Астольф де Кюстін - Правда про Росію

«Європейський скандал»

ський райх у жовтні 1843) для заперечення де Кюстїна. У відповідному зверненні місії до міністерства читаємо: «Приходячи на поміч п. де Бальзакові в грошах, було б, мабуть, можливим використати перо цього автора, що ще зберігає певну популярність тут, як також в Європі взагалі, щоб спонукати його написати заперечення во рожого та наклепницького твору п. де Кюстіна.» (АІ. v. Schelting: Russland u. Europa, c. 337 339; Alfred Dumaine: Le Marquis de Custine et la Russie, La Revue de Paris, 1922, I Fev rier, p. 496 497; J.W.Bienstock: Dostoievski et Balzac, Mercu re de France, 1924, I Decembre, p. 420; Charles Quenet: Tcha adaev et letters philosophiques, Paris, 1931, p. 298).

Зрештою, натяки на спроби притягнення москаля ми Бальзака до виступів проти де Кюстіна знаходимо і в листах останнього до Фарнгаґена фон Ензе, на пре великий жаль, не згаданих та не використаних навіть у таких капітальних працях, як Кене та Шелтінґа.

У листах Кюстіна до Фаргаґена фон Ензе знахо димо й мальовничу згадку про появу петербурзько го шпигуна Ґреча в Парижі: «Брошурка п. М. Г’реча, перекладена на французьку мову, щойно вийшла. Цей персонаж був дивно анонсований у Парижі. На дверях усіх, бодай трохи знаних осіб, причеплено було картки з іменем Ґреча, та нижче: великий ро сійський шпигун. Він скаржився на цей наклеп, але спробуйте знайти винного! Було багато сміху,

а в цій країні сміх завжди є зброєю». (З листів Кюстіна до Фарнгаґена ф. Ензе з Парижу,

20 січня 1844. Lettres du Marquis de Custine a d’Ense,

p.472.)

* * *

XIX. . Всеросійський

скандал

У СВОЄМУ ЛИСТІ З ДНЯ 9 ЛИПНЯ 1843 ДО ФАРН ГАҐЕНА КЮСТІН ЗАПИТУВАВ: «Я ХОТІВ БИ ЗНАТИ ВРАЖЕННЯ ВІД КНИГИ ЗА КОРДОНОМ, А ГОЛОВНЕ У ПЕТЕРБУРЗІ. ЧИ ВИ МАЄТЕ ЯКУ МОЖЛИВІСТЬ ПОВІ ДОМИТИ МЕНЕ ПРО ЦЕ?»

На жаль, листи Фарнгаґена до Кюстіна до нас не дійшли, тому і відповідь його на ці запити невідома. Але певну відповідь на ці питання знаходимо нато мість у книзі Мих. Лемке «Николаевскіє жандарми і лі тература 1826 1855» (Изд. второє С. В. Бунина, С. Пе тербург, 1909, ст. 141 152). Лемке, скориставшись нагодою ліберального подиву за короткого урядуван ня міністра внутрішніх справ, кн. Святополк Мирсько го, одержав у 1904 році дозвіл переглянути архів тре тього відділу канцелярії його величности і знайшов там листування в справі книги Кюстіна. Даємо, отже, слово цьому дослідникові. Лемке пише:

«На початку 1843 року в Парижі вийшла книга маркіза де Кюстіна – «La Russie en 1839», в якій автор, аристократ, консерватор та великий католик, зма лював Росію такою, якою він її побачив під час свого перебування там протягом кількох місяців 1839 ро ку. Маркіз вирушив до Росії, щоб знайти там аргумен ти проти конституційного правління, а повернувся до Франції сторонником конституції... Наврядчи яка інша книга про Росію, видана за Ніколая І го в Євро

162

Всеросійський скандал

пі, так прославилася і так роззлостила російського царя та його двораків. Кюстін промовляє дуже спо кійно, з поважними доказами, а тому заперечувати його тяжко. Я не спинятимусь на переказі цілого змісту його книги, а наведу лише кілька прикладів, вибираючи їх із розвідки п. Тарле (Є. Тарле: «Само дєржавіє Ніколая І го і французскоє абщєствєнноє мнєніє», Билоє, 1906 р.).

