63. Сталінський терор в Україні

Сталін прагнув максимально зміцнити свою владу, придушити всі спроби протидії режиму. Багато нівчому неповинних людей були відправлені не заслання або навіть страчені за так звані шкідництво та диверсії. В таких випадках на слідство відводилося 10 діб, дозволялося застосовувати будь-які методи у тому числі катування для одержання зізнання. Здобуте таким шляхом зізнання вважалося достатнім аргументом для засудження, причому навіть речові докази не потрібно було показувати. Справу звинувачуваного слухали в позасудовому порядку без прокурора й адвоката, рішення приймала так звана «трійка»: перший секретар райкому партії, голова райвиконкому, начальник міського відділення ГПУ. Такий порядок призвів до небаченого раніше порушення законності і масових звинувачень невинних людей, показання проти яких отримували під час катувань в інших арештованих. Репресій зазнали представники всіх верст суспільства: робітники, колгоспники, інтелігенція, військові, партійна номенклатура. Зміст терору зводився до того, щоб створити в суспільстві стан напруженості і непевності, змусити громадян стежити один за одним, перетворити страх на знаряддя державної політики.

65Україна напередедні Другої світової війни

Напередодні Другої світової війни населення Західної України становило близько 7 мли осіб. На всіх цих землях панувала іноземна адміністрація, яка проводила колонізаційну політику. Більшість українців уходили до складу Польщі, решта жила в Румунії та Чехословаччині. Ставши скрізь, і особливо в Польщі та Румунії, об'єктом дискримінаційної політики, західні українці були пройняті майже нав'язливим прагненням до самоврядування, що, на їхню думку, вирішило б їхні політичні, соціально-економічні та культурні проблеми. Ці сподівання наштовхнулися на асиміляційну політику держав, у яких вони проживали, й тому в житті західних українців протягом усього міжвоєнного періоду панувала національна конфронтація.

1 вересня 1939 р. нападом Німеччини на Польщу почалася Друга світова війна. 17 вересня польський кордон перетнули війська Червоної армії. Офіційною радянською пропагандою це було кваліфіковано як «визвольний похід» у Західну Україну. 22 вересня було встановлено попередню демаркаційну лінію між військами агресорів, а 28 вересня СРСР і Німеччина уклали договір про дружбу. 11 лютого 1940 р. в Москві була підписана економічна угода, згідно з якою на 15 травня 1941 р. Німеччина отримала від СРСР 632 тис. тонн хліба, 232 тис. тонн бензину, 23,5 тис. тонн бавовни, 50 тис. тонн марганцю, 900 кг платини тощо

Однак у становищі нових територіальних надбань СРСР домінувало інше. Йшов жорсткий процес насильницької радянізації. Були заборонені всі українські партії, культурно-освітні організації, союзи, гуртки, греко-католицька церква, заклади «Просвіти», понад 80 різноманітних видань. Радянське керівництво смертельно лякала сама можливість впливу національно налаштованої Галичини Західній Україні відпрацьовану в СРСР тоталітарно-комуністичну систему. Репресії проти населення ставали дедалі більш жорстокими та масовими. З осені 1939 р. за політичними мотивами, як правило, без суду і слідства було репресовано 10% населення Західної України. Довгождане возз'єднання українських земель виявилося кривавим.

22 червня 1941 р. Німеччина порушила радянсько-німецький договір про ненапад, її армія без об'яви війни напала на СРСР. Германський фашизм намагався перетворити Східну Європу в “життєвий простір для арійської раси”, загубивши проживаюче там населення. Програма такого «освоєння» європейської частини

Що стосується України, то вона займала особливе місце у загарбницьких планах фашистів. Згідно з планом «Ост» Німеччина мала намір депортувати з України десятки мільйонів людей, переселивши сюди колоністів-німців. Частину її земель передбачалося передати сателітам гітлерівської Німеччини. Для досягнення поставленої мети на київському напрямку була розгорнута група армії «Південь» (командуючий - генерал-фельдмаршал Рундштедт). Її задачею було знищення радянських військ на Правобережній Україні, вихід до Дніпра і розвиток наступу на схід.

Перші місяці війни були найбільш важкими і трагічними для радянських військ. Німецькі війська і їхні союзники швидко просувалися всередину України.

25 червня був узятий Луцьк, 27-го - Дубно, 28-го - Рівне, 30-го червня - Львів і Тернопіль. До середини липня німці контролювали всю Галичину, Західну Волинь, Буковину і Бессарабію. Вирішальної для подальшого ходу воєнних дій була битва під Уманню (10- 12 серпня 1941), під час якої були розбиті частини Червоної Армії, що утримують підступи до Центральної і Східної України. Радянські війська не могли стримати натиск ворога. Німецькі війська легко проривали радянську оборону і брали в оточення частини Червоної Армії. У середині вересня 1941р. супротивник взяв в оточення київське угруповання радянських військ

Південно-Західного фронту, загальною чисельністю 650 тис. чоловік. Після 72 днів оборони частини Червоної Армії залишили столицю України. 300-тисячне

У жовтні 1942 р. німці нотували у своїх повідомленнях, що ОУН (Б) продовжує "проводити інтенсивну вербовку серед населення." Органи безпеки Райху змушені були визнати, що рух Бандери все більше переходить до активної боротьби. За травень 1942 р. цей рух серйозно займався створенням банд, зокрема в Західній Україні.

Нарешті був виданий наказ про об'єднання малих груп. Упродовж вересня-жовтня 1942 р. в районі Сарн зібралося перше значне формування українських бійців-націоналістів. Мова йшла про формування на чолі з відомим членом ОУН (Б) "Остапом" - Сергієм Качинським. Інше формування вояків зібралося декількома днями пізніше під командуванням іншого відомого члена ОУН (Б) сотника "Довбешка-Коробки" - І. Берегійника. Подальші великі формування створювались упродовж наступних тижнів у районах Колків, Кремінця, Пустолиті. Саме ці загони повстанців-націоналістів прийняли для себе назву Українська Повстанська Армія (УПА).

9 травня 1945 року закінчилась небувала по своїх масштабах, запекла битва проти фашизму.

Важливим наслідком Другої Світової війни було завершення об'єднання українських земель та формування сучасної території України. Значно розширилися її кордони, зросла політична й економічна вага в СРСР, докорінно змінився склад населення і, що найважливіше, вперше за багато століть усі українці опинилися в межах однієї держави. До цих змін прагнули пристосуватися як українське суспільство, так і радянський режим..