікації, і постанова Політбюро ЦК КП(б)У про ліквідацію національних адміністративно-територіальних утворень тощо.

43. НЕП У березні 1921 р на Х з’їзді РКП(б) було вирішено відмовитись від «воєнного комунізму»!було проголошено заміну продовольчої розкладки продовольчим податком!це перший і найголовніший крок до нової економічної політики(НЕП). Продовольчий податок був менший за продовольчу розкладку!Після виконання податку селяни одержували право вільно розпоряджатись плодами своєї праці. це створювало економічні стимули для розвитку господарства!але НЕП так і не прийшов в українське село,так як обсяг податку був надзвичайно високим.в місті НЕП впроваджувався швидше,в 1921 були скасовані заборони на приватне підприємництво і торгівлю.

У 1921р орендарі одержали понад 5200 дрібних,а подекуди середніх заводів,фабрик,майстеринь.Можливості зростання капіталістичного господарства за тих умов були обмежені .доки політична влада була в руках більшовиків ,а великі підприємства,банки,транспорт,зовнішня торгівля були державними,держава була спроможна тримати під контролем і регулювати вплив капіталізму!з переходом до НЕПу систему главків було ліквідовано ,а державні підприємства об’єднувалися в трести.

Ліквідація «воєнного комунізму» так і не була доведена до кінця, а лише обмежена сферою економічного життя.УРСР так і залишалася залежною від радянського центру.

В Україні фактично діяла одна політична партія КП(б)У,яка за своїм статусом залишилася на правах обласної РКП(б).Представники інших партій переслідувались.УКП пропонувала об’єднатись з КП(б)У і створити цілком самостійну партію,яка була б пов’язана з РКП(б) через Комінтерн.Але це не дістало підтримки більшовиків!

У РКП(б) посилювались узурпаторські тенденції,нетерпимість до інакомислення.Х з’їзд постановив розпутити всі фракції в партії і заборонив фракційну діяльність!ці обставини дуже негативно позначились на новій економічній політиці,поставивши її в залежність від політ.процесів.

НЕП викликав величезне обурення у селян,через великі податки,невиплата яких каралася штрафом або арештом і примусовими роботами від кількох міс до кількох років.Селяни організували опір,проти них було послано з’єднання під командуванням В.Примакова,П.Дибенка,В.Блюхера,Г.Котовського.Загальне керівництво з повстанням очолив М.Фрунзе.У Холодному яру була страчено тисячі повстанців,членів їх сімей і односельців!На боці влади була величезна перевага,на території України дислокувалося понад 1 млн червоноармійців,а повстанців всього декілька тисяч!крім того було вперше застосовано боротьбу проти повстанців голодом!Голод 1921-1923.

44.Колективізація Шлях суспільства до соціалізму більшовики пов’язували із переведенням селянства на рейки великого виробництва!У 1917-1920рр виникли перші колгоспи.це було результатом об’єднання сел. Господарств при активному сприянні рад.влади.Залежно від ступення усуспільнення колективні господарства поділялися на кілька типів.товариства спільного обробітку землі(ТСОЗи)-колективізували лише посіви;артілі-колективіз. Посіви та майно,але залишалася присадибна ділянка та реманент;комуни-сел.госп повністю розчинялися в колективному!1923 р стаття Леніна «про кооперую»-стала новим імпульсом,ідеєю перетворення сел.госп.Кооперації поєднували індивідуальні та групові інтереси,і Ленін вважав їх найбільш простим і легким шляхом «при переході до соціалізму»

Кооперування і радянська колективізація були суперечними один одному.