Вже з перших днів перебування в Петербурзі Кюс тін зрозумів, що «російський уряд – це стан облоги, який став моральним станом суспільности». «Росій ський спосіб правління – це абсолютна монархія, прикорочувана вбивством». Усе пригноблене боязко тулиться, все понуре, все мовчазне все сліпо кориться невидимій палці. «Тупа і залізна дисципліна касарні скувала всіх та все». «Я неначебто бачу тінь смерти, що нависла над цією частиною світу». «Як міркую над цими подіями (заслання непокірних селян цілими селами на Сибір – М. Лемке) та про силу інших жор стокостей, більше або менше таємних, які щоденно доконуються в глибині цієї величезної імперії, де від далі однаково сприяють заколотам та репресіям, то я починаю ненавидіти країну, уряд, усе населення. Не поборно важке почуття охоплює мене і я думаю лише про те, як би втекти». Ніколай І заявив Кюстінові: «Деспотизм ще існує в Росії, бо він становить істоту мого правління, але він є в згоді з генієм нації»... Як маркіз довідався про відношення Ніколая І до дітей декабристів, то створив собі остаточний погляд на нього: «Немає більш хитань, немає більш непевнос ти, для мене суд над імператором Ніколаєм, нарешті, відбувся. Він – людина твердої вдачі та волі, й це ко нечне, щоб стати в’язничним доглядачем третини земної кулі. Але в нього немає великодушности, про це мені добре свідчить ужиток, що його він робить зі своєї влади...»

163

Щоб знати, як поставилась до книги Кюстіна посту пова частина суспільства, послухаймо, що сказав про неї Герцен:

«Без сумніву – це найцікавіша та розумна книга, з на писаних чужинцями про Росію. Є там помилки, є багато поверхового, але є справжній хист мандрівника, спос терігача, проникливий зір, що вміє схопити образи, що вміє по кількох зразках відгадати масу. Найліпше схо пив він штучність, що вражає на кожному кроці та вих валювання європейського життя, яке в нас тільки й є, що на показ. Є вислови вражаючої влучности: «un empire de facades… La Russia est police non civilisee» та ін. Він глибо ко відгадав вдачу суспільности, змальовуючи іронію та смуток, пригнобленість та сваволю. Він оцінив народну вдачу – це велике досягнення... Тяжезний вплив цієї книги на росіян: голова хилиться долів й опадають руки; і боляче через те, що відчуваєш правду; і прикро, що чу жий доторкнувся до болючого місця; і прощаєш йому за багато речей, а найбільш за любов до народу» (А. И. Гер цен: «Сочиненія», изд. Павленкова, VI, 88 89).

Аннєнков писав, що в Росії, «хоч книга була суво ро заборонена, одначе, її всюди читали» («Лит. Вос помінанія»).

До цих даних Лемке Тарле додамо, що сам редак тор «Москвитянина», московський професор істо рик М. П. Поґодін занотував тоді у своєму щоденни ку: «Прочитав цілу книгу Кюстіна. В ній багато жахливої правди про Росію. За змалювання вчинків деспотизму для нас непомітних, я готовий до землі вклонитись перед автором».

Так само й фрейліна петербурзького двору та дру жина тверського губернатора, приятелька Пушкіна та Гоголя, відома Смірнова Россетті, прочитавши книгу Кюстіна, писала з Баден Бадену до Жуковського, що також перебував десь у «своїй» Німеччині: «Ай да ма тушка Росія... Кюстін прав...»

