Kafedra_dityachoyi_stomatologiyi / 3 курс / metod / PSZ_p1_exam

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені О.О.БОГОМОЛЬЦЯ

Кафедра дитячої терапевтичної стоматології та профілактики стоматологічних захворювань

„Затверджено”

на засіданні кафедри дитячої терапевтичної стоматології та профілактики стоматологічних захворювань Протокол № 8 від 18.11.2011р.

Зав.кафедри________проф. Л.О.Хоменко

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

ДЛЯ ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

ПРИ ПІДГОТОВЦІ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

2

1. Актуальність теми:

Стоматологічне клінічне обстеження пацієнта є важливим етапом в постановці діагнозу захворювання, а також виявленні чинників його ризику. Це особливо важливо при обстеженні дитини, тому що своєчасне їх виявлення і усунення запобігає розвитку стоматологічних захворювань не тільки у дітей, але й дорослих.

2. Навчальні цілі:

•Знати призначення основних стоматологічних інструментів.

•Уміти користуватися інструментами, які входять до складу оглядового набору.

•Знати будову зубів, слизової оболонки порожнини рота і тканин пародонту у пацієнтів різного віку.

•Уміти відрізняти тимчасові від постійних зубів по їх анатомічних ознаках.

3. Матеріали до аудиторної самостійної роботи:

3.1. Базові знання, навики, вміння необхідні для вивчення теми

1.Навчитися встановлювати контакт з дітьми різного віку та їх батьками.

2.Навчитися збирати анамнез.

3.Освоїти методику стоматологічного обстеження пацієнта.

4.Навчитися заповнювати амбулаторну медичну карту стоматологічного хворого.

5.Навчитися виявляти чинники ризику стоматологічних захворювань у дітей і дорослих.

3.2. Зміст теми заняття:

АНАМНЕЗ

Збір анамнезу і об'єктивне обстеження пацієнта є основними етапами в постановці діагнозу захворювання і виявленні чинників його ризику.

Клінічне обстеження починається із збору анамнезу, під час якого з'ясовуємо скарги пацієнта. Під час збирання анамнезу лікар повинен чітко формулювати свої питання і вимагати від пацієнта чітких відповідей. При розмові з дитиною слід звернути увагу на його поведінку, чіткість свідомості, контактність дитини; особливу увагу слід звернути на міміку обличчя, ступінь відкривання рота, наявність природжених дефектів, симетричність і конфігурацію обличчя. Слід пам'ятати, що дитина часто не може вказати, що саме його турбує, тому лікар повинен покладатися на свій досвід і спостереження батьків.

При скаргах на больові відчуття по можливості з'ясовуємо причину їх виникнення:

•реакція на термічні подразники (холодне, гаряче),

•хімічні (кисле, солодке, солоне) або

3

•механічні подразники (накушування на зуб, змикання зубів, попадання твердої їжі у каріозну порожнину, доторкання до тригерних зон),

•локалізацію болі (локальна, разлита, із іррадіацією),

•її тривалість (постійна або короткочасна),

•характер (самостійна або причинна), інтенсивність та її зміни в залежності від часу доби та інших факторів (рух, метеорологічні умови та інш.).

Скарги можуть бути також на запах із рота, порушення смаку, поява

елементів ураження (міхур, язва, ерозія) та інші.

При захворюваннях тканин пародонту можуть бути скарги на кровоточивість ясен. На підставі суб'єктивних даних анамнезу виділяють три ступені кровоточивості:

I.Кровоточивість буває рідко, переважно під час прийому твердої їжі;

II.Кровоточивість виникає під час чищення зубів; III. Симптоми кровоточивості виникають спонтанно.

Якщо порушено загальний стан дитини - підвищена температура тіла - слід з'ясувати характер температурної реакції:

•Тривалість;

•Динаміка на протязі всього періоду захворювання з урахуванням максимальних та мінімальних значень;

•Поява ускладнень у вигляді втрати свідомості, судорог, рвоти, при різкому підвищенні температури;

•Використання жарознижуючих засобів, тривалість їх дії, вираженість симптомів інтоксикації, ступінь порушення сну та харчування.

