95. Концепція “демократичного соціалізму” як теоретична платформа соціал-реформізму

Намагання теоретично обгрунтувати шлях до со-ціалізму через реформування ек-них відносин у сус-ві об'єднує програ­ми соціал-демократичних партій після Жовтневої революції в Росії. Захід-ноєвропейським країнам пропонувався ін. шлях — демок­ратичний: через завоювання більшості в парламенті на загальних парламентських вибо-рах. Перехід до соціалізму зв'язувався з посилен-ням ролі держави і послабленням дії ринкових механізмів під впливом монополізації. Англійський лейборизм. Сідней Вебб (1859-1947). Основна ідея полягала в націоналізації власності й державному регулюванні в-ва. Доходи і їхня динаміка розглядались як рез-т діяль­ності всього сусп, а тому пропонувалось розподіл доходів здійснювати під сусп контролем. Умовою становлення сусп форми розподілу вважалась соціалізована власність, яка пос­тупово в конкурентній боротьбі переможе приватну. Ідеологами лейборизму 20—30-х рр. були Дж. Коул, X. Дальтон, X. Ласкі, Д. Джей, Г. Моррісон, Е. Дурбін. Основою Їхніх концепцій є визнання необхідності втручання держави в ек-ні процеси з метою поступової трансформації кап-ної ек-ки в соціа­лістичну. Соціалізм розуміли як лад, що базується на сус-ній вла­сності на основні засоби в-ва, й на суспільному контролюванні розподілу. Сус-на власність утворюється акціонуванням під-в і лише згодом набирає форми державної, колективної.

Австро-марксизм. Отто Бауер (1881—1938) та Карл Реннер (1870—1950). Соціальну револю-цію вони вважали за необхідну, але шлях її здійс-нення мав би бути тільки еволюційним. Вказува-ли, що В розвивається за власними з-нами і не-дотримання цих з-нів призведе до хаосу, руйну-вання прод-них сил, безмежного волюнтаризму. Рух фінансових засобів легко поставити під сус-ний контроль і регулювання, а отже, немає пот-реби руйнувати ек-ні взаємозв'язки, підривати ефективну ек-ку. Варто лише взяти під контроль банківсь­ку сферу і проблему соціалізації процесу перерозподілу доходів буде вирішено еволюцій-ним шляхом.

Нім. соціал-демократія та націонал-соціалізм. Теоретики - Карл Каутський та Рудольф Гільфе-рдінг, які заперечували революцій­не насильство, протиставляючи диктатуру пролетаріату демок-ратії. Перехід до соціалізму має бути поступо-вим, нена­сильницьким, оск передумови перерос-тання кап-зму в со­ціалізм створюються в ході ко-нцентрації та централізації капіталів. Усуспільнення В, зв'язане з виникненням акціонерного капіталу, приводить до встановлення нових, партнерських відносин між робітниками та капіталістами, оск робить їх співвласниками. Тому природ-ним є встановлення робітничого контролю над В, посилення організаційної діяльності фабричних комітетів, втручання профспі­лок у виробничу по-літику з метою повного встановлення «госп-кої демократії».

Ек-ні ідеї амер. ліберал-реформаторів. Ек-на політика в країні в міжвоєнний період (1920— 1930-ті рр.) будувалась на принципі невтручання держави в ек-ку, макроек-ого саморегулювання. Ч. Бірд і Д. Дьюї вважа­ли, що суто амер. ек-ний індивідуалізм став галь­мом на шляху розв-ку і необхідна мирна «соціальна революція», в ході якої держава стане народною, а її втручання в ек-ку не розглядатиметься як втручання в інди-відуальні свободи. Така «соц-на революція» ма-тиме наслідком створення сус-ва «3-го, суто амер. типу». Основна проблема - недостатньо розвинутий споживчий ринок, натомість зростання обсягів пропозиції забезпечувалось розвитком В, його монополізацією.

Р. Тагвелла, А. Берлі, Г. Мінза, Р. Молі.

Р. Тагвелл був прихильником доктрини директи-вного плануван­ня, що мало визначати шляхи ви-користання капіта­лів, розміри цін, прибутків і до-ходів населення. Він пропонував створити відпо-відну законодавчу базу, яка б забезпечила зміт при­роди власності і сприяла створенню умов для формування планової ек-ки. Р.Молі не поділяв його радикалізму. Доктрина ек-ого реформування сус-ної ек-ки Р. Молі виключала ідею трансфор-мування власності в сус-ну. Але він уважав за не-обхідне створити конституційну базу для приму-сової картелізаціЇ ек-ки і впорядкування конкуре-нтної боро­тьби. Найбільш завершеного вигляду економічна теорія трансформації суспільства набула в працях А. Берлі і Г. Мінза, які розгляда-ли корпоратизацію як шлях до нової форми вла-сності і вказували на те, що в сус-ві відбулось ві-докремлення власності від влади власника, вла-да перейшла до рук менеджерів, отже, створено умови для дер­жавного управління ек-кою. На ду-мку Р. Тагвелла й Р. Молі, А. Берлі й Г. Мінза, го-ловним напрямом державного планування і регу-лювання мають стати до­ходи, що забезпечують платоспроможний попит.

