84. Релігія як феномен людської культури.

Релігія і сучасна культура

Неоднозначність оцінок релігію у ролі явища культури нині є очевидною.Обожествленний розум людину, як б вичерпав віру в конкретного Бога.

У ХХІ столітті багатьом з тих, які б зберегти релігію, відродити релігійність, божество хіба що усувається, чи стає просто безособовим втіленням вищих духовні цінності, необхідні забезпечення гармонії у суспільстві.

>Мислителями сучасності був вимовлений вирок традиційної релігії. Але це був вирок і традиційної культурі загалом, старої моралі, колишнім естетичним уявленням. У цьому розуміння релігії, то начебто кардинально змінюється, і починає описуватися як “усвідомлена остаточно віра у ідеальні цінності” (З. Франк). І тоді вона фактично ототожнюється з цілком світської культурою їхньому рівні. Те стверджується, що у наш час вся людська культура має завданню будівництва вдома Божого [10,с.81].

Та й у тому й за його відсутності збереження людської культури, вона має сенс, її розвиток ставляться залежить від віри.

До ХХ віці, було досягнуто високий рівень абстракції цінностей життя, які її сенс: абстракції Бога (чи це Христос, Будда чи Бог мусульман), абстракції ідеального типу суспільства (чи це комунізм чиВсеединствоВл.Соловьева), абстракції ідеального Людини (чи групи, шару, класу). І саме цей історичний момент з'явилося дивне уявлення у тому, що Бог помер. Ф. Ніцше, найяскравіше який виразив цю дивовижа, був, очевидно, більше рації має, ніж сам припускав.

Якщо це, то вибір між вірою і невір'ям потрібно зробити обов'язково й звісно, на користь віри в Бога.

Але, по-перше, віра у Бога як і, як і віра у комунізм, зовсім не від гарантія морального досконалості, а невіра зовсім не від неодмінний ознака аморальності. Найщиріше віра у цінності абсолютного порядку таки вела найчастіше до страшним результатам у суспільства.

То чи потрібна у найближчій перспективі людству віра у єдиного Бога? Щодо перспектив говориться не було за тим, щоб поворожити: так буде чи так. Ну а потім, щоб думаючи про сьогоднішніх кроках, які робляться суспільством через державні чи інші організації, не забували про майбутнє, тому майбутньому, щоб у єдиному людстві збережуться дуже різні люди і різні їх групи. Що ж у ролі ідеалу може їх об'єднувати, які може бути основою різноманітного, багатого єдності, чогось спрямованого і осмисленого? Таким ідеалом, такий вищу харчову цінність і мірою може лише окремій людині. Його життя, його творчості, його свобода – і є сенс усього життя, творчості полягає і свободи людства.

Визнання цінності особистості, її прав, свободсверхприоритетними притаманно кінця сучасності. Але характерне й те, що воно має основному, як кажуть,теоретико-утопический сенс, сенс доброго побажання. Ми ще неспроможна забезпечити рівень соціальної культури суспільства, досить високий у тому, щоб окремій людині, виховуючись, виходив за показ такої рівень. Це стосується і до моральної, і до естетичної культурі.

Природно, що дуже залежить від того, яким стає чоловік у процесі виховання, що пробуджується у ньому, що стає стійким. Що ставиться цього разу місце цінностей колишніх поколінь, цього разу місце колишніх богів, колишніх ідолів. Як зазначив Еге. Фромм: “Идолами бувають як зображення на камені і дереві.Идолами можуть бути слова, машини, вожді, держава, влада і політичні групи. Наука і моя думка ближніх також можуть бути ідолами; багатьом ідолом стала сама бог”.