Загальні рекомендації по виконанню лабораторних робіт з історії мистецтва.

Основна мета практикуму з мистецтвознавства – набуття умінь та навичок проведення бесід, екскурсій, лекцій, а також – написання доповідей, виступів, критичних оглядів та наукових статей з питань образотворчого мистецтва. Виходячи з цієї мети, практичні заняття розподіляються на два напрямки, які доцільно чергувати між собою. Особливо це стосується підготовки та проведення бесід і виступів, які варто виконувати у письмовій формі, а потім викладати усно.

Чільне місце в практичній мистецтвознавчій діяльності будь-якого спрямування посідає опис (у музейній роботі) та аналіз творів мистецтва. Головна мета такої діяльності - розвиток уміння бачити, виявляти сутність певного твору, оцінювати його художні якості, Володіння прийомами аналізу мистецьких пам’яток є необхідною складовою фахових якостей художника-педагога.

Мистецтвознавчий опис є найпоширенішою формою аналізу творів образотворчого мистецтва. Незалежно від вибору конкретних пам’яток до основних моментів такого описового аналізу належать:

а) визначення часу і місця створення роботи з короткою характеристикою стилю або національної школи, яку презентує аналізований твір на підтвердження об’єктивності даного визначення;

б) розкриття теми та ідеї, а також конкретного сюжету;

в) виявлення провідних художніх виражальних засобів, що використовувались автором для втілення задуму;

г) оцінка значення аналізованого твору для творчої біографії митця або розвитку того виду мистецтва, до якого пам’ятка належить;

д) серед додаткових відомостей – в залежності від призначення - у мистецтвознавчому описі подаються розміри, матеріал та техніка виконання, наявність дати та авторського підпису, особливі прикмети, різні позначення тощо.

Незалежно від видових та жанрових особливостей твору мистецтва необхідною якістю мистецтвознавчого опису є емоційне сприйняття автором творчої роботи. Тому слід зосередити зусилля на усвідомленні своїх почуттів і думок і викласти їх, по-можливості, ясно та яскраво. Характеризуючи художні засоби, використані при створенні аналізованої пам’ятки, слід відповісти на питання: чому майстер саме таким чином будує композицію і як це допомагає втілити творчий задум. Це ж завдання стоїть і при аналізі лінійно-повітряної перспективи, тонового та колористичного ладу, інших виражальних засобів. Необхідно відмітити, як саме залежать матеріали та техніка від задуму і наскільки йому відповідають.

Слід пам’ятати, що аналіз різних мистецьких пам’яток вимагає врахування їх специфіки, тобто, неоднакового підходу в кожному конкретному випадку на перший план повинні виступити ті якості, що є найважливішими для цього виду мистецтва. Так, аналіз живописного твору потребує особливої уваги до колориту, графіки – до штриха, його лінійно-ритмічної організації, скульптури – акцентування уваги на виразному силуеті, пластичності, об’ємі. Твори архітектури та прикладного мистецтва бажано аналізувати, виявляючи в першу чергу взаємовідношення між утилітарною та естетично-художньою функціями.

В залежності від конкретного завдання, поставленого перед дослідником (студентом), методика аналізу може бути різною і це обумовлює два типи лабораторних завдань. Так, в одному випадку на перший план виходить питання про відповідність теми, ідеї та виражальних засобів для їх втілення. Це вимагає зосередження на детальному аналізі одного пам’ятника. В іншому випадку, коли головна проблема полягає у виявленні характерних якостей, притаманних певним роботам як ознак їх подальшої класифікації, необхідно застосовувати порівняльний аналіз.

Аналіз одного твору. На основі ретельного вивчення запропонованого твору необхідно викласти свої спостереження та, по можливості, зробити висновки про те, як в цій роботі відбились провідні особливості творчої особистості автора, або певної художньої доби, якщо автор – невідомий. Визначивши тему, бажано прослідкувати її зв’язок з сучасною авторові дійсністю, розкрити сюжет, відзначити обумовленість форми творчим задумом. В аналізі важливо виявити, як в даному творі втілились особливості не лише творчої манери автора, а і художньо - стилістичні якості доби. Ці спостереження і висновки легше сформулювати тоді, коли вдало обраний пам’ятник для аналізу. Він повинен відзначатись приваблювати студента, який проводить аналіз.

