131.Управління валютними ризиками потенційних збитків тнк.

Для управління вал. ризиками потенційних збитків існує певна стратегія їх мінімізації, яка полягає у: 1) визначенні ризику та його вимірюванні; 2)формуванні стратегії звітності; 3)виборі стратегії управління ризиком; 4)виборі стратегії страхування ризику.

ТНК визначає різновид ризику, який слід контролювати та вимірювати. Після вимірювання, яке завжди буває не абсолютним, прогнозується вал. курс відносно виявленого ризику. ТНК у цілому дотримуються основних положень «консолідованої звітності», доповнюючи їх рекомендаціями із включенням у звітність ТНК всіх основних вітчизняних і закордонних філій, і більш детальної інфо. про міжнар. і галузеву диверсифікованість. З урах. цих рекомендацій, а також звітної практики найбільших ТНК (насамперед, американського походження), зовн. фінансова звітність міжнар. корпорації може включати такі документи і доповнення до них: •основні «консолідовані» форми — 1)баланс; 2)звіт про прибутки і збитки; 3)звіт про рух фондів; 4)доповідь директорату, що коментує попередні форми;

•доповнення — 1)інфо. про основні методи облікової політики і складання звітності; 2)дані про діяльність головних філій; 3)галузева і географічна диверсифікованість; 4)дані про продукцію, що випускається; 5)соціальна й інша нефінансова інфо.

1)У балансі, який є найважливішим документом звітності ТНК, досить наочно представлена вся інфо про розміри корпорації, які відбивають обсяг використ к-лу, структуру фінансув і вкладень, можливість маневрування великими грош і мат ресурсами. У балансі в єдиній грош одиниці х-зується досягнутий корпорацією на певну дату рівень концентрації і централізації капіталу. 2)У звіті мають бути ідентифіковані рахунки під ризиком, які центральний апарат хоче контролювати, позиції кожного рахунка під ризиком із зазначенням відповідної валюти, а також часові періоди, на які поширюється оцінений ризик.

Для упр-ня операційним вал. і трансляційним ризиками використ. схожі інструменти. Це пов'язано з тим, що ці два ризики прив'язані до певного періоду і відносяться тільки до цього часу: операц. валютний ризик — це дата заверш. операції; для трансляц. ризику — це дата надання фін. звітності. В обох випадках упр-ня цими ризиками може здійснюватися за допомогою здійснення вал. операцій, наявної в-ті якої достатньо для компенсації гр.. суми ризику потенційних збитків.

Варіантами стратегії страх-ня валютних ризиків потенційних збитків можуть бути: 1)операційна стратегія страх-ня, до механізму якої відносять: • банківські кредити; • короткострокові боргові зобов'язання застережень; 2) стратегія прискорення і затримки платежів; 3) контрактні методи страхування, а саме: • розподіл ризику; • вибір валюти ціни і включення у контракт валютних застережень; •використання інструментів міжнар. ринку деривативів (хеджування ризику).

Стратегія прискорення та затримки платежів передбач. вільний вибір дати платежу, найбільш прийнятої у відносинах між двома фірмами, що тісно пов'язані між собою. Використовується для захисту грош. готівки між головною компанією та її філіями. Постійний грош. потік між фірмами зобов'язує їх використовувати цю стратегію, бо вона дає можливість прорахувати обсяги фін. потоків між фірмами на певну дату і таким чином впливати на платоспроможність кожної фірми, але потребує спільної мети й узгоджених дій. Використовуєтся також як засіб уникнення від податків. Стратегія прискорення означає інкасацію іноз. валюти на рахунки дебіторів до строків, коли очікується послаблення іноз. валюти, і розрахунки з постачальниками та кредиторами до строків, коли очікується посилення іноземної валюти. Стратегія затримки означає, що фірма затримує отримання платежів на рахунки дебіторів, коли очікується посилення іноз. валюти, і затримує розрахунки із постачальниками та кредиторами, коли очікується послаблення іноз. валюти. Стратегія розподілу ризику — це угода між компаніями, де покупець і продавець узгоджують взяття на себе певної частини втрат, пов'язаних із коливаннями валютних курсів, незалежно від того, які втрати компанія матиме насправді.

Вибір валюти ціни і включення в контракт валютних застережень. При укладанні контракту експортер вибирає валюту ціни, яка захищає його від можливих вал. ризиків, або до тексту контракту включається додаткова умова, що передбачає захист контрагентів від зміни вал. курсу. Ця додаткова умова має назву «вал. застереження». Валютне застереження — це умова міжнар. торговельної, кредитної чи іншої угоди, яка обумовлює перегляд суми платежу пропорційно зміні курсу валюти, відносно якої включається у контракт застереження, з метою страхування сторін за контрактом від ризику зміни валютного курсу.

Застереження бувають кількох видів, і складовими їх дії є: 1)установлення курсу валюти застереження до валюти ціни у момент підписання контракту; 2)установлення діапазону зміни курсу (у %), за якого перерахунок загальної вартості контракту не відбувається; 3)установлення формули перерахунку загальної вартості контракту при зміні величини валютного курсу понад припустимі межі; 4)установлення максимальної зміни загальної вартості контракту (у процентах від початкової вартості) можливої у разі перерахунку загальної вартості контракту при коливанні валютного курсу.