prysuhin_filosofiya_1

тики — закон єдності й боротьби протилежностей, закон переходу кількості в якість, закон заперечення заперечення; став творцем філософської системи, яка віддзеркалювала головні сфери життєдіяльності та пізнання.

Завершальним етапом німецької класичної філософії ідеалізму й початком матеріалістичної епохи в німецькій і світовій філосо-

фії вважають філософію Людвиґа Андреаса Фейєрбаха (1804— 1872 рр.). Основними роботами Фейєрбаха, які репрезентували його філософські погляди, були «Сутність християнства», «Основні засади філософії майбутнього», «Необхідність реформи філософії», «Сутність релігії», «Теогонія» та ін.

Назви робіт Фейєрбаха свідчать про головну тему його філософського інтересу: пояснення релігії та феномену релігійної віри на основі матеріалістичних антропологічних принципів. Критично переосмислюючи ідеалістичну концепцію Геґеля в поясненні виникнення релігії, Людвиґ Фейєрбах розробив власну теорію — «теономію», що давала відповідь на питання — як людина створила собі Бога?

Обґрунтовуючи свої матеріалістичні ідеї, Фейєрбах переосмислив головні положення німецького класичного ідеалізму: він заперечував ідею тотожності буття й мислення, існування Абсолюту як самостійної субстанції (як першопричини матеріального світу), єдність філософії та релігії, діалектику, доводив неможливість відчуження Абсолютної ідеї в матеріальний світ, критично ставився до філософської системи Геґеля, яку вважав штучною, наповненою упередженими філософськими конструкціями, зорієнтованими лише на минуле, якого вже не існує.

Фейєрбах розробив власну теорію пояснення головного предмета філософії (антропологію). Завдяки цьому він відомий як за-

сновник теорії матеріалістичного антропологізму. Основними положеннями цієї теорії була ідея про існування єдиної реальності, до якої належать природа й людина. Людина є частиною природи. Вона є єдністю матеріального та духовного. Ідея не існує сама по собі, а є продуктом свідомості людини. Бога як окремої самостійної реальності не існує, він є фантазією людини. Матерія є вічною й нескінченною. Вона ніким не створена й ніким не може бути знищена. Усе, що нас оточує — предмети, явища — є різноманітними проявами матерії.

Вирішуючи проблеми існування Бога, Людвиґ Фейєрбах створив концепцію, яка отримала назву «теономія». Згідно з нею, ре-

лігія є результатом прагнення людини подолати суперечливість

135

свого буття, почуття безсилля, закони матеріального світу.

Безсилля людини детермінує пошук надії та втіхи в усвідомленні неможливості подолання обмеженості біологічного існування. Фантазія людини персоніфікує бажані почуття в образ Бога, який відчужується від людини, об’єктивується й перетворюється з об’єкта людського творіння на об’єкт, що творить сам, на першопричину всього, що існує, яка ставить людину в залежність від творця, «вищої істоти».

Бог, на думку Фейєрбаха, є ідеальний образ людини, створений нею самою, котрий виникає як результат відчуження її найкращих якостей.

Релігія й віра в Бога, на думку філософа, паралізує прагнення людини до організації щасливого життя в реальному світі (отримання задоволення від перетворення світу згідно зі своїми матеріальними й духовними потребами), підміняє щастя необхідністю очікування ілюзорного щастя в потойбічному світі як посмертної відплати.