Порівняльний аналіз мистецьких творів. Метод порівняльного аналізу стає в особливій нагоді в тих випадках, коли виникає необхідність характеристики і оцінювання тих чи інших пам’ятників шляхом співставлення з іншими мистецькими творами. Він допомагає виявити і підкреслити найважливіші риси і якості. Принципи проведення порівняльного аналізу аналогічні попередньому. Різниця полягає в тому, що постійно проводиться порівняння одного твору з іншим. Вибір робіт для співставлення повинен бути вмотивованим, тобто, залежати від мети аналізу. Вибирати твори можна за принципом спорідненості, єдності стилю, особливо тоді, коли необхідно поточнити атрибуцію певного пам’ятника, довести авторство, або приналежність роботи певному стилю, школі, напрямку. Якщо порівнюють близькі по художньому вирішенню роботи, можливо також завдяки виявленню певних відмінностей, розкрити своєрідність і цінність кожної з них.

Ще яскравіше всі розбіжності виявляються в тому випадку, коли роботи для аналізу відбираються за контрастом, протилежністю. Наприклад, для співставлення слід взяти два твори живопису або графіки на одну тему, або одного жанру, але різних авторів, стилів виконання, портрети різних за характером осіб, архітектурні споруди різного часу та стилю тощо. В будь-якому з цих співставлень контраст двох чи більше творів допомагає глибше зрозуміти суть кожного. Варто пам’ятати, що в порівняльному аналізі є можливість зіставити кілька робіт в контексті вирішення однієї творчої проблеми, або ж розглядати твори з точки зору змісту і засобів його розкриття в цілому. Наприклад, порівняльний аналіз картин “Св. Себастьян” А. да Мессіни та Тиціана дозволяє відчути різницю між живописом Раннього та Високого Відродження, а той само “Св. Себастьян” А. да Мессіни і М.Грюневальда – про відмінності творчих засад майстрів Італійського та Північного Ренесансу.

Художній аналіз. Художній аналіз мистецьких пам’яток є надзвичайно дійовою формою дослідження, продуктивність якої грунтується на специфічних можливостях візуального сприйняття людиною певної невербальної інформації. Художній аналіз доступний людям, які володіють основами художньої практики і тому особливо надається для практичних мистецтвознавчих занять на художньо-графічних факультетах. В основі його лежить аналіз: а) композиційної схеми; б) тонового строю; в) колористичного ладу певного живописного твору. Якщо аналізується архітектурна споруда, слід виконати графічну схему фасаду, план і по-можливості – перетин.

В графічному аналізі композиції суть завдання полягає у виявленні тих засобів і прийомів, завдяки яким досягається цілісне зображення на образотворчій площині тримірного світу, сповнене певного змісту. Слід показати в загальних рисах склад і розташування частин цілого, їх закономірні зв’язки. тобто, структуру твору. Окремо виділяється конструктивно - композиційний центр полотна, який в більшості випадків є і змістовим центром. Необхідно означити, які закони і фактори домінують в композиції: симетрія, рівновага, аналогія, контраст кольору і лінії, виділення головного предмету, барвні плями, ритмічна організація полотна тощо. На композиційній схемі виявляється також принцип просторової побудови, перспективні лінії, лінія горизонту. Завдяки такій графічній схемі композиції ми переконуємось, що побудова тривимірного простору, перспектива і пластика розташування фігур і предметів, жести і рухи, – все це набуває композиційного значення в зв’язку зі змістом твору.

Для виконання аналізів тонового та колористичного ладу картини бажано мати чорно-білу та кольорову репродукції, а ще краща – виконати такі приблизні копії. Використовуючи вертикальну та горизонтальну смуги поряд з репродукціями, необхідно визначити діапазон світлих і темних плям та їх організацію, основну пляму. Барвна шкала дає уяву про загальний напрямок колористичного вирішення (теплий, холодний), про розвиток барвних варіацій на провідну тему. Такий аналіз дає змогу виявити улюблену палітру того чи іншого митця, його схильність до тонального чи барвного живопису.

Комплексний аналіз. Ця форма аналізу є синтетичним, різнобічним дослідженням художніх творів, де поєднується мистецтвознавчий науковий опис з художнім аналізом, формуючи цілісне, багатогранне уявлення про той чи інший пам’ятник мистецтва. Такий аналіз доцільно проводити на завершальній, стадії дослідження певної мистецтвознавчої проблеми курсової роботи, диплому, особливо – монографічного характеру. Він є також підсумковим завданням практикуму з історії мистецтва. Необхідно прагнути до такої побудови аналізу, щоб текстова та графічна частини доповнювали одна одну, різними засобами розкривали суть твору, який досліджується.

Значна частина здобутих під час виконання різних форм мистецтвознавчого аналізу знань використовується в інших видах аудиторних занять та при написанні рефератів, наукових проектів та курсових робіт, доповідей, статей, рецензій, бесід тощо.