78. Поняття “реальна група” і “стратегія поведінки”. Особливості стратегії – сутність і причини

Спілкування як взаємодія погоджує дії окремих учасників спільної діяльності, об’єднує індивідів у групи. Група – це обмежена спільності людей, що відокремлюється на основі спільної діяльності. Слід зазначити, що особливістю функціонування групи є те, що наслідки її діяльності є продуктом не індивідуальної, а спільної групової взаємодії. У психології виділяють кілька різновидів груп, у тому числі й контактні (реальні) групи, які об’єднують людей, що мають спільні інтереси з тієї чи іншої галузі життя чи діяльності (родина, студентська група, робочий колектив т. д) Реальні групи класифікуються в залежності від кількості учасників (великі та малі); від умов виникнення (лабораторні [спеціально створені для експерименту] та природні [існують у реальних життєвих ситуаціях]); в залежності від цінності групи для індивіда виділяють групи членства, де індивід присутній в силу обставин, хоча й не поділяє установки цієї групи; та референтні групи, які є для людини еталоном, тб орієнтиром для поведінки. Реальні групи можуть також бути формальними, коли їх діяльність закріплюється спеціально; та неформальними, коли мета діяльності та обов’язки визначаються самою групою.

6 основних тенденцій поведінки людини у реальній групі: 1) до залежності– проявляється внутрішнє прагнення людини до прийняття групових стандартів та цінностей; протилежною єтенденція до незалежності2)до спілкування– контактність, прагнення налагоджувати емоційні зв’язки як в своїй групі, так і за її межами; протилежною єтенденція до замкненості3)до боротьби– активне прагнення особистості брати участь у груповому житті, добиватися більш високого статусу у системі міжособових стосунків; протилежною єтенденція до уникнення– прагнення уникнути взаємодії, зберегти нейтралітет у групових суперечках та конфліктах, схильність до компромісних рішень. Кожна з цих тенденцій має внутрішню та зовнішню характеристики, тобто можуть бути внутрішньо притаманними особистості, а можуть бути зовнішніми по відношенню до неї, бути “маскою”.

79 Поведінка особистості у конфлікті.

Конфлікт — це зіткнення протилежно спрямованих цілей, ін­тересів, позицій, думок, поглядів суб'єктів взаємодій. В основі будь-якого конфлікту перебуває конфліктна ситуація, тобто збіг обставин з протилежними тенденціями. Щоб конфлікт почав розвиватися, потрі­ бен інцидент, необхідно, щоб якась сторона почала діяти, зачіпаючи ін­тереси іншої. Якщо протилежна сторона відповідає такими самими ді­ями, то конфлікт із потенційного перетворюється в актуальний.

Основна причина конфлікту — незадоволення соціальних потреб людини в групі: низький статус, мало любові та поваги з боку оточую­чих, відсутнє почуття захищеності в групі, немає умов самовираження, самоствердження. Ця причина породжена природою перебування лю­дини в групі — вона завжди конфліктна: з одного боку — особистість мас бути в групі для досягнення споїх жнттєвих цілей, для захисту, для задоволення соціально-психолопчніїх потреб; з іншою — особистість намагається зберегти свою свободу, незалежність та індивідуальність, що стає джерелом тривоги, страху.

До ознак поведінки, які свідчать про потенційний конфлікт, можна віднести,зокрема,такі: мовчання, відсутність захоплення, відсторонення; критиканство, лайка, демонстрація зверхності; несподівані запитання, відповіді, неадекватна поведінка;

формальна ввічливість, встановлення певних норм, буквоїдство. споглядання за іншими;

кокетливість,капризи, дитинство; перетворення справи у жарт, розмови на сторонні теми;

пошук пинних, самокатування, удавана скромність, звинувачення колективу або його окремих членів.

Причин конфліктів—безліч, наприклад: неузгодженість цілей у групі, нечіткий розподіл прав і обов'язків; надмірна завантаженість; невідповідність посади і компетентності; стиль керівництва; умови праці; невизначеність власних цілей і перспектив росту; психологічна несумісність членів групи; вичерпання особистих можливостей та інтересів.

Існує велика кількість порад щодо розв'язання конфліктних ситуа­цій. Наприклад, пропонується оригінальна методика вирішення біль­шості міжособистісних конфліктів поступовою реалізацією чотирьох кроків: опис (початок розмови з конкретного і максимально об'єктивного опису конфліктної ситуації), виявлення думок і почуттів у зв'язку з конфліктною поведінкою іншої людини; визначення, як пропозиція варі­анту поведінки, що може усунути конфлікт; наслідки — інформування про те, які будуть переваги, якщо людина змінить свою поведінку (мож­ливо, доцільно згадати і про негативні наслідки від незмінної поведінки).

