5. Сегментація аудиторії мі.

Соц исследования ауд должны дать знания о сегментах аудитории СМИ - группах потребителей инф со сходными запросами и потребностями. Сегментация является сущностным ядром маркетинговой концепции и подразумевает переход от рассмотрения потребителей как единого, рынка сбыта, к осознанию того, что различные группы населения имеют различные пожелание относительно того или иного товара . В зависимости от используемых принципов выделяют следующие виды сегментации рынка: географическую, демографическую, психографическую, поведенческую, сегментацию на основе выгод и сегментацию по обстоятельствам применения .

Географическая сегментация – делениие рынка на различные географические единицы: страны, регионы, города.

Демографическая - деление рынка в зависимости от таких характеристик, как возраст, пол, семейное положение, жизненный цикл семьи, доход, род занятий, образование, религия, национальность.

Психографическая - в зависимости от их принадлежности к соц. классу, от их жизненного стиля и личн характеристик.

Поведенческая - в зависимости от их поведения на рынке, в частности, от уровня знаний о продукте, отношения к нему, характера использования продукта или реакции на него

Сегментация на основе выгод - это деление рынка на группы в зависимости от выгод, пользы, которые ищет потребитель в продукте.

Сегментация по обстоятельствам применения - это деление рынка на группы потребителей в соответствии с обстоятельствами и поводами возникновения идеи о покупке, совершения покупки и использования купленного продукта.

В ходе сегментации рынка выявляется совокупность потребителей с однотипной реакцией на предлагаемый продукт и комплекс маркетинга.

Целевым сегментом рынка является часть доступного рынка, на котором предприятие концентрирует свои усилия на группе потребителей, имеющих общие потребности в его продукте.

6. . Теорія потреб Маслоу, її сучасне трактування. М.- амер.Спеціаліст, психолог.

Маслоу розробив теорію мотивації, згідно з якою людиною рухає сила незадоволених потреб, незадоволені потреби домінують над задоволеними.

Також він увів поняття «ієрархія потреб»,він сказав, що потреби розміщені у послідовності від нижчих (фізичних) до духовних, у вигляді піраміди.

1 група- фіз потреби - їжа, сон і т. д. 2- Потреби у безпеці: довгострокове проживання і стабільність, ек.безпека; 3- Соц потреби – потреби в належності до групи і в любові, спілкування; 4- Престижні – признання, самоповага, кар’єрний ріст...5-Духовні – самореалізація, розкриття тв. здібностей. М. вважав перші 2 групи – потребами первинними (вродженими), інші-ек-соц набутими. Потреби кожного з наступних рівнів стають актуальними після задоволення потреб попереднього. Принцип домінанти – рівень незадоволення визначає поведінку особистості. На відношення працівника до роботи впливає сам зміст роботи, а також умови праці, такі як оплата і системний контроль.

Збільшення зарплати, забезпечення помешканням закріплює кадри, але не призводить до збільшення в-цтва праці.

Деонтологія

3.Історичний та сучасний аспекти формування етичних норм діяльності журналіста Термін «етика» ввів Аристотель, у 4 ст. до н. е. Визначав етику як внутрішню природу людини, як постійність явищ. «Етос» - з грецького звичай.Мораль – синонім етики, латинське слово, ввів Цицерон.Існувала релігійна етика, рицарський кодекс.Переходячи до журнал етики, слід сказати, що Теофраст Ренодо, засновник «Ла Газетт» (1631 р) у своїх щотижневих газетах і щорічних збірках складав передмови: треба уникати брехливих чуток, які зазвичай, розпалюють заворушення і суперечки. Нормативна етика, як зведення етичних правил почала формуватися 2 пол 19 ст, внаслідок прийняття проф статусу для журналістики. Франція, Закон 1881 р., який визнавав свободу преси.Цей розвиток також спостерігався в США та Британії. Сьогодні існують кодекси жур етики, які відповідають трьом основним критеріям: - забезпечувати людей точною, достовірною інф;захист журналістів від усіх форм тиску - забезпечення поширення інф у суспільстві Перші кодекси з’явилися на світ на поч 20 ст, водночас були засновані перші Ради з преси. У своїй діяльності український журналіст має керуватися правилами, викладеними у наступних документах: Кодексі професійної етики укр журналістів, Етичному кодексі укр журналіста, Декларації принципів поведінки журналістів та міжнародних стандартах та принципах журналістської етики. Держкомтелерадіо, 4. Аксіологічний та нормативний аспекти журналістської етики Аксіологія журналістики вивчає документи, що містять професійні етичні цінності. Нормативний аспект більше тяжіє до права. 2.Етичні кодекси як основа проф діяльності журналіста Уведення етичних кодексів завжди викликало, викликає і викликатиме опір у певних представників будь-якої професії. Адже вони задають певні стандарти поведінки. У цьому етичні норми подібні до правових: там також задають стандарти поведінки, і держава, її спец органи контролюють порушення цих норм. Проте відповідальністю за порушення норм кодексу буде лише догана від інституції, що прийняла цей кодекс і втрата поваги колег. Більшість кодексів визначає, що неприпустимою є заангажованість журналіста, окрім тих випадків, коли журналіст працює у партійних виданнях, або коли медіа оприлюднюють матеріали під рубрикою реклама.. Об’єктивність, надання ауд можливостей ознайомитися з різними поглядами на проблему є ознакою фаховості. Ж-ти повинні перевіряти інф.Презумпція невинності та право людини на приватне життя. Грубим порушенням етичних норм є прихована реклама.У сучасній медіа-практиці етичні кодекси розробляють для себе редакції великих ЗМІ. Міжн декларація принципів поведінки ж-тів, Євр декларація прав та обов’язків ж-стів.Кодекс проф етики Товариства проф журналістів– найбільш представницька і розгалужена журн організація, створена у 1909 р. Основними її цілями є: форм середовища, у якому журн діяльність може здійснюватися вільно і повноцінно;стимулювання високих проф стандартів і дотримання етичних норм у проф журн діяльності;розвиток свободи преси. Кодекс професійної етики укр. журналіста. Прийнятий на Х з'їзді НСЖУ (квітень 2002 року). К. визначає осн. морально-етичні орієнтири, яких ж має дотримуватися при виконанні своїх проф..обов'язків. Керується Загальною декларацією прав людини, Всесвітньою Хартією свободи преси ООН, Декларацією принципів поведінки ж МФЖ, Конституцією та чинним законодавством України. 1.Гол. обов'язок ж-ста – сприяти забезпеченню права громадян на одержання оперативної інфї. Це зобов'язує його у своїй діяльності завжди бути об'єктивним, коректним,відповідальним.Ж.відповідальний перед читачем, слухачем та глядачем. 2. При викон. проф. обов'язків ж. не може вдаватися до протизаконних, некоректних способів одерж. інф, використ. своє службове становище в особистих цілях. 3.Ж. має право відмовитися від викон. завдання, - суперечать його переконанням або пов'язане з порушенням норм проф. етики. 4. Ж. повинен уникати у своїх публікаціях та передачах образ з приводу нац, расових, ет та релігійних поглядів і почуттів людей. 5. Ж. не втручається у судові справи, поки ведеться слідство. 6. Ж. не має права ставити особисті інтереси понад усе. Замовчування, (плагіат) неприпустимі у його діяльності. 7.Ж. у практичній діяльності не піддається тискові владних структур. 8.Ж. покликаний постійно працювати над підвищенням власного фахового рівня.9. Ж. поважає і відстоює проф.. права колег, дотримується норм і правил поведінки у редакційному колективі.10..Порушення – моральний осуд. Етичний кодекс укр. ж-ста Інф та аналітичні матеріали мають бути чітко відокремлені від реклами відповідною рубрикацією, - Не допускається вибіркове цитування соц. досліджень, що приводить до викривлення змісту; не розкривати своїх джерел.повага до приват життя.не використ незаконні методи отримання інфо. - Плагіат не сумісний зі званням журналіста - Журналіста не можна службовим порядком зобов’язати виконувати щось, що суперечить його власним переконанням і принципам.