Але матеріалістичний антропологізм Людвиґа Фейєрбаха в поясненні феноменів релігії не отримав логічного завершення в його філософських концепціях. Пояснюючи місце релігії в історії, суспільному житті, він виступав з позицій ідеаліста. Філософ вважав, що людина є унікальним біологічним творінням, яке наділене індивідуальною волею, розумом, відчуттями й бажаннями. Повноцінна реалізація людини, її індивідуальних потенцій (свого «Я») можлива тільки через взаємодію з іншими людьми («ти»), тобто людина може жити тільки в суспільстві. Головними творчими цінностями, духовною силою, що об’єднує суспільство, повинні стати релігія та любов, тому, критикуючи віру в Бога, філософ пропонував замінити любов до Бога любов’ю до людини (концепція «нової теології»). Саме «нова теологія» на основі любові мала вирішити суперечність між матеріальним і трансцендентними світами, створити нову форму єдності — Царство Небесне на землі (вікову мрію всіх людей). Людвиґ Фейєрбах вважав, що «нова теологія» стане основою релігійно-морального переродження людей, подолання відчуженності, відтворення істинного спілкування між людьми з метою досягнення щастя як сенсу життя.

136

економію та соціально-політичну проблематику (науковий комунізм). Марксистська філософія стала логічним завершенням попередньої матеріалістичної філософії (Демокріта, Епікура, англійських матеріалістів XVII ст. — Бекона, Гоббса, Локка, французьких просвітителів XVII ст. й атеїстично-матеріалістичної філософії Л. Фейєрбаха). Головними творами засновників марксизму, які репрезентували їхнє вчення, були наукові праці «Тези про Фейєрбаха», «Капітал», «Економічно-філософські рукописи 1844 року», «Маніфест Комуністичної партії», «Святе сімейство» «Німецька ідеологія», «Анти-Дюрінг», «Діалектика природи», «Походження сім’ї, приватної власності і держави» та ін.

Марксистська філософія почала свій розвиток у ХІХ ст. з критичного переосмислення К. Марксом філософії Геґеля. Саме від нього Маркс узяв діалектичний метод мислення, а від Л. Фейєрбаха — принципи атеїстично-матеріалістичної філософії, зробивши останній крок переходу від ідеалізму до матеріалізму.

Матерія є первинною, вона визначає свідомість, діє на відчуття людини, віддзеркалюється у свідомості, а отже, дає можливість отримати істинне знання, яке перевіряється практичного діяльністю людини (К. Маркс).

Своєї остаточної форми матеріалізм набув у діалектичному матеріалізмі, який розробив Фрідріх Енґельс: існуюча об’єктивно матерія перебуває в постійному русі й розвитку. Матерія є вічна та незмінна, в процесі розвитку вона отримує нові форми свого існування. Розвиток матерії здійснюється згідно з трьома законами діалектики (законом переходу кількості в якість, законом єдності й боротьби протилежностей, законом заперечення заперечення). Матерія діалектично розвивається завдяки зіткненню протилежних тенденцій і сил, що «знімають» одна одну на вищому рівні. Саморозвиток матерії проходить «стрибками», дискретно, без впливу на неї з боку Бога тощо.

Ґрунтуючись на ідеї про те, що вся матерія розвивається за діалектичними законами, Маркс і Енґельс стали аналізувати на цій основі й історію. У результаті вони розробили теорію історичного матеріалізму як додаток до матеріалістичної діалектики. Допоміжним засобом в аналізі історії стала економічна теорія.

Позаяк Карл Маркс і Фрідріх Енґельс брали активну участь у політичних подіях, вони прагнули створити таку практичну філософію, яка сприяла б вирішенню конкретних політичних завдань.

Тому першочергового значення набуло дослідження такої філософської категорії, як практика. Маркс акцентував увагу на

138

тому, що попередня філософія лише по-різному пояснювала світ, але справа полягала в тому, щоб змінити його. Таким чином, практика стала головним критерієм істини філософських знань.

Карл Маркс вважав, що діалектичні закони розвитку історії віддзеркалюються в економічних процесах, які є «базисом» історичного розвитку, усі інші елементи суспільства (філософія, релігія, культура) стають ідеологічною «надбудовою». Характер-

ною особливістю базису й надбудови є постійний і суперечливий взаємозв’язок. За Марксом, суспільний базис і надбудова (структура суспільства) детермінуються й розвиваються за допомогою економічних чинників.