Колгоспи були зручною формою,з допомогою якої можна було викачувати ресурси в держ.бюджет!з самого початку колективізація розглядалася як засіб для прискорення індустріалізації,розв’язання хлібної проблеми,ліквідації заможного селянства.Перший 5-річний план було оцінено як важливий крок до суцільної колективізації.по СРСР планувалось об’єднати в колгоспи 18-20% сел.гос,в Україні-30%

1березня 1928р секретар ЦК ВКП(б) В.Молотов оголосив що оцінка місцевих парт організацій залежатиме від успіху у розширені колективізації сел. Госп!.листопадовий пленум 1929р створив комісію для вивчення питання про перспективи організації колгоспів!ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930р видав постанову «про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву»

Через відмову селян прийняти колгоспну систему,було прийнято крайні міри насилля-голодомор 1932-1933рр.Через різкий спад урожаю було прийнято крайні міри вилучення зерна у селян!інформація про голодомор доходила до вищого керівництва,але держава замість допомоги навпаки даила ще більше на селян.В Україні хлібозаготівельну комісію очолював В.Молотов,який діяв жорстоко.Робилось все можливе щоб виконати план хлібозаготівель

Голод охопив регіони найінтенсивнішого сіл.госп:Україну,Північний КАВказ і Кубань,Поволжя,Північний Казахстан.Кількість жертв від 3,0-до 4,5 млн чол.

50.рух опору.Директива радянського уряду від 29 червня 1941 року закликала до всенародного руху Опору нацистам, створення партизанських загонів та підпільної діяльності.

Восени 1941 року в Україні формувалися підпільні обкоми, райкоми, первинні організації й групи ВКП(б). У лісах з'явилися партизанські загони, на чолі яких стояли здебільшого ті, хто був здатним здійснювати бойові операції.30 травня 1942 року при ставці Верхового головнокомандувача був створений Центральний штаб партизанського руху, який очолив перший секретар ЦК КП(б) Білорусі П. Пономаренко. У цей же час виник Український штаб партизанського руху (УШПР), який очолив Т. Строкач. Український партизанський штаб розгорнув велику роботу з об'єднання та організації партизанського руху в Україні. У партизанські райони літаками перекидалися зброя, боєприпаси, медикаменти, підготовлені люди, поліграфічНа середину 1943 року в Україні діяли 46 великих партизанських з'єднань, близько 2 тис. загонів і диверсійних груп чисельністю понад 100 тис. осіб.

Джерелами формування радянського партизанського руху Опору стали:

• комуністи й комсомольці, яких залишили в тилу ворога для підпільної діяльності;

• солдати й офіцери радянської армії, які опинилися в оточенні;

• утікачі з німецьких гетто й концтаборів;

• фахівці партизанської війни, вишколені в спеціальних підрозділах;

• патріотично налаштоване місцеве населення.

Форми боротьби народних месників:

• напади на німецькі гарнізони, військові об'єкти, комунікації тощо;

• диверсії в тилу ворога;

• створення радянських районів у німецькому тилу;

• пропагандистська робота серед місцевого населення.на техніка, пропагандистські матеріали.

Існувало дві течії Опору,перша керувалась радянськими гаслами,друга орієнтувалась на створення незалежної укр. Держави.Після окупації Сумщини,розгорнули бойову діяльність партизанські загони С.Ковпака і С.Руднєва.Також були загони на чолі з О.Федоровим,Я.Мельником,М.Наумовим,О.Сабуровим.

Організація українських націоналістів,зокрема її частина з А.Мельником,на початку війни покладала надії на Німеччину.вважаючи більшовизм спільним ворогом для ОУН і націонал-соціалістів!Іншу частину ОУН,яка була невдоволена курсом Мельника-очолив С.Бандера.тож ОУН розділилась на ОУН-Б І ОУН-М.

14жовтня 1942р було створено Українську протистанську армію(УПА).

.46.Індустріалізація Успіхи першого року п’ятирічки на тлі жорстокої економічної кризи ,що охопила 1929р капіталістичний світ,створило ілюзію можливості швидко вирватися з економічної відсталості,перейти в розряд економічно розвинутих держав!Багато хто з більшовиків схилялися до курсу максимального напруження сил,здійснення економічного «стрибка» і завдяки йому побудови соціалізму за декілька років!потреби народу до уваги не бралися!З осені 1928р у містах почалося введення карток на хліб для робітників і службовців.масло і цукор одержували лише частина населення,для більшості трудящих ці продукти були недоступні!