164

Всеросійський скандал

Але дамо знову слово панові Лемке: «Зрозуміло, так міг поставитись до книги лише невеличкий гурток. Ве личезна частина тих, що мали можливість довідатись про неї, обурювалась, не згадуючи вже про Ніколая, який, прочитавши, кинув її на підлогу й сказав: «Моя провина, навіщо я розмовляв з цим негідником!»... Та що цікаве, обурювались не за брехню, якої не бачили, а за правду, висловлену так просто чужинцем. Жуков ський казав, що «Нападати потрібно не на книгу, бо в ній багато правди, а на Кюстіна». Тютчев, що написав з приводу книги окрему брошуру, в якій гостро висло вився про Кюстіна, не міг, одначе, не визнати, що бо ронити Росію можуть лише люди, які через надмір ре тельности квапляться піднести парасолю, щоб закрити від денної спеки верх Монблану!»...

Далі Лемке починає використовувати листування з таємного жандармського архіву: «Звичайно, уряд дивився на справу інакше (як Тютчев) та подбав ви пустити силу різноманітних спростувань. Вже Я.Тол стой написав два: під псевдонімом Яковлева та друге за своїм графським підписом. Він перший сповістив жандармам Дубельта про вихід книги. Йому доручи ли відповісти, як він сам вважатиме за відповідне. По тім старший радник міністерства закордонних справ Лабенський випустив книгу, видану в Парижі французькою мовою, в Берліні німецькою та в Лон доні англійською.

Приклав свою руку до оборони Росії і славетний побратим Булгарина – Ґреч. Про це я й хочу розпо вісти, докладно використовуючи дуже цікаву архівну «справу».

31 липня 1843 року ексцелленція Ґреч писав з Гай дельберґу до Дубельта велике щирошпигунське пос лання, де м. і. читаємо: «Найліпші наміри та вчинки на шого уряду підпадають тут викривленим пересудам та злонаправленим зауваженням часописів. Складають та

165

поширюють їх, здебільшого жиди, хрещені та нехре щені, які заволоділи німецькими журналами. Вони злостяться на Росію переважно через те, що митниця на суходольнім кордоні Пруссії не пропускає їхньої контрабанди. Я переконався, що це головна причина злоби та ненависти супроти Росії».

Далі Ґреч відразу переходить до книги Кюстіна, ма ючи на увазі добре заробити на її спростуванні.

«З книг про Росію, що вийшли останнім часом, на йогиднішим твором є книга падлюки маркіза де Кюс тіна. Гідне зауваження, що вона у Франції не викликала майже жодного враження... (Все це нісенітниця. А.Ів.Турґенєв рішуче зазначив: «Книгу читає ціла Євро па», «Остафєєвский Архів князей Вязємскіх», IV, 256 – прим. М. Лемке) з тієї причини, що в безлічі щоденно нових книг усе в Парижі губиться. Рідко яка книга про живе там три тижні: все тоне в безодні забуття. Але тут, у Німеччині, цю книгу довбають та передовбують, го ворячи: чому її не спростовуєте».

Дальші рядки з цього листа Ґреча, який безперечно становить верх московського епістолярного мистец тва XIX ст. (як листи Ґрознаво до Курбського загально вважаються вершком московського лицемірства XVI ст.), наводимо в незрівняній мові первотвору:

«Ваше Превосходітєльство! Заставьтє за сєбя вєчно Боґа моліть! Іспросітє мне позволєніє разобрать ету кніґу: я напішу разбор єйо как можно основатєльнєє і хладнокровнєє: бєс труда і малєйшей натяшкі докажу я, что все пріводімиє Кюстіним факти і дєла суть сущая ложь... раді Боґа, разрєшітє, не посрамлю землі русскія. Что не станєт в уме і таланте, то достанєт пламєнная моя любовь к Государю і атєчєству!»

Праця кипіла... 24 серпня хитренький змоскалізо ваний чех Ґреч пише Дубельтові: «Не очікуючи відпові ді Вашої на листа з 31 липня, я кинувся до розгляду книги Кюстіна, закінчив його й долучую при цьому...»

166

Всеросійський скандал

22 вересня Дубельт відповів Ґречові, що він читав Бенкендорфові Ґречів архитвір та що Бенкендорф щиро дякує ексцелленції та повертає рукопис проти кюстінівської грамоти, яку потрібно «отпєчатать особ нимі брошюрамі на нємєцком і французском язиках для распространєнія за ґраніцєю сколь вазможна в большєм чіслє єкзємпляров».