У структурі історичного матеріалізму одне з центральних місць належить ученню про суспільно-економічну формацію, яка ґрунтується на певному способі виробництва й характеризується специфічною структурою (базисом і надбудовою), а також законами її виникнення, функціонування та розвитку. К. Маркс виділив ряд суспільних формацій, що послідовно змінюють одна одну: первісне, рабовласницьке суспільство, феодалізм і сучасний йому буржуазний капіталізм. У майбутньому ці формації мали бути доповнені соціалістичним (комуністичним) суспільством,

суспільством майбутнього, основоположним принципом якого повинна бути вільна праця рівних людей на засадах суспільної власності на засоби виробництва.

Аналізуючи економічні відносини, Карл Маркс спирався на результати класичної політичної економії, розробленої англійцями Адамом Смітом (1723—1790 рр.) і Девідом Рікардо (1772— 1823 рр.). А. Сміт розглядав економічні чинники (поділ праці) як причину розвитку й розквіту економіки. Д. Рікардо переважно займався теорією вартості, що пояснювала взаємозв’язок товару з працею як необхідною умовою виробництва. Карл Маркс розробив власну економічну теорію, що описувала механізми розвитку продуктивних сил, які зумовили зміну суспільноекономічних формацій і появу нового суспільно-політичного устрою, а також дослідив вплив механізмів економіки, матеріального виробництва, матеріальних відносин на долю окремої держави, суспільства, історії й окремої особи. Назвемо головні положення марксової економічної теорії.

В основі розвитку економіки лежать засоби виробництва як унікальний товар, функції праці, що дають змогу виробляти новий товар. Для виробництва нового товару, крім засобів виробництва, необхідна допоміжна сила — робоча.

139

У процесі розвитку капіталістичних відносин відбувається відчуження робочої сили від засобів виробництва, а отже, від результатів праці. Основний товар — засоби виробництва — акумулюється в руках незначної групи власників, а переважна кількість працівників, не маючи власних засобів виробництва, повинна звертатися до власників засобів виробництва й продавати свою робочу силу за заробітну плату.

Вартість виробленого товару, створеного найманою робочою силою, вища за вартість праці (у вигляді заробітної платні). Різниця між ними створює прибуткову вартість, частина якої йде в кишеню власника засобів виробництва, а частина вкладається в нові засоби виробництва для отримання в майбутньому ще більшої прибуткової вартості.

Робітник знає, що його максимально експлуатують, і в умовах жорстокої конкуренції ще більше відчужують його від власної сутності. Такі відносини викликають жорстокі антагоністичні суперечності (класову боротьбу), конфлікти в суспільстві, втрату істинного спілкування між людьми. Вихід з такого становища основоположники марксизму бачили у встановленні нових соціалістичних (комуністичних) відносин шляхом пролетарської революції.

З філософсько-економічною категорією відчуження тісно пов’язаний аналіз сутності релігії та її соціальних передумов. К. Маркс виходив з позиції, згідно з якою релігія є фантастич-

ним відображенням у головах людей тих зовнішніх сил, які панують над ними в повсякденному житті — відображення, у якому земні сили набувають форми неземних. Він вважав, що першо-

причини релігії слід шукати не на небі, а на землі, у нелюдських умовах життя, а тому зі знищенням соціальної несправедливості буде знищена релігія як специфічна форма її відображення. Учений зазначав, що релігія маніпулює свідомістю пересічних людей, заплутує в тенета марновірства, закріплює психологію рабства тощо («Релігія є опіумом для народу»). Тому боротьба проти політики панівних класів має поєднуватися з критикою релігії з метою її повного подолання. Для цього повинні бути створені певні економічні передумови, ліквідовано експлуатацію людини людиною (побудова соціалізму), має здійснюватися атеїстична критика релігії та відповідне виховання.