У 1929р на листопадовому пленумі ЦК ВКП(б) було вирішено за всяку ціну прискорити розвиток машинобудування та інших галузей великої промисловості!тобто йшлося про максимальне нарощування окремих виробництв аби забезпечити побудови нових заводів та фабрик.

Й.Сталін у статті «Рік великого перелому»

опублікованний до 12-ї річниці Жовтневого перевороту,обнародував запланований приріст великої промисловості на 1929/30р-32%.це рішення не підтримувалося відповідними матеріальними ресурсами.у липні наступного року коли до закінчення господарського року залишилося кілька місяців і його підсумки ще не були відомі відбувся XVI З’ЇЗД вкп(б),на якому Сталін виступив з пропозицією декретувати на 1930/31 господарський рік 45% приросту промислової продукції.

З початку п’ятирічки здійснювалася заміна трестівського госпрозрахунку госпрозрахунком на рівні підприємств.5 грудня 1929р ЦК ВКП(б) ухвалив постанову «про реорганізацію управління промисловістю»,згідно з якою підприємства,а не трести стали головними ланками управління.але підприємства були позбавлені економічної самостійності,яку мали трести.

Велика промисловість України-основа індустріальної могутності республіки-перейшла в підпорядкування загальносоюзних наркоматів.УРСР як і інші радянські республіки була позбавлена економічної самостійності.

Цифри які було заплановано на 1 п’ятирічку були нереальноми,заборонялося друкувати в газетах будь-які підсумки п’ятирічки!Незважаючи на провал політики форсованого розвитку,країна за п’ятирічку зробила великий крок уперед.В Україні реалізувалося близько 20% усіх капіталовкладень СРСР,побудувалося близько 400 нових підприємств.1 травня 1932 дала перший струм найбільша в Європі Дніпрогес.на той час діяли електричні станції:Криворізька,Київська,Харківська.У Донбасі почали діяти 53 нові шахти.на металургійних заводах було збудовано 12 доменних і 24 мартенівських печі!Форсований економічний розвиток вплинув на рівень життя населення,зменшивши їхній добробут і матеріальне становище!

Друга п’ятирічка:1933-1937рр,третя п’ятирічка-1938-1942.

47.політичні репресії 1930х рр.Мордуючи селянство голодомором, комуністичний режим ні на мить не забував і про інтелігенцію, яка очолювала процеси українізації, стимулювала національну самосвідомість українського народу, а відповідно й прагнення реального суверенітету. Цілеспрямована боротьба проти української національної інтелігенції, насамперед тієї, яка брала активну участь у національно-визвольних змаганнях 1917—1921 рр. та українізації, видатних діячів науки й культури, розпочалася вже наприкін. 1920-х років. її першими наслідками стали викриття згадуваного вже "національного ухилу" в КП(б)У, розгром міфічних "Українського національного центру", "Польської організації військової", "Блоку українських націоналістичних партій", "Всеукраїнського боротьбистського центру", "Троцькістсько-націоналістичного блоку" та ін. Застосовуючи фізичний і психологічний терор, каральні органи змушували своїх жертв визнавати членство у цих сфабрикованих "таємних антирадянських організаціях" на показових судових процесах.

19 квітня 1930 р. особливий склад Верховного суду УСРР виніс вирок у справі "Спілки визволення України" (СВУ), трактованої як контрреволюційна організація.Для проведення показового процессу було взято 45 знакових постатей серед них академіки С. Єфремов та М. Слабченко, науковці А. Ніковський, Й. Гермайзе, церковний діяч В. Чехівський, письменниця Л. Старицька-Черняхівська.Разом з ними до судової відповідальності притягувалися молоді люди, яким інкримінували членство в юнацькій організації СВУ — "Спілці української молоді".

Всього під час процесу і після нього за звинуваченнями в причетності до СВУ було репресовано бл. 30 тис. осіб, переважно інтелігенція і студентство.

