49. Територіальна й товарна структура експорту й імпорту. Головні торгівельні партнери України. Проблеми іноземного інвестування та створення вільних економічних зон в Україні.

Для кожної країни одним з основних показників рівня зовнішньоекономічних зв'язків є структура експорту та імпорту. Відомо, що Україна виробляє і може виробляти цілий спектр наукоємної, складної машинно-технічної продукції: літаки, автобуси, автомобілі, трактори, комбайни, судна різного призначення, ракетні комплекси, верстати, турбіни, засоби зв'язку, електроніку, радіо - і телеапаратуру т . д. Реально основними експортерами конкурентної на світовому ринку продукції можуть швидко стати підприємства військово-промислового комплексу, на яких зосереджено високоякісне обладнання, сучасна технологія, висококваліфіковані фахівці.

значна частка імпорту припадає на країни СНД (в основному, на Росію), а експортує України товари переважно до країн Європи. [13]. Серед областей України лідируюче місце за обсягом експорту товарів займає Донецька область (частка області в загальнодержавному експорті складає понад 24%). В основному, це пов'язано з тим, що вона підтримує давні міжнародні торговельні відносини з партнерами з більш ніж 100 країн світу, які грають важливу роль в економіці регіону. Економіка області містить понад 150 галузей. Серед них металургія, машинобудування, хімічна та вугільна промисловість, сільське господарство і харчова промисловість, інші високоприбуткові галузі, що мають потужний ресурсний потенціал. На зовнішньому ринку реалізується близько 70% виробленої в регіоні продукції. Донецька область веде торгівлю з понад 132 країнами світу. Основними торговельними партнерами є Росія, Китай, країни Європейського Союзу, США і Туреччина. [7]. За обсягом імпорту величезне значення має столиця України - місто Київ. У товарній структурі вивозу переважають вироби чорної металургії, залізна руда і кокс, продукти харчової промисловості. Промисловий потенціал України достатній для надходження валюти, необхідної для оплати зовнішнього боргу, закупівлі найбільш необхідного імпорту та оплати інших загальнодержавних потреб Основним напрямом зовнішньоекономічної діяльності України є розвиток і поглиблення торгово-економічного співробітництва з країнами колишнього СРСР, країнами Східної Європи, розвиненими країнами світу, особливо з тими, які мають значну українську діаспору.

Торгівельні відносини з Росією та країнами єс

Проблема торговельних відносин України з країнами ЄС полягає в незадовільній структурі їх зовнішньоторговельного обороту. У структурі експорту та імпорту постійно домінує вузька специфічна група товарів, на яку припадає 70-75 % загального зовнішньоторговельного обороту. У структурі експорту України це такі товари:

• неблагородні метали та вироби з них — 31,9 % (у тому числі чорні метали — 17,7 %);

• текстиль і текстильні вироби — 15,6 %;

• мінеральні продукти — 11,2 %;

• продукція хімічної галузі — 9,8 %.

До структури імпорту товарів з країн ЄС входять:

• машини, устаткування та механізми — 32,1 %;

• продукція хімічної галузі — 15,58 %;

• засоби наземного, повітряного та водного транспорту — 8,53 %;

• текстиль і текстильні вироби — 6,99 %.

Торгівлю України з країнами ЄС ускладнюють також такі чинники:

• низька конкурентоспроможність українських товарів і послуг на ринках ЄС;

• висока собівартість експортної продукції;

• кількісні обмеження торгівлі певними товарами;

• застосування статусу країни з неринковою економікою в антидемпінгових розслідуваннях проти товару;

• високі європейські стандарти та технічні регламенти (сертифікація, санітарні, фітосанітарні норми, екологічні вимоги);

• труднощі, пов'язані із забезпеченням національного режиму і формальностями, пов'язаних з імпортом і експортом, митною оцінкою, захистом інтелектуальної власності тощо.

