23.Технологічна і економічна ефективність виробника.

Виробничі відносини на мікрорівні - це передусім технологічні відносини. Вони визначаються не тільки технічною стороною процесу виробництва, але й інтелектуальни­ми, фізичними можлостями персоналу фірми.

Технологія - це сукупність мeтодiв і практичних знань та навичок по виготовленню, зміні стaнy, властивостей напівфабрикатів, які здійснюються у процесі виробництва економічних благ.

(Технологія походить вiд грецького techne - мистецтво, майстерність, вміння).

Завданням технології є виявлення фізич­них, хімічних, мехaнічних та інших закономірностей з метою використання на практиці найбільш ефектив­них і економічних виробничих процесів.

Технологічна ефективність:

- Виробничий процес технологічно ефективний, якщо не існує ніякого іншого способу, при якому для виробництва даного обсягу продукції витрачається ме­нша кількість хоча б одного з ресурсів при умові не­збільшення інших видів ресурсів.

- Виробничий процес технологічно ефективний, якщо обсяг виробленої продукції є максимальним при використанні визначеної кількості ресурсів.

Економічна ефективність:

Економічно ефективним способом виробництва заданої кількості продукції слід вважати такий спосіб, при яко­му досягається мінімізація альтернативної вaртості витрат, що використовуються у процесі виробництва.

Технологія може бути врегульована:

- в засобах виробництва;

- в робітниках (краща освіта та досконала професійна підготовка).

24.Виробнича функція: поняття, види і параметри.

(лекція:Теорія виробництва)

1. Виробнича функція показує співвідношення між будь-якою комбінацією факторів виробництва і максимально можливим обсягом продyкцiї.

2. Виробнича функція будується для певної технології.

3. Може бути використана для визначення мінімальної кількості витрат для виробництва будь-якої кількості товарів.

Якщо весь спектр комбінацій виробництва уявити як витрати:

- праці (L);

- капіталу (К);

- матеріалів (М),

то виробнича функцiя може бути визначена таким чином:

Q = f(L, К, М),

де Q - максимальний обсяг продукції, що виробляється при даній тexннології і даному співвідношенні праці (L), капітaлі (К), матеріалів (М).

Кожний вид виробництва, як правило, описується різними виробничими функціями. Звідси випливає, що видів виробничих функцій так само багато, як і видів виробництв. Виділимо деякі види виробничих функцій

Виробничі функції довгострокового періоду описують взаємозв’язок між входом і виходом виробничої системи за умови, що обсяги застосування всіх факторів змінюються одночасно і, як правило, в одній пропорції, а функції надтривалого періоду враховують і вплив на результати виробництва революційних змін у технології. В однофакторних виробничих функціях зміна результативного показника пов’язана зі зміною лише одного фактора (наприклад, вплив обсягів застосування праці на випуск продукції), у багатофакторних виявляється характер впливу на кінцевий результат комбінацій кількох виробничих факторів (трудовитрат, витрат матеріалів, часу роботи устаткування тощо). Улімітаційних виробничих функціях між витратами факторів виробництва і кількістю продукції, що випускається, існують жорсткі технічні співвідношення, тобто певний виробничий результат (Q) може бути досягнутий у разі єдиної ефективної комбінації факторів. Найвідоміша функція цього виду — виробнича функція В. Леонтьева, що характеризується двома основними властивостями: лімітаційністю співвідношень між виробничими факторами та лінійною залежністю між витратами ресурсів і випуском, через що її часто називають лінійно-лімітаційною. Такі функції використовують для моделювання строго детермінованих виробничих процесів, у яких не припустимі відхилення від установлених норм використання ресурсів на одиницю продукції. Так, наприклад, на швейній фабриці для виготовлення однієї сук­ні потрібно 1,5 м2 тканини, одна застібка-блискавка, три гудзики і 0,5 машино-години роботи швейної машини. Усубституційних виробничих функціях немає жорсткого технічного взаємозв’язку між витратами факторів виробництва і випуском, тобто певна кількість продукції може бути вироблена за допомогою різних ефективних комбінацій факторів. Серед субституційних виробничих функцій вирізняють функції з повною (альтернативною, абсолютною) і частковою (периферійною, відносною) заміщеністю ресурсів. Наприклад, складання певних виробів можна виконати вручну за допомогою механізованого інструменту, а можна — за допомогою роботів, цілком виклю­чивши ручну працю. Таке виробництво допускає альтернативну заміщеність факторів й описується відповідною виробничою функ­цією. Проте для багатьох виробництв існують як технічні, так і економічні межі заміщення факторів. Часткова заміщеність ресурсів зустрічається на практиці набагато частіше, ніж повна. Однорідними,або гомогенними,називаються виробничі функ­ції, що мають ті самі властивості на всіх інтервалах. У таких функ­ціях результативний показник змінюється пропорційно значенню показників-факторів, тобто виконується умова деm — число, яке показує, у скільки разів збільшується обсяг застосування всіх ресурсів; mt — число, яке показує, у скільки разів збільшується випуск. Показник t характеризує ступінь однорідності функції. Якщо t = 1 — функція лінійно-однорідна; t < 1 — функція дегресивно-однорідна; t > 1 — функція прогресивно-однорідна. Неоднорідниминазиваються виробничі функції, що мають різ­ні властивості на різних інтервалах і потребують відповідного коригування за їх аналітичного і графічного подання. Статичні виробничі функції не враховують час як фактор, який впливає на зміни основних характеристик досліджуваної системи, динамічні — враховують фактор часу.

Детерміновані виробничі функції моделюють виробничі закономірності без урахування непевності, тобто за стабільних очікувань можливих відхилень параметрів виробництва. Стохастичнівиробничі функції враховують імовірнісний характер процесу виробництва, його непевність, випадкові парамет­ри, тобто так звані стохастичні перешкоди.