Після процесу СВУ погром української інтелігенції продовжився. У зв'язках з СВУ звинуватили ієрархів Української автокефальної православної церкви. Як наслідок, у січні 1930 р. УАПЦ змушена була само розпуститися, а митрополита М. Борецького, десятки єпископів та сотні священиків незабаром заслали до таборів.Наступного року значну частину інтелігенції на чолі о М. Грушевським було звинувачено у належності до вже іншої "ворожої організації'" — "Українського національного центру". Жертвами брехливих звинувачень стали 50 осіб, яких засудили на строк від трьох до шести років. (У 1934—1941 рр. 33 з них знов засудили за "антирадянську діяльність" і "шпигунство". 21 особу розстріляли, 12 отримали нові строки.З особливою силою нова хвиля репресій охопила українське суспільство після того, як у січні 1933 р. Сталін призначив особистим представником в Україні П. Постишева.У міру того як набирало обертів правління нового сталінського опричника в Україні, страчувалися чи висипалися в табори тисячі представників нової української інтелігенції, що з'явилася у 1920-ті роки. За даними О. Субтельного, з 240 українських письменників тоді зникло 200; із 35 вчених-мовознавців знищили 26.Загалом із січня 1935 р. по червень 1941 p. у СРСР було репресовано 19 840 000 осіб, з них упродовж першого після арешту року були ліквідовані або померли від тортур 7 млн. Стосовно України, то прямі людські втрати в У PCP від репресій у 1927— 1938 pp. становили щонайменше 4,4 млн. Осіб.

48.Договір радянського союзу з німеччиною 1939р.Початку Другої світової війни передувало укладення 23серпня 1939р радянсько-німецького пакту про ненапад,розрахованого на 10р.Додатково до цього договору було підписано таємний протокол,яким «розмежовувалися» сфери інтересів сторін.Все це означало згоду уряду Німеччини на приєднання до СРСР польської частини Західної України,Західної Білорусії,Литви,Латвії,Естонії.Зі свого боку Німеччина дістала повну свободу дій у Європі,забезпечила собі постачання з СРСР воєнно-стратегічних матеріалів і продовольства.1 вересня 1939р нацистські війська вторглися в межі Польщі!Англія і Франція,зв’язані з Польщею союзними договорами,оголосили Німеччині війну!Ці події поклали початок Другої Світової війни.Польське командування не змогло організувати ефективної відсічі загарбникам.Певні надії в умовах назріваючої катастрофи покладалися на західноукраїнські й західнобілоруські землі,спираючись на матеріальні й людські ресурси яких польський уряд сподівався продовжити боротьбу з агресором.17 вересня Радянський Союз вступив у Другу світову війну,і пов’язаний з нею поділ світу.У Галиччині та Волині наступали війська Українського фронту під командуванням Тимошенка.22 вересня радянські війська ввійшли у Львів,а через деякий час уся територія,передбачена таємними радянсько-німецькими угодами,опинилася під контролем Червоної армії.До рук чекістів потрапило багато полонених польських військовослужбовців.Західноукраїнське населення з надією на краще зустрічало Червону армію,цьому сприяла радянська пропаганда,яка пояснювала перехід польського кордону прагненням запобігти окупації краю нацистами.До того ж поляки,відступаючи під тиском німецьких та радянських військ зривало злість на українському населенні.22 жовтня у Львові було проведено вибори до Народних зборів!Наприкінці жовтня Народні збори прийняли декларацію про возз’єднання Західної України з Радянською Україною в складі СРСР.Пізніше до УРСР було включено ПівнічнуБуковину,Ізмаїльський,Хотинський повіти Бессарабії.Включивши західноукраїнські землі до СРСР,сталінське керівництво розгорнуло політику їх радянізації.Звільняли чиновників і призначали новоприбулих службовців.Поміщиків і заможніх селян позбавляли землі і ренаменту.Було розгорнуто примусову колективізацію.Було розгорнуто жорстокий терор,арешти засудження людей.закривались «Просвіти»

49.Військові операції 1941-1942рр.18 грудня 1940 p. А. Гітлер підписав секретну директиву №21 під кодовою назвою «план Барбаросса». Це був план знищення Радянського Союзу і перетворення його території на життєвий простір для Німеччини.У липні-жовтні 1941 р. на радянсько-німецькому фронті розгорнулися масштабні бої.3 перших днів війни на території України діяли два фронти - Південно-Західний (командувач генерал-полковник М. Кирпонос) і Південний (командувач генерал-лейтенант I. Тюленєв).