Уточнюємо, коли з'явилися перші ознаки захворювання і з'ясовуємо причини їх виникнення (інфекція, травма, переохолодження, оперативні втручання, стрес). Слід вияснити, чи проводилося раніше лікування, якщо так - яке, його тривалість та ефективність.

Пульс здорової дитини середнього наповнення, ритмічний. Вікова частота: у новонароджених 140-120, в дитини 4-6 років 105-95, старше 6 років 90-80 серцевих скорочень в хвилину. При захворюваннях при яких підвищується

температура тіла на 1°С виникає прискорення пульсу на 15-20 ударів. Прискорення пульсу спостерігається при гострих запальних процесах, прискорення із слабким наповненням - при гострій крововтраті; уповільнення - при черепно-мозковій травмі.

Вимірювання артеріального тиску проводять апаратом із спеціальною дитячою манжетою. В нормі АД в дітей раннього віку неоднаково: в новонародженого максимальний тиск 80±16, мінімальне 46±16 мм рт.ст., у дітей 1 року - відповідно 96±030 і 66±25 мм рт.ст. По В.І.Молчанову, максимальний тиск в дитячому віці дорівнює 80 мм рт.ст. + подвоєне число років, мінімальне, як і у дорослого, складає близько 2/3-1/2 максимального.

Зміни в порожнині рота можуть виникати в результаті перенесених або супутніх захворювань, тому необхідно уточнити які захворювання перенесла дитина. Необхідно з'ясувати скарги на стан серцево-судинної системи,

4

шлунково-кишкового тракту, ендокринної системи, встановити наявність «алергологічного» анамнезу (на харчові продукти, пилок, шерсть домашніх тварин, ліків). З'ясувати, чи не стоїть дитина на диспансерному обліку.

В процесі збору анамнезу дуже важливо з'ясувати, чи не хворіла мати під час вагітності або годування дитини, які ліки вона приймала, чи був у неї токсикоз в першій або в другій половині вагітності, чи не було ускладнень під час пологів, народилася дитина в строк або недоношеною. Необхідно з'ясувати характер вигодовування дитини (грудне або штучне) до року, умови побуту і харчування.

Під час бесіди лікар повинен спостерігати за поведінкою і мімікою пацієнта, вимовою слів, характером дихання, визначити чи відповідає психічний розвиток дитини його віку. Проводячи огляд, лікар повинен чітко дотримуватися принципів деонтології та лікарської етики. Необхідно дуже обережно формулювати свою думку про тяжкість хвороби і прогнозування ефективності лікування, оскільки при неправильній інтерпретації захворювання вони можуть викликати ятрогенію. Не слід критично коментувати дії колег, оскільки це може викликати недовіру, як до конкретного лікаря, так і до лікарів взагалі.

Важливим етапом обстеження є ознайомлення із амбулаторною картою дитини з районної дитячої поліклініки, чи витриманий графік щеплень і якщо ні - то з якої причини.

Для оцінки соматичного здоров'я педіатрична служба виділяє п'ять груп здоров'я дитячого населення:

1.здорові діти;

2.практично здорові діти /хворіють на простудні захворювання не більше 4 раз на рік/;

3.діти із хронічними захворюваннями, що мають компенсований характер перебігу;

4.діти із хронічними захворюваннями, що мають субкомпенсований характер перебігу;

5.діти із хронічними захворюваннями, що мають декомпенсирований характер перебігу (діти-інваліди).

Об'єктивний огляд дитини

ЗОВНІШНІЙ ОГЛЯД є одним із основних методів стоматологічної діагностики і дозволяє отримати об'єктивні дані про захворювання. Необхідно оглянути пацієнта послідовно, оцінити загальний стан і фізичний розвиток, ходу, міміку, стан органів порожнини рота у спокої і під час функціонального навантаження (жування, дихання, ковтання, мови).

Звертаємо увагу на загальний вигляд пацієнта (вага, ріст відповідність віку, чи легко вступає в контакт, дає адекватні відповіді на запитання і т.д.). Зовнішньоротові ознаки захворювання оцінюються лікарем по пропорційності і симетричності обличчя, кольору шкіри, наявності елементів ураження на шкірі, наявність набряку, асиметрії (за рахунок набряку, новоутворень, наявність післяопераційних рубців, деформацій після хейлопластики і інших втручань).

