- •2.Структура журналістського тексту
- •3.Задум, тема, концепція, ідея твору
- •3.Задум, тема, концепція, ідея твору
- •4.Композиція, конфлікт, сюжет твору
- •5.Процес написання журналістського твору
- •6.Образність журналістики і природа публіцистичного твору
- •7.Жанрові модифікації у журналістиці та індивідуально-творчий підхід до жанру
- •1.Жанрова система фотожурналістики
- •1. Інформаційно-публіцистичні жанри
- •2.Основні етапи підготовки фоторепортажу
- •3.Основні закони побудови фотокомпозиції
- •4.Специфіка самостійної та партнерської роботи фоторепортера
- •5.Способи використання світла при фотозйомці
- •1.Специфічні зображально-виражальні засоби
- •2.Основні функції радіомовлення
- •3.Тенденції розвитку сучасного радіомовлення
- •4.Специфіка інформаційних радіожанрів
- •5. Проблема автора в сучасній радіожурналістиці, відомі українські радіожурналісти.
- •5.Проблема автора в сучасній радіожурналістиці; відомі українські радіо журналісти
- •1.Місце тб у сист змі
- •2. Роль та сусп. Функ тб
- •3.Жанри тб-жур-ки та жанри екрану
- •4.Програмування тб мовл
- •5.Істор етапи розвитку вітчизн тб
- •8. Телеметрія
- •10.Жур професії та амплуа на тб
- •1.Інтернет-журналістика в контексті конвергенції змі
- •2.Найхарактерніші особливості журналістських та інших мас-медійних явищ в Інтернеті (інтернет-газети, новинарні сайти, блоги)
- •3.Історія виникнення і розвитку Інтернет
- •1.Інформаційне суспільство як етап цивілізаційного розвитку людства. Його головні ознаки.
- •2.Проблеми національного інформаційного простору та інформаційна політика держави.
- •3.Громадське телебачення: яким йому бути?
- •4.Проблеми інтерактивного процесу в сучасних засобах масової комунікації Контент, етика та інші показники в форумах та коментарях.
- •5.Місце і роль соціальних мереж в засобах масової комунікації.
- •6.Особливості блогосфери як соціокультурного явища. Точки дотику з традиційними засобами масової комунікації. Конкуренція чи конвергенція?
- •1.Реклама і журналістика: аспекти взаємодії та протидії.
- •2.Етико-правові засади сучасної рекламної діяльності.
- •3.Канали поширення рекламної інформації: основні типи, їх переваги та обмеження.
- •4.Реклама як площина відбиття та утворення соціальних стереотипів
- •5.Умови ефективності рекламної продукції у глобалізованому світі.
- •6.Міфологічна складова рекламної та pr-діяльності.
- •1. Пр-як форма соц. Комунікації:осн ф-ції та різновиди.
- •2.Етика пр і соц відповідальність
- •3. Поняття іміджу та його складові.
- •5. Прес-конференція: журналіст і пр виміри.
- •1. Базові ел журналіст менеджменту
- •2.Кількісні та якісні методи вивч ауд. Змі. Фокус-група як метод.
- •3. Основні положення меді-маркетингу.
- •4.Особливості використання принципів креативного Менедж.
- •5. Сегментація аудиторії мі.
- •6. . Теорія потреб Маслоу, її сучасне трактування. М.- амер.Спеціаліст, психолог.
- •9."Буковинська" дискусія: учасники, проблематика, наслідки.
- •4. Методика редагування зверстаного тексту та тексту в тех наборі
- •6. Особливості комп’ютеризованого видавничого процесу.
- •1.Становлення риторики в контексті суспільної практики.
- •3.Інвенція, диспозиція та элокуція як частини риторики.
- •5.Категоріальні якості риторичного мовлення: правильність, естетичність, доречність та зрозумілість (ясність).
- •6. Теорія аргументації: аргументи до логосу, етосу, патосу.
- •7. Задум переконливої промови: предмет і тема, теза та проблема, мета промови.
- •8. Стратегії переконання.
- •10. Диспозиція як теорія риторичної композиції усних і письмових текстів. Диспозиція
- •1. Система складових значення комунікації.
