- •Кримінальне процесуальне право України Лекції з курсу “Кримінально-процесуальне право України”.
- •§ 1. Поняття кримінального процесу як діяльності компетентних органів і посадових осіб.
- •§ 2. Завдання кримінального процесу. Його роль у державному механізмі боротьби зі злочинністю та охороні прав людини.
- •§ 3. Джерела кримінального процесу. Кпку, його структура, зміст. Інші законодавчі акти, які містять норми кримінально-процесуального права.
- •§ 4. Система, стадії та функції кримінального процесу.
- •§ 5. Поняття, значення, класифікація принципів кримінального процесу.
- •§ 6. Поняття і значення принципу недоторканності особи.
- •§ 7. Принципи законності і здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судом.
- •§ 8. Принцип забезпечення права на захист підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.
- •§ 9. Принцип презумпції невинуватості в кримінальному процесі.
- •§ 10. Принцип здійснення правосуддя тільки судом.
- •§ 11. Принцип гласності судового розгляду.
- •§ 12. Принцип національної мови судочинства.
- •§ 13. Підозрюваний і обвинувачений, їх права і обов‘язки.
- •§ 14. Потерпілий, його права і обов‘язки.
- •§ 15. Захисник, його права і обов‘язки.
- •§ 16. Цивільний позивач та цивільний відповідач у кримінальній справі, їх права і обов‘язки.
- •§ 17. Прокурор, його завдання і повноваження у кримінальному процесі.
- •§ 18. Роль доказів і доказування у кримінальному процесі.
- •§ 19. Предмет і межі доказування у кримінальному процесі.
- •§ 20. Поняття доказів та їх джерел у кримінальному процесі. Належність і допустимість доказів. Оцінка доказів. Обов’язок доказування.
- •§ 21. Класифікація доказів та їх джерел у кримінальному процесі.
- •§ 22. Показання потерпілого, їх предмет, значення і оцінка.
- •§ 23. Показання підозрюваного, їх предмет, значення і оцінка. 24. Показання обвинуваченого, їх предмет, значення і оцінка.
- •§ 25. Показання свідків, їх предмет, значення і оцінка.
- •§ 26. Висновок експерта, його зміст, значення і оцінка.
- •§ 27. Речові докази, їх види, значення та оцінка.
- •§ 28. Протоколи слідчих і судових дій та інші документи як джерела доказів, їх значення і оцінка.
- •§ 29. Поняття, призначення та види заходів примусового впливу.
- •§ 30. Підстави, мотиви та порядок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину.
- •§ 31. Строки затримання. Протокол затримання.
- •§ 32. Поняття, підстави, мета застосування та види запобіжних заходів.
- •§ 33. Взяття під варту: підстави, порядок його обрання. Строки тримання під вартою.
- •§ 34. Підписка про невиїзд як вид запобіжного заходу, її суть, порядок обрання.
- •§ 35. Особиста порука і порука громадської організації або трудового колективу як види запобіжних заходів.
- •§ 36. Застава як вид запобіжного заходу.
- •§ 37. Поняття, завдання і значення стадії порушення кримінальної справи.
- •§ 38. Підстави і приводи для порушення кримінальної справи та їх характеристика. Строки і порядок перевірки заяв і повідомлень про злочин. Органи і особи які вправі порушити кримінальну справу.
- •§ 39. Підстави та порядок відмови в порушенні кримінальної справи. Порядок оскарження постанови про відмову у порушенні справи.
- •§ 40. Поняття і завдання попереднього розслідування.
- •§ 41. Форми попереднього розслідування. Попереднє слідство як основна форма розслідування.
- •§ 42. Органи дізнання. Порядок дізнання. Строки проведення.
- •§ 43. Органи попереднього слідства. Підслідність кримінальних справ.
- •§ 44. Строки попереднього слідства. Порядок їх продовження.
- •§ 45. Порядок виклику і допиту свідків, потерпілих.
- •§ 46. Особливості виклику і допиту неповнолітніх свідків та потерпілих.
- •§ 47. Обшук майна, його мета, підстави, види і порядок проведення.
- •§ 48. Пред’явлення для впізнання осіб і предметів.