7 липня розпочалась оборона Києва яка тривала 72 дні!Оборона Одеси розпочалась 16 липня і тривала 73дні.Нацисти прорвалися до Дніпра.18серпня радянські війська,висадивши в повітря греблю Дніпрогесу,відійшли на правий берег Дніпра в Запоріжжі,а через тиждень залишили Дніпропетровськ.19 вересня гітлерівці заняли Київ.Невдовзі після цього була залишена Одеса,потім радянські війська були розбиті в Криму,але зуміли затриматись в Севастополі,оборона тривала 250днів.протягом літа-осені1941р німец війська зайняли всю Правобережну і більшу частину Лівобережної України та Крим.неокупованими в Україні лишились східні райони Харківської області,частина Донбасу,і невеликий клаптик кримської землі з Севастополем.25грудня 1941р-2січня 1942 Керченсько-Феодосійську десантну операцію та очистили від противника Керченський півострів.12траня розпочався наступ під Харковом і ковом і закінчився провалом.у травні 1942 радянські війська зазнали поразки на керченському півострові.втрати червоної армії становили 200тисяч.22серпня 1942р радянські війська залишили місто Свердловськ Ворошиловградської області,після чого вся Україна опинилась під окупацією.

Серед основних причин невдач Червоної армії в перший період війни можна виділити наступні:

- зосередження і розгортання військ з урахуванням нових кордонів не було завершено до початку війни;

- велику роль відіграв фактор раптовості нанесення першого удару;

- кращі командні і командирські кадри Червоної армії були репресовані (до 75% командного складу) в 1937-1941 pp.; загалом по лінії наркомату оборони було репресовано не менше 3,5 млн чоловік;

- на стані військ повною мірою позначилася паралізуюча атмосфера культу особи Й. Сталіна;

- радянська військова доктрина базувалася на тезі, схваленій Й. Сталіним, у якій мова йшла про те, що майбутня війна буде вестися на ворожій території;

- до початку війни не було завершено переозброєння Червоної армії;

- значно послабили боєздатність Червоної армії ліквідація перед початком війни механізованих корпусів і створення кавалерійських дивізій;

- радянське військо-політичне керівництво прорахувалося у визначенні можливого напрямку головного удару супротивника; як пріоритетний в Генеральному штабі Червоної армії розглядався київський напрямок, а мінсько-смоленсько-московський - як другорядний;

- народ країни, керівні кадри, були психологічно дезорієнтовані договорами 1939 р, СРСР з Німеччиною; у багатьох політичних, державних, військових діячів, рядових громадян були занадто великі ілюзії з цього приводу

51.дисидентський рух 60-80хх рр.Наступ неосталінізму,згортання демократичних процесів,започаткованих у роки «хрущовської відлиги»,посилення тиску союзних органів на Україну,російщення та зневага до української мови і культури викликали відкритий чи мовчазний спротив частини українського суспільства.на чолі якого йшла інтелігенція.У вересні 1965р з різкою критикою арештів серед інтелігенції,які відбувались в літку 1965р виступили І.Дзюба,В.Стус,В.Чорновіл.під їхнім листом підписалося 140 присутніх.реакція властей:Дзюбу звільнили з роботи у видавництві «молодь»,Чорновола з редакції газети «молода гвардія»,Стуса відрахували з університету.

У листопаді 1965 звернулися з листом до ЦК КП України та ЦК КПРС композитор П.Майборода,поети Л.Костенко,І.Драч,авіаконструктор О.Антонов.Листи-звернення до керівників УРСР і СРСР були найпоширенішою формою протеста.

