84.Фактори економічного розвитку країн – лідерів світового господарства в глобальних умовах.

Розв країни – США, Канада, Нім, Британія, Франц, Італія, Японія.

1. Високий рівень розвитку матеріального виробництва і передусім промисловості, для якої ще у 60-70-і роки був характерним відхід від домінування видобувних галузей (виключення – Канада та Австралія) та перехід до тих секторів економіки, що базуються на використанні нових і новітніх технологій (ноу-хау).

2.Сільське господарство відрізняється великим ступенем інтенсивності та продуктивності, а також високим рівнем механізації автоматизації та комп’ютеризації аграрних процесів. Питома вага зайнятих у ньому складає 3-8% (у США – 2,9%), приблизно такі ж показники характерні і для структури ВВП. Аграрний сектор не тільки повністю забезпечує внутрішні потреби країни, а й має великий експортний потенціал (США, Канада). Разом з тим, у більшості країн-лідерів АПК спирається на значні державні дотації, що ставить аналогічні комплекси в інших країнах світу у неприйнятні умови щодо диверсифікації експорту та вільної цінової конкуренції на внутрішніх ринках.

3. Висока питома вага у структурі економіки припадає на сферу послуг, у якій зайняті понад 50% сукупної робочої сили (як правило 60-70%).

4. Високий рівень конкурентоспроможності національних економік.

5. Країни-лідери мають провідні позиції в галузі інновацій, висока питома вага витрат на НДДКР.

6. Стрімке нарощування впливу транснаціональних корпорацій на всі сфери діяльності. Понад 90% усіх ТНК мають свої штаб-квартири у розвинутих країнах,

7. Перехід до інформаційного суспільства. В останні двадцять років інформація стала важливим ресурсом та фактором суспільного розвитку. А тому в наш час в країнах-лідерах завершується формування єдиного світового інформаційного простору.

85.Фактори економічного розвитку країн, що розвиваються, в умовах глобалізації.

Країни, що розв – Африка, Бл.Схід.

Фактори:

1) Перенесення виробництв із розвинутих країн у ті, що розвиваються. Вирцтва зорієнтовані на дешеві і численні трудові ресурси. Матеріалоємні й енергоємні галузі, такі як виплавка кольорових металів, нафтопереробка, електроенергети-ка, деревообробка, більше стали орієнтуватися на сировинні бази. Екологічно шкідливі (нафтопереробка, виробництво мінеральних добрив, целюлозно-паперова промисловість, хімія органічного синтезу) через високі витрати на природоохоронні заходи в розви-нутих країнах були витиснені з них у країни, що розвиваються. Ці країни для залучення інвестицій створювали сприятливий інвест клімат, пільгове оподаткування.

2) Стабілізація політ ситуації в багатьох країнах, що розвив. Націоналізація економіки після одержання країнами незалежності, усунення диктаторських режимів, припинення військових конфліктів і громадянських війн підвищували при-вабливість країн для іноземних інвесторів; обіцяли стабільно високі прибутки, недоторканість вкладених капіталів і придбаної власності.

3) Сформована в 90-х р загальна сприятлива ек ситуація у світі, зростання сусп вирцтва як у розвинутих країнах, так і в країнах НІК і нафтоекспорт-них. Це викликало підвищення попиту на сировину і паливо, що оживило споживчий попит всередині країн, що розвив. Посилення ролі ТНК у світі і на ринках країн, що розвиваються, призвело до припливу іноземних інвестицій, оживило економіку, сприяло індустріалізації раніше традиційно аграрних країн, розширило кредитування країн, що розвив, з боку розвинутих. Капітали нафтоекспортних країн, що накопичувалися від експорту енергоносіїв, і прибутки від експорту готових виробів НІК також стали основами інвестування.

4)Переорієнтуванням виробництва зі стратегії розвитку імпортозамінної на експортоорієнтовану. Багато країн, що розвив, раніше надто залежали від кон’юнктури світ експорту, бо виробляли обмежений перелік експортних товарів, і водночас жорстко залежали від імпорту численної групи товарів. Зараз вони значно розширили номенклатуру запропонованих на експорт товарів, перейшовши з розряду монофункціональних у полі функціональні.