- •§ 49. Огляд, освідування, відтворення обстановки та обставин злочину.
- •§ 50. Виїмка, її мета та порядок проведення.
- •§ 51. Підстави та порядок призначення експертизи. Права обвинуваченого при проведенні експертизи.
- •§ 52. Підстави та порядок притягнення особи як обвинуваченого. Порядок виклику та допиту обвинуваченого.
- •§ 53. Форми закінчення попереднього слідства.
- •§ 54. Закриття справи як форма закінчення попереднього слідства. Підстави, порядок закриття. Оскарження постанови.
- •§ 55. Підстави і порядок закінчення попереднього слідства, складання обвинувального висновку. Форма і зміст обвинувального висновку та додатків до нього.
- •§ 56. Нагляд прокурора за виконанням законів органами дізнання і попереднього слідства.
- •§ 57. Віддання обвинуваченого до суду. Порядок розгляду справ у розпорядчому засідання.
- •§ 58. Рішення суду чи судді про віддання обвинуваченого до суду.
- •§ 59. Поняття та види підсудності кримінальних справ.
- •§ 60. Підготовчі дії досудового розслідування. Питання, що підлягають вирішенню.
- •§ 61. Складові частини судового розгляду справи. Наслідки неявки в судове засідання учасників судового розгляду та свідків.
- •§ 62. Вирок, його види, зміст, процесуальний порядок постановлення.
- •§ 63. Протокол судового засідання. Порядок складання і зміст. Зауваження до протоколу.
- •§ 64. Строки і суб’єкти касаційного оскарження вироку та внесення на нього подання прокурора.
- •§ 65. Підстави для скасування чи зміни вироку, ухвали, постанови суду касаційного порядку.
- •§ 66. Порядок розгляду справи у касаційній інстанції. Касаційна ухвала по кримінальній справі, її значення і зміст.
- •§ 67. Питання, що вирішується судом у стадії виконання вироку. Звернення вироку до виконання.
- •§ 68. Порядок вирішення судом пов’язаних з виконанням вироку.
- •§ 69. Провадження в порядку нагляду, його значення. Суди наглядної інстанції.
- •§ 70. Особи, які вправі принести протест у порядку нагляду.
- •§ 71. Підстави, строки і порядок відновлення справи у зв’язку з новоявленими обставинами.
- •§ 72. Протокольна форма досудової підготовки матеріалів.
- •§ 73. Особливості провадження в кримінальних справах про неосудних осіб, які захворіли душевною хворобою після вчинення злочину.
- •§ 74. Особливості провадження в справах приватного обвинувачення.
- •§ 75. Особливості провадження в справах про злочини неповнолітніх.
§ 26. Висновок експерта, його зміст, значення і оцінка.
Висновок експерта – це документ, складений у результаті експертного дослідження експертом, якому в передбаченому КПК порядку було доручено провести експертизу і дати відповідні відповіді на поставлені йому запитання. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, освіта, спеціальність, науковий ступінь і вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при її проведенні, питання, що були поставлені експертові, які матеріали він використав, які провів дослідження, мотивовані відповіді на поставлені запитання. Коли при проведенні експертизи експерт виявить факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання, він вправі на них вказати в своєму висновку. Висновок підписується експертом (ст.200 КПК). Наявні в справі акти чи довідки про результати відомчого дослідження якоїсь обставини, у тому числі й відомчі висновки, що йменуються експертизою (про якість товару, недостачу товарно-матеріальних цінностей тощо), хоча б і одержані на запит органів слідства чи суду, не можуть розглядатись як висновки експерта і бути підставою для відмови у проведенні судової експертизи. Нерідко під висновком експерта розуміють тільки відповіді експерта на поставлені йому слідчим чи судом питання. На підставі проведених ним досліджень експерт встановлює нові фактичні дані і викладає їх у своїх відповідях, і саме ці дані є доказами в справі, якщо вони сформульовані в категоричній формі, а не є припущенням. Ймовірний висновок експерта не може бути покладений в основу вироку. Вступна й дослідницька частина висновку експерта як документа теж мають важливе доказове значення. Їх аналіз дає змогу слідчому, прокурору, суду, а також потерпілому, обвинуваченому, захиснику та іншим заінтересованим учасникам процесу правильно оцінити кваліфікованість, обґрунтованість і повноту відповідей експертів, їх придатність для встановлення обставин, які входять до предмета доказування в справі. Висновок експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду