49.Показники діагностики стану міжнародної конкурентоспроможності підприємства.

Конкурентоспроможність фірми – це її здатність виробляти і реалізовувати конкурентоспроможний товар на умовах, більш сприятливих для споживачів, ніж ті які пропонують фірми-конкуренти

Показники: а) технології,б) потенційних можливостей обладнання,в) рівня персоналу,г) системи управління,д) рівня інновацій,е) стану комунікацій,є) рівня маркетингової політики,ж) експортно-імпортних можливостей та інших параметрів.

Найважливішими параметрами-характеристиками конкурентоспроможності підприємства, факторами, що впливають на неї є:

-Конкурентоспроможність продукції.

-Здатність до адаптації в умовах змін зовнішнього середовища. Швидка ж адаптація забезпечується комплексом технічних, технологічних, інтелектуальних, організаційних та економічних характеристик.

Між показниками конкурентоспроможності підприємства і конкурентоспроможності продукції існують:

-Взаємозв 'язок і взаємозалежність. Це означає, що конкурентоспроможність продукції суттєво впливає на конкурентоспроможність підприємства, а остання у свою чергу в значній мірі визначає конкурентоспроможність продукції.

-Відмінності цих категорій. Ними, зокрема, є: а) конкурентоспроможність продукції визначається для кожного її виду, а конкурентоспроможність підприємства охоплює всю номенклатуру; б) конкурентоспроможність продукції визначається в межах порівняно короткого періоду часу, а конкурентоспроможність підприємства - тривалого; в) рівень кон­курентоспроможності підприємства цікавить насамперед його власника з метою визначення доцільності виробництва в даних умовах, а споживача не цікавить. Зате споживача ще й як

цікавить продукція підприємства, її ціна-якість.

50.Показники і чинники міжнародної конкурентоспроможності підприємства.

Конкурентоспроможність фірми – це її здатність виробляти і реалізовувати конкурентоспроможний товар на умовах, більш сприятливих для споживачів, ніж ті які пропонують фірми-конкуренти; рівень компетентності організації в певній галузі, її порівняльна перевага відносно інших конкурентів, які працюють у країні та за її межами.

Конкурентоспроможність організації можна виявити тільки серед групи організацій, які належать до однієї галузі або випускають товари-субститути, тобто конкурентоспроможність є поняттям відносним. Одну й ту ж організацію в межах регіональної СГ можна визнати конкурентоспроможною, а на світовому ринку або його сегменті — ні. Оцінюють конкурентоспроможність організації загалом за умови єдиної СЗГ або кожного зі створених у структурі диверсифікованої організації СГЦ, які діють у конкретній СЗГ.

На конкурентоспроможність організації впливають різноманітні чинники, основними з яких є величина стратегічного потенціалу і здатність його до розширення, а також особливості відповідної галузі національної економіки.

Стратегічний потенціал — економічні можливості організації, які можуть бути використані для досягнення стратегічних цілей. Його здебільшого розглядають як систему взаємопов'язаних елементів, які виконують різні функції для забезпечення реалізації сформованої стратегії.

51. Пріоритети Лісабонської стратегії в забезпеченні міжнародної конкуренто­спроможності ЄС.

. На Самміті Європейської Ради у Лісабоні (2000 р.) глави держав ЄС прийняли нову економічну стратегію до 2010 року, яка базується на концепції підвищення міжнародної конкурентоспроможності країн-членів. Пріоритетні напрямки передбачають:

1. Створення інформаційного суспільства. Для цього передбачається розширити доступ до мережі Інтернет, поширювати використання інформаційних технологій серед навчальних закладів і компаній. Інтернет у перспективі має стати основним засобом для передачі інформації, різного виду угод, торгівлі. Для цього країни члени ЄС повинні розробити національні Плани Інформаційного Суспільства (Information Society Action Plans). Ці плани повинні відповідати розробленим Європейською Комісією ініціативам («e-Europe⁺»), які передбачають стимулювання розвитку електронного бізнесу.

2. Сфера досліджень та інновацій. На Самміті Європейської Ради у Барселоні (2002 р.) було визначено збільшити загальні видатки на наукові дослідження із 1,9 % ВП до 3 % ВВП до 2010 року. На НДДКР із 2002 по 2006 рр. планується витратити 17,5 млрд. євро.

3. Завершення формування Єдиного Ринку (Single Market) послуг та промисловості. Завершення формування спільного повітряного простору. Лібералізація паливного сектору та поштових послуг. Особлива увага приділяється підтримці малого та середнього бізнесу.

4. Об’єднання фінансових ринків. Передбачається розробити План Функціонування Венчурного Капіталу (The Risk Capital Action Plan) та План Функціонування Фінансових Послуг (The Financial Services Action Plan) до 2005 р. Об’єднавши європейські фінансові ринки, зосередити увагу на інвестуванні. Використовуючи світовий досвід утворення джерел венчурного капіталу, стимулювати вкладення пенсійних фондів, страхових компаній та інше.

5. Підтримання підприємництва. Особлива увага приділяється фінансуванню та всебічній підтримці інноваційних малих та середніх підприємств (SME) на ранніх етапах бізнесу (start-up).