Ринок країн ЄС стратегічно важливий і привабливий для вітчизняних виробників, особливо в металургійній і текстильній галузях промисловості. Однак через те що у структурі експорту України нині переважають товари з низьким рівнем обробки, вона ризикує стати сировинним придатком ЄС. Ситуація ускладнюється ще й розширенням ЄС на Схід, тому що після приєднання до східноєвропейських країн Східної й Центральної Європи українські товари і виробники можуть бути витіснені з європейських ринків. З метою забезпечення рівноправних умов взаємодії України з країнами ЄС упроваджується система подвійної перевірки без кількісних обмежень щодо експорту з України до країн ЄС сталеливарних виробів. До 2008 р. діятиме Угода про партнерство і співробітництво з ЄС, планується укладення інших угод щодо вільної торгівлі України з країнами ЄС. Зовнішньоторговельні організації та інші виконавчі структури повинні не тільки реалізувати продукцію на традиційних ринках, а й виходити на нові перспективні регіони (особливо в Азію, Африку, Латинську Америку та Австралію). Найбільш важливою формою економічного співробітництва з країнами ближнього зарубіжжя в даний час є взаємний обмін різними видами сировини, готової продукції та наукове співробітництво. Однак обов'язковою є послідовна і радикальна перебудова механізму економічних зв'язків, здійснення кардинальних заходів для їх оптимізації. Зокрема, передбачено захист економічних інтересів України за допомогою встановлення митного кордону з країнами колишнього СРСР. Підписано двосторонні угоди з Росією і Білорусією про співробітництво у галузі зовнішньоекономічної діяльності, які не допускають реекспорту товарів, до яких інші учасники договору застосовують заходи регулювання. Реекспорт таких товарів повинен здійснюватися тільки за письмовою згодою і на умовах, які визначаються уповноваженим органом держави, що є виробником цих товарів. Україна вивозить до країн СНД кам'яне вугілля, чавун, прокат чорних металів, залізну руду, самородну сірку, цемент, сіль, промислове устаткування, автобуси, тепловози, екскаватори, продукцію хімічної промисловості, цукор, масло, фрукти, консерви і т.д. У загальному обсязі вантажів, які щороку вивозяться з України у ці країни, найбільшу частину мають коксоване вугілля і чорні метали. Більше 72% наших поставок отримує Росія. Основним споживачем їх є Центральний район Росії, на який припадає майже ѕ вивезення продукції з України. Значними споживачами залізної руди, чорних металів, які надходять з України, є Поволжя, Північний Кавказ. Певна кількість чорних металів, зокрема прокату, вивозиться з України в Санки-Петербург, Білорусію, країни Балтії, Молдови, цукор - в усі країни колишнього СРСР (за винятком Молдови), м'ясо, масло, м'ясні вироби - в основному в Росію. У Україні серед інших країн колишнього СРСР найбільше ввозить Росія - 70%. Це - нафта, газ, ліс, папір, деякі види чорних і кольорових металів, машини, устаткування та інша продукція. Білорусія поставляє в Україні трактори, вантажні автомобілі, електронно-обчислювальні машини, мінеральні добрива, ліс, папір. Казахстан - кольорові метали, шкірсировину, концентрати кольорових металів; Молдова - продукцію пріборооборудованія, виноробної промисловості, килими, виноград; країни Середньої Азії - газ, вовну, концентрати кольорових металів, тканина, каракуль; країни Закавказзя - нафту і автомашини, алюмінієвий прокат, чай , фрукти, вино, тютюн; країни Балтії - електротовари, трамваї, пральні машини, холодильники, радіоприймачі, мікроавтобуси, рибу і рибопродукти, трикотажні і галантерейні вироби та інші товари широкого вжитку.

Вільні економічні зони (далі – ВЕЗ) як достатньо нове явище у світовій економіці в сучасному їх вигляді з’явилися на початку 70-х років минулого століття. Однак відомо, що митна зона в Гібралтарі, так само як й зона на кшталт порто-франко в Одесі були створені ще на початку ХІХ століття.

За свідченням фахівців, з тих далеких часів їх у світі існувало більше 600, з-поміж яких тільки у Західній Європі було близько 100, зокрема, у Швейцарії – 26, Іспанії – 22, Італії – 11, у Франції – 10, у Фінляндії – 7, ФРН – 6. Зараз ВЕЗ у різних їх варіантах існують у США, Франції, В'єтнамі, Болгарії, Угорщині, Мексиці, Ірландії, Південній Кореї, КНР та у інших державах. Слід зазначити, що економіка названих та інших країн зазнали значного економічного розвитку з часу впровадження такої форми залучення інвестицій.

З-поміж цих досить успішного функціонування ВЕЗ у різних країнах світу Україна може стати чи не єдиним негативним прикладом використання такого надзвичайно ефективного способу підтримки місцевої економіки та залучення іноземних інвестицій.

В Україні правова база для створення ВЕЗ розроблювалася на початку 90-х років минулого століття разом із прийняттям так званих законів першої хвилі. У жовтні 1992 р. було прийнято Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», а після затвердження урядом у 1994 р. Концепції створення вільних економічних зон в Україні почалися перші спроби їх створення.

Відповідне законодавство передбачає створення різних зон, з-поміж яких виробничі, фінансово-банківські, страхові, експортні, митні, транзитні, туристсько-рекреаційні, технополіси тощо. Згідно із зазначеним Законом для іноземних інвесторів і спільних підприємств, що діють у ВЕЗ, можуть надаватися додаткові пільги, вводитися спрощений порядок реєстрації підприємств з іноземними інвестиціями, встановлюватися знижені ставки плати за використання землею та іншими природними ресурсами, особливий митний режим, спрощений порядок в'їзду і виїзду іноземних громадян, зокрема, встановлення безвізового режиму тощо.

