Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Астольф де Кюстін - Правда про Росію

.pdf
Скачиваний:
7
Добавлен:
23.02.2015
Размер:
684.31 Кб
Скачать

Ярмарок у Нижнім Новгороді

Губернатор не дав мені часу сказати йому того, що злобні язики безнастанно мені говорили, мовляв, кожний фінансовий розпорядок російського уряду дає йому великі засоби зиску. Але хто ж посміє проти цього скаржитися під самодержавним урядом; мені не відомо, які були таємні махінації, до яких звернулися цим разом. До того ще казали, що зиск від цієї, так рап тово переведеної фінансової операції, призначений для покриття витрат приватної скарбниці суверена, зроблених для перебудови його власними засобами Зимового палацу. Тим більше, що він відмовився з ве ликодушністю, якою захоплювалася ціла Європа та Ро сія, від грошових пожертв, які надходили від міст, вель мож та визначніших купців, охочих спричинитися до відбудови палацу шефа імперії.

Ви можете судити на підставі цієї докладної роз повіді, що її я вважав потрібним зробити про це ти ранське шарлатанство, яку вартість має тут правда, яку малу ціну мають тут найшляхетніші почування та найліпші слова, нарешті, про те, яке помішання думок має постати в наслідок цієї вічної комедії. Щоби жити в Росії, не вистачає хитрощів; тут конечно потрібне ще удавання. Затаювання є корисне, підроблення є конечне... У звичайних суспільствах – нація наглить до приспішення, народ поганяє, а уряд стримує, а тут цілком навпаки – поганяє уряд, а народ гальмує, бо для того, щоб якось існувала політична машина, тре ба, щоб десь був дух стримування. Переміщення ду мок, яке я зазначаю при цій нагоді, є політичним яви щем, приклад якого досі дала мені лише Росія. Під самодержавним деспотизмом революційним є уряд, бо революція означає панування сваволі та владу на сильства». (Лист 34 й).

З решти різноманітних спостережень маркіза у цьому ярмарковому місті, слід ще спинитися над його увагами до «переміщення церков та цвинтарів».

101

Астольф де Кюстін

ПРАВДА ПРО РОСІЮ

«Ви зараз побачите, що навіть смерть не є запору кою спочинку у цій країні, безнастанно перетворюва ній примхами самовлади.

Мінін, визволитель Росії, цей селянин герой, спо гад про якого став особливо яскравим після наїзду французів, похований у цьому місті. Його труна є в со борі поміж трунами новгородських князів.

Це з Нижнього пішов гомін визволення в добі оку пації царства поляками.

Мінін, звичайний кріпак, знайшов князя Пожар ського. Промови кріпака були повні ентузіазму та на дії. Пожарський, натхненний святобливо грубою крас номовністю Мініна, зібрав кількох людей; завзяття цих одиниць захопило інших, вони пішли на Москву й Московщина була визволена.

По відступі поляків, прапор Пожарського й Мініна завжди був предметом великої пошани. Мешканці од ного села між Ярославлем і Нижнім, зберігали його, як національні святощі. Але в час війни 1812 року від чули потребу викликання запалу серед вояків; пот рібно було відновляти історичні спогади, зокрема про Мініна. Тоді позичено цей прапор, щоб нести йо го на чолі армії в поході на Париж. Давнім опікунам цього прапора дано слово, що їм його повернуть піс ля перемоги. Таким чином прапор Мініна пересліду вав нашу армію в її відступі, але пізніше принесений до Москви, він не був повернений своїм правним власникам. Його поставили в кремлівській скарбни ці, всупереч найбільш урочистим приреченням. А щоб задовольнити справедливі домагання пограбо ваних, подїбну до оригіналу копію, як додавали з глумливою усмішкою до поселян, їм надіслали копію їхнього чудотворного стягу.

Такі є виклади моралі та доброї віри, що їх дає наро дові управління. По правді кажучи, це управління, деін де поводиться точнісінько так само. Що стосується

102

Ярмарок у Нижнім Новгороді

шахрайств, то тут є цілковита подібність між обман цем та обманеним, – одна лише сила встановлює між ними нерівність.