Регулювання діяльності ЗМІ в укр законодавстві Конституційне право визначає індивід свободи, свободу преси та режими радіо і ТБ. Воно затверджує основу діяльності ЗМІ і місію журналістів. Адміністративне право регламентує запровадження прав і свобод. Завдяки йому держава забезпечує необхідний контроль, розподіляє дозволи, надає ЗМІ допомогу, робить обмеження. Положення адміністративного права визначають уадіо-візуальний режим, регламентують поширення преси, обґрунтовують за потреби, обмеження в комерційній рекламі. Кримінальне право визначає відповідальність і перелічує порушення, що стосуються преси – наклеп, обмова, проти суспільної моралі, особистих таємниць Цивільне право гарантує захист від протизаконних дій ЗМІ в усіх сферах. Конституція як основоположний акт прямої дії гарантує право на свободу слова (ст.. 34), заборону цензури (ст..15). Міжнародні документи Загальна Декларація прав людини ООН. Європейська Конвенція про права людини : свободависловлювання і її межі (ст.. 10), інформаційна безпека держави Міжнародний Пакт про громадянські і політичні права – ст.. 19 – свобода думки, поглядів, вільне висловлення переконань. Цивільний Кодекс України право на інф Кримінальний Кодекс України – «Перешкоджання законній професійній діяльності журналіста» Нормативно-правові акти =- ЗУ «Про інформацію», «Про друковані ЗМІ (пресу) в Україні), «Про телебачення і радіомовлення», «Про інформаційні агенції», «Про рекламу», «Про захист суспільної моралі», «Про порядок висвітлення органів державної влади і місцевого самоврядування», «Про державну підтримку ЗМІ та соціальний захист журналістів», «Про авторське право та суміжні права», «Про державну таємницю». Держава гарантує свободу преси, ек.самостійність, забезпечує ек.підтримку друк.ЗМІ, запобігає зловживанню монопольним становищам на ринку з боку видавців і розповсюджувачів. Держ. підтримку здійснюють шляхом протекціоністської політики зниження споживчої вартості інфо продукції. Таку підтримку надають районним, міським газетам, ЗМІ для дітей та юнацтва, спец.науковим виданням. Редакції ЗМІ звільняються від обов’язкового продажу виручки, одерж.від експорту друк.продукції у випадку використ.цієї виручки на придбання редакц. обладнання та матеріалів. Редакції ЗМІ також мають право на пільгові кредити для розвитку трудових колективів та розв’язання соц.. проблем. 5.Відмінність етичного і правового регулювання діяльності ЗМІ Етика журналістики – сукупність правил і норм поведінки і проф діяльності журналістів, які не зафіксовані в законодавстві, але мають статус звичаєвого права, добровільно прийняті в мас-медіасередовищі й підтримуються силою громадської думки, об’єднаннями журналістів та викладені у схваленими ними етичних кодексах. Кожен працівник медіа зацікавлений у дотриманні журн етики, оскільки вона відіграє роль профе совісті, править за основи безпеки у його роботі. Недотримання норм проф етики загрожує втратою повани з боку колег, але більшість норм етики перегукуються з нормами права, за недотримання яких чекає відповідальність на судовому рівні. Тому головна відмінність між етикою та правом полягає в характері санкцій:якщо у правовому полі виконання законів забезпечують спец держ інституції,які мають,зокрема,й каральні ф-ції,тов. етиці примус має моральний х-тер,і найсильнішим з покарань є не загроза позбавлення волі,а загроза морал осуду. Однак дотримання норм етики є пересторогою від надмірного правового регулювання:орієнтація на етичні норми страхує від покарання за нормами закону. 6. Правова основа свободи слова та зловживання нею. Конституційне право визначає індив свободи, свободу преси та режими радіо і ТБ. Воно затверджує основу діяльності ЗМІ і місію журналістів Адміністративне право регламентує запровадження прав і свобод. Завдяки йому держава забезпечує необхідний контроль, розподіляє дозволи, надає ЗМІ допомогу, робить обмеження. Кримінальне право визначає відповідальність і перелічує порушення, що стосуються преси – наклеп, обмова, проти суспільної моралі, особистих таємниць Цивільне право гарантує захист від протизаконних дій ЗМІ в усіх сферах. Конституція як основоположний акт прямої дії гарантує право на свободу слова (ст.. 34), заборону цензури (ст..15). Міжнародні документи Загальна Декларація прав людини ООН: право на свободу переконань і їх вільне висловлювання (ст. .19) Європейська Конвенція про права людини : свобода висловлювання і її межі (ст.. 10), інф безпека держави Міжн Пакт про громадянські і пол права – ст.. 19 – свобода думки, поглядів, вільне висловлення переконань.Цивільний Кодекс України право на інф. Кримінальний Кодекс України – «Перешкоджання законній професійній діяльності журналіста». Нормативно-правові акти =- ЗУ «Про інформацію», «Про друковані ЗМІ (пресу) в Україні), «Про ТБ і радіомовлення», «Про інф агенції», «Про Р», «Про захист сусп моралі», «Про порядок висвітлення органів держ влади і місцевого самоврядування», «Про держ підтримку ЗМІ та соц захист журналістів», «Про авторське право та суміжні права», «Про держ таємницю». Зловживання: інф не може бути використана для закликів до повалення конституційного ладу; закликів до порушення територіальної цілісності України пропаганди війни, насильства, жорстокості; розпалювання расової, релігійної

Економіка і організація ЗМІ.

1.Бізнесова діяльність редакції ЗМІ. Щоб бути самостійними і незалежними, редакційним колективам доводиться сьогодні – в умовах становлення ринкових відносин – розраховувати здебільшого на власні сили, на ініціативу і творчий хист журналістів. Вони намагаються за рахунок підприємницької діяльності заробити додаткові кошти на видання друкованих ЗМІ та на доплати працівникам.

Підприємницька діяльність редакційних колективів спрямована на отримання прибутку.

Переважна більшість редакцій сьогодні додаткові кошти на своє існування отримує за рахунок активного ведення рекламної діяльності. І один із засобів одержання прибутку – реклама. Адже мета реклами – пряме чи опосередковане отримання прибутку. Грошові надходження від реклами мають значну питому вагу в доходній частині бюджету редакції.

Є два основні методи збільшення доходів від реклами: 1. підвищення ціни на рекламу, на вартість її підготовки в редакції та публікації в газеті. 2. збільшення газетної площі, яку посідає реклама в газетному номері. Аби повністю використовувати усі можливості, пов’язані з публікацією реклами, будь-яка редакція повинна визначати і проводити рекламну політику. Насамперед це визначення ціни, вартості реклами у газеті. Дуже важливо встановити оптимальну ціну реклами для конкретної газети – в даний момент, залежно від ситуації на ринку реклами. Завищення ціни відштовхне рекламодавців, а зниження може обернутися втратою доходів.

В редакціях стимулюють журналістів та інших співробітників до пошуку реклами, виплачуючи їм 10-15 % від вартості оголошень. Іноді шпальти ніби віддають в оренду певній громадській організації.

Важливим видом комерційної діяльності є додаткова видавнича діяльність :випуск додатків до газет і журналів. Додатки вимагають чималих витрат: забезпечення папером, зростає вартість поліграфічних послуг, розповсюдження і т. н. Але водночас видання додатку збільшує аудиторію головної газети чи журналу, зростає їх престиж і конкурентоспроможність, збільшуються можливості для публікації реклами.

Не менш активно розвивається і книжковий напрям додат. видав. діяльності газетних і жур. редакцій.

Газетні та журнальні редакції можуть випускати буклети, брошури, календарі, теки.

Перспективним напрямом в журналістській діяльності є надання послуг місцевому населенню. Насамперед, інформаційних послуг. Це написання текстів виступів у газеті чи на радіо для авторів, які не досить вправно володіють пером, підготовка рекламно-інформаційних заміток, довідок про тварин у крамницях міста.

Редакційне інформагентство займається підготовкою матеріалів про події, що відбуваються у тому регіоні, який обслуговує газета. Цю інформацію агентство продає усім, хто її потребує – редакціям інших ЗМІ, фірмам, підприємствам, адміністративним органам.

Працівники редакцій займаються підприємницькою, посередницькою діяльністю, беруть участь у фінансових операціях на біржах, організовують концерти чи туристичні подорожі.