5

Обличчя слід оглянути у фас і профіль, в стані спокою, під час розмови і при змиканні зубів. Під час огляду слід визначити наявність об'єктивних ознак порушення функцій і шкідливих звичок. Ознаки, що характеризують фізіологічну норму зубоясенної системи:

•Дитина у спокої та під час сну дихає носом, вуста щільно та спокійно з’єднані по лінії червоної кайми та слизової оболонки;

•під час ковтання не відбувається скорочення мімічних мускулів, немає симптому “наперстка”, червона кайма вуст не напружена та не зібрана у складки, кінчик язика знаходиться біля альвеол верхніх різців;

•під час вимовляння звуків «т», «д», «л», «н», «ц», «ч», кінчик язика впирається у альвеоли верхніх різців та його не видно між зубами;

відсутні шкідливі звички прикушування губ, язика, травмування ясенного краю олівцями, ручками; бруксизм і т.д. Особливу увагу при профілактичному стоматологічному огляді надається виявленню порушень функцій і шкідливих звичок. Порушення функції смоктання характеризується зменшенням часу смоктання, млявістю, відмовою дитини від грудей.

Про порушення функції жування свідчать признаки збільшення або

зменшення часу пережовування їжі, відкушування бічними і пережовування передніми зубами, звичка жування на одній стороні.

Порушення функції ковтання характеризується підвищенням активності мімічної мускулатури лиця («напруга ковтання», «симптом наперстку» на підборідді), розташовує язик між зубами при їх роз'єднаному стані (не «координована мова»).

При порушенні функції дихання спостерігається сухість червоної облямівки губ при зниженому тонусі кругових м'яз рота, недорозвинені («мляві») крила носа, утруднене проходження повітря через одну або обидві ніздрі. Порушення носового дихання нерідко свідчить про наявність аденоїдної вегетації в порожнині носа. Також необхідно відзначити характер дихання, з'ясувати глибину, ритм, число дихань в хвилину. Почастішання дихання відбувається при загальній тяжкій інтоксикації, пов'язаній із запаленням або пухлинним процесом. Уповільнення дихання спостерігається при черепно-мозковій травмі, струсі мозку, підвищеному в серединночерепному тиску. В здорової дитини число дихань в хвилину неоднакове в різні вікові періоди: у новонародженого 40-60, у дитини 1-2 років 30-35, 5-6 років близько 25-30, старше 7 років 20-18.

При порушенні функції мови спостерігається нечіткість вимови слів або окремих звуків і паузи під час розмови.

Клінічні прояви шкідливих звичок (звичний сон на «улюбленому боці»; підкладення кулачка під щоку під час сну; смоктання губ, щік, мови, пальця) необхідно виявляти під час опиту батьків і нагляду за пацієнтом, і, надалі, під час огляду.

Під час огляду дитини лікар повинен звернути увагу на його вираз (спокійне, напружене, агресивне, пригноблене); пропорційність в горизонтальній, вертикальній і сагітальній площинах; колір лиця, його рівномірність, наявність елементів ураження, рубців, свищів. Далі слід визначити стан тонусу мімічних і жувальних м'язів у спокої і під час

6

функціонального навантаження, величину ротової щілини, вираженість носогубних і підборідочної складок, положення і характер червоної облямівки губ (колір, об'єм, рельєф, наявність і локалізацію елементів ураження, симетричність, горизонтальність, зімкнуті або розімкнені, напружені або атонічні).

Далі слід пропальпувати тканини дитини, шиї і лімфатичні вузли. При пальпації лімфатичних вузлів шиї визначаємо їх рухливість, консистенцію (щільні, м'які, частково розм'якшені), болючість, наявність утворень, їх розміри, зв'язок з навколишніми тканинами (шкірою і підшкірною клітковиною - спаяні чи ні), співвідношення із сусідніми вузлами (спаяні в пакети, промацуються ізольовано) і т.д. Пальпацію проводять обережно, всіма пальцями обох рук; спочатку поверхнево, потім більш глибоко. Для пальпації піднижньощелепних вузлів лікар правою рукою нахиляє голову пацієнта вниз, а лівої послідовно пальпують їх трьома пальцями, нахиляючи голову хворого у відповідну сторону, підборіддя пальпують в такому ж положенні вказівним пальцем, а сосцевидні - II пальцем, рухаючи його вперед до заднього краю гілки нижньої щелепи і назад - до переднього краю грудинно-ключичної-сосцевидного м'яза. Околовушні лімфовузли пальпуються в проекції поверхні гілки нижньої щелепи, в позадщелепної області - в товщі слинної залози і бімануально - по передньому краю привушної слинної залози. Латеральні шийні лімфатичні вузли пальпуються 2-3 пальцями наперед і назад від грудинно-ключично-сосцевидного м'яза, від сосцевидного паростка вниз до ключиці. Далі, ставши позаду хворого, трьома пальцями (II, III, IV), які розміщені на ключиці, пальпують надключичні лімфатичні вузли.

