59. Радянська Україна в 20 рр . 20 ст. Політичне становще в складі срср.

Радянська Україна мала формальний статус самостійної держави, яка виявляла незначну дипломатичну активність на міжнародній арені.

На початку 20-х рр. напруженим залишалися відносини Радянської України з великими державами.

Український дипломатичний прорив став можливим значною мірою завдяки Х.Раковському. Здібний дипломат, що мав персональні контакти з сотнями ведучих європейських політиків, користувався великим авторитетом у радянського керівництва, він впевнено керував діяльністю дипломатичного корпусу УСРР.

На жаль, незважаючи на порівняно інтенсивну діяльність України на міжнародній арені у 1921-му – на початку 1922 р., саме у цей час все чіткіше вимальовується тенденція обмеження дипломатичної активності республіки. Це було зумовлено як зовнішніми причинами – небажанням західних держав юридично визнати всі радянські республіки, що утворились на уламках Російської імперії, так і внутрішніми – зміцненням централізації, посилення унітаризму, концентрацією владних важелів у руках Москви.

Тенденція обмеження дипломатичної активності української дипломатії 1922 р. почала переростати у процес ліквідації зовнішньополітичного представництва УСРР.

Вже у серпні 1923 р. консулати та дипломатичні служби України були злиті з апаратом союзного НКЗС. І нарешті, 20 вересня 1923 р. остаточно перестав існувати апарат НКЗС УСРР. З того часу майже протягом двох десятиліть Україна навіть формально не здійснювала власних дипломатичних крокв, не виявляла активності на міжнародній арені.

60 Українське національне відродження 20-х років та політика українізації

Українізацію намагалася розпочати ще ЦР, але зазнала невдачі, а гетьман вважав, що цей процес потрібно починати з дитячих садків, а також домогтися ситуації, при якій укр. мова стала б престижним. У грудні 1919 більшовики заявили, що укр. мову повинні знати всі комуністи, а з 1923 почалася дерусифікація, боротьба проти асиміляції, створення нац. Районів, сільрад та колгоспів. Кагановичь створив сотні курсів з вивчення укр. мови, їх випускники здавали іспити і якщо отримували незадовільно їх знімали з посади. У 20-ті роки на роботу влаштовували в 1 чергу українців, а звільняли в останню. Різко зросла кількість україномовних газет, котрі мало хто передплачував і читав. Селяни укр. переселялися в міста потрапляли в російськомовне середовище і переходили або на суржик, або на російську. Листування в межах СРСР не могла вестися на декількох мовах, потрібен був міжнаціональний мова

61 Радянська Україна в 30 рр . 20 ст. Модернізація по – сталінськи .

 Радянські плани розвитку промисловості спиралися на те, що держава зможе дешево купувати зерно у селян. Це дало б їй змогу як забезпечувати хлібом зростаючу робочу силу в містах, так і продавати його за кордон, прибутки з чого, в свою чергу, йтимуть на фінансування індустріалізації. Але селяни вважали запропоновані державою ціни (часто вони становили лише одну восьму ринкових) надто низькими й відмовлялися продавати збіжжя. Тому держава розпочала масову примусову колективізацію.Розуміючи, що найзапекліший опір чинитимуть заможніші селяни, Сталін закликав до "ліквідації куркульства як класу". Ця класична тактика за принципом "поділяй та володарюй" була розрахована на те, щоб ізолювати найзаможніших хазяїв від маси бідних селян. Вважалося, що куркулі мають більше засобів виробництва, ніж середняки, й використовують найману працю. Підрахували, що вони складали близько 5% селян. Що ж фактично означала "ліквідація куркульства як класу"? Тих, хто чинив найупертіший опір, розстрілювали або масово вивозили в табори примусової праці на Північ Росії чи до Сибіру. Решту позбавляли всієї їхньої власності (включаючи хату й особисті речі), залишаючи їх напризволяще. Розкуркулювання досягло апогею взимку 1929/1930 року. Найпоширенішою його формою стала депортація. Сотні тисяч селян разом із сім'ями виганяли з домівок, саджали у товарні потяги й вивозили за тисячі кілометрів на Північ Росії, де їх скидали серед арктичної пустелі, нерідко без їжі та притулку...

З понад мільйона українських селян, експропрійованих радянським режимом на початку 1930-х років, близько 850 тисяч депортували на Північ, де багато з них, особливо дітей, загинули. Так перестала існувати велика частина найбільш працездатних і продуктивних господарів на Україні.

Індустріалізація 1928 року Україна отримувала понад 20% загальних капіталовкладень, а це означало, що з 1500 нових промислових підприємств, споруджуваних в СРСР, 400 припадали на Україну. Деякі з цих заводів були гігантських масштабів. Зведений у 1932 році зусиллями 10 тисяч робітників Дніпрогес був найбільшою гідроелектростанцією в Європі. Найбільшими в своїх категоріях були також новий металургійний комбінат у Запоріжжі й тракторний завод у Харкові. В Донецько-Криворізькому басейні поставало стільки нових заводів, що весь район виглядав, як одне величезне будівництво.

Ще ніколи в історії будь-яке суспільство не робило спроби здійснити величезні економічні перетворення за такий короткий час. Якщо в період промислового буму XIX століття на спорудження кількох десятків індустріальних підприємств на Україні пішли десятки років, то в 1930-х роках щороку будувалися сотні заводів. Але такі досягнення потребували мобілізації всіх без залишку сил робітників. Тому необхідно було створити атмосферу напруженості, титанічної боротьби, економічної війни з капіталізмом.

Те, що засоби масової інформації постійно закликали робітників виконувати план і працювати за графіком, ще не значило, що індустріалізація здійснювалася злагоджено. Вже у 1930 році стало ясно, що шалений темп будівництва нерідко супроводжувався разючим безладдям, недостатньою фаховістю й марнотратством. До того ж багато виробів були невисокої якості.

Попри ці недоліки перші п'ятирічки досягли вражаючих успіхів. У 1940 році промисловий потенціал України в сім разів перевищував рівень 1913 року (Росії -- у дев'ять разів). Зросла також продуктивність праці (хоч заробітки загалом зменшилися). Таким чином, якщо весь СРСР із п'ятої в світі найбільшої індустріальної держави став другою, Україна (котра за виробничими потужностями приблизно дорівнювала Франції) перетворилася на одну з найпередовіших промислових країн Європи.