При редакціях працюють майстерні, фотоательє, кафе. Журналістські колективи створюють специфічні школи.

Відповідно до характеру й мети комерційної діяльності створюються редакційні й при редакційні комерційні структури – відділи маркетингу, реклами та оголошень, інформації агенції, редакції додатків.

2.Форми комерційної діяльності. Спектр комерційної діяльності редакцій дуже різноманітний. Комерційні структури можуть створюватися як всередині редакції, так і поза нею. Внутрішньоредакційні структури найчастіше мають форму відділів чи груп. Серед них – відділ реклами, видавничий відділ, інколи – відділ додатків тощо. Також у редакції можуть утворювати й інші комерційні підрозділи, наприклад, редакційне інформаційне агентство, яке готує матеріали про події регіону, який обслуговується газетою. У великій редакції, яка оснащена електронікою, нерідко створюють комп’ютерний центр.

3.Редакційні та приредакційні комерційні структури. При редакции газеты – вне ее границ – рождаются и другие коммерческие структуры, в деятельности которых принимают участие редакционные сотрудники. Среди этих структур – различные малые предприятия (МП). Некоторые из них занимаются издательской деятельностью: выпускают книги, рекламные проспекты, буклеты, печатают бланки, ведомости и т.п. продукцию. Они также принимают заказы на подготовку и издание специальных газетных выпусков к памятным датам, юбилеям и т.д. Нередко работники подобных редакционных и приредакционных структур, не ограничиваясь выпуском литературы, вторгаются в сферу книжной торговли.

4.Доходи та витрати друкованого видання. Прибуток редакції – це кошти, що залишаються після вирахування її витрат із суми доходів. Його називають балансовим прибутком. Після виплати податку на прибуток одержується остаточний, або чистий прибуток. Частину його редакція переказує засновникам газети і видавництву, що її обслуговує, відповідно до укладених з ним угод.

Решта прибутку спрямовується на забезпечення існування газети та на посилення соціальної захищеності її співробітників. Більша його частина вкладається у зміцнення матеріально-технічної бази редакції. Відрахування прибутку в Резервний фонд редакції зміцнюють її фінансову базу. Прибуток, що залишився використовують на підвищення платні працівникам, збільшення гонорару.

У зв’язку з тим, що нині чимала кількість газет не може себе окупити, журналістська діяльність стає неможливою без діяльності комерційної

1.Грошові надходження від реалізації тиражу видання роздрібна і передплатна ціни видання нерідко бувають нижчими за собівартість. Проте, слід мати на увазі, що преса є об’єктом подвійної торгівлі. Газета продається двічі – один раз рекламодавцю, котрий визначає її як вигідне місце для повідомлень про свою діяльність, і вдруге – читачеві. Потужний вплив рекламних інвестицій, постійна мінливість фінанси. ситуації видань зумовлюють цілковиту унікальність пресового продукту у порівнянні з іншими.

Дохід від реалізації газет, журналів залежить від реалізованого тиражу пер. видання і ціни на номер. В свою чергу тираж і ціну номера періодичного видання визначають значною мірою творчі аспекти, ефективність друкованого слова. Публікації мають бути ефективними, цікавими, мають привертати увагу читача. Однією з найцікавіших тем є економіка.

Одне з завдань редакції – визначення оптимального тиражу, реалізація якого принесла б редакції максимальний дохід. Редакції зазнають великих збитків через нереалізовану частину тиражу.

2.Доходи від підприємницької діяльності: продаж реклами, друк книжок, випуск буклетів, тек, додатків, організація виставок, концертів тощо.

1.Затрати на оплату праці. Їх розмір залежить від кількості працівників редакції і рівня їх оплати. Основною умовою скорочення витрат на заробітну плату є випереджаюче зростання продуктивності праці порівняно з ростом її оплати. В кожній редакції формується штатний розпис із сіткою окладів, які відповідають конкретній посаді. Керівники та засновники нині самостійно визначають склад і чисельність редакційного колективу, його структуру. Виходячи з фінансових можливостей редакції, вони встановлюють розміри посадових окладів співробітників відповідно до їх здібностей та кваліфікації

З посиленням конкуренції між газетами в процесі пошуку шляхів скорочення витрат, керівники редакцій дедалі частіше змушені зменшувати кількість своїх співробітників. Чималих витрат вимагає утримання власних коресп.

Досягнення оптимального складу редакції можливе лише з урахуванням журналістської спеціалізації. Оплата штатного працівника складається з зарплатні відповідно до посади і гонорару. Застосовують інші засоби заохочення працівників – премії, пам’ятні подарунки, придбання за рахунок редакції тур. путівок. Деякі редакції беруть на себе транспортні витрати, витрати на лікарські послуги, страхують життя кореспондентам, які виїжджають у місця збройних зіткнень.

2.Витрати на папір. Розмір витрат на папір залежить від його вартості та кількості. Кількість паперу залежить від тиражу, формату і кількості сторінок у номері, періодичності виходу видання. При визначенні потреб паперу враховують і його щільність, а також можливі витрати під час транспортування, зберігання та на відходи при друкуванні тиражу.

У комерційних структурах великої редакції або концерну, до складу якого вона входить, потрібні спеціалісти, які знають усе, що пов’язано з газетним чи журнальним папером, його ціною, сортами, характеристиками, можливостями використання. Редакції прагнуть створити запаси паперу, необхідні для їхнього видання протягом достатньо тривалого часу. Закуповуючи папір на декілька місяців, а то й на рік уперед, вони виходять із можливого підвищення вартості паперу, зокрема, в зв’язку з процесом інфляції. Звертають увагу і на сортність паперу, бажаючи зменшити витрати для тиражу, вибирають тонші, легші та дешевші сорти.

3.Вартість друкарських робіт. Розмір друк. витрат залежить від поліграфічної бази, на якій випускається газета, від виробничого циклу, який проходить номер у друкарні, від виду друку.

Уклавши угоду з видавництвом, яке є власником друкарні, редакція забезпечує випуск номерів – від набору текстів і виготовлення ілюстр. форм до друкування тиражу. Редакція готує номери газет, видавництво відповідає за їх випуск у друкарні. Обидві сторони отримують свою частину прибутку від реалізації газети, передбачену угодою.

Нерідко друкарню знаходять не там, де випускається газета, а в іншому місті або у невеликому райцентрі. Це пов’язано із рядом незручностей: з необхідністю доставки тиражу газети до місця розташування редакції та із забезпеченням пов’язаних з цим транспортних витрат, із збільшенням часу для реалізації тиражу тощо.

Якщо газету випускають із застарілим обладнанням, то вартість друкарських робіт зростає. І навпаки, вона зменшується, якщо газету випускають на сучасному поліграфічному підприємстві, оснащеному найновішою технікою.

Вартість друкарських робіт залежить і від виду друку. Найдешевший – високий друк, який дає найнижчий рівень поліграфічного виконання газети. Це знижує її конкурентоспроможність. Трохи дорожчий офсетний друк. Офсет поліпшує поліграфічне виконання номера, дозволяє оформлювачам газети підвищити рівень її ілюстрування, використовувати малоформатні ілюстрації, застосовувати при оформленні номера додаткові кольори і таке інше. Офсетна газета приваблює своїм виглядом читачів. Найдорожчим видом є глибокий друк, який іноді використовується для випуску багатокольорних журналів.

Поліграфічні витрати набагато скорочуються, якщо більша частина виробничих процесів, пов’язаних з випуском номера, виконується у редакції. А друкарня лише завершує процес випуску газети – друкує її тираж, використовуючи виготовлені в редакції друкарські форми.

4.Оплата розповсюдження тиражу період. видання та його транспорт.. Методи розповсюдження, їх вибір залежать від фінансових можливостей видання, від друкарні, її відстані від редакції, від тиражу, періодичності виходу, розмірів регіону розповсюдження, особливостей аудиторії.

