2.6.6.4. Методи розрахунку штучного освітлення

Для розрахунку штучного освітлення використовують, в основному, три методи: світлового потоку (коефіцієнта використання), точковий та питомої потужності.

Метод світлового потоку призначений для розрахунку загального рівномірно­го освітлення горизонтальних поверхонь. Цей метод дозволяє врахувати як прямий світловий потік, так і відбитий від стін та стелі. Світловий потік лампи Ф визначають за формулою:

Ф_л = ESk₃Z/Nnŋ, (2.20)

де Е — нормована освітленість, лк;

S — площа освітлюваного приміщеня, м²;

k — коефіцієнт запасу, що враховує зниження освітленості в результаті за­бруднення та старіння ламп (k₃= 1,3—1,8);

Z — коефіцієнт нерівномірності освітлення (Z = 1,1 —1,1,5);

N — кількість світильників;

п — кількість ламп у світильнику;

ŋ — коефіцієнт використання світлового потоку.

Коефіцієнт ŋ визначається за світлотехнічними таблицями залежно від показ­ника приміщення і, коефіцієнтів відбиття стін та стелі. Показник приміщення і зна­ходять за формулою:

і = ab / h_p(a+b), (2.21)

де аіЬ — довжина і ширина приміщення, м

h — висота світильника над робочою поверхнею, м.

Порахувавши світловий потік лампи Ф_л, за таблицею вибирають найближчу ста­ндартну лампу і визначають електричну потужність всієї освітлювальної установки.

Точковий метод призначений для розрахунку локалізованого та комбіновано­го освітлення, а також освітлення похилих площин. В основу точкового методу покла­дено рівняння:

(2.22)

де — сила світла в напрямку від джерела на задану точку робочої поверхні, кд\ а — кут' падіння світлових променів, тобто кут між променем та перпендикуляром до освітлюваної поверхні; г — відстань від світильника до заданої точки.

Для практичного використання в формулу підставляють коефіцієнт запасу k_з та значення

r = h_р /cosа (рис. 2.22), тоді

(2.23)

Величини сили світла / наводяться в світлотехнічних довідниках.

Метод питомої потужності вважається найбільш простим, однак і найменш точним, тому його застосовують лише при наближених розрахунках. Цей метод дозволяє визначити потужність кожного світильника (лампи) Р_св, Вт для створення в приміщенні нормованої освітленості

Р_св = pS/N, (2.24)

де р — питома потужність, Вт/м² (приймається за довідниками для приміщень даної галузі);

S — площа приміщення, м²;

N — кількість світильників у приміщенні.

2.6.7. Експлуатація освітлювальних установок

Надійність та ефективність природного і штучного освітлення залежить від своєчасності і ретельності їх обслуговування. Забруднення скла світлових отворів, ламп та світильників може знизити освітленість приміщень в 1,5—2 рази. Тому вікна необхідно мити не рідше двох разів у рік для приміщень з незначним виділен­ням пилу і не рідше чотирьох разів — при значному виділенні пилу. Періодичність чищення світильників — 4—12 разів на рік (залежно від характеру запиленості виробничих приміщень).

В світильниках з люмінесцентними лампами необхідно також слідкувати за справністю схем включення (не допускати миготіння ламп та шуму дроселів), забез­печувати безпеку та зручність експлуатації і обслуговування світильників, а також своєчасно замінювати перегорілі лампи і лампи, що слабо світяться. Замінені люміне­сцентні лампи зберігаються на складах і, якщо можливо; вивозяться на спеціальні підприємства для вилучення наявної в них ртуті.

Періодично, не рідше одного разу на рік, необхідно перевіряти рівень освітле­ності в контрольних місцях виробничого приміщення. Основний прилад для вимірю­вання освітленості — люксметр.