6. Вдосконалення соціальної політики. На основі Планів Зайнятості (Employment Action Plan) передбачається підвищити показники зайнятості (60 % для жінок і 50 % для зайнятих у віці 55—64 років), зменшення частки не кваліфікованої праці у віці 18—24 років.

7. Розвиток довкілля. Включає чотири основні пріоритети: зміна клімату, здоров’я людини, корисні копалини.

Таким чином, наслідком реформ передбачається високі темпи економічного зростання, висока зайнятість населення та якість його життя, що, в підсумку зробить країни ЄС найконкурентоспроможнішими в світі.

51. Рентабельність ринку та інтенсивність конкуренції.

Інтенсивність конкуренції - ступінь протидії конкурентів в боротьбі за споживачів і нові ринкові ніші. Інтенсивність конкуренції проявляється в тому, наскільки ефективно підприємства використовують наявні в їх розпорядженні засоби конкурентної боротьби, зокрема більш низькі ціни, поліпшені характеристики товару, більш високий рівень обслуговування споживачів, випуск нових товарів тощо.

Важливим економічним фактором, який визначає інтенсивність конкуренції є коефіцієнт рентабельності даного ринку (), який визначається відношенням сукупного прибутку, отриманого підприємством на даному ринку () до загального обсягу продаж ():

,

Встановлено, що ринок з високою рентабельністю характеризується перевищенням попиту над пропозицією. Ця обставина дозволяє реалізувати цілі, які стоять перед підприємствами, відносно безконфліктними прийомами й методами, які не зачіпають інтереси конкурентів. Із зменшенням прибутковості бізнесу, ситуація змінюється на протилежну. Дана тенденція має об’єктивну основу. Для оцінки ступеня домінування підприємства на ринку використовують індекс монополістичної влади А. Лернера, який визначається як відношення різниці між ціною і граничними витратамидо ціни:

- ціна товару; - граничні витрати на виробництво і реалізацію товару;- еластичність попиту по ціні товару, який виробляє підприємство

Чим більший коефіцієнт Лернера, тим сильніша влада підприємства на ринку, а, отже, тим меншою є залежність підприємства від конкурентів, постачальників, споживачів. Якщо про інтегрувати даний вираз за всіма підприємствами, що працюють на ринку, то прийдемо до раніше представленого показника рентабельності. Таким чином, , крім індикатора прибутковості ринку, визначає рівень активності конкурентного середовища підприємства та ступінь їх «свободи» у видобуванні прибутку. Чим вищий, тим менший тиск конкурентного середовища, а, отже, нижча інтенсивність конкуренції і навпаки.

51. Розвиток конкуренції на основі факторів виробництва та інвестицій (за теорією М.Портера).

Найбільш значними в 90-ті роки були дослідження авторитетного американського вченого, Члена Комісії з конкурентоспроможності в промисловості при президентові США М. Портера, який розробив теорію конкурентної переваги. На його думку, конкурентоспроможність — це актуальна проблема світової економіки. У своїй відомій праці «Конкурентна перевага націй» він розробив систему факторів, які визначають міжнародну конкурентоспроможність. Учений приходить до висновку, що конкурентна перевага відбиває продуктивність використання ресурсів. Цей принцип справедливий як на рівні підприємства, так і на рівні національної економіки в цілому. Згідно з аргументами Портера, фактори які формують конкурентоспроможність країни, поділені на чотири групи:

• параметри факторів виробництва;

• параметри попиту на товари і послуги;

• стратегія фірм даної країни, їх структура і суперництво;

• характер допоміжних галузей, належних країні.

До факторів виробництва вчений відносить матеріальні й нематеріальні умови, необхідні для формування конкурентної переваги у виробничому процесі окремих фірм, а також у країні. В залежності від конкретних факторів, фірма, яка функціонує в тій чи тій галузі національної економіки, може отримати сприятливі чи несприятливі умови виробництва для підтримання конкурентної переваги.

М. Портер підкреслює значення приватизації підприємств національної економіки. Для перехідного періоду — від централізованого планування і управління економікою до ринкового, важливо здійснювати процес роздержавлення економіки з метою створення конкурентного середовища в державі. Спонтанні події. Основна роль уряду в конкурентній перевазі нації полягає в тому, щоб впливати на всі основні детермінанти. На думку Портера, «урядова політика зазнає невдач, якщо виявиться єдиним джерелом конкурентної переваги нації».

Виходячи із теорії Портера, зрозуміло, що конкурентоспроможність є проявом системи багатьох факторів, які створюють різних конкурентні переваги в залежності від конкурентного середовища. Необхідним елементом ринкового механізму є конкуренція, яка в умовах глобалізації зростає та змінюється її суть, форми, методи. Кожний суб’єкт конкуренції має індивідуальний набір переваг. Положення, сформульовані Портером в останніх його роботах, передбачають зосередження переваг на факторах виробництва, інвестиціях та інноваціях. Вони характеризують послідовність економічного зростання, в основі якого — процес підвищення конкурентоспроможності національної економіки. Особливо це стосується стадій інвестицій та нововведень. Адже у високорозвинених країнах інвестиції, здебільшого, здійснюються у різні види інновацій. Чим інвестиції ефективніше обслуговуватимуть нововведення, тим конкурентоспроможнішою буде економічна система в цілому, а інновації перетворились основний інструмент завоювання конкурентних переваг.