Вивчаючи ідеї французьких утопічних соціалістів К. А. Сен-

Сімона (1769—1825 рр.) і Ш. Фурьє (1772—1837), Карл Маркс критично переосмислив їхні головні положення, доповнив їх принципами історичного матеріалізму, запропонував конкретну

140

практичну програму встановлення соціалістичної суспільно-

економічної формації шляхом ліквідації приватної власності на засоби виробництва, експлуатації людини людиною (присвоєння результатів чужої праці у вигляді додаткової вартості), заміни приватної власності на суспільну (державну), організації справедливого розподілу кінцевого продукту між усіма членами суспільства.

Упродовж багатьох десятиліть марксизм у Європі був ідеологією пригнічених класів (робітників і селян) і певною політичною програмою їх звільнення від соціального гноблення (революційним шляхом). Філософію марксизму на певному етапі свого розвитку було проголошено ідеологією держави в СРСР, вона сприймалась як інструмент побудови соціалізму, який повинен був трансформуватися в комунізм. Філософські, економічні погляди Маркса й Енґельса і сьогодні справляють величезний вплив на суспільство, але вже в нових формах, які отримали назву неомарксизм.

? Питання для самоперевірки

1.Історичні рамки німецької класичної філософії.

2.Назвіть основні твори Імануїла Канта.

3.Що таке «річ у собі» Канта?

4.Чому філософію Імануїла Канта називають агностицизмом?

5.Що означає термін «категоричний імператив» І. Канта?

6.Поняття Абсолютної ідеї у філософії Геґеля.

7.Основні закони діалектики, сформульовані Геґелем.

8.Протилежність між методом і системою Геґеля.

9.Основні принципи антропологічного матеріалізму Людвиґа Фейєрбаха.

10.Розкрийте ідеалістичні уявлення Л. Фейєрбаха в його поглядах на суспільство.

11.Назвіть основні теоретичні положення діалектичного матеріалізму К. Маркса та Ф. Енгельса.

12.Дайте коротку характеристику діалектико-матеріалістичного розуміння історії Марксом та Енґельсом.

13.Дайте коротку характеристику економічній теорії К. Маркса і Ф. Енґельса.

14.Марксизм про релігію.

141

Cписок рекомендованої літератури

1.Гегель Г. Энциклопедия философских наук: В 3-х т. — М., 1974.

2.Герасимчук А. Філософія: Курс лекцій: Навч. посіб. для вузів. — К., 1999.

3.Гулыга А. В. Немецкая классическая философия. — М., 1986.

4.Енгельс Ф. Походження сім’ї, приватної власності та держави // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т.21.

5.Канке В.А. Философия. Исторический и систематический курс: Учеб. для вузов. — М., 1998.

6.Кант И. Критика чистого разума // Сочинения.: В 6 т. — М., 1964. — Т. 3.

7.Кузнецов В.Н., Мееровский Б.В., Грязнов А.Ф. Западноевропейская философия ХVII века. — М., 1985.

8.Маркс К. Економічно-філософські рукописи 1844 року // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т.42.

9.Маркс К. Капітал. — Т.1 // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т.23.

10.Маркс К. Капітал. — Т.3 // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т.25.

11.Марксизм: «про» и «контра». — М., 1992.

12.Нижников С.А. История философии: Курс лекций. — М., 2004.

13.Спиркин А.Г. Философия: Учебник для вузов. — М., 1998.

14.Философия: Учебник для вузов / Под ред. проф. В.Н. Лавриненко. —

М., 1998.

15.Філософія: Навч. посіб. / Л.В. Губерський, І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко та ін.; За ред. І.Ф. Надольного. — К., 2001.

16.Ципко А. Противоречия учения К. Маркса // Через тернии. Перестройка: гласность, демократия, социализм. — М., 1990.

142

Фрейдизм (кінець ХІХ—ХХ ст.) — філософсько-соціологічне вчення Зігмунда Фрейда, що розвивається на основі особливого методу лікування психічних захворювань — психоаналізу

143