Визначаємо стан скронево-нижньощелепного суглоба. Для цього вказівні пальці двох рук притискують до козелка вуха і просять відкрити і закрити рот. Болісність, хрускіт, наявність клацання вказують на зміни в суглобі. Обмеження рухливості може бути наслідком запалення м'язової або рубцюватої контрактури, анкилоза ВНЧС, результатом перелому скулової дуги або пухлини гілки і вінцевого відростка і, нарешті, перелому нижньої щелепи. Надмірна рухливість спостерігається при звичному вивиху; при зсуві у момент відкриття рота нижньої щелепи в одну сторону лікар повинен шукати на протилежній напряму зсуву сторони патологічного осередку в суглобовому паростку або медіальному крилоподібному м'язі (запальний процес, перелом суглобового паростка, звичний вивих одного з суглобів, кісткова пухлина суглобової голівки).

Слід далі досліджувати точки виходу n.trigeminus (крапки Валле), точки виходу n.infraorbitalis, supraorbitalis, n.mentalis. За відсутності патології вони безболісні.

Наступним етапом об'єктивного обстеження є огляд порожнини рота. Його починають з огляду червоної облямівки губ і кутів рота. Звертають увагу на їх колір, рельєф, розміри, наявність і характер елементів ураження: луски, кірки і ін. Огляд слизової оболонки губ проводять при закритих щелепах, для чого злегка піднімають верхню губу і опускають нижню. Під час обстеження звертають увагу на розміри, характер секреції і стан вивідних протоків малих слинних залоз.

7

Потім оглядають пристінок порожнини рота при зімкнутих щелепах і розслаблених губах, відтягнувши щоку стоматологічним дзеркалом. При цьому відзначають його глибину, колір слизової оболонки, вираженість і напругу вуздечок губ, місце прикріплення їх до альвеолярного паростка. Пристінок порожнини рота в області нижніх фронтальних зубів по глибині умовно ділять на 3 розміри: мале - до 5 мм, середнє - від 5 до 10 мм, глибоке - більше 10 мм (Г.Ю. Пакалнс, 1970). Клінічно глибина пристінку порожнини рота визначається відстанню від краю ясен у 31 і 41 зубів до лінії перехідної складки слизової оболонки. Оцінюють центральні і бічні вуздечки верхньої і нижньої губи.

В нормі вуздечка губи - це тонка трикутна складка слизової оболонки, яка має широку ніжку на губі і закінчується по середній лінії альвеолярного паростка на відстані 0,5 см від краю ясен. Аномалії вуздечок характеризуються зміною місця прикріплення, форми, або розмірів. Г.Ю. Пакалнс (1969) виділяє великі вуздечки з місцем прикріплення на самій верхівці міжзубного сосочка, середні, які прикріпляються на відстані 1-5 мм від поверхні міжзубного сосочка, і слабкі, які прикріпляються в області перехідної складки.

По місцю прикріплення, щільності, характеру гребеня і вираженості схилів Л.Ф. Корчак і співавтори. (1990) виділяють 4 варіанти вуздечки верхньої губи:

Таблиця 1. Варіанти будови вуздечки верхньої губи

*Основою міжзубного сосочка вважають умовну лінію, яка сполучає найвищі точки краю ясен сусідніх зубів.

8

При огляді пристінку порожнини рота звертають увагу на наявність відбитків зубів на слизової оболонці щік і мови, оцінюють стан прикусу, зубних рядів. Встановлюємо, чи є деформації зубних дуг, скученість зубів, діастеми, треми.

