10. Синтаксичні норми сучасної української літературної мови

1. Особливості творення синтаксичних конструкцій

Синтаксичні норми – це загальноприйняті правила побудови синтаксичних

конструкцій, які вивчає синтаксис.

Основною одиницею синтаксису є речення як мінімальна комунікативна

одиниця. За структурою речення поділяються на прості і складні

(сполучникові та безсполучникові).

Використання синтаксичних конструкцій у діловому мовленні

характеризується певними особливостями. Для документів властивий

розповідний характер висловлювання. У них використовується прямий

порядок розміщення членів речення, при якому підмет стоїть перед

присудком, узгоджене означення перед означуваним словом, неузгоджене

після означуваного слова, додаток після слів, від яких залежить,

обставина в різних місцях речення залежно від значення, способу

вираження, напр.: Спеціальний стаж іноді підтверджується показаннями

свідків. У діловому стилі допускається розташування присудка перед

підметом у словах автора, які розривають пряму мову або стоять після

неї, а також у реченнях, на початку яких є обставинні слова, напр.: “У

Володимирі-Волинському працює сьогодні біля 1200 підприємств”, –

інформує міський голова Дмитро Петрович Кравчук; На території України

діють норми безплатної видачі робітникам спеціального одягу.

Тексти офіційно-ділового стилю містять прості речення, часто складні з

підрядними з’ясувальними, означальними, мети, умови. Прості й складні

речення можуть ускладнюватися відокремленими, однорідними членами,

вставними словами й виразами та ін. У реченнях вживаються пасивні

структури з дієсловами на -ться, інфінітивні конструкції, наказові форми

дієслів, безособові форми на -но, -то, словосполучення дієслівного типу,

дієприкметникові, дієприслівникові звороти, пряма мова з метою посилання

на прийняті закони, видані розпорядження, напр.: проект обговорюється,

здійснити обмін, затверджено на засіданні, взяти на себе зобов’язання,

зважаючи на відзначене, хочемо висловити думку; питання, розглянуте на

зборах.

2. Сполучуваність слів. Вживання прийменників

Словосполучення – це поєднання двох або більше повнозначних слів

синтаксичним зв’язком.

?). Найбільш складними є словосполучення зі зв’язком керування, а

особливо ті, які мають прийменники. Для уникнення помилок в побудові

таких словосполучень слід пам’ятати, що після прикметників у вищому

ступені порівняння вживаються прийменники від, за, сполучник ніж, напр.:

дорожчий за золото; після прикметників багатий, скупий, хворий тощо

перед іменником вживається прийменник на, напр.: бідний на знання; при

числівниках 2, 3, 4 іменник стоїть у Н.в. мн., а при числівниках

півтора, півтори – у Р.в. одн., напр.: чотири місяці, півтора дня,

півтори години.

У багатьох випадках можлива синонімічна взаємозаміна безприйменникових

словосполучень прийменниковими, одним словом і навпаки, напр.: книжкова

крамниця, крамниця з книжками, книгарня. Для ділового стилю української

мови характерні часто повторювані усталені словосполучення дієслівного дієслівного

типу, у яких вибір прийменників неможливий, напр.: витрати на,

відрахування на, винагорода за, покладатися на, у відповідь на, у

відповідності з, відповідно до, у зв’язку з, згідно з, на додаток до

тощо.

За прийменниками в українській мові традиційно закріплені такі значення:

просторове (в, у, на, з, над, перед, вздовж, при, до тощо), часове (за,

у, до, о, через, над, з тощо), причинове (з, від, через, в силу, з

нагоди, завдяки, всуперед тощо), мети (для, на, заради), порівняння

(проти тощо). Для ділового мовлення важливим є правильне вживання

прийменника по, особливо тоді, коли мова йде про переклад російських

словосполучень українською мовою. Російські сполуки з прийменником по

перекладаються в українській мові словосполученнями з прийменниками за,

з, на, для, після, у, по та безприйменниковими, н-д: за свідченням, з

ініціативи, на замовлення, для складання, після одержання, у справах,

повідомити телефоном.