Ukrajinska knjizevnost IV predavanja

субстанція пародіюється, переосмислюється...» Суть цього божевільного наміру втілює метафора «pasticcio» – «коли нові опери створювалися на підставі деконструювання та перекомбінування елементів з опер уже існуючих». «Я чудував, як ніколи», – скаже герой-режисер, але ці слова, безсумнівно, авторські. У своєму підсумково-карнавальному творі Андрухович досягає тотального штукарства, підсиленого прощальним настроєм. У «Крайслері Імперіалі», цій бубабістській осанні поезо-оперній акції львівського режисера, Андрухович напише, що тоді, під час вистави, прийшло розуміння завершення («І ось раптом усі зрозуміли, що це кінець. Щось завершилося, щось вичерпало себе. Поезо-опера підвела риску»). «Перверзія» – як прощання з карнавалом в українській літературі повторила те, що Андрухович написав 1993 року в «Аве, Крайслері»: «Але хіба може померти те, що не має початку й кінця? Хіба може померти Бу-Ба-Бу, ця Триєдність і Три відмінність, і Шестирукість, а отже і Шестикрилість? Але поіншому спитаюся: чи може душа з її кров’ю та реготом, поезія, лихослів’я, вино, музика, балаган, любов, зухвальство, буфонада, ритуал, магія, театр, сміх, плач, кайф, смак, джаз, рок, джаз-рок? Чи можуть ці речі померти?»

Проте Ю. Андрухович розуміє, що як стиль, як текст, як література – завершилося. «Перверзія» – це також фінальне догравання «Рекреацій» та «Московіади», прощальний бенкет. Тому прізвище героя Перфецький (від перфект) означає й завершення, остаточну бенефісну подію. «Моє самогубство прошу розцінювати як естетичний акт», – ці слова запише у своєму заповіті Стах Перфецький. Так азартний гравець сходить зі сцени. Власне й Андрухович прощається зі своєю письменницькою роллю фанатичного карнаваліста. У післяслові до сенсаційної книги про Перфецького автор бадьоро переконує читача, що він живий, що життя не закінчилося, естетичне самогубство – його книга, від якої він утікає до нового життя. З чого почне цього разу Андрухович – невідомо. Але з його останнього роману зрозуміло, що має бути щось цілковито інше: карнавальний час безглуздого світу завершився.

Оксана Забужко (рік народження 1960)

Оксана Забужко – авторка першого українського бестселера. Поетка, прозаїк, есеїст, філософ. Народилася 19 вересня 1960 року в м. Луцьк. Закінчила філософський факультет та аспірантуру Київського університету імені Тараса Шевченка, захистила кандидатську дисертацію з естетики на тему: «Естетична природа лірики як роду мистецтва». Співпрацює з Інститутом філософії НАН України імені Григорія Сковороди. Викладала україністику в американських університетах (1994), виступала із лекціями у Стокгольмському, Колумбійському, Єйльському університетах. Авторка поетичних збірок «Травневий іній» (1985), «Диригент останньої свічки» (1990), «Автостоп» (1994), «Новий закон Архімеда: Вибрані вірші 1980-1998» (2000), роману «Польові дослідження з українського сексу» (1996), що неодноразово перевидавався, повісті «Казка про калинову сопілку» (1998), книги прози «Сестро, сестро...» (2003, 2005). Є авторкою філософських праць «Дві культури» (1990), «Філософія Української ідеї та європейський контекст: франківський період» (1992;1993), «Шевченків міф України: Спроби філософського аналізу» (1997;2001), книжки есеїв «Хроніки від

181

Фортінбраса: Вибрана есеїситика 90-х» (1999, 2001, 2006), «Репортаж із 2000-го року» (2001); «Let my people go: 15 текстів про українську революцію» (2005, 2006), «Notre Dame d`Ukraine: Українка в конфлікті міфологій» (2007).

Твори Оксани Забужко перекладалися шістнадцятьома мовами світу і 1997 р. удостоєні Поетичної Премії Global Commitment Foundation. Серед інших її літературних нагород – премії Фонду імені Щербань-Лапіка, Фундації Ковалевих, Фонду Рокфеллера, Департаменту культури м. Мюнхена, Департаменту культури м. Ґраца та ін.

Роман О. Забужко «Польові дослідження з українського сексу» став українським бестселером. Інтерес читачів до нього не один рік залишається стабільно високим. Поява книжки на ринку супроводжувалася скандалом, який мав на меті розрекламувати авторку та її твір. Літературний критик Т. Гундорова зазначила, що О. Забужко намагалася написати жіночий роман, тобто твір масової літератури, який «зростається з інтелектуальним есеєм, переплітаючи прозу й віршовану мову, патріотику та риторику». «Польові дослідження» передають ліберальну візію жіночого самоствердження, потребу любові, тугу за материнством. Роман став дуже серйозним приводом для розмови про фемінізм, одним із перших серйозних романів про проблему жіночності в українській літературі. «Польові дослідження» Н. Монахова схильна розглядати не тільки як «роман виховання», а й як керівництво до дії: «А це вже перший крок від бездумного каяття до самоосмислення, а отже, і до свідомої роботи – як на особистісному рівні – на рівні кожного із нас, так і на національному, чи радше – державному рівні» і підкреслює намір О. Забужко створити «літературу як форму національної терапії». Авторка започаткувала в українському суспільстві дискусію на тему жінки й жіночності, а в літературі – на тему жіночого письма й жіночого погляду на сучасний світ.