Французькі соціалісти. Переважна більшість соціал-демократів (праве крило — П. Ренодель, М. Деа, Ж. Мок) виступила проти екстремістських ідей російської революції, хоча і вважала за нео-бхідне соц-не рефор­мування сус-ва. Ліве крило (Ж. Жиромський) визнавало необ­хідність рево-люційних перетворень, формування сус-ної влас-но­сті на засоби В, встановлення тимчасової дик-татури пролетаріату, поступовий перехід до дер-жавного управління. Цент­ристи (Л. Блюм, Л. Ло-ра, А. Філіпп) обстоювали необхідність рево­люці-йних перетворень, поступове реформування вла-сності, ство­рення державного сектора в ек-ці, пе-рехід до державного регулювання сус-но-ек-них процесів, але вважали, що ви­рішення цих проб-лем не може здійснюватися через диктатуру про­летаріату. Згідно з такими підходами формува-лись і моделі реформування сус-ва. Модель лівої соціал-демократії, мало чим відрізняю­чись від комінтернівської, передбачала встановлення сус-ної власності на засоби В шляхом націоналізації, державне регулювання ек-ки — через запровад-ження системи директив­ного планування. Поряд із радикальними рецептами лікування супе­речно-стей кап-ної ек-ки пропонувалось, однак, зберег­ти товарно-грошові відносини, які б забезпечува-ли внутрішню саморегуляцію ек-ки. Диктатура пролетаріату проголошува­лась лише тимчасо-вим засобом наведення порядку. На думку пре-дставників правого крила соціал-демократії, втру­чання держави в ек-ку має відбуватись з до-помогою викорис­тання глобальних механізмів, передовсім грошової сфери І прогре­сивної пода-ткової політики. Ек-сти центристської орієнтації створили власну концепцію поступового перехо-ду до соціалізму, яка частково синтезувала про­грами лівих та правих соціал-демократів у тій частині, що стосува­лась методів регулювання ек-ки. Автори концепції (Л. Блюм, Л. Лора) виходили з відомої тези, що монополізація В створює необ-хідні передумови для сус-ого управління В.

Програма шведської соціал-демократії. Розроблену на підставі ек-них концепцій стокго-льмської школи програму шведської соціал-де-мократичної партії було покла­дено в основу фор-мування ек-ної політики 30-х рр. Основні положе-ння цієї політики базувались на таких засадних принципах: сильна держава регулює ек-ний про-цес, використовуючи для цього механізми само-регулювання, передовсім грошову сферу; персе-ктивний напрям розв-ку — від ек-ки пропозиції до ек-ки попиту; соц-на сфера базується на сильній і стабільній ек-ці, її розв-к регулюється і контролю-ється державою.

Таким чином, у міжвоєнний період (20—30-ті рр.) формується (поряд з переглядом неокласичної концепції ринку) доктрина соці­ал-реформізму. У центрі цієї доктрини — ідея поступової побудови соціалістичного сус-ва, ознаками якого є сус-на власність на засоби В, державне регулювання та планування ек-ого розв-ку, соц-на справедли-вість. І хоч нац-ні моделі трансформації різнили-ся масштабами й формами державного втручан-ня в ек-ку, їх об'єднували декларована мета та деякі основоположні складові ек-ної політики.

У цілому наприкінці 30-х рр. соц-но-демократич-ний, сус-­не орієнтований реформізм з успіхом почав практичну реалізацію своєї мети — посту-пової трансформації кап-зму в соціалізм державно-парламентським шляхом.

96 Соціал-реформістські моделі економічного розвитку: німецька, лейбористська, французька скандинавська.

Головною умовою побудови соціалізму є дотримання принципів демократії і утвердження її в трьох сферах: економіці, політиці, соціальній сфері.

Але існує ряд спільних проблем, які вирішуються в межах всіх національних моделей «змішаної економіки»:

— створення умов для співіснування різних форм власності на засоби виробництва і типів підприємств (приватної, державної і су­спільної форм власності, ринкового і монополістичного секторів, приватних, державних і суспільних підприємств);

— визначення форм економічної демократії і вирішення зв'яза­них з ними питань самоуправління та участі трудящих в управ­лінні;

— визначення меж втручання держави в економіку та форм уча­сті держави у виробництві;

— визначення меж суспільного контролю за виробництвом і роз­поділом;

— визначення методів управління «змішаною економікою», сту­пеня поєднання планового та ринкового механізмів регулювання економіки;

— принципи політики соціального реформування, управління соціальною сферою та формування її інфраструктури, і вирішення, зв'язаного з цим питання про головну мету економічної політики і засоби її досягнення.