Саме в день відіслання цього листа була одержана від Ґреча пропозиція писати проти католицтва в Ро сії та взагалі ще створити під його наглядом добре оплачений кадр письменників для оборони Росії. Ду бельт відповів Гречові 25 вересня, що його шеф Бен кендорф цілком схвалює намір спростувати книги та статті проти Росії. Добре було, коли б й інші літе ратори – але самі по собі стежили за цим та спросто вували. Вишукувати таких письменників та мати їх під своїм впливом не личить гідності петербурзького уряду. Вибравши таких агентів, як у Парижі Толстой та в Німеччині барон Швайцер, уряд зробив усе, що можна було зробити...»

Лемке додає, що уряд очевидно вважав, що нема пощо утримувати за платню зґраю агентів літерато рів. Замовлені з Росії примірники книги Кюстіна на казано було повернути назад за кордон. Але вони знову повертались, загорнені в нові обгортки, з Па рижу до Петербургу.

8 жовтня Ґреч пише до Дубельта з Парижу: «Так я успєл усердним трудом своїм угодіть поштєнному графу! І так можєт бить усєрдіє мойо будєт пріятно Государю нашему Атцу і Блаґадєтєлю!» Далі Ґреч дає до зрозуміння, які витрати він має з перекладом та друком антикюстінівської грамоти. Нарешті, він спо віщає, що знайшов «харошаво чєлавєка», що за «ха роші» гроші готовий продовжити протикюстінів ську акцію ще далі. Це драматург Оже, що давніше замолоду був три роки юнкером у гвардії в Росії, яку

167

через грошові труднощі мусив покинути... Оже «пом ніт і сєрдєчно любіт Рассію. Прочітав кнігу Кюстіна, он вєсною поривался в Россію, чтоби там на мєстє ізаблічіть падлєца. Ми затєваєм с нім напісать воде віль: «Voyage en Russie» і виставіть Кюстіна на посмєя ніє всєму Паріжу. Содєржатєль театра « de la porte Sint Martin» берйотса дать єту пйєсу, но і тут нужно будєт подмазать: Паріж хужє нашево ніжняво зємскаво суда, бєс дєнєк нічево не сдєлаєшь. Помогіте, а я рад ста раться, і маркіза виставіть прєд всєм свєтом, как он та во стоїт...»

Лемке про це широке планування Ґреча висловив такий погляд: «Ґреч мав, як бачимо, апетит дуже вели кий. Досить було згоди на заперечення Кюстіна, щоб у практичній голові Ніколая Івановіча вже виріс широ кий план – зажити за кордоном для себе й родини приємностей, не витрачаючи власних грошеняток...

Його розрахунки, одначе, зустрінула невдача. Він не доглупався, що уряд Палкіна був до кінця деспотич ний. Він чекав від своїх підданих послуг цілком даром, знаючи, що кому треба вислужуватись, той і так вислу житься. Бували й вийнятки, ми їх бачили і ще побачи мо, але не так то вже часто. Як ми вже зазначили, пла тилося не дуже то щедро. Ткнули 2000 3000 рублів папірцями, а підлости потрібно накоїти стільки, що на ціле життя себе заплямиш...»

На ці грошові літанії комерційного москальо че ха Дубельт відповів 29 жовтня. Він сповістив, що Бенкендорф згоджується з наміром Ґреча надруку вати розправу проти Кюстіна в Альгемайне Цайтунґ (Авґсбурґ), хоч Ґреч виразно писав, що ця газета зробить це лише за гроші: «Па нєраспалажєнію нє ґодяєв іздатєлєй к Рассії не магу сдєлать сєво іначе, как заплатіф за напєчатаніє. Пазволіте лі сдєлать єту ісдєршку на счйот казни?»), але граф зовсім не дає згоди, щоб уряд робив на цю річ якісь витрати. Що

168

Всеросійський скандал

торкається брошури французькою мовою, то можна її надрукувати, якщо від продажу повернуться витра чені грошики.