Оцінюються різні варіанти доставки тиражу «Укрпоштою» із друкарні в поштові відділення, а звідти листоношами до передплатників, до кіосків «Союздрук». Окремі видання повністю або частково відмовилися від послуг «Укрпошти» і створили в редакціях експедиції. Тут здійснюється передплата на газету, доставка тиражу в експедицію чи до пунктів розповсюдження, де газету одержують приватні продавці, які уклали з редакцією угоди.

Розвиток ситуації на ринку розповсюджувачів зумовив виникнення приватних компаній і асоціацій, що займаються реалізацією періодичної преси на прийнятних для редакцій умовах. У багатьох областях України створені та діють кур’єрські фірми. Також існують спеціальні передплатні фірми (ЗАТ «САММИТ»).

5.Інші витрати: оренда приміщення, меблів, технічних засобів, авто, гаражу. Редакції прагнуть скорочувати і інші статті – представницькі витрати, оплату відряджень, поштові витрати, телефонув, факсів.

5.Самоокупність, прибутковість, збитковість як фактори економічної діяльності ЗМІ. Підприємство стає збитковим, коли витрати перевищують доходи. Джерела покриття збитку:

1) дивіденди від зберігання фінансового резерву видання (найменш болісний шлях) чи зберігання придбаних за його допомогою акцій

2) спонсорська підтримка

3) фонд виживання друкованого видання

4) дотація засновника (ротаційність закріплює неефективність економічної моделі)

5) отримання банківського кредиту (найгірший варіант)

Прибуток редакції – це кошти, що залишаються після вирахування її витрат із суми доходів. Його називають балансовим прибутком. Після виплати податку на прибуток одержується остаточний, або чистий прибуток. Частину його редакція переказує засновникам газети і видавництву, що її обслуговує, відповідно до укладених з ним угод.

Решта прибутку спрямовується на забезпечення існування газети та на посилення соціальної захищеності її співробітників. Більша його частина вкладається у зміцнення матеріально-технічної бази редакції. Відрахування прибутку в Резервний фонд редакції зміцнюють її фінансову базу. Прибуток, що залишився використовують на підвищення платні працівникам, збільшення гонорару.

У зв’язку з тим, що нині чимала кількість газет не може себе окупити, журналістська діяльність стає неможливою без діяльності комерційної

1.Грошові надходження від реалізації тиражу видання роздрібна і передплатна ціни видання нерідко бувають нижчими за собівартість. Проте, слід мати на увазі, що преса є об’єктом подвійної торгівлі. Газета продається двічі – один раз рекламодавцю, котрий визначає її як вигідне місце для повідомлень про свою діяльність, і вдруге – читачеві. Потужний вплив рекламних інвестицій, постійна мінливість фінанси. ситуації видань зумовлюють цілковиту унікальність пресового продукту у порівнянні з іншими.

Дохід від реалізації газет, журналів залежить від реалізованого тиражу пер. видання і ціни на номер. В свою чергу тираж і ціну номера періодичного видання визначають значною мірою творчі аспекти, ефективність друкованого слова. Публікації мають бути ефективними, цікавими, мають привертати увагу читача. Однією з найцікавіших тем є економіка.

Одне з завдань редакції – визначення оптимального тиражу, реалізація якого принесла б редакції максимальний дохід. Редакції зазнають великих збитків через нереалізовану частину тиражу.

2.Доходи від підприємницької діяльності: продаж реклами, друк книжок, випуск буклетів, тек, додатків, організація виставок, концертів тощо.

6.Джерела фінансування періодичних видань в ринкових умовах. І. Власні кошти

В першу чергу, фінансовими засобами, які забезпечують функціонування комунального ЗМІ, є його власні прибутки, які такий ЗМІ отримує від здійснення інформаційної діяльності.

ІІ. Фінансування комунальних ЗМІ по висвітленню діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування

Правовою основою фінансування ЗМІ по висвітленню діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що є засновниками вказаних ЗМІ, є ст. 5 Закону України “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації”

Суб’єкти, що мають право на даний вид фінансування:

друковані комунальні ЗМІ;

аудіовізуальні комунальні ЗМІ.

Суб’єкти, що надають фінансування:

органи місцевого самоврядування, що є засновниками (співзасновниками) комунальних ЗМІ;

місцеві державні адміністрації, що є засновниками (співзасновниками) комунальних ЗМІ.

Правова підстава здійснення фінансування:

фінансування по висвітленню діяльності може передбачатися у договорі між органом місцевого самоврядування та (або) органом державної влади і редакцією засобу масової інформації;

фінансування по висвітленню діяльності може передбачатися в статуті редакцій засобів масової інформації.

Кошти на фінансування висвітлення діяльності:

видатки на фінансування засобів масової інформації щодо висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування передбачаються у Державному бюджеті України та в місцевих бюджетах окремо.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування у своїх кошторисах зобов’язані передбачати витрати на висвітлення своєї діяльності засобами масової інформації.

Порядок фінансування:

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах коштів, передбачених у державному або місцевих бюджетах на висвітлення їх діяльності, формують замовлення засобам масової інформації на:

створення спеціальних звітів і репортажів про важливі події, що відбуваються в державі, про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

проведення прямих теле- і радіотрансляцій про їх діяльність;

організацію систематичних (проблемних, тематичних) теле- і радіопередач та сторінок (рубрик) у друкованих засобах масової інформації;

створення та поширення інформації, авторських матеріалів про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування роз’ яснювального характеру;

запис і зберігання відео- і аудіо матеріалів про висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

ІІІ. Повне виконання засновниками своїх фінансових зобов’язань

Правова основа – ст. 8 Закону України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”. У вказаній статті передбачено, що органи місцевого самоврядування та місцеві державні адміністрації відповідно до законодавства забезпечують:

Повне виконання власних фінансових зобов’язань як засновників (співзасновників) засобів масової інформації перед їх редакціями (юридичними особами);

Проведення заходів, спрямованих на повне виконання фінансових зобов’язань іншими засновниками (співзасновниками) районних, міських та міськрайонних засобів масової інформації.

Суб’єкти, що мають на це право:

районні, міські та міськрайонні газети;

районне, міське, міськрайонне телерадіомовлення.

Суб’єкти, які зобов’язані виконувати свої зобов’язання:

органи місцевого самоврядування – засновники (співзасновники) комунальних ЗМІ;

місцеві державні адміністрації – засновники (співзасновники) комунальних ЗМІ;

інші засновники (співзасновники).

ІV. Додаткова державна економічна підтримка (дотація)

Названий вид фінансування та порядок його надання передбачено у ст. 7 Закону України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”.

Суб’єкти, що мають право на її отримання:

районні, міські та міськрайонні газети;

районне, міське, міськрайонне телерадіомовлення.

Суб’єкти, що надають державну економічну підтримку (дотацію):

органи місцевого самоврядування;

місцеві державні адміністрації.

Дотація щорічно поширюється на місцеві газети в кожному районі і місті та на комунальні районні, міські і міськрайонні телерадіоорганізації.

Дотація виділяється залежно від фінансових можливостей органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій.

V. Податкові, митні пільги та валютне регулювання

Зазвичай, власних фінансових ресурсів є недостатньо навіть для того, щоб покрити поточні витрати такого ЗМІ: виплатити заробітну плату працівникам, оплатити комунальні послуги, сплатити орендну плату тощо.

З огляду на це законодавством передбачено надання фінансової підтримки, а також податкових, митних та інших пільг комунальним ЗМІ.

Правова основа – ст. 5 Закону України „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”.

Митні пільги:

Редакції (юридичні особи) засобів масової інформації звільняються від сплати мита за експорт інформаційної продукції.

VI. Пільги в господарській діяльності

Пільгові кредити.

Редакції (юридичні особи) засобів масової інформації мають право на пільгові кредити для розвитку цих засобів масової інформації та розв’язання соціальних проблем їх трудових колективів (ст. 5 Закону України „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”).

Передача приміщень у безстрокову оренду:

Засобам масової інформації у встановленому порядку передаються у безстрокову оренду приміщення загальнодержавної чи комунальної власності, якими вони користуються для здійснення виробничої діяльності (ст. 6 Закону України „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”)

Інші пільги:

Комунальні телерадіоорганізації, редакції комунальних періодичних видань та періодичних видань, заснованих об’єднаннями громадян, державними науково-дослідними установами, навчальними закладами, трудовими і журналістськими колективами, підприємства зв’язку, що їх розповсюджують, користуються орендою та послугами поштового, телеграфного і телефонного зв’язку в порядку та за тарифами, встановленими для бюджетних організацій (ст. 6 Закону України „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”).