не є обов‘язковим, але незгода з ним повинна бути мотивованою у відповідних постанові, ухвалі. Вироку (ч.4 ст.75 КПК). Необхідно усунути випадки некритичного ставлення до висновку експерта. Він не має наперед установленої сили, переваги перед іншими доказами і, як всі інші докази, підлягає оцінці за внутрішнім переконанням слідчих, прокурорів, суддів, що ґрунтується на всебічному, повному й об‘єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності. Пленум ВС постанова №8 від 30.05.97. “Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах”. Висновок дає експерт у результаті проведеної ним експертизи. Судова експертиза – це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об‘єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, попереднього слідства чи суду (ст.1 ЗУ “Про судову експертизу”). Розрізняються такі процесуальні види експертизи: одноособова і комісійна, первинна, додаткова і повторна. Експертиза, які правило, провадиться одним експертом (одноособова). Але в разі необхідності в справі може бути призначено декілька експертів, які дають загальний висновок. Коли експерти не дійшли згоди, то кожний з них складає окремий висновок (ч.3 ст.75 КПК). Судово-психіатрична експертиза завжди є комісійною: її провадять не менше 3 експертів-психіатрів. Комісійна експертиза називається комплексною, коли її провадять спільно спеціалісти з різних галузей знань. Коли встановлення тієї чи іншої обставини є неможливим шляхом проведення окремих експертиз або це виходить за межі компетенції одного експерта чи комісії експертів, може бути призначене проведення ряду досліджень, здійснюваних кількома експертами на підставі використання різних спеціальних знань. Експерти вправі при цьому складати спільний висновок. У ньому повинно бути вказано, які дослідження провів кожний експерт, які факти фін особисто встановив і яких дійшов висновків. Кожний експерт справі підписати спільний висновок або ту частину його, яка відображає хід і результати проведених ним особисто досліджень. Якщо підставою остаточного висновку є факти, встановлені іншим експертом, то про це також повинно бути вказано у висновку. Вимога закону про те, що експерт дає висновок від свого імені на підставі досліджень, проведених ним відповідно до його спеціальних знань, і несе за даний висновок особисту відповідальність, повністю поширюється і на осіб, які брали участь у провадженні такої експертизи. Первинною є експертиза, при проведенні якої об‘єкт досліджується вперше. Якщо висновок експерта буде визнано неповним чи не досить ясним, може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експертові (ч.5 ст.75 КПК). Недостатньо повним може бути визнано висновок, який ґрунтується на дослідженні не всіх наданих експерту об‘єктів або не містить вичерпних відповідей експерта на всі поставлені запитання. Коли висновок експерта буде визнано необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або інакше викликає сумніви в його правильності, може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові чи експертам (ч.6 ст.75 КПК). При незгоді з висновком експерта призначення повторної експертизи не є обов‘язковим. Підставою для призначення експертизи є необхідність наукових, технічних або інших спеціальних знань для вирішення певних питань при провадженні в справі (ч.1 ст.75 КПК). Питання про те, чи треба призначати експертизу, вирішують слідчі органи й суд, у провадженні яких знаходиться справа. Але КПК передбачає, що експертиза призначається обов‘язково для встановлення: 1) причин смерті; 2) тяжкості й характеру тілесних ушкоджень; 3) психічного стану підозрюваного або обвинуваченого за наявності у справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності; 4) статевої зрілості потерпілої в справах про статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст.120 КК); 5) віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність і якщо про це немає відповідних документів і необхідно їх одержати (ст.76 КПК). Непризначення в цих випадках експертизи слідчими органами чи судом означає неповноту дізнання, попереднього та судового слідства і тягне за собою повернення справи на додаткове розслідування. Особа, яка провадить дізнання, слідчий і суд мають право допитати експерта з метою одержати роз‘яснення або доповнення до його висновку (ст.201, 311 КПК). Показання експерта не є джерелом доказів. Вони лише роз‘яснюють або доповнюють висновок.