4 го листопада 1843 року Ґреч просив Дубельта підтримати французького письменника Оже (Аи gег), (Гіполіт Оже (1797 1881) був свого роду фран цузьким Булгаріним. Під прізвищем Сент Гіполіт він фабрикував романи п. н. «Марфа», «Борис Ґодунов», «Іван IV», а під іменем Жеро – драми: «Авдотья», «П’єр ле Ґран» і т.п.) що хоче написати водевіль, придбан ням для Росії 200 примірників по 10 франків (тоді вони були ще чогось варті), та надіслав передмову, яку Оже написав до майбутньої своєї комедії. Бен кендорф довів це прохання Палкінові й одержав на каз негайно його задовольнити. По трьох днях III Відділ одержав «Оборону» Ґреча проти Кюстіна в ні мецькому перекладі Коцебу, що вийшла в Гайдель берзі, дещо пізніше надійшло й французьке видання з Парижу, а нарешті й з Брюсселю.

На радощах того ж таки 9 листопада Дубельт писав Ґречові, що Бенкендорф вже мав нагоду передати лис ти Ґреча і відповідь Ґреча на книгу Кюстіна та й перед мову Оже: «Ґосударь всьо чітал і всєм бил даволєн»...

«Ви не повєрітє, мой почтєнний Ніколай Івановіч, как я всєм даволєн, коґда маґу дать Вам атвєт удавлєтварі тєльнай. Л. Дубельт». Можна сказати, це був день, коли слава таємного радника Н. І. Ґреча стояла найвище на петербурзьких бюрократичних небесах... Але от рап тово і зненацька зчинилась шура буря.

18 листопада Дубельт знову пише до Ґреча: «У ч.

321 французького журналу, витинок з якого залуче ний до цього, граф Бенкендорф із здивуванням про читав нотатку про те, що Вашій Ексцелленції доруче но скласти спростування на твір маркіза Кюстіна, та що Ви вже взялися до цієї праці, та що матеріали для цього ви одержуєте з урядового джерела, що складене

169

вами заперечення було передане п. Коцебу для перек ладу на німецьку мову, та що згодом воно буде видане й французькою мовою.

Такі подробиці Його Світлість не може пояснити нічим іншим, як нерозважною нескромністю Вашої Ексцелленції та з цього робить висновок, як мало він може мати до Вас довір’я та до чого приводить само любство і чванливість осіб, що, перебуваючи в оточен ні, повинні були б усі свої вчинки берегти з відповід ною обережністю.

Це слово графа. Але я, з його дозволу, писав у тому самому сенсі, проте в злагіднених висловах...»

Можна собі уявити, яких то саме «незлагіднених висловів» вживав Бенкендорф на адресу нефортунно го Кюстіно борця – Ґреча!

Лист цей ще мандрував у торбах гінців, як Ґреч 13 листопада знову пропонував Дубельтові свої послу ги щодо систематичного опрокидування закордон них творів.

25 листопада Дубельт відповів, що Бенкендорф дуже холодно поставився до ґречівських пропозицій і нарешті граф висловився, що він нічого не добивав ся від Ґреча, який сам запропонував спростувати Кюстіна, отже Ґреч сам мусив бачити, що переважа тиме – плюси чи мінуси, прибутки чи видатки. Зреш тою, Бенкендорф дав був згоду на покриття видатків, але як ціла справа з походом проти Кюстіна стала з вини Ґреча через газети відомою, то нехай Ґреч «ро бить як хоче та як знає й зі мною припинить усяке про цю справу листування».

Все ще не одержавши грізної відповіді з 18 листопа да, Ґреч звертається до Дубельта з благанням надіслати йому грошенят, бо від продажу своєї книги проти Кюс тіна йому повернуться гроші не так швидко.

Наступного дня Ґреч просить вшанувати переклад чика пана Коцебу придворною камерюнкерською гід

170