Цього ще не досить, ви зараз дізнаєтеся, що в цій країні не шанують історичної правди, так само, як не шанують і церкви та її молитов. Автентичности буді вель тут так само не можна встановити, як поваги слів або писань. За кожного нового царювання будо ви тут перелицьовувалися на забаганку володаря. А завдяки дурній манії, яку прикрашують гарним іме нем поступового руху цивілізації, жодна будова не лишається на місці, де ЇЇ поставив фундатор. Навіть самі могили не знаходять захисту перед бурею імпе раторських примх. Навіть мерці підлягають у Росії фантазіям людини, що править над живучими. Імпе ратор Микола, що тепер вдає архітектора в Москві, щоб переробляти Кремль, ще в Москві не дав зразків своїх спроб цього роду, а в Нижньому вже бачили йо го за працею.

Цього ранку, вступаючи до собору, я був зворуше ний старовинним виглядом цієї будови. Я гадав, що з уваги на те, що в ній є могила Мініна, то принаймні її шанували більше двохсот років. Ця певність заставляла мене вважати її вигляд більш величним.

Губернатор підвів мене до місця спочинку героя. Його труна є посеред монументів давніх володарів Нижнього. А коли імператор Микола прийшов її відві дати, то захотів зійти вниз до самого льоху, де лежить його тіло.

Ось, одна з найкращих та найцікавіших церков, які я відвідав у Вашій країні, – сказав я губернаторові.

Це я її збудував, – відповів мені п. Бутурлін.

Як, що ви хочете сказати? Ви, без сумніву її відбу дували?

Зовсім ні. Стара церква лежала в руїнах. Імператор захотів збудувати її цілком наново, а не направляти.

103

Астольф де Кюстін

ПРАВДА ПРО РОСІЮ

Немає ще двох років, як вона стояла на п’ятдесят кроків далі та творила виступ, що перешкоджав регулярності нашого Кремля.

Але ж тіло і кістки Мініна!? – скрикнув я.

Їх вигребли разом із великокнязівськими. Усі те пер у новім гробівці з каменю, який ви бачите.

Я не міг відповісти, не викликавши революції в го лові провінційного губернатора, так ретельно відда ного своїм службовим обов’язкам. Я мовчки йшов за ним до малого обеліску на площі та до величезних шанців тутешнього Кремля.

Ви щойно переконались, як тут розуміють поша ну до мертвих, пошану до історичних пам’яток та культ творів мистецтва. Проте імператор, який знає, що стародавні твори є гідні пошанування, хоче, щоб церква збудована вчора, залишилася в пошані, як і старовинна. Як він це осягає? Він каже, що вона ста родавня й вона стає такою. Така влада дорівнює бо жеській. Нова мінінська церква у Нижньому – дуже старовинна, а якщо ви ще сумніваєтесь чи це правда, то ви є бунтівник!»

На ярмарку в Нижнім маркіз зауважив ще деякі речі, які пройняли його душу жахом:

«У другім ярмарковім місті, що, гадаю, є найбіль ше та найцікавіше з усіх міст, розкладені залізні ви роби із Сибіру. Можете йти чверть милі під ґалеріями де по мистецькому поскладані всі знані залізні виро би: штаби, штахети, згодом оброблене залізо; ви ба чите цілі піраміди, збудовані із сільськогосподар ського приладдя та кухонного начиння. Ви бачите цілі будинки, повні заліза. Ось місто з металу; тут можна обрахувати одне з головних джерел прибут ків імперії.

Це багатство викликає жах. Скільки позбавлених волі людей потрібно для виготовлення цих скарбів! Якщо злочинців є замало, то їх для цього роблять;

104

Ярмарок у Нижнім Новгороді

принаймні роблять нещасних; у цьому підземному світі, звідки походить залізо. Вмирає політика посту пу, туг святкує свою перемогу деспотизм, держава благоденствує...

Це було б цікавим завданням, коли чужинцям було

бдозволено вивчити умови праці уральських гірників; але це слід було б побачити своїми очима й не повідомляти про це на письмі. Це завдання

було б так само тяжке до переведення для західного європейця, як і

подорож до Мекки для християнина.»

