37.Сутність, завдання і методика трудового виховання

Трудове виховання — виховання свідомого ставлення до праці через формування звички та навиків активної трудової діяльності.

Завдання трудового виховання зумовлені потребами існування, самоутвердження і взаємодії людини в суспільстві та природному середовищі.

Головне завдання трудового виховання — це вироблення потреби в праці, правильного ставлення до цілей, процесу, результатів праці та до людей праці.

Трудове навчання має виховуючий, розвиваючий і профорієнтаційний, тобто інтегративний характер.

У процесі щоденного самообслуговування в учнів виробляються навички культурної поведінки в суспільстві, у сім'ї і в школі. Під час суспільно-корисної і продуктивної праці учні вчаться жити в колективі (клас, різновіковий загін, учнівська бригада, табір праці і відпочинку, кооперативи та інші трудові об'єднання школярів). Учні вчаться демократії, самоврядування, госпрозрахунку, набувають якостей ініціативного, дисциплінованого, відповідального господаря суспільного й індивідуального виробництва, крім цього, учаться бережливості, діловитості, розрахунковості, раціонального планування своєї роботи, прийомів контролю за якістю виконання роботи.

Методологія.На уроках і в позакласній роботі слід застосовувати поряд з бесідою, розповіддю такі форми і методи, як виробничі екскурсії, розв'язування задач з економічними розрахунками, участь в економічному аналізі процесу і результатів суспільнокорисної і продуктивної праці, ділові гри.

38.Зовнішні і внутрішні чинники формування особистості

Педагогическая наука рассматривает развитие личности не как пассивный продукт влияния среды и воспитательных воздействий. Огромное значение в этом процессе она придает активности самой личности, ее творческо-преобразующей деятельности. В зависимости от этой активности и внутренней позиции личности по отношению к средовым и воспитательным (внешним) воздействиям она может формироваться в самых различных направлениях. Если учащийся негативно относится к этим воздействиям, он будет развиваться в направлении, прямо противоположном тому, на которое его ориентирует воспитатель. В таком случае все призывы учителя к улучшению успеваемости будут вызывать у учащегося скрытое, а иногда и открытое проти-водействие.

Понимание этого явления привело к тому, что все воздействия и влияния, которые сказываются на развитии и формировании личности, стали делить на две группы – внешние и внутренние. К внешним факторам развития личности относятся целенаправленные (семья, школа, внешкольные учреждения и система непрерывного образования (целенаправленные факторы) а также интернет, приятельские компании, СМИ, неформальные объединения, секты (как стихийные факторы) . Природные же склонности, и влечения, а также вся совокупность чувств и переживаний человека, которые возникают под влиянием внешних воздействий (среды и воспитания), относятся к факторам внутренним. Развитие и формирование личности является результатом взаимодействия этих двух факторов.