Світова практика свідчить, що найбільш ефективні ВЕЗ, які мають галузевий характер і розміщені на достатньо обмеженій території, як правило, не більш 10 кв.км. Тому вчені та фахівці у цій сфері обгрунтовують створення, передусім, так званих локальних зон вільного підприємництва.

Схоже в Україні пішли своїм окремим шляхом і більшість ВЕЗ стали створювати у межах  адміністративних одиниць. Управління такими зонами, крім спеціально створених адміністрацій, здійснюють ще й місцеві органи влади.

Вже досить скоро міжнародні організації, що представлені в Україні, стали звертати увагу на неефективність ВЕЗ, які були створені і діяли в Україні, та погіршення умов здійснення в них іноземного інвестування. Згодом Світовий банк та Міжнародний валютний фонд стали наполягати на перегляді ставлення до ВЕЗ в Україні.

Погодження уряду на призупинення створення нових спеціальних економічних (вільних) зон в Україні спричинило жваву дискусію про важливість ВЕЗ для економіки та необхідність їх залишення в Україні.

Ми ж наразі звернемося до правового аналізу окремих положень законів про створення та діяльність ВЕЗ в Україні. Із загального аналізу відповідного законодавства України можна дійти висновку, що закони про створення ВЕЗ були прийняті з порушенням чинного спеціального законодавства щодо створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон.

В Україні існують об’єктивні й суб’єктивні фактори, які негативно впливають на процес іноземного інвестування, а саме:

- залучення іноземних інвестицій відбувається в умовах економічної кризи. Дехто з інвесторів призупинив діяльність на території України, вислов­люючи свою невпевненість у подальшому співробітництві, подаючи запити щодо економічної політики уряду;

- нестабільне законодавство, відсутність надійних гарантій захисту від його змін для іноземних інвесторів;

- повільні темпи приватизації. Іноземні інвестори, банки та фінансо­ві організації при вкладанні коштів у інвестиційні проекти віддають перевагу приватним підприємствам;

- невирішеність питання щодо надання у приватну власність земель­них ділянок під об’єкти, що приватизуються;

- темпи інфляції залишаються на значно вищому рівні, ніж у країнах Західної Європи і США;

- низька купівельна спроможність значної частини населення змен­шує можливість реалізації на внутрішньому ринку продукції, що могла б вироблятися на новостворених або реконструйованих із допомогою інозем­ного капіталу підприємствах;

- невисокий рівень розвитку інфраструктури, яка могла б забезпечи­ти швидкий оперативний зв’язок України з іншими країнами, надавати не­обхідні послуги для оперативного управління діяльністю підприємств з іно­земними інвестиціями.

Отже, в Україні сформувався малосприятливий інвестиційний клі­мат, який спричинив брак стратегічних іноземних інвестицій.

50. Економічна взаємодія країн СНД є тим фундаментом, на якому тримається структура Співдружності. Торговельно-економічний оборот з країнами СНД стабільно перевищує 60 % усього товарообороту України зі світом. Країни СНД, насамперед Росія і Туркменістан, є основними постачальниками Україні газу й нафти: з Росії надходять у середньому 55 % газу і понад 80 % нафти, а з Туркменістану — 30 % газу. Крім енергоносіїв, українська економіка залежить від ввезення із країн СНД кольорових металів, автомобілів, верстатів, інструментів, хімічних волокон, бавовни, лісоматеріалів, устаткування для різних галузей промисловості тощо. Україна є постійним постачальником кам'яного вугілля країнам Співдружності, до яких надходило 80 % українського експорту вугілля.

Країни СНД об'єднує й довготривала структурна політика, запроваджена ще за часів СРСР. Ці країни в основному були пов'язані галузями важкої промисловості, військово-промисловим комплексом, сільськогосподарським виробництвом. Військово-промисловий комплекс України за своєю потужністю посідає друге місце серед країн СНД (після Росії). За обсягами продажу зброї Україна входить до першої десятки світових лідерів. У військовому виробництві було зайнято понад 1 млн. осіб. 330 великих і середніх підприємств ВПК України випускали 38 % промислової продукції військового призначення для СРСР, у тому числі компоненти стратегічної зброї. Для перебудови цього потужного комплексу був необхідний час і резерви.

Продукція українського машинобудування надходила до всіх регіонів СНД — Середньої Азії, Закавказзя, Росії та ін. В українському експорті переважала сировинна продукція: залізна й марганцеві руди, прокат чорних металів та ін. Агропромисловий комплекс України експортував м'ясо, яйця, цукор, олію, технічні масла, картоплю, овочі, сировину для харчової та переробної промисловості.

У торгівлі з країнами СНД відбулися принципові зміни в наступні роки. Зовнішня торгівля товарами України з країнами СНД зросла в 2004 р. на 22,4 % порівняно з 2003 р. і досягла 23,4 млрд. доларів (сальдо від'ємне — 6,3 млрд). Зростання показників торгового обороту з країнами СНД, передусім із Росією, можна трактувати як певне посилення економічної залежності України від них.