* * *

Московський ХІІ. . імперіалізм

ПРИ НАГОДІ СВОЇХ СПОСТЕРЕЖЕНЬ НА ЯРМАРКУ У НОВОМУ НОВГОРОДІ, КЮСТІН ВИСЛОВИВ ЗНОВУ НИЗКУ ДУМОК ПРО СИСТЕМУ МОСКОВСЬКОГО ІМ ПЕРІАЛІЗМУ ТА ВСЯКОГО ІМПЕРІАЛІЗМУ ВЗАГАЛІ:

«Це завжди, це всюди та сама система, система Пет ра І го, увічнена його наступниками, що є лише його учнями. Він гадав та довів, що волю царя Московії мож на накинути законам природи, правилам мистецтва, правді історії, людству, кровним зв’язкам, релігії, усьо му. Якщо москалі ще нині обожнюють цього радше не люда ніж людину, то це тому, що вони мають більше пихи, аніж людяности. «Подивіться, – кажуть вони, – чим була Росія в Європі перед пануванням цього вели кого володаря, та чим вона стала по ньому, от що може зробити геніальний суверен...»

Фальшивий спосіб оцінки слави нації. Це політич ний матеріалізм. Я бачу серед найбільш цивілізованих країн держави, що мають владу лише над своїми влас ними підданими, кількість яких невелика; ці держави нічого не значать у світовій політиці, але вони здобу вають права на загальне визнання не гордощами, не політичною тиранією над чужими народами, а добри ми прикладами, мудрими законами, освіченим добро

106

Московський імперіалізм

дійним управлінням. З такими перевагами малий на род може стати не завойовником, не визискувачем, а ліхтарем для цілого світу...»

Далі Кюстін зазначує, що такі прості та мудрі думки ще дуже далекі для керівних та розумово найкращих лю дей не тільки в Росії, а й в усіх країнах, зокрема у Франції. Кюстін скаржиться на те, що чари війни та здобування все ще тривають у Франції: «На нещастя нам бракує роз пізнавання та незалежности в нашім виборі; ми не від різняємо вчорашнього ідола, що сьогодні став гідним погорди, від того, що заслуговує наших жертв. Я сподіва юсь прожити ще досить довго, щоб побачити знеслав лення в нас кривавого ідола війни, брутальної сили.»

Не переповідаємо всіх міркувань Кюстіна на цю й досі болючу тему. Наведемо з них лише останній уступ:

«Цей перестарілий вислів: «першокласна держава» в приложенні до політики, буде ще довго нещастям для світу. Самолюбство є найгірше в людині, а тому Бог, що опер своє вчення на покорі, чи не є він єдиним справ жнім Богом, шанованим навіть з погляду здорової по літики, бо він один знав шлях до безкінечного поступу, поступу духовного, тобто внутрішнього.

Проте, ось уже вісімнадцять століть, як світ сумніва ється в його слові, але заперечене, оспорюване це слово

– є життєтворче. Отже, що воно принесло б цьому нев дячному світові, коли б воно було з вірою всюди й усіма прийняте? Мораль Євангелії приложена до політики на ції – таке є завдання для майбутнього! Європа зі своїми старими ґрунтовно цивілізованими націями є осеред ком, звідки світло віри знову пошириться на цілий світ». З Нижнього Новгорода Кюстін мав намір вирушити до Казані, але він вирішив, що не варто туди їхати, бо там він побачить те саме, що й у Нижнім Новгороді. «Це зав жди одне й те ж саме місто з одного кінця Росії, аж до другого: касарні, собори на взірець храмів, яких там також не бракує. Я відчував, що ціле це накопичення

107

Астольф де Кюстін

ПРАВДА ПРО РОСІЮ

споруд, зовсім не варте було продовження моєї подоро жі на дві сотні миль далі, хоч спокушували мене сусідс тво Сибіру та спогади про облогу його Іваном IV».

Але через хворобу, про яку лікар сказав йому, що це наразі лише шкідливий вплив місцевого підсоння, від якого треба чимскоріше втікати, Кюстін вирушив у зворотньому напрямкові – на Москву, через Володи мир на Клязьмі.