- •2. Історичний дискурс тлумачення поняття комунікації (Дж. Локк – Хайдеггер, р. Якобсон – ю. Лотман).
- •3. Синхронічна та діахронічна типологія різновидів соціальних комунікацій.
- •4. Місце журналістики у цій осі координат.
- •5. Освіта як різновид соціальної комунікації.
- •6. Європейські концепції освіти.
- •7. Комунікативний феномен класичного університету.
- •8. Соціокомунікативна місія релігії.
- •9. Комунікативні можливості мистецтва.
- •10.Реклама як загадковий феномен сфери масмедіа (за н. Луманом).
- •11.Журналістика як комунікативне явище епохи модерну.
- •12.Сучасні виміри теорії медійної грамотності.
- •13.Еволюційна концепція розвитку соціальних комунікацій.
- •14.Текст як головна одиниця комунікативної структури.
- •8. Журналістська діяльність д. Аддісона і р. Стіля.
- •9. Бостон як осередок перших американських періодичних видань.
- •10. Роль б. Франкліна в розвитку американської журналістики.
- •11. Основні засади концепції «нового журналізму».
- •12. Видавнича діяльність діяльність д. Пулітцера.
- •13. Видавнича діяльність у. Херста.
- •14. Поняття penny press: особливості, найяскравіші представники (на прикладі сша).
- •15 .Формування нової системи масової комунікації у хх столітті.
- •16. Система масової комунікації XVII і XX ст.: порівняльна характеристика.
- •17. Система масової комунікації 18 і 20 ст.
- •18. Система масової комунікації 19 і 20 ст.
- •19. Розвиток макрекерської жур.
- •20. Таблоїд як різновид масової преси
- •21. Найбільші світові медіа корпорації.
- •22. Розвиток жур періодики у 20 ст.
- •23. Журнал «Тайм»
- •8. Журналістська діяльність д. Аддісона і р. Стіля.
- •9. Бостон як осередок перших американських періодичних видань.
- •10. Роль б. Франкліна в розвитку американської журналістики.
- •11. Основні засади концепції «нового журналізму».
- •12. Видавнича діяльність діяльність д. Пулітцера.
- •13. Видавнича діяльність у. Херста.
- •14. Поняття penny press: особливості, найяскравіші представники (на прикладі сша).
- •15 .Формування нової системи масової комунікації у хх столітті.
- •16. Система масової комунікації XVII і XX ст.: порівняльна характеристика.
- •1. Понятие про пражурналистику и журналистику
- •2. Письменные кмк античности и Возрождения
- •3. Устные кмк античности и Возрождения
- •4. Первые журн. И газеты Евр. И сша
- •5. Особенности зарожд. Жур-ки в Англии и сша
- •6. «Ареопагитика» Дж. Мильтона и ее роль
- •8. Журн. Деят-сть Дефо и Свифта
1.Становлення риторики в контексті суспільної практики.
Риторический идеал – представление о прекрасной речи, которое есть у говорящего.
Риторика – это наука об искусстве красноречия. Под знаком риторики сформировалась культура Средних веков, Эпохи Возрождения, да и Новое Время испытывает влияние риторики. Сейчас риторика возрождается на новом витке, интерес растет. Актуальными становятся проблемы взаимодействия СМИ и массовой аудитории, влияния на общественное сознание. Риторика является наукой, которая давала модель порождения речи. Она давала тот набор процедур, категорий, которые помогали развивать мысль, развертывать тезис речи. В античности это получило название топики (от слова «топос» - место). Это набор общих мест, которые позволяли развертывать систему рассуждений и доказательств. Риторика нужна не только говорящему, но и слушающему. В этом случае можно увидеть механизм манипуляций сознанием, распознать истинные и показные намерения. Слушатель может оценить качество текста, назвать его недостатки.
Риторику различают общую и частную. Первая половина 19 века – Кошанский впервые их разделил. Общая риторика – теория красноречия, исследование тех закономерностей, которые являются общими для всех типов речей. Частная исследует какой-то отдельный род и вид речи. Например, судебная риторика.
2.Канони риторичного мовлення.
риторический канон – это разработанная вклассической риторикемодель порождения ораторского выступления, прослеживающая весь путь от возникновения темы и осмысления цели оратора до его выступления перед слушателями.