7.Реклама як комерційна діяльність видання. Прибутки від публікації реклами складають першу за значенням прибуткову частину бюджету. Для того, щоб по максимуму користуватися з реклами, виданню необхідно проводити свою рекламну політику. Вона включає в себе визначення ціни реклами у видання, системи її публікації, розробку організаційних заходів для забезпечення редакції реклами, зокрема, планування прибутків від її публікації.

3. Публікація приватних оголошень.

Такі оголошення мають багато спільного з рекламою і носять комерційний характер. Але, на відміну від звичайної реклами, вони, як правило, не дають характеристик того, що пропонують. Також нерідко публікуються і некомерційні оголошення – інформація про події, приватне життя людей. Такі оголошення оплачуються самими авторами, але вони також мають неабияке значення для доходів редакції, особливо для невеликих, місцевих, районних видань. Для того, щоб привести публікацію приватних оголошень у систему, треба їх згрупувати за характером і особливостями, розділити на кілька великих розділів, зрубрикувати

4. Додаткова видавнича діяльність.

Видавнича діяльність редакції розгортається у газетному та книжному напрямках. Нерідко редакція поєднує їх обидва.

Одна із найважливіших форм видавничої діяльності редакції – це випуск додатків. Це може бути додаток-газета чи додаток-журнал. Вони вимагають чималих витрат: необхідно придбати додатковий папір, зростає вартість типографських робіт, оплати реалізації. Але разом із тим видання додатку може збільшити аудиторію головної газети, її престиж та конкурентоздатність, а також, що дуже важливо, збільшує можливість публікування реклами, оголошень і отримання додаткових доходів.

5. Комерційна діяльність редакції.

Спектр комерційної діяльності редакцій дуже різноманітний. Комерційні структури можуть створюватися як всередині редакції, так і поза нею. Внутрішньоредакційні структури найчастіше мають форму відділів чи груп. Серед них – відділ реклами, видавничий відділ, інколи – відділ додатків тощо. Також у редакції можуть утворювати й інші комерційні підрозділи, наприклад, редакційне інформаційне агентство, яке готує матеріали про події регіону, який обслуговується газетою. У великій редакції, яка оснащена електронікою, нерідко створюють комп’ютерний центр.

6. Спонсування.

Залучення спонсорів вимагає обізнаності співробітників редакції в умовах ринку, здатність бути гнучким, вигідно подати себе потенційному спонсору та власна міцна позиція.

7. Кредитування.

Є хорошою можливістю отримати великі кошти на довготривалий термін, але пов’язане із ризиком, який може нести в собі несвоєчасна виплата за кредитом.

Серед способів скоротити витрати можна назвати:

1. Зменшення витрат на папір.

Редакції великих видань мають змогу встановити прямі контакти із целюлозно-паперовими комбінатами, наприклад, продаючи їм частину своїх акцій і отримуючи за це знижку на папір. Окрім того, можна купувати папір великими партіями на кілька місяців наперед

2. Зменшення витрат на типографські роботи.

Хорошим способом є переведення більшої частини виробничих процесів безпосередньо до стін самої редакції. Це потребує, звісно, великого стартового капіталу, щоб придбати редакційно-видавничий комплекс, але ці витрати швидко окупляться і надалі будуть забезпечувати відчутну економію.

3. Зменшення витрат на розповсюдження та реалізацію накладов.

Деякі видання, з метою зниження витрат на розповсюдження та реалізацію своїх накладів, відмовляються від послуг Союздруку та Укрпошти та створюють альтернативні системи підписки і роздрібного продажу газет та журналів. Ринок також змушує керівників редакцій вести продуману тиражну, рекламну і цінову політику, вибирати найефективніші для даного видання методи його розповсюдження.

4. Кадрові зміни.

По-перше, це скорочення редакційного колективу, подолання його «роздутості». У такому випадку під скорочення можуть потрапити ті журналісти, функції яких можуть бути покладені на їх колег. Це може повести за собою зміну редакційної структури, з метою оптимізації виробництва, ліквідацію цілих відділів та інтенсифікацію праці тих співробітників, які залишилися в редакції.

8.Роздержавлення ЗМІ. Роздержавлення ЗМІ — виведення зі складу їх засновників і співзасновників державних органів влади, а отже позбавлення їх державного фінансування. Основними аргументами за роздержавлення ЗМІ є:

 забезпечення рівних конкурентних умов для ЗМІ;

 економія бюджетних коштів;

 зменшення впливу та тиску державної влади на ЗМІ, «оздоровлення» інформаційного простору.

Історія питання

 1999 р. — початок обговорення питання про роздержавлення. Верховна Рада прийняла постанову, в якій було визнано «за необхідне прискорити розробку концепції роздержавлення ЗМІ». Зрушень не відбулося.

 2003 р. — Верховної Радою проведені слухання, результатом яких стала постанова про внесення до порядку денного розгляд законопроекту «Про Концепцію роздержавлення ЗМІ». Процес знову зупинився.

 2006 р. — Національна рада з питань телебачення і радіомовлення розглянула і затвердила проект закону «Про роздержавлення ЗМІ», але його так і не було ухвалено.

 2010 р. — у Верховній Раді знову зареєстрували два законопроекти про роздержавлення (влітку — проект № 6468 «Про реформу державної та комунальної преси», автором якого є народний депутат Степан Курпіль (БЮТ), а восени — № 7313 «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації», внесеного Кабміном).

Тринадцятого грудня 2010 року Верховна Рада України повернула Кабінету Міністрів України проект Закону України "Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації (законопроект № 7313). Повернення законопроекту відбулося на підставі того, що відповідно до ч. 2 ст. 100 Закону України "Про регламент Верховної Ради України", реєстрація альтернативного законопроекту може відбуватися протягом 14 днів після дня надання народним депутатам першого законопроекту з відповідного питання.Першим законопроект про роздержавлення за № 6468 зареєстрував народний депутат Степан Курпіль.

Законопроект Кабінету Міністрів передбачав, що проведення роздержавлення друкованих ЗМІ відбудеться у два етапи: перший "пілотний" трирічний та другий - загальний, чотирирічний.

Законопроект передбачав, що роздержавлення може відбуватися шляхом виходу органів державної влади, інших державних органів та органів місцевого самоврядування із складу засновників, перетворення редакції членами її трудового колективу у підприємство, що діє на основі приватної або колективної власності, із збереженням назви, цільового призначення та тематичної спрямованості друкованого засобу масової інформації, приватизації або перетворення таких ЗМІ в офіційні друковані видання (бюлетні).

9.Форми державної підтримки періодичних видань. ЗУ «Про державну підтримку ЗМІ та соціальний захист журналістів».

Державна дотація стала для багатьох газет і журналів одним із джерел, за допомогою якого вони зберігають своє існування. Деякі з них без держ. дотації змушені були б набагато скоротити свої тиражі. Розмір дотацій встановлюється залежно від тиражу видання, його обсягу та періодичності виходу.

Значення дотації зростає з підвищенням вартості паперу, друкар. витрат і розповсюдження тиражу період. видань. Дотація зазвичай видається регулярно, і газета чи журнал можуть з її допомогою гарантовано покривати певну частину своїх витрат. А для урядових та інших держ. органів дотування перетворилося на ефективний засіб впливу їх на пресу, регулювання її політики.

Допомагають виданням утриматися на поверхні також пресові групи – складні фінансово-виробничі системи, розподіляючи сумарний прибуток. Однак і засновники, і жодна пресова група не згодяться утримувати безнадійно збиткове і непопулярне видання.

