Милозвучність української мови

Караман С. О. Сучасна українська літературна мова

Милозвучність української мови досягається насамперед рівномірним розпо­ діленням голосних і приголосних звуків у мовному потоці. Для усунення збігів голосних і приголосних наша мова має спеціальні фонетичні засоби. 1. Найуживанішим засобом милозвучності мови є фонетичне чергування [у] з [в] тж[і)з(й]. Прийменник і префікс в звучить і пишеться між двома голосними {успіхи в економіці), після голосного перед приголосним (вишні в саду; дорога повилася вгору), перед голосними на початку речення (В Одесі тепло). Прийменник і префікс у вимовляється і пишеться між літерами, що позначають приголосні (був у жовтні, почав учити), на початку речення перед приголосним (УКарпатах сніг), перед наступними в, ф та сполученням літер хв, льв незалежно від того, на який звук закінчується попереднє слово (жити у Львові; книга у Федора), після паузи перед приголосним (сад, у якому безліч квітів). [і] з [й] чергуються у тих самих випадках, що й [у] з [в]. Іноді прийменник у вживається у варіантах ув, уві, вві: Стало так легко, як уві сні (Ю. Яновський). Щоб уникнути важких збігів приголосних вв, вф навіть після голосних вживається Сумний був час; товариші м ої пішли у військо (Леся Українка). У деяких випадках чергування [у] з [в], [і] з [й] не відбувається: у власних назвах (Удод, Вроцлав); у словах, де зміна початкового [у] чи [в] веде до зміни значення слова (вправа і управа, вдача і удача); [і] з [й] не чергуються при зіставленні понять (минуле і сучасне); у словах іншомовного походження (до інституту). 2. У кінці деяких префіксів, у прийменниках та прислівниках можуть додаватись або відкидатись голосні звуки: відірвати, переді мною. Прийменник з може мати варіанти із, зі, зо: із хмари, зі свого. 3. Після приголосних вживаються частки би, же, після голосних — б, ж: зробив би, зробила б, зібрав же, зібрала ж. 4. Перед приголосними вживаються форми дієслів на -ся, перед голосними на ~сь: зібралися всі; зібрались усі; але після приголосного — завжди -ся: дивляться, дивишся

Основні категорії тексту[ред. • ред. код]

Текст, особливо художній, на думку А. П. Загнітка, складний і багатоплановий, оскільки завданням його інтерпретації є вияв максимуму закладених у ньому думок і почуттів художника (автора). І тому тут доречно буде подати основні текстові категорії та розтлумачити їх.

Цілісність тексту пізнається через його взаємозв'язані категорії — категорію членованості і категорію зв'язності. Кожен компонент тексту характеризується відносною смисловою завершеністю.

Формальну зв'язність тексту називають когезією (В.Дреслер), зовнішньою злитістю (К.Кожевнікова); змістову зв'язність — когерентністю (В.Дреслер), внутрішньою злитістю (К.Кожевнікова), інтегративністю (І. Р. Гальперін) .

Нерозривна єдність доцентрових і відцентрових сил у тексті виявляється у проспекції і ретроспекції (А. П. Загнітко). Ретроспекція насичена такими компонентами, як тематичні слова (пам'ять, спогад), граматичний час — теперішній історичний, прислівники місця і часу («тоді», «там», «колись» тощо).

Художній текст не існує без сформульованої ідеї твору (концепта), який є визначальною його категорією. Ще одна категорія — модальність тексту — є обов'язковою у художньому творі. Поза нею текст як комунікативний елемент — не існує. «Модальність тексту починається ще до його створення: з першого акту авторського вибору — теми і проблеми твору» (А. П. Загнітко).

Якщо розглядати текст як структуровану одиницю, необхідно зазначити про наявність текстових парадигм: 1) жанрова (жанр визначає структурні особливості твору); 2) функціонально-стильова (об'єднує тексти за функціональним спрямуванням); 3) індивідуально-авторська (об'єднує всі твори одного автора).

Інформативність тексту — здатність тексту бути носієм завершеного повідомлення, передавати інформацію. Інформативність як важлива властивість тексту характеризує кількість інформації, що міститься в ньому, її важливість і новизну.

Засоби зв'язку в тексті[ред. • ред. код]

Засобами зв'язку в тексті можуть бути такі елементи, що забезпечують єдність стилю:

• Змістові, логічні і психологічні зв'язки: а) єдність місця, часу, дійових осіб; б) зв'язок з минулим і майбутнім (єдність сюжету).

• Літературні, риторичні засоби зв'язку: а) прийоми композиції літературного твору (сюжетні лінії, обрамлення тощо); б) дотримання законів жанру (байки, сонету, інтерв'ю і под.); в) побудова компонента тексту як риторичної фігури (анафори тощо).

• Лексичні засоби зв'язку: а) вибір вдалого, доречного слова, використання синонімів; б) асоціативний вибір слів; в) займенникові заміни іменників; г) вживання антонімів, професійної, іншомовної лексики; ґ) вживання фразеологізмів; д) слова-узагальнення.

• Граматичні зв'язки. Морфологія і синтаксис: а) сполучники, їх повтор; б) співвідносні зі сполучниками займенники, прислівники; в) питальні речення і відповіді на них; г) побудова тексту з однорідними членами речення; ґ) ланцюжковий чи паралельний зв'язок речень; д) вставні одиниці тощо.

• Стилістичні зв'язки: а) весь текст витримано в одному стилі; б) відбувається доцільна зміна стилів.

• Інтонаційні засоби (усне мовлення): а) інтонація початку і кінця абзацу, відповідні паузи; б) емоційні інтонації, тембр голосу; в) логічні, фразові наголоси, психологічні паузи тощо.

Див. також[ред. • ред. код]