Канони:
— винайдення задуму, ідеї, мети (інвенція);
— добір і розташування відповідного матеріалу (диспозиція);
— втілення змісту у мовні форми вираження (елокуція і елоквенція);
— тренування оперативної пам'яті, запам'ятовування (меморія);
— виступ, публічне виголошення промови (акція);
3.Інвенція, диспозиція та элокуція як частини риторики.
Інвенція (винахід, вигадка) — перший розділ риторики, на якому розробляється етап задуму, намірів, ідей, формулювань, майбутнього вступу.
Диспозиція (розташування, розміщення) — це другий розділ риторики, в якому формулюються основні поняття про предмет виступу і визначення правил оперування ними.
Елокуція (висловлююсь, викладаю) — третій розділ риторики, в якому розкриваються закони мовного вираження теми виступу.
Елоквенція — підрозділ елокуції, який можна назвати серцевиною красномовства, тому що в ньому допускається використання різноманітних художніх засобів: епітетів, метафор, а також фразеологізмів і крилатих висловів.
Основні розділи риторики відображають етапи (ступені) від появи ідеї через втілення її у мовний матеріал, підготовку — і до виголошення промови та одержання очікуваного ефекту від неї:
— винайдення задуму, ідеї, мети (інвенція);
— добір і розташування відповідного матеріалу (диспозиція);
— втілення змісту у мовні форми вираження (елокуція і елоквенція);
— тренування оперативної пам'яті, запам'ятовування (меморія);
— виступ, публічне виголошення промови (акція);
— самоаналіз власних успіхів та невдач (релаксація).
У конкретному виконанні цих ступенів підготовки промови їх межі можуть бути нечіткими, розмитими, "забігати" в попередні чи наступні ступені. Наприклад, працюючи на етапі елокуції над мовною, зокрема образною, формою вираження матеріалу, оратор оглядається на попередні етапи — інвенцію (яка ідея?, чого треба досягти?), диспозицію (чи не порушується структура викладу предмета?) й одночасно думає про наступні етапи — меморію (чи запам'ятаю?, чи не переплутаю?) та акцію (як звучатиме?, чи не буде ця образність недоречною?, чи досягну нею мети?). Етапи ніби переливаються один в од ний, але в напрямку наступного ступеня. Ступеневість у риториці є чітко вираженою. Порушення її призведе оратора до розгубленості і помилок у промові.
4.Три роди красномовства: урочисте (епідейктичне), дорадче та судове.
Залежно від типу промови мета конкретизується. Перша наукова класифікація ораторських промов була запропонована Арістотелем. Він поділяв їх на три види:
o дорадчі (політичні);
o судові;
o епідейктичні (урочисті).
Політичні промови зорієнтовані на майбутнє й тісно пов'язані з практикою. Мету цих промов у найбільш загальному вигляді можна визначити через поняття "користь - шкода". Оратор намагається показати, що один спосіб дії є прийнятним, оскільки веде до користі, а інший, навпаки, неприйнятним, оскільки веде до шкоди.
Судові промови зорієнтовані на минуле. Основним тут є встановлення того, чи мало місце протиправне діяння. Відповідно, мета оратора полягає в обґрунтуванні винності або невинності певної людини. У найбільш загальному вигляді мета цих промов визначається через поняття "було - не було".
Епідейктичні промови зорієнтовані на теперішнє, й у найбільш загальному вигляді їх мету можна визначити через поняття "похвальне - ганебне" ("прекрасне - потворне").
Впродовж подальшого розвитку ораторського мистецтва до цих видів приєдналися ще академічні та гомілетичні промови.
Загальна мета академічних промов, або промов наукового характеру, окреслюється через поняття "істина - хиба"; гомілетичних - через поняття "добро - зло". Гомілетичні промови дуже схожі з тими, які Арістотель називає дорадчими, оскільки вони покликані вказати людині на правильні дії.
Таким чином, ключові дієслова у завданні оратора залежно від вищенаведених типів промов:
o політичні та гомілетичні - "спрямувати до того, що...";
o судові - "звинуватити в тому, що...", "виправдати в тому, що.";
o епідейктичні - "зацікавити тим, що.", "запалити тим, що.";
o академічні - "повідомити про те, що.", "пояснити те, що.".