7. Комунікативний феномен класичного університету.

Функція університету

1. Розповсюдження усього теоретичного знання

2. Збереження культурної спадщини при збагаченні та інтерпретуванні

3. Передача традиції

4. підготовка критичного мислення молодих людей, які – більшість з них ставали носіями нових ідей, практичних рішень на користь суспільства

5. створення загальноєвропейської respublica literarum – академічна еліта – етнос, в основу якого покладені наднаціональні європейські цінності.

6. саме завдяки університетам нове знання розповсюджувалося без ЗМІ.

Механізм університетської комунікації

1. Специфічна форма спілкування через лекції та диспути

2. Міжнаукова комунікація

Університет відрізнявся від церкви: не пропагував свій світогляд, а вибирав і розповсюджував різні світогляди

Студентська спільнота – Нова каста гетерогенних соціальних елементів (люди різного віку, соціального походження, різних національностей (вавилонське змішання мов, розмаїття звичаїв).

3. Гурт мандруючих студентів, мігрування викладачів.

4. Розповіді та розповсюдження резонансних лекцій, виступів, трактатів.

Конститутивна природа університету:

Університет –

• Місце, де навчання зливається з дослідженням

• Місце фундаментальних форм інтерпретації дійсності

• Середовище людей, що безкорисно тягнеться до нового знання

Дві тенденції

а) пошук нової інформації та істини

б) прагнення отримати професійну підготовку

Університетська освіта спрямована на те, щоб студент привчався до

1. самостійного осмислення дійсності під заданим кутом зору

2. до самопізнання себе як особистості, фахівця і дослідника

3. самостійного наукового мислення, для якого можливі феноменологічні розумові одкровення

8. Соціокомунікативна місія релігії.

Релігія – синтез віри у надприродне з обрядами, адресованими надприродному.

Релігія – система вірувань і обрядів, що відноситься до священного і об’єднує усіх прихильників в одну духовну общину.

Соціокомунікативна задача релігії:

1. соціально і професійно розділені люди прагнуть перемогти свою безликість через спільне доповнення своїх сутнісних сил універсальним посередником – спільним священним ідеалом.

2. формування соціально схвальної низки невротичних напруг у процесі становлення особистості і підтримки такої низки у зрілому віці через „ритуальний супровід”.

3. посередником у трансцендентальній комунікації людини з Абсолютом виступає антагоністична пара чаклун/священик

Чаклун – харизматична особистість, харизма якої (вміння робити чудо) є джерелом для релігійних почуттів людини.

Священик – чиновник, який систематизує, окультурює, спрямовує релігійне почуття людини у певне русло.

Чаклун не може існувати без священика. Чаклун – творець, а не будівник. Чаклуни потребують інтерпретації (тлумачення). Якраз це тлумачення і виконує священик. Саме священик забезпечує стабільність релігійної комунікації.

Релігія як форма соціальної комунікації – це специфічні відносини людини з оточуючим світом, іншими людьми, з самим собою, з Богом. Специфіка цих відносин полягає у вірі.