У 1967р в структурі КДБ створюється спеціальне «п’яте управління»,обов’язком якого була боротьба з інакодумцями.

У 1966р з самвидавською роботою «Правосуддя чи рецидиви терору» виступив молодий журналіст В.Чорновіл.У 1969р відновив активну правозахисну діяльність В.Мороз-написав есе «Мойсей», «Хроніка опору», «Серед снігів»

З січня 1970р почав виходити самвидавський журнал «Український вісник»

Зростання масштабів інакодумства викликало роздратування та репресії з боку неосталіністського керівництва держави. в 1972р було заарештовано 100 представників інтелігенції. Були ув’язнені В.ЧОРНОВІЛ,Є.СВЕРСТЮК,І.СВІТЛИЧНИЙ,І.ДЗЮБА,М.ОСАДЧИЙ,Ю.ШЕЛЕСТ,В.СТУС та ін.

У листопаді 1976-створення Української гельсінської спілки(УГС). курівником став М.Руденко.,членами були П.ГРИГОРЕНКО,Л.ЛУК’ЯНЕНКО,І.КАНДИБА,В.ЧОРНОВІЛ,В.СТУС та ін.

Арешти продовжувалися і у 1980рр.

Заборона Української автокефальної церкви в довоєнні роки та Української греко-католицької церкви у повоєнні роки,антирелігійна кампанія спричинили зародження та зростання релігійного дисидентства. особливо активно боролися греко-католики.існувало декілька сот парафій(громад),якими керували єпископи.з-за кордону церквою керував кардинал Й.Сліпий!Борцем також був Й.Тереля-один з організаторів Комітету захисту Укр греко-католицької церкви.Також підтримували права церкви В.Романюк,П.Вінс та Г.Вінс.

На початку 80х років дисидентський рух в Україні було практично розгромлено.

52.Україна на початку 90-х рр 15травня 1990р в Києві вперше розпочала роботу Верховна Рада УРСР нового скликання.Ідея незалежності на повний голос зазвучала в стінах парламенту.

16липня 1990р Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України.Головою Верховної Ради став Л.Кравчук

наприкінці 1990-1991рр внутрішньополітична обстановка в Радянському Союзі ще більше загострилась.На грудневому(1990) пленумі ЦК КПРС більшість учасників закликала до рішучої боротьби з «націоналістами», «сепаратистами».В цей час політичні пристрасті почалися довкола підписання нового союзного договору та розбудови СРСР як реальної «федерації рівноправних республік»

В Україні ідея підписання нового союзного договору була зустрінута неоднозначно.

17 березня 1991 відбувся Референдум,в бюлетенях з’явилось запитання «Чи вважаєте ви необхідним збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік,як оновленої федерації рівноправних суверенних республік?»

19серпня 1991р в СРСР було оголошено надзвичайний стан,через те що виникло багато заколотників проти незалежностіСпроба перевороту була невдалою,позиції керівництва Верховної Ради УРСР стала чіткішою.На позачерговій сесії Верховної Ради УРСР 24серпня 1991р було прийнято АКТ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ.

1грудня 1991р проведено Всенародний референдум в підтримку акту незалежності України,президентом було обрано Л.Кравчука.

8грудня 1991-підписано договір про утворення Співдружності Незалежних Держав(СНД)

16січня 1992р затверженно гімн Верховною радою

28січня 1992-прапор затверженно

19лютого 1992-малий герб.

28червня 1996-Конституція України

Економіка:В червні 1990 року була прийнята постанова Верховної Ради СРСР "Про концепцію переходу до регульованої ринкової економіки" і ряд інших документів, за якими передбачалась поступова демонополізація, децентралізація і роздержавлення власності, створення акціонерних товариств, реформування кредитної і цінової політики та системи роздрібної торгівлі обладнанням і сировиною, електроенергією, розвиток приватного підприємництва і т.д.