10.Висвітлення діяльності органів державної влади на договірній основі. ЗУ «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» Стаття 2. Загальні засади висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування засобами масової інформації

Засоби масової інформації України відповідно до законодавства України мають право висвітлювати всі аспекти діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надавати засобам масової інформації повну інформацію про свою діяльність через відповідні інформаційні служби органів державної влади та органів місцевого самоврядування, забезпечувати журналістам вільний доступ до неї, крім випадків, передбачених Законом України "Про державну таємницю", не чинити на них будь-якого тиску і не втручатися в їх виробничий процес. Засоби масової інформації можуть проводити власне дослідження і аналіз діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, давати їй оцінку, коментувати. Розрив чи змішування змісту офіційної інформації, що оприлюднюється, коментарями засобу масової інформації або журналістом на допускається.

Право висвітлення і коментування діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, подій державного життя в Україні гарантується Конституцією, цим Законом, іншими законами України.

Стаття 5. Порядок фінансування засобів масової інформації по висвітленню діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування

Порядок фінансування засобів масової інформації по висвітленню діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, засновниками чи співзасновниками яких є ці органи, визначається в договорах між органами державної влади та органами місцевого самоврядування і редакціями засобів масової інформації, а також в статутах редакції цих засобів масової інформації.

Недержавні засоби масової інформації висвітлюють діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування на умовах, передбачених в укладеній між цими органами і редакціями засобів масової інформації угоді. Якщо така угода не укладена, то редакція недержавного засобу масової інформації має право самостійно, відповідно до законодавства України, висвітлювати діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, визначаючи в своєму статуті джерела фінансування витрат на це висвітлення.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах коштів, передбачених у державному або місцевих бюджетах на висвітлення їх діяльності, формують замовлення засобам масової інформації на:

• створення спеціальних звітів і репортажів про важливі події, що відбуваються в державі, про діяльніять органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

• проведення прямих теле- і радіотрансляціяй про їх діяльність;

• організацією систематичних /проблемних, тематичних/ теле- і радіопередач та сторінок /рубрик/ у друкованих засобах масової інформації;

• створення та поширення інформації, авторських матеріалів про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування роз'яснювального характеру;

• запис і зберігання відео- і аудіоматеріалів про висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Видатки та фінансування засобів масової інформації щодо висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування передбачаються у Державному бюджеті України та в місцевих бюджетах окремо.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування у своїх кошторисах зобов'язані передбачити витрати на висвітлення своєї діяльності засобами масової інформації.

Історія української журналістики.

1.Особливості становлення української преси в Росії та Австро-Угорщині. У підрос. У Ж виникла в Харкові, т щ саме тут склалися найкращі передумови для цього. Олександр Перший (царював 1801-1825) реалізував напрямок освіти, запровадження нових університетів. Допомагало О-руІ освічене дворянство. В. Н. Каразін переконав царя створити в глибоко провінційному місті ун-т. Засування ун-ту створило з Х-ва великий культур. центр. У 1803 р. на прохання куратора ун-ту Потоцького підбором професорів займався сам Й. Гете. Завдяки йому до Х приїзджають Шад, Роммель, Нельдехен. Було багато іноземних професорів, але філологами вони не м. б.Першим ректором був С. Рижский. Ще одна людина, що вплинула на виникнення Ж в Х був Іван Срезневський – відомий поет-класицист та мовознавець. Він приніс у Х культ літ. творчості, плекання талантів, виховання письменників-почастківців. Він прищеплював студентам потяг до творчості. 1816 запрошений для викладання Розумник Гонорський. У цей час навчався в ун-ті Орест Сомов, відомий в майб-му як рос. письменник, близький до кіл декабристів. У 1817 – поступив Гулак-Артемовський,. потім стає викладачем. Василь Маслович – видавець „Харьковського Демокриту” у 1816 р закінчив ун-т. З цих відомих діячів склалосі щось на зразок літературно-наукового об”єднання, що на той час було модно. Називалося „Общество Эпикурейцев” чи „Шайка рифмачей”. До такого молодіжного гуртка – середн. вік 23-26 років належав немолодий вже тоді Квітка. Середовище творчості, праця на користь піднесення рідного краю, дух. розвитку своєї Батьківщини панувала тоді в цьому отченні. Саме в таких умовах виникає ідея творення Ж, відчуття готовності до цього заходу. Тісний зв”язок з ун-том дозволив говорити про виникнення Ж.

Перша газета в У з”явилася у Львові 9 липня 1749 р. Одноденний листок пол. мовою „Курьер Львовський”, випущений з нагоди релігійної події. Він не належить до періодичної преси.

Книгодрукар Антон Піллер у 1722 р. газету „Повідомлення” німецькою мовою, але без дозволу уряду, тому вона закрилася десь після року виходу.

Перша газета, що відповідала нинішнім уявленням про пресу, виходила у Львові фр. мовою у 1776 р „Газета Львову”. Тижневик, але сталого графіку виходу не мала, хоч вийшло рівно 52 номери. До окремих випусків видавалися додатки новин та оголошень. Видавалася в друкарні Піллера. Прізвище власника – Оссуді. За приклад львовському журналістові була столична „Віденьська газета”. Головне завдання „ГЛ” – всебічне інформування читачів про політичні новини в країнах Європи. Повідомлення з приватного життя траплялися рідко. Найбільш ймовірне джерело повідомлень – передруки з тогочасних фр. та нім. газет. Перший вирпуск не містив програми видання чи звернення до читачів. Але завдання видання та запрошення до співробітництва друкувались у додатку до першого номеру. „ГЛ” мала рекламне бюро. Повідомлень про Львов налічується 12. Три повідомлення стосувалося життя Великої У. Два – про графа Румянцева та нарис про плавання на Чорному морі. Був бібліографічний відділ. Цей тижневик подав приклад часопису, зорієнтованого на традиції преси європейських столиць.

1783 р. німець Іван Шіц почав видавати тижневик польською мовою Pismo uwiadamijace Galicyi, що виходив півроку. З 1784 її назва змінюється на Lwowskie pismo uwiadamijace, а її власницею стає пані Піллер. Ще вона з 1786 р. видає пол. та нім. мовами „Львівські тижневі новини” 2 р/тиждень.

У 1796-1811 „Львівський царсько-королівський привілейованний листок для інтелігенції”. Провідна ознака всіх цих видань – нац-на індиферентність, нейтральністю щодо нац. життя. Дуже сильна позиція поляків, вони мали більшу нац. свідомість, ніж укр-ці. Тому в 1792-1793, 94-98 виходив пол. мовою та за змістом часопис „Щоденник патріотичних політиків”. У другому періоді існування виходила щодня, тож вона – перший щоденний часопис в У. Видавець – Михайло Гарасевич.

У Л вперше в У почав виходити й журнал. 1795 р пол. мовою „Зібрання творів цікавих”, переклади з фр. часописів. Зародилась галузева Ж. 1801-1811 – журнал з правознавства „Правознавчі анали”, 1803 - „Військовий журнал”

1811 починає виходити „Львівська газета” (існувала аж до 1939)

2.Основні цензурні документи та їх вплив на розвиток української преси. Появі Валуєв. циркуляру (ВЦ) передувало кілька чинників: укр. відродження, що почалося наприк. 50-х рр у часи великих реформ; стаття Костомарова „Про викладання малоросійською мовою”; початок повстання 1на поч. 1863 у Польщі, яке засвідчило Росії, наскільки могутнім може б. національне повстання. Особл. лютували слов”янофіли, що зі сторінок „Московских ведомостей” почали кампанію проти укр. нац. відродження. Почалися масові доноси на укр. діячів та й просто це був шлях усунення конкурентів. У 1863 рос. журналісти в особі Каткова подали записку Валуєву, в якій просили звернути увагу на небезпеку укр. літ. руху. 18 липня 1863 вийшов Валуєвський обіжник. Три гол. положення: 1.укр. твори переслідують злочинні політ. задуми про сепаратизм; 2. укр. мови не існує, її вигадали полояки для своїх загарбн. цілей.3. друкувати укр. мовою можна лише худ. твори, не можна – дух. змісту, навчального, призначеного для початкового читання народу. Це були фатальні наслідки для укр. літ-ри та Ж, які можна звести до таких положень: 1. цензура могла полюювати на б-я книжку – 1 з 10 книжок допускалася до друку, а в 1866 не видано жодної 2. Під забороною опинилася укр. Ж в Росії. Без газет неможливо уявити скільки-небудь культ. життя