Головне в стратегії розв"язання конфліктів -- уявлення про те, що лише кооперація ( увага до інтересів іншого, намагання задовольнити його інтереси ) дає виграш обом сторонам конфлікту. Програш обох — цс джерело агресії, а виграш од­ного можливий лише за умов прояву або альтруїзму, або егоїзму.

Однак треба пам'ятати, що розв'язати конфлікт, тобто створити без­конфліктний стан, коли люди працюють у повній гармонії, неможливо. Це пов'язано з їхньою об'єктивною природою. Так народилася ідея управління конфліктамиз вироб­ленням індивідуальної стратегії і тактики продуктивної поведінки у конфліктній ситуації.

Для досить повної характеристики поведінки суб'єкта діяльності у конфліктній ситуації розглянемо двомірну модель регулювання конф­лікту, що має дві основні стратегії поведінки: кооперацію та наполег­ливість (настирливість).

Перша стратегія — кооперація. Це орієнтація на інтереси і потреби партнерів, стратегія узгоджень, пошуку спільних інтересів (формула: «наш інтерес—у тому, щоб якнайкраще забезпечити інтереси іншої сторони»).

Друга стратегія — наполегливість. Передбачає реалізацію влас­них інтересів, досягнення власних цілей, жорсткий підхід (учасники — супротивники, мета — перемога або поразка). Прихильники цієї стра­тегії настирливі, нетерплячі, егоїстичні, не вміють слухати інших, на­магаються нав'язати власну думку тощо.

Кожна з цих стратегій може мати повну міру прояву — від міні­мального до максимального. Це дає можливість визначити п'ять осно­вних стилів поведінки у конфліктних ситуаціях :

1. Уникнення — відсутність прагнення до кооперації і відсутність тенденцій прагнення досягти власних цілей; психологічні ознаки цього стилю поведінки: прагнення не брати на себе відповідальність за при­йняття рішення, не бачити розбіжностей, заперечувати конфлікт, вва­жати його безпечним; прагнення вийти із ситуації не поступаючись, але й не відстоюючи своїх позицій; бажання утриматися від суперечок, дискусій, заперечень опоненту, висловлювань своєї позиції.

2. Змагання — прагнення задовольнити свої інтереси, не беручи до уваги інтереси іншої людини, бажання відстояти своє шляхом відвертої боротьби за свої інтереси, зайняття жорсткої антагоністичної позиції, за­стосування влади, тиску, використання залежності партнера; тенденція сприймати ситуацію як питання перемоги або поразки.

3. Прпстосування — жертовність щодо власних інтересів; цей стиль поведінки характеризується прагненням зберегти або налагодити приємні стосунки, забезпечити інтереси партнера згладжуванням супе­речності; готовність до дії на шкоду власним інтересам, відсторонення від обговорення суперечливих питань, примирення з вимогами, претен­зіями; прагнення підтримати партнера, щоб не зачепити його почуттів, шляхом піднесення загальних інтересів, замовчуючи розбіжності.

4. Компроміс — бажання запобігти конфлікту взаємними поступ­ками; це пошук серединних рішень, коли ніхто багато не втрачає, але й не виграє; інтереси обох сторін повністю не розкриваються.

5. Співробітництво — пошук альтернативи, яка повністю задово­льняє інтереси обох сторін шляхом відвертого обговорення; спільний і відвертий аналіз розбіжностей у процесі опрацювання рішення; ініціа­тива, відповідальність і виконання розподіляються за взаємною згодою.

Визначити індивідуальні характеристики поведінки у конфлікті мо­жна за допомогою опитувальника К.Томаса.

Оптимального стратегією поведінки суб'єкта діяльності вважає­ться така, в якій застосовуються усі п'ять стилів (кожен із них має зна­чення в інтервалі 5-7 балів, за опитувальником К. Томаса). Отже. не­обхідно з'ясувати власні якості особистості щодо стратегії поведінки у конфліктній ситуації з метою її оптимізації. Оптимізація поведінки пе­редбачає здатність використовувати всі тактики залежно від конкрет­них умов конфліктної ситуації (стиль поведінки учасників конфлікту. природа конфлікту, можливі наслідки тощо).