Важлива роль при стоматологічному обстеженні, особливо в дитячому віці, належить оцінці прикусу. Прикус - це співвідношення зубних рядів верхньої і нижньої щелеп при якнайповнішому стуленні зубів -антагоністів. Розрізняють тимчасовий, змінний і постійний прикуси.

Період сформованого тимчасового прикусу в нормі характеризується формою зубних дуг у вигляді півкола, щільним розміщенням зубів, бугорковофісурними контактами, перекриттям нижньої щелепи верхньої в межах 1/3 коронки нижніх різців, розміщенням дистальної поверхні других молярів в одній вертикальній площині. Перед зміною зубів на постійні в зубному ряду з'являються фізіологічні треми, діастеми, стерті горби, у фронтальній області - прямий контакт між зубами, дистальні поверхні тимчасових 2-х нижніх молярів розміщені мезіальніше верхніх, за рахунок зсуву нижньої щелепи вперед.

В нормі, по характеру співвідношення фронтальних зубів, постійний прикус може мати 4 форми: ортогнатичний, прямий, фізіологічна прогнатія і фізіологічна прогенія. Ортогнатичний прикус характеризується наступними ознаками: зубна дуга верхньої щелепи має эліпсовидну форму, нижньої - параболічну; щільний контакт між зубами; кожний зуб контактує з двома сусідніми зубами і змикається із двома антагоністами, за винятком нижніх центральних різців і верхніх третіх молярів; верхні різці перекривають нижні на 1/3 висоти їх коронки; середня лінія між центральними різцями верхньої і нижньої щелеп співпадають з сагітальною площиною; бокові горби верхніх бічних зубів перекривають відповідні горби нижніх зубів; при зімкнутих щелепах мезіально-щічних горбів верхніх перших молярів лежать в передніх борозенках між щічними горбами нижніх (ключ оклюзії). При прямому прикусі відзначають крайнє зімкнення різців і однойменних горбів верхніх і нижніх бокових зубів, фізіологічної прогнатії - переднє положення верхньої щелепи, фізіологічної прогенії переднє положення зубного ряду нижньої щелепи.

Вивчення співвідношення зубних рядів в передньо-задньому, вертикальному і трансверзальному напрямі проводять з урахуванням таких орієнтирів:

1.в сагітальному напрямі:

•присутність контакту або щілини між різцями верхньої та нижньої щелеп,

•характер співвідношення ікол, перших постійних молярів або других тимчасових молярів,

•протрузия или уплощення зубного ряду верхней, нижней или обеих челюстей.

2.в вертикальном направлении:

•ступінь перекриття верхніх різців нижніми або присутність щілини між зубами,

•зубо-альвеолярне збільшення або вкорочення зубних рядів.

3.в трансверзальному напрямку:

9

• друге перекриття зубів верхньої щелепи зубами нижьої щелепи (одиночне або групами),

•співпадання центральних ліниі верхньої та нижньої щелеа з визначенням причин зміщення (функціональних або морфологічних),

•зміна форма зубної дуги.

Аномалії прикусу клінічно можуть виявлятися у вигляді глибокого, відкритого, дистального і мезіального прикусів.

Глибокий прикус - це таке змикання зубних рядів, при якому передні зуби в значній мірі перекривають коронки зубів-антагоністів. В бокових ділянках зубних рядів часто відмічають недорозвинення альвеолярних паростків та низькі коронки зубів.

Відкритий прикус характеризується наявністю щілини між зубами при їх змиканні. Ця щілина спостерігається частіше за все в області передніх зубів, але може бути і в бічних ділянках зубних рядів. При цьому можуть не контактувати тільки різці, різці і ікла, або премоляри, іноді змикаються тільки моляри.

Дистальний прикус характеризується порушенням змикання зубів, що клінічно виявляється у вигляді щілини між передніми зубами верхньої і нижньої щелеп в горизонтальній площині.

Мезіальний прикус характеризується порушенням змикання зубних рядів за рахунок зворотного перекриття верхніх передніх зубів нижніми.