Замість відміни ВЦ українство дочекалося вже постійної заборони укр. слова. 30/5/1876 був підписаний Емський указ. ЕУ передувало пожвавлення укр. нац. руху, центр якого перемістився в Київ. У 1869-70 була здійснена етнограф. експедиція Чубинського, відкрите Південно-західне відділення Імператор. рос. географ. товариства, яке розгорнуло дослідження краю. У Києві в „Громаді” зосередились видатні діячі: Антонович, Драгоманов, поруч працювали Неч-Левицький, Лисенко та ін. І в 1876 їм було завдано нищівного удару. Не обійшлося без ганебного доносу Михайла Юзефовича, який ще виступив ініціатором справи кирило-меф. тов-ва. ЕУ не містив аргументаційнох преамбули, як це було в ВЦ, лише наказов положення. Це свідчило про те, що влада спримала заборону як щось звичайне. Зміст: 1.не допускати ввезення у Рос. імперію книжок укр. мовою. 2. Друк укр. мовою лише твори красного письменства та історич док-ти. 3. Заборонити сценічні вистави укр. мовою . ЕУ знищував комунікацю. канал з підавстр. українцями, знищувався ще ненароджений укр. театр. укр, заборона публ. укр. слова, тобто на лекціях, урочистих промовах і т.д.. Підсумки першого періоду: 1.УЖ проходить преіод становлення від Ж в У до української Ж. Чотири складові: харківська, львівська, альманахова, жур-ка 50-60рр. 2. укр. Ж розглядалася як важливе завдання нац. інтелігенції. 3. УЖ з”являється не стільки з інформац., скільки з літ-х потреб сус-ва. 4. Як тільки з”явилася „Основа”, як досягнення мрій укр. інтелігенції про свій часопис та можливість створити якісне видання, розвиток укр. Ж. був штучно припинений в Росії, тому центр переноситься до Австрії.

3.Роль Харківського університету в становленні української журналістики 1пол. ХІХ ст.

4.Роль альманахової журналістики у формуванні національної ідеї. Альманахова журналістика — специфічне українське явище, актуальне лише для XIX століття. За великим рахунком альманахи не є періодичними виданнями і не повинні залучатися до розгляду в історії журналістики. І справді, в XX столітті, коли цензурні кайдани в Росії українська журналістика порвала й був налагоджений випуск звичайних періодичних видань, потреба розглядати альманахи в історії журналістики відпала. Але в XIX столітті, зокрема в Росії, вони часом були єдиним способом існування журналістики.

Другий період укр ж-ки визначився цілковитою її відсутністю.Виключення складала альманахова література. Причини:

Законодавча заборона укр слова в Росії Валуєвським циркуляром і Емським указом. Альманахова літ-ра – єдиний вихід з цього становища.

У цих умовах природним виходом з цієї ситуації було б співробітництво укр діячів у галицькій ж-ці. Але виникали перешкоди, викликані деспотичним режимом у Росії. Ввезення укр книжки з-за кордону було заборонено.згідно з Емським указом.

відсутність досвіду редакцій галицьких видань активно співробітничати з українськими авторами.

Через це укр альманахиспеціалізувалися переважно на представленні художньої літератури. На початку 1880 в Україні розпочалося пожвавлення культурного життя. Такі явища:

Відновлення альманахової ж-ки у 1881 році;

Заснуванням у 1882 році ж-лу „Киевская старина”;

Заснуванням у 1882р театру корифеїв. = розвиток театральної справи.

Значення альманахової ж-ки к 19 ст:

духовний зріст народу. Спосіб виявлення укр ж-ки під час суворих заборон;

тенденція укр еліти мати свій ж-л;

місце публікації видатних літературних творів;

публікація наукових праць;

найвидатніше явище – „Рада”.

5.Особливості становлення та розвитку суспільно-політичної журналістики в ХІХ ст.

6.Публіцистика М. Костомарова на сторінках української преси 1 пол. ХІХ ст.

7.П. Куліш – журналіст, публіцист, редактор. Видатним автором, публіцистом, літ. критиком „О” бул П. Куліш. Великий публіцист. твір-цикл ПК „Листи з хутора” (за аналогією „Листів до любезних земляків” Квітки) №1-4, 11-12/1861 – розвиток своєрідної філософії „хуторянства”, що стала програмовою для ПК. Написані на різноманітні теми: перші два листи „Про городи й села”, третій – „Чого стоїть Шевченко яко поет народний”, 4й – новела з яскраво вираженою мораллю, 5 – підсумковий, мав назву „Хто такий хуторянин”. Передусім ПК осередком питомого укр. життя обирав хутір. Село – пригнічене городом, город – зросійщен чи зполонізован, а хутір лишається незалежним, спостерігачем. Критично оцінювалася освіта, яка давалася у містах, книжна культура, література, за взірець пропонував Біблію. В другому листі внаслідок критики пом”якшив свою позицію щодо освіти та єдиної книжки, з якої можна пізнати істину. Два перші листи містили програму хуторянства, а три – були ілюстраціями цієї філософії. Третій лист „Чого стоїть Ш яко поет народний” присвячений становленню альтернативної до городської укр. творчості в обличчі Шевченка, який є першим поетом та істориком.. Укр. літ. для ПК – гарантія існування укр. нації, ідея націобудівної функції укр. літ, заперечення котляревщини. Очевидно, що перший лист потяг за собою й інші – для пояснення складної конепції хуторянства. Вони виконали свою мету – піднесення ідеалу укр. народ. життя. Велике історико-літ. дослідження „Обзор украинской словесности”, яке друкувалося впродовж всього 1861. Починає історію укр. літ. з нового періоду, з того часу, коли вона почала слугувати народові. 4 роздділи, присвячені Климентію Зинов”єву, Котляревському (його твор-ть не мала позитивного значення), Гулаку-Артемовському (продовжувач котляревщини), Гоголю (доводить, що Гоголь не знав укр. життя шляхом змалювання сцен з його творів, неправильно змальована поведінка хлопця та дівчини. Але реабілітує його, аналіз. його рос. твори). Програмова невелика стаття „Характер і завдання укр. критики” №2/1861. Критик повинен бути трибуном народним, виявляти відповідність літ-ри до народ. духа. Завдання критики – сувора перевірка літ. творів естетич. почуттям і вихованням на вивчення народ. мудрості. Друга програмова праця ПК – стаття „Простонародність в укр. словесності” №2/1861. Життя простолюду – гол. предмет відображення, кожний мусить узяти участь у зборі етнограф. мат-лів, як, наприклад, Боккаччіо. Ідея простонародності. Програмові статті були написані рос. мовою, на відміну від літ-критичних, що були написані по-українські. У своїх рецензіях критикє графоманство. З №3/1862 започатковує цілу критичну рубрику, розгядає в першій рецензії одразу три видання (анонімна збірка „Скарб”, драма марка Онука „Мотря Кочубеївна”, збірку віршів Юркевича „Разок намиста”), висміює бездарність авторів. Праця ПК як історика була кориснішою, ніж праця як літ. критика.

8.Журналістська діяльність І. Франка та тогочасний політичний контекст. Публіцистична діяльність Івана Франка — явище незвичайне в історії української журналістики. Та й не тільки української. Світова література навряд чи зможе назвати іншого діяча, який виявив би стільки універсалізму в цій галузі й справив такий Могутній вплив на розвиток періодики. Він був організатором, керівником і провідним публіцистом газет та журналів у Галичині, першим істориком української преси. Близько половини творчої спадщини письменника становить саме публіцистика. Вона являє собою не допоміжну, а цілком само­стійну, надзвичайно важливу галузь його літературної діяльності. Увібравши кращі традиції української публіцистики, він збага­тив її досвідом російської та західноєвропейської, утвердив науковий метод дослідження в публіцистиці, наповнив її новими ідеалами й виступив талановитим новатором у галузі літературної форми.