«Місто Володимир часто згадується в історії. Його вигляд – це вигляд вічного московського міста, тип якого вам досить відомий. Країна від Нижнього подібна до того, що вже знаєте про Росію: це ліс без дерев, поде куди перерваний містом без руху. Уявіть собі касарні на болоті чи поміж вересу, відповідно до природи ґрунту та полковий дух для пожвавлення цього всього!»

Кінцеві володимирські розважання маркіза в пов ній мірі зберегли свою гостру актуальність і до наших днів: «Москалі завжди настовбурчені проти правди, якої вони бояться; але мене, що належу до суспільнос ти, де життя відбувається на яві, де все оголошується та обговорюється, ніяк не стримують застереження цих людей, серед яких нічого не говориться. Розмовляти в Росії – це небезпечна справа. Шепотіти кілька звуків, позбавлених змісту на вухо один одному та закінчува ти кожне незначне речення проханням тримати в та ємниці те, що тепер не було сказане, це означає дати докази такту та доброго тону... Кожне ясне та виразне слово становить подію в країні, де не лише забороне ний вислів думок, але де навіть забороняють розмову про найбільш відомі факти. Француз повинен відміти ти цю чудасію й не може її наслідувати.

Росія «поліцізована», але Бог знає, коли вона на решті буде цивілізована.

Імператор, вважаючи переконання за ніщо, бере все на себе, під підтекстом, що сувора централізація неми нуча для керування імперією, чудотворно розтягненою,

108

Московський імперіалізм

як Росія. Ця система є, мабуть, конче потрібним допов ненням засади сліпого послуху, але освічена слухня ність поборювала б фальшиву ідею спрощення, яка по над сто літ опановує розум наступників Петра та навіть розум їхніх підданих. Надмірне спрощення, зведене до цього стану – це вже не сила, це смерть. Самодержавна влада перестає бути реальною та стає привидом, коли вона виконується тільки над подобами до людей.

Росія стане справжньою нацією тільки з того дня, коли її володар з доброї волі виправить зло, спричине не Петром І им. Але чи знайдеться в такій країні воло дар досить відважний для того, щоб признатись, що він є лише людиною?

Треба приїхати до Росії, щоб переконатися в нез мірних труднощах того роду політичної реформи та якої сили характеру потрібно для її переведення.» (Л. 34 і 35 ий.)

Отже, не зважаючи на янгольські хори москов ських сирен (переважно з професорськими титула ми), які тепер настирливо намагаються знецінити книгу Кюстіна, в кращому випадку обмежити влуч ність його спостережень добою Ніколая І го, Палкіна,

ми повинні ствердити ще раз, що ці уступи його книги неначе написані про сьогоднішню Москву та сучасних

москалів.

* * *

ХІІІ. Із в’язниці на волю

ПО ЦИХ УСТУПАХ КЮСТІН ЗМАЛЬОВУЄ ЦІЛКОМ НЕСПОДІВАНУ Й НЕБЕЗПЕЧНУ ЗУСТРІЧ, ЯКА ТРАПИ ЛАСЬ ЙОМУ НА ДОРОЗІ З ВОЛОДИМИРА ДО МОСКВИ:

«Я вам не раджу відгадувати рід небезпеки, яка мене стрінула цього року. Шукайте серед усіх несподіванок, що можуть наврочити мандрівникові загибель на ве ликому шляху в Росії, але ані ваших знань, ані вашої уя ви не вистачить для того, щоб відгадати, що зненацька загрожувало моєму життю. Небезпека була така вели ка, що без зручности, сили та приявности духу мого італійського слуги, я не писав би вам цього звіту, який ви зараз прочитаєте.

Треба ж було, щоб перський шах був зацікавлений у здобутті приязни Ніколая І го та щоб для цього, вибира ючи між найбільшими дарунками, він послав цареві од ного з найбільших чорних азійських слонів, треба ж бу ло, щоб ця рухома вежа була вкрита пишними коврами, які служили покрівцями для цього колоса та які здалека строкато розвівалися від вітру, треба ж було, щоб ця пот вора була ескортована почотом верхівців, що були по дібні до хмари сарани, а до цього всього ще за цим по сувалися шнурком верблюди, що скидалися на віслюків побіч цього слона, найбільшого з усіх, яких я до цього

110

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.