Важливо, щоб при обстеженні порожнини рота лікар пам'ятав і акцентував свою увагу на тому, які чинники ризику (аномалії вуздечок, пристінок порожнини рота і прикусу) можуть бути головними, що призводять або ж обтяжуючими в розвитку захворювань тканин пародонту у дітей.

Після огляду зубів приступають до огляду слизової оболонки порожнини рота (СОПР) Бажано огляд слизової оболонки проводити при денному освітленні. Його починають з внутрішньої поверхні щоки. Звертають увагу на колір СОПР, зволоженість, наявність елементів ураження. По лінії змикання зубів в задніх відділах порожнини рота можна побачити сальні залози (залози Фордайса). На рівні 2-х молярів в постійному прикусі, і дещо нижче в тимчасовому, розміщені сосочки, на яких відкриваються вивідні протоки великі слинних залоз. На слизовій оболонці щоки можуть бути відбитки зубів по лінії їх змикання. Велику увагу надають огляду слизової оболонки ясен. В нормі вона блідо-рожевого кольору, щільно охоплює шийку зуба, при висушуванні потоком повітря має нерівний рельєф з точковими поглибленнями, який нагадує апельсинову кірочку. Розрізняють вільну і прикріплену частини ясен, межею між якими є ясенна борозна, що йде паралельно краю ясен на відстані 0,5-1,5 мм. Ясенна борозна краще виражена у дітей. Ширина вільної частини ясен складає близько 0,5-1,5 мм і є відносно постійною величиною на відміну від прикріплених ясен, ширина якої варіює в межах 1-9 мм і залежить від форми альвеолярного відростка, виду прикусу, положення окремих зубів. Прикріплена частина ясен переходить у вільну слизову оболонку перехідної складки.

В місці прикріплення епітелію ясен до емалі зубів утворюється зубоясенна борозна. У дітей, особливо під час прорізування зубів, вона дещо глибша, але цілісність зубоясенного прикріплення не порушена. Міжзубні сосочки мають загострену форму. У дітей, у зв'язку із ростом альвеолярного паростка і появою

10

фізіологічних трем і діастем міжзубні сосочки можуть бути згладжені і мати трапецивидну форму.

При обстеженні мови звертаємо увагу на його розмір, рельєф, колір, стан сосочкового апарату. Можливе утворення нальоту в результаті порушення відторгнення поверхневих шарів епітелію, або, навпаки, - посилення десквамації (при десквамативному глоситі). На боковій поверхні язика можна побачити відбитки зубів, що свідчить про його набряклість.

При огляді СОПР дна порожнини рота оцінюємо її колір, рельєф, ступінь піддатливості. Перевіряємо прикріплення вуздечки язика. Нормальним слід рахувати прикріплення вуздечки до нижньої поверхні язика, на відстані 1,0-1,5 см від його кінчика і до тканин дна порожнини рота, дистальніше за під'язикові сосочки. Під язиком, з обох боків від вуздечки, виходять протоки під'язикової і підщелепної слинних залоз.

Під час огляду твердого піднебіння звертаємо увагу на рельєфність поперекових складок. Слизова оболонка твердого піднебіння щільна, має блідорожевий колір. Жовтувате забарвлення в місці переходу твердого піднебіння в м'яке може свідчити про патологію печінки і жовчного міхура. Іноді можна побачити вивідні протоки малих слинних залоз і крапельки секрету. Оглядаємо також стан задньої стінки глотки і мигдаликів.

За допомогою пальпації визначають консистенцію, рухливість тканин і органів порожнини рота і прилеглих ділянок, їх больову реакцію, розміри і межі патологічного процесу, наявність флюктуації. Методика пальпації залежить від локалізації і розмірів патологічного процесу. Пальпацію починають з непошкодженої ділянки слизової оболонки, поступово наближаючись до патологічного процесу.

Огляд твердих тканин зубів слід проводити за допомогою дзеркала і зонда справа наліво, починаючи з боковими зубами верхньої щелепи, а потім зліва направо оглядаємо зуби нижньої щелепи.

Звертають увагу на відповідність зубної формули згідно вікової норми (табл.2, табл.3), форму зубів, їх розмір, колір, блиск емалі, положення в зубній дузі, наявність осередків ураження, стан пломб і протезів.

Таблиця 2. Середні сроки прорізування тимчасових зубів

(Р.Іллінгворт, 1997)