20. Особливості формування моделі стратегії національної безпеки України

Останніми роками зростає нестабільність у сфері безпеки на глобальному, регіональному та національному рівнях, що зумовлюється триваючими воєнними конфліктами, дефіцитом енергоресурсів, світовою фінансово-економічною кризою тощо. Загострюється міжнародна конкуренція. Посилюється негативний вплив глобального потепління, забруднення навколишнього середовища, нестачі питної води та продуктів харчування. Зростають загрози міжнародного тероризму, незаконної міграції, неконтрольованого розповсюдження зброї масового ураження, торгівлі наркотиками та людьми. Поглиблюється розрив у розвитку країн “золотого мільярда” та інших. Згадані виклики і процеси загрожують і національним інтересам України. Крім того, в нашій державі є ще одна особливість. Нині серед загроз національній безпеці більшою мірою загострилися внутрішні, ніж зовнішні. Специфічними також є їхній склад, взаємозв’язки, джерела та причини виникнення. Найнебезпечнішими серед внутрішніх загроз вважаються політичні, економічні, соціальні, інформаційні, екологічні. Зазначене зумовлює необхідність розробки науково обґрунтованої державної політики національної безпеки, спрямованої на захист життєво важливих інтересів особи, суспільства й держави; пошуку та використання нових підходів і принципів до її формування та реалізації. Йдеться насамперед про розробку відповідної теорії, концепцій, стратегій, категорійно-понятійного апарату, а також про класифікатори, методи, методики, моделі та механізми державного управління національною безпекою. Особливостями формування та реалізації державної політики в цій сфері є складність процесів,що тут відбуваються, їхня велика динаміка, а також імовірність появи нових загроз. Для зменшення їхнього негативного впливу та усунення наслідків в Україні створюється система забезпечення національної безпеки (СЗНБ), ефективне функціонування якої неможливе без проведення системних досліджень, зокрема і щодо застосування стратегічного планування у сфері державного управління національною безпекою. Дослідженню і розвитку загальної теорії та проблемам практики формування й реалізації державної політики, механізмів державного управління, у тому числі стратегічного, приділялась значна увага у працях багатьох відомих українських і зарубіжних учених.

Однак проблеми стосовно врахування особливостей стратегічного планування у сфері державного управління національною безпекою в умовах трансформаційних процесів, динамічних змін ситуації навколо України, мінливого та комплексного впливу загроз, залишаються невирішеними. Значна специфіка та складність процесів у сфері національної безпеки, обмежені можливості застосування традиційних підходів до формування ефективної державної політики й державного управління в цій сфері, невідпрацьованість методології стратегічного планування, що враховує особливості трансформаційних процесів, пов’язаних з національною безпекою, - все це зумовлює актуальність дослідження проблем державного стратегічного планування.

Враховуючи ці аспекти, а також різні умови функціонування СЗНБ, постала необхідність вироблення та впровадження методології дослідження, яка б об’єднувала сильні сторони існуючих підходів; зберігала переваги управління в обчислювальних експериментах; врахувала обмеження, можливості, передумови, притаманні державному управлінню національною безпекою; давала можливість прогнозувати розвиток сценаріїв на основі евристичних методів, здійснювати адаптивне управління процесами формування та реалізації стратегічного планування для довільних умов невизначеності; запроваджувала системний аналіз результатів формування і реалізації стратегічного планування; передбачала застосування комплексних механізмів антикризового стратегічного планування та управління у сфері національної безпеки.

Державна політика й державне управління захистом національних інтересів не повною мірою відповідають геополітичній ситуації навколо України та динаміці загроз, що виникають. Так, в Україні не сформований загальнодержавний механізм стратегічного і значною мірою оборонного планування, відсутні їхній чіткий взаємозв’язок та узгодження з процесами стратегічного планування соціально-економічної та інших сфер суспільства і держави. Водночас наявність таких механізмів, адаптованих до відповідних процедур міжнародних структур безпеки, та їхнє практичне впровадження є однією з основних вимог вступу України до європейських та євроатлантичних структур безпеки.