111. Методи запобігання конфліктів у спілкуванні. Приклади їх використання.

Конфлікт з психологічної точки зору означає зіткнення протилежно спрямованих потреб, мотивів, інтересів, думок, почутів, актів поведінки. Причини конф полягають у протирічях, які мають місце між об”єктами спіл-ня, що породжує гнів, приниження , ненависть.

Щоб не відбувся конфлікт, повинно уникати таких проявів своєї поведінки:

дії та вчинки (порушення дисципліни, грубість, брехня)

некоректні прояви незгоди (різка критика дій та вчинків педагога)

протистояння (ігнорування пед вимог, незацікавлене ставлення до думки педагога, уникнення контакту з педагогом)

пасивний протест (сльози, образа)

провокаційні вчинки та дії (каверзні питання, пустощі з метою досалити педагогу)

Педагоги повинні уникати таких проявів своєї поведінки:

грубість, наклеювання учням ярликів

публічна компромнетація вихованця

завуальоване приниження особи (іронія, насмішка)

порушення пед етикету (до одних звернення по імені, до інших по призвищу)

певне ставлення (виділення любимчиків і “козлів відпущення”)

помста, пряме чи непряме зведення рахунків

залякування учнів

112. Вплив особистісних якостей на ймовірність конфліктної поведінки.

Конфлікт з психологічної точки зору означає зіткнення протилежно спрямованих потреб, мотивів, інтересів, думок, почутів, актів поведінки. Причини конф полягають у протирічях, які мають місце між об”єктами спіл-ня, що породжує гнів, приниження , ненависть. Для того, щоб відбувся конфлікт, необхідно також пусковий механізм, яким є інцендент, який провокує конф-ну взаємодію.

До основних форм конф поведінки школярів можна віднести:

дії та вчинки (порушення дисципліни, грубість, брехня)

некоректні прояви незгоди (різка критика дій та вчинків педагога)

протистояння (ігнорування пед вимог, незацікавлене ставлення до думки педагога, уникнення контакту з педагогом)

пасивний протест (сльози, образа)

провокаційні вчинки та дії (каверзні питання, пустощі з метою досалити педагогу)

Конфліктогенні прояви педагога можуть бути такими:

грубість, наклеювання учням ярлтків

публічна компромнетація вихованця

завуальоване приниження особи (іронія, насмішка)

порушення пед етикету (до одних звернення по імені, до інших по призвищу)

певне ставлення (виділення любимчиків і “козлів відпущення”)

помста, пряме чи непряме зведення рахунків

залякування учнів

113. Емоції та їх роль у спілкуванні та у конфлікті. Методи контролю емоцій.

Часто слова “почуття” та “емоції” вживаються як синоніми, в більш вузькому знвченні емоція – це безпосереднє тимчасове переживання якогось більш постійногопочуття. В точному перекладі слово “емоція”- це душевне хвилювання.

В одних випадках емоції відрізняються дієвістю, вони спонукають до вчинків, висловлювань, збільшують напруження сил і називаються стенічними. Коли людина, наприклад, ладна “гору зрушити”. В інших випадках емоції, які називаються астенічними, характеризуються пасивністю або спогляданням, переживання почуттів розслаблює людину. Від страху в неї можуть “підкоситися ноги”. Іноді, переживаючи сильне почуття, людина замикається. Сором може перетворитися на докори сумління.

Переживання почуттів у формі емоцій, афектів, настроїв, стресових станів супроводжують більш чи менш помітні зовнішні прояви : виразні рухи обличчя (міміка), жестикуляція, пози, інтонація, розширення чи звуження зіниць. Ці виразні рухи в одних випадках відбуваються несвідомо, а в інших – під контролем свідомості.

Поведінка в стресовій ситуації багато в чому залежить від особистісних особливостей людини:

Від уміння швидко оцінювати ситуацію;

Від навичок миттєвої орієнтації за несподіваних обставин;

Від вольової зібраності, рішучості, доцільності дій і розвитку витримки;

Від наявного досвіду поведінки в аналогічних ситуаціях.

114. Роль та поведінка керівника у конфліктній ситуації.

Найскладнішим для керівника є мистецтво розв’язання конфліктів.

Особистісно- психологічний- керівник “стає” по черзі то однією, то іншою стороною.

На першому, соціальному, рівні використовують організаційні способи: зміна структури колективу, впорядкування системи стимулювання праці, поліпшення умов праці тощо. Соціальний рівень розв’язання конфліктів обмежений можливостями колективу і керівництва і не завжди вимагає психологічного впливу керівника.

Другий рівень- міжособистісний, який уже вимагає від керівника вникнути в психологічну сутність суперечностей між конфліктуючими сторонами, не віддаючи перевагу тій чи іншій стороні. Інакше кажучи, це об’єктивний погляд на речі третьої сторони- керівника.

Третій- особистісно- психологічний рівень розв’язання конфлікту.

Проаналізувавши ситуацію, керівник кожній із сторінокремо пропонує вихід із конфліктної ситуації. Домігшись взаєморозуміння із кожним окремо, пропонує стратегію поведінки конфліктуючим сторонам і свою допомогу як керівника на першому, соціальному рівні.

Дії керівника щодо аналізу конфліктної ситуації:

1.Відокремити привід, який сприяв виникненню конфлікту, від справжньої причини.

2.Визначити “ділову зону” кофлікту, тобто межу “больових” інтересів.

3.З’ясувати мотиви вступу людей у конфлікт.

4.Виявити скерованість конкретних дій учасників конфлікту.

5.Спрогнозувати наслідки, до яких може призвести конфліктна ситуація.

6.Виробитидекілька альтернативних стратегій погашення конфлікту.

7.Виробити для себе стратегію дій на випадок виходу ситуації з-під контролю (спонтанного розвитку подій).

115. Помилки у сприйнятті. Їх підстава (на прикладі).У сприйнятті та розумінні іншої людини велике значення має перше враження. Перше враження про людину може надовго зіпсувати стосунки з іншими людьми, може привести до помилок соціального сприймання.Найбільш часто використовується певна схема сприймання, яка діє у разі нерівності партнерів у тій чи іншій сфері. У разі нерівності люди схильні переоцінювати різні психологічні якості тих людей, які мають над ними перевагу. Під час дії помилок нерівності схема сприймання така:

1.Наприклад, ми зустрічаємо людину, яка має перевагу над нами за якимись важливими параметрами. Ми починаємо оцінювати її позитивно. Якщо ж перед нами людина, яку ми в чомусь переважаємо, ми її часто недооцінюємо. Слід пам’ятати, що перевага над нами звичайно фіксується за одним параметром, а недооцінювання людини за багатьма параметрами. Помилки такого роду у сприйнятті іншої людини одержали назву “ фактори переваги”.

2.Не менш важливими є помилки, які пов’язані з тим, подобається нам людина чи ні. Якщо нам людина подобається (зовні) ми схильні їй приписувати доброту, розум, інтелегентність, тобто переоцінюємобагато психологічних характеристик. Це є “фактор привабливості людини”. Якщо людина для нас неприваблива зовні, то часто й інші її якості недооцінюються.

3.”Фактор ставлення до нас”- позитивне ставлення до нас породжує сильну тенденцію приписування позитивних якостей людям і відкидання негативних, і, навпаки.

Всі три ефекти складають поняття “ ефект ореола”.