Німецька модель «змішаної економіки». Неоліберальній моделі «соціально-ринкового господарства», яка втручання дер­жави в економіку визнавала лише способом удосконалення ме­ханізмів функціонування капіталізму, німецькі соціал-демократи протиставили модель «змішаної економіки», що в ній державне втручання розглядалося як засіб переходу до соціалізму.

Для ФРН не характерна націоналізація, «змішана економіка» бу­дується на поєднанні трьох форм власності, трьох секторів і трьох типів підприємств:

— приватна власність, приватний сектор, приватні підприємства;

—державна власність, державний сектор, державні підпри­ємства;

— суспільна (загальнонародна) власність, суспільний сектор, підприємства суспільної орієнтації (ті, що працюють на досягнення суспільне значущої мети).

Лейбористська (фабіанська) модель «змішаної економіки».

Ця модель передбачала еволюцію власності від приватної до суспільної (державної) шляхом акціонування, а також прямої націоналі­зації. Співіснування різних форм власності мало здійснюватись на засадах публічної корпорації, тобто в націоналізованому секторі підприємство мало бути підконтрольним парламенту (а не органам виконавчої влади), на акціонерних підприємствах — загальним збо­рам акціонерів. Діяльність державних підприємств, як і приватних та кооперативних, розгорталася на засадах самофінансування і са­моокупності. Але націоналізований сектор мав право на пільгові по­зики та субсидії.

У лейбористській моделі «змішаної економіки» як єдиної «пуб­лічної корпорації» значне місце займала система контролю над економічною владою, що здійснювалася третьою силою — проф­спілками. Профспілковий рух не обмежувався контрольними функ­ціями, а відігравав конструктивну роль як організатор виробництва. Використовувалась і «синдикалістська модель» участі трудящих в управлінні, так званий робітничий контроль.

Скандинавська модель «змішаної економіки». Шведський соціалізм. В основу скандинавської моделі «змішаної економіки» покладено концепцію «функціонального соціалізму» шведських со­ціал-демократів: поєднання приватних і суспільних засад економіч­ного розвитку на функціональній основі.

Соціал-демократична робітнича партія Швеції, яка перебуває при владі і понад 60 років формує економічну та соціальну політику уряду, ніколи не ставила питання про націоналізацію, хоч і ніколи не заперечувала право на існування інших форм власності.

Економічна політика соціал-демократичного уряду Швеції є ціл­ком самостійною, незалежною від зовнішнього впливу. Засадним її принципом є визнання безпосередньої залежності економічної стабільності від рівня державного управління та суспільного доб­робуту.

Реформістська програма шведських соціал-демократів передба­чала еволюційний перехід до соціалізму через удосконалення сис­теми соціального забезпечення і ставила такі завдання:

— досягнення повної економічної демократії;

— збільшення обсягів суспільного виробництва;

— забезпечення повної зайнятості;

—справедливий розподіл і забезпечення соціальної рівності.

Французький варіант «змішаної економіки». Принципово відрізняється від інших, і І не тільки концептуально. Французькі соціалісти, які відіграють вирішальну роль у формуванні «лівого» напряму соціал-демократичного руху, уважають, що націоналізація власності є невідворот­ним, об'єктивно-обумовленим процесом.

Як важливу передумову докорінного трансформування суспільс­тва вони розглядали проведення (починаючи з кінця 50-х рр.) полі­тики «соціально-економічної модернізації», що знайшла відобра­ження в доктрині «третього шляху» генерала де Голля. Її складо­вими були:

— націоналізація ключових підприємств, банківських та фінан­сових установ і посилення ролі державного сектора;

• посилення дирижизму: державного індикативного планування суспільної економіки і директивного планування економіки націо­налізованого сектора, довгострокового, середньострокового та по­точного планування і програмування;

— участь трудящих у прибутках;

— співучасть трудящих в управлінні (підзвітність управлінських структур на всіх рівнях), регламентована суспільними угодами, роз­виток самоуправління в господарському та територіальному планах;

— контроль за ціноутворенням;

— контроль за використанням ресурсів;

— протекціонізм стосовно національних виробників;

—державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

— державний контроль за іноземними інвестиціями;

— розвиток системи соціальної допомоги, запровадження широ­кого спектра соціальних програм;

• контроль за розвитком культури та освіти.