Його творчість, що повно й всебічно втілює в собі основні риси й закономірності даного роду літератури, може служити новим ета­лоном при виробленні цілісної концепції публіцистики, а теоретичні судження становлять досить чітку систему поглядів на проблеми публіцистичної теорії й майстерності. Першим і головним критерієм оцінки публіцистичного таланту він вважав світоглядну позицію автора, справді наукове розуміння ним законів суспільного розвитку. Здійснюючи головну функ­цію публіциста — формувати суспільну думку, Франко в кож­ному виступі ставив основним своїм завданням виробити в чи­тача правильне уявлення про суспільні процеси, дати їм наукове пояснення, визначити шляхи практичного розв’язання складних суспільних проблем.

У багатьох статтях Франка повторюється думка про те, що факти повинні становити основу публіцистичного виступу. Ось кілька цитат, які підкреслюють важливість для публіциста мати фундамент з точних і незаперечних фактів: «Жадаєте від мене, дорогі браття, аналізу галицької інтелігенції на підставі тих фак­тів і тих документів публічних, котрі всім звісні і кожному до­ступні»; «Наведу деякі загальнознані факти» та ін. Франко-публіцист ідеально поєднав у собі якості дослідника й пропагандиста, ученого й художника слова. Кожен його твір складається з логічної і образної підструктур, які взаємно збага­чують і доповнюють одна одну, що є максимальним вираженням природи публіцистики. Тому вивчення журналістської спадщини Франка має неоціниме значення для практики української преси, створення теорії публіцистики.

Галичина в середині ХІХ століття не мала сформованої, впливової національної інтелігенції, що могла б обороняти інтереси українського етносу, творити українську національну культуру, берегти її набутки та адаптувати до української ментальності культурні досягнення сучасності. Феноменові галицького "тирольства" (за назвою іншого етносу - тирольців, чия відданість австрійському, а згодом австро-угорському урядові стала притчею) присвячено багато досліджень. Ми ще неодноразово повернемося до цієї проблеми, позаяк саме вірність галичан (як селянської бідноти, так і національної інтелігенції, духовенства) Габсбургам була однією з величезних перепон на шляху до великої і примарної мети, що їх не зміг здолати Іван Франко. Наразі ж констатуємо факт, що внутрішньоетнічної напруги, пожвавлення, що могло б спровокувати змагання галицьких українців за їхні національні права з подальшим культурним піднесенням, не відбувалося в Галичині аж до "Весни народів" 1848 року. Гуманний (в порівнянні з наявним в Російській імперії) інститут кріпацтва, практична відсутність національної дискримінації вигідно відрізняли багатонаціональну Австро-Угорську імперію від інших імперій Європи. Низький культурний рівень галичан зумовлював політичну пасивність. Ситуація дещо змінилася у 1848 році, але прогрес у 1850-70-х рр (до приходу Франка у політичне та культурне життя Галичини) передусім стосувався розповсюдження серед простого люду москвофільських настроїв. Осередком москвофільства була греко-католицька церква, якій також судилося у XVII-XIX століттях бути колискою української культури в Галичині. Представники греко-католицького духовенства, єдина серед галицького українського люду тотально освічена верства, мали необмежений моральний вплив на простий народ. Таємно спонсоровані (морально і матеріально) царською Росією, вони покладали великі надії на "визвольні місії" Росії у Закавказзі та на Балканах, втовкмачуючи своїм парафіянам віру у скорий прихід "білого царя" для визволення руського люду і возз'єднання з могутньою імперією. Москвофільство було провідною ідеологією в Галичині аж до початку ХХ століття, воно глибоко вросло в свідомість декількох поколінь, і це треба визнати, хоч як привабливо поряд з москвофільськими виглядали набагато прогресивніші народовська та радикальна течії.

Східна Галичина була споконвічною ареною національної конфронтації між двома етносами - русько-українським та польським, що однаково затято претендували на цю землю. Після кінцевого розподілю Речі Посполитої в 1796 році українські землі, що потерпали від жорстокої і безкомпромісної польської влади, потрапили під владу двох імперій - Австро-Угорської та Російської. Слід зазначити, що в Галичині ані до, ані після "весни народів" національна дискримінація не була легітимною, і фактичної зверхності поляків над русинами не існувало. Залишалася зверхність традиційна: поляки мали доволі згуртовану і потужну національну інтелігенцію, протягом ХІХ століття неодноразово переживали вибух піднесення культури та національної свідомості, не втрачали надії на власну державність, тим часом як русини були уяремлені з князівських часів, інтелігенції та національної ідеології не мали споконвіку і мали за взірець "старшого, сильного брата" - сусідню Росію. Польським за складом було населення найбільших міст Галичини, польським був Львівський університет, друкувалися польські книжки, півстоліття практики видання польськомовної преси, що орієнтувалася на європейські зразки, давалися взнаки у порівнянні із молодою (з 1848 року) русинською пресою. Отже, питання про "галицьку інтелігенцію" можна було б вирішити казуїстично: вона існувала практично завжди, у другій половині ХІХ століття мала досить високий культурний рівень та потенціал і була польською, принаймні за мовою (до польськомовної інтелігенції входила значна частина полонізованих українців).

Інший прошарок інтелігенції, представлений здебільшого чиновництвом та військовими, складали німці, вірніше - шваби (німецька народність Австрії). Німці заохочувалися до переїзду на "креси" та роботи в державних установах, крім того, обов'язково німецьким був офіцерський склад таємної поліції. Але, почуваючи себе панівною нацією, німці відмовлялися асимілюватися з місцевим населенням, а якщо така асиміляція відбувалася, то переймалася польська (як безперечно вища за рівнем), а не русинська культура. Під час піднесень австро-угорської демократії німецькі чиновники кілька разів замінювалися "місцевими" (поляками, як правило), затим поверталися. Через свою малочисельність та віддаленість від простого народу німці справляли невеликий вплив на галицьких українців.

Вищу освіту галицька молодь здобувала, як правило, у Віденському університеті або в одному з двох славетних на той час польських: недавно створеному Львівському та одному з найдавніших в Європі - Ягеллонському у Кракові. Невелика група москвофільської інтелігенції посилала своїх дітей здобувати освіту університетах Російської імперії: Київському, Московському тощо.

Отже, за рівнем розвитку двох провідних суспільних верств, що могли б в умовах Австро-Угорської імперії зберегти національну культуру - аристократії та буржуазії - галицькі русини-українці значно поступалися іншим народам імперії, і передумов для створення повноцінної русинської національної інтелігенції до 1870-х років майже не існувало. Активність просвітницьких гуртків 1830-40-х рр (серед них найвидатніший - "Руська трійця" Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича та Якова Головацького) втопилася у традиціоналізмі та тотальному етнографізмі. Альманахи, що випускалися в ці роки, своєю мовною кострубатістю та ідейною невизначеністю звужували свою аудиторію до самого лише греко-католицького духовенства. Навколо газети "Зоря Галицька" (1848-1857) точилися знов-таки насамперед мовні та відсторонено-національні дискусії, вона, хоч і об'єднала на деякий час освічених галичан (Г. Шашкевича, Й. Левицького, А. Могильницького) тощо, але з загибеллю надій, розбурханих "Весною народів" 1848-49 рр, загинула і національна ідея.

У 1850-70-х роках в галицькому суспільстві зміцніло та розцвіло москвофільство, а разом з ним, як виразник його ідей - москвофільська преса. Абсолютна відірваність "язичія", яким писали і намагалися говорити москвофіли, а також ідеалізованої ними російської мови, від реального мовного середовища Галичини викликала так звані "Азбучні війни", що тривали аж до уніфікації українського правопису у 20 столітті. На початку 1860-х років, як противага та альтернатива москвофільству, в Галичині виникає народовство - прогресивніша за спрямуванням, але знов-таки недосконала за ідею та змістом суспільно-політична течія. Народовці, обстоюючи ідеї, близькі до ідей народників Російської імперії, залишалися вірні рабській покорі та феноменальній лояльності галицьких русинів до Габсбургів (у чому згодом, до речі, звинувачуватимуть і Франка). Одначе, починаючи з першого народовського видання "Вечорниці" (1862-63 рр), саме в цій пресі з'являються зародки української національної ідеї, а також ідеї консолідації русинів як окремої нації з усіма її атрибутами (у тому числі і літературною мовою, і власне літературою, і інтелігенцією).