77. Сучасні методи оцінки міжнародної конкурентоспроможності країн.
Для оцінки конкурентоспроможності національної економіки застосовують кількісні (hard data) та якісні (survey data) (експертні та соціологічні) методи. Кількісні — базуються на використанні математичних і статистичних методів аналізу для показників. Це здебільшого стосується обсягів ринку в грошовому чи натуральному вираженні, цін, витрат і факторів, які на них впливають.
У теорії та практиці міжнародних економічних взаємин існує декілька підходів до визначення конкурентоспроможності національної економіки та показників, які її характеризують. Їх можна згрупувати у дві основні групи:
оцінювання на основі окремих показників, які характеризують вартісні результати виробництва, чи використання певних ресурсів.
оцінювання на основі системного підходу з використанням як статистичних показників, так і результатів моніторингу.
Однак чи це окремі показники, чи комплексні методики, здебільшого, визначають на таких рівнях:
мікрорівень, на якому визначається конкурентоспроможність фірми з допомогою таких показників як прибутковість, рентабельність, продуктивність праці, ліквідність і кредитоспроможність, а також — якість продукції, ступінь задоволеності споживачів та інші;
мезорівень, на якому визначають конкурентоспроможність галузі та кластерів з допомогою середніх показників діяльності фірм певної галузі, а також, використовуючи торгівельні показники;
макрорівень, на якому визначають конкурентоспроможність країни за допомогою таких показників як динаміка прибутків населення, ефективність використання усіх видів ресурсів, темпи інфляції, рівень зайнятості, сальдо торговельного балансу, питома вага високотехнологічного експорту та інші.
Крім того, здійснюють дослідження міжнародної конкурентоспроможності країни, визначаючи конкурентоспроможність її територій, регіонів, де відбуваються соціально-економічні процеси. В залежності від поглиблення інтеграційних процесів у подальшому все більшого значення набуватиме дослідження конкурентоспроможності на мегарівні. Так, Європейський Союз із 2003 р. розраховує конкурентоспроможність своїх регіонів за показником продуктивності праці регіону за годину роботи.
Деякі з вітчизняних економістів зосереджують увагу на конкурентоспроможності з позиції участі національної економіки в міжнародній торгівлі, за такими показниками як питома вага країни на світових ринках, імпортні квоти тощо, аргументуючи, що завоюванням країною значної частини ринку певного товару підвищує конкурентні переваги і навпаки. Але ні позитивне чи від’ємне сальдо, ні об’єм експортного ринку чи курс обміну національної валюти самі по собі не можуть дати вичерпної інформації стосовно динаміки конкурентоспроможності.
Крім того, і дані досліджень, проведених М. Портером упродовж останніх років підтверджують, що немає кореляційного зв’язку між цими показниками і рівнем життя в країні, як одним із найважливіших індикаторів конкурентоспроможності національної економіки.
Негативним моментом підходу, який ґрунтується на характері зовнішньоекономічних зв’язків країни, тобто лише на окремих показниках міжнародної торгівлі є те, що він не містить посилань на джерела торгівельних успіхів країни. Тому, звісно, більше значення мають ті напрямки, які досліджують міжнародну конкурентоспроможність економік за допомогою таких показників як рівень та темпи зростання продуктивності праці. Перевага такого підходу в тому, що в дзеркалі цих показників можна визначити джерела підвищення конкурентоспроможності. Саме тому йому віддають перевагу державні організації, які займаються питаннями національної конкурентоспроможності, такі як Європейська Комісія, Рада з політики конкурентоспроможності США та інші.
М. Портер підкреслює, що продуктивність — основний показник, який визначає рівень життя в країні, оскільки в ньому криється основне джерело прибутку на душу населення. Таким чином, єдине, на чому може ґрунтуватися концепція конкурентоспроможності на рівні країни, — це продуктивність використання ресурсів, постійне підвищення національними фірмами продуктивності. Є досить багато прикладів, які підтверджують цю точку зору. Так, співставлення даних із продуктивності праці в найрозвинутіших країнах Європи й Америки (ВВП по паритету купівельної спроможності на одну людино-годину), показало, що на кінець ХІХ ст. і початок ХХ ст. лідерство Великобританії в світовій торгівлі співпадало з лідерством і в продуктивності праці.
Наприкінці ХХ ст. вчені почали дискутувати щодо появи незвичайного феномену — «парадоксу продуктивності праці», викликаного труднощами вимірювання низки економічних процесів, властивих новій інформаційній економіці. Оскільки зростають інвестицій в нові технології, а продуктивність праці сповільнюється, — особливо у сфері послуг. Це пояснюється неспроможністю традиційної статистики відбити структуру сучасної економіки, яка швидко змінюється. Тому зниження продуктивності праці в американській економіці ще не означає зниження її конкурентоспроможності.
Окрім того, треба сказати щодо індексованих показників найбільш популярним в світі є індекс глобальної конкурентоспроможності за методикою Всесвітнього економічного форуму. Розрахунок ВСІ відповідає методиці мікроекономічного індексу. Експерти цієї організації виділяють наступні основні фактори, які впливають на економічне зростання будь-якої країни світу, а саме: технології, суспільні інституції та макроекономічне середовище. Тому при побудові індексу GCI (ІК) розраховували три індекси: технологічний, громадських інституцій та макроекономічного середовища. На його основі виявляють спроможність національних економік досягати сталого розвитку у середньостроковому періоді. Ці індекси розраховуються як за аналітичними даними, так і за даними анкетувань. Всі аналітичні дані конвертовані з допомогою наступного розрахунку:
Подробнее про індекс Всесвітнього формуму – шпора №74