О. Забужко вміє переконувати, коли пише про свободу духу й можливість існування в усій світовій культурі нараз, про межовий досвід, про літературу як велику транснаціональну резервацію і душу. Полемічність у творчості О. Забужко свідчить, що її турбують філософські питання. Довіряючи підсвідомості у творчості, вона водночас культивує раціональне ставлення до життя, порушуючи феміністичну проблему, продовжує оберігати традицію, наголошуючи на культурному контексті, не може відмовитися від ідеї опору.

ЛуГоСад

Поетичний гурт «ЛуГоСад» заснований у 1984 р. львівськими поетами Іваном Лучуком, Назаром Гончаром, Романом Садловським. У 1986 р. вони видали альманах ЛуГоСад І та ЛуГоСад ІІ, а також збірки Назара Гончара «Усміхнений Елегіон» та Романа Садловського «Антологія». «Методологічна основа» творчості ЛуГоСаду – теорія поетичного ар’єрґарду (ідея і аргументування лугосадівськоар’єрґардної теорії – Тарас Лучук).

У лютому 1994 р. відбулася академічна наукова конференція «Літературний ар’єрґард», присвячена 10-літтю ЛуГоСаду. Окремі вірші лугосадівців перекладені німецькою, польською, білоруською, словацькою, болгарською, англійською, італійською мовами.

182

Пропала Грамота

Літературне угрупування трьох київських поетів: Юрка Позаяка, Віктора Недоступна та Семена Либоня. Існувала в кінці 80-х – на початку 90-х рр. «Пропала грамота» була заявлена як авангардний проект. У 1991 р. «Пропала грамота» випустила грамоту з однойменною назвою.

«Нова дегенерація»

Поетичне літугрупування, існувало у 1991-1994 рр., складалось із трьох літераторів, вихідців з Івано-Франківської області – Івана Андрусика, Степана Процюка та Івана Ципердюка. У 1992 р. літугрупування видало три перші збірки названих поетів під однією обкладинкою. Загальна назва цього проекту була також «Нова дегенерація». Передмову написва Ю. Андрухович. тексти членів «Нової дегенерації» перебувають у дискурсивній сфері неомодерних практик.

183

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Агєєва В. Поетеса зламу століть. Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації, Київ: Либідь, 2001. – 264 с.

2.Антологія української поезії. –Київ: Державне видавництво художньої літератури. 1957. 4 т.

3.Антологија украјинске поезије XVI-XX века „У инат ветровима“, приређивач др.

Људмила Поповић. – Српско Сарајево: Завод за уџбенике и наставна средства Републике Српске, 2002. – 645 с.

4.Бернадська Н. Українська література ХХ століття. –Київ: Знання-Прес, 2006.

5.Біла А. Український літературний авангард: пошуки, стильові напрямки. –Київ:

Смолоскип, 2006.

6.Грушевський М. Історія україньскої літератури. –Київ: Либідь, 1993, І: 386, ІІ: 261, ІІІ: 282 с.

7.Денисюк І. Розвиток української малої прози ХІХ-поч.ХХст. Львів: Академічний експрес, 1999. –277 с.

8.. Забужко С. Хроніки від Фортінбраса. Вибрана есеїстика 90-х. –Київ: Факт, 1999. – 340 с.

9.Забужко О. Notre Dame d`Ukraine: Українка в конфлікті міфологій. – 2-е вид.,

виправл. – Киїів: Факт, 2007. – 640 с.

10.Зборовська Н. Феміністичні роздуми. На карнавалі мертвих поцілунків. – Львів:

Літопис, 1999. – 336 с.

11.Історія української літератури, кінець ХІХ – початок ХХ ст. (у двох книгах). -

Київ: Либідь, 2006.

12.Історія української культури. Том 4, книга 2. –Київ: Наукова думка, 2003.

13.Лавріненко Ю. Розстріляне відродження. Антологія 1917-1933. –Київ:

Смолоскип, 2004.

14.Литвин В.М. Історія України. –Київ: Наукова думка, 2006. – 728 с.

15.Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. –Київ: Либідь, 1999.

– 447 с.

16.Поповић Љ. Фокусна перспектива украјинске књижевности. Универзитет у Београду. Филолошки факултет. –Београд, 2007. – 254 с.

17.Поповић Љ. Жигосани. Антологија поезије репресованих украјинских песника;

избор, поговор и коментари Људмиле Поповић; (преводилац Миодраг Сибиновић).

– Нови Сад: Национални савез Украјинаца, 2006. – 325 с.

18.Серця живе джерело: Антологія поезій. –Івано-Франківськ: Новая зоря, 2000. -

175с.

19.Тамаш Ј. Историја русинске књижевности. –Нови Сад: Прометеј, Руске слово. 2002. – 672 с.

20.Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ століття (в чотирьох книгах). – Київ:Аконіт, 2003.

21.Харчук Р. Сучасна українська проза: постмодерний період. – К.: ВЦ

«Академія», 2008. – 248 с.

184