Вправа 3. Правильно розставте розділові знаки в реченнях і поясніть їх уживання.

1.

1. Носоріг з насолодою купався в озері - його спокій однак був брутально порушений - величезний слон тихо, як кішка, підійшов до берега гнаний спекою; тінь слона впала на носорога: і той - на диво легко - скочив на ноги викинувши з ніздрів струмінь води, хрипнув незадоволений - сердитий.

2. Слон відсалютував на свій лад; він заревів і відлуння покотилося по скелях завмираючи вдалечині: обидва кілька секунд стояли, наливаючись гнівом - слон не міг спуститися до води, доки там був носоріг, а той, піднятися вгору; слон закрив вихід у лощину.

3. Носоріг міг би звичайно, проскочити у слона між ногами або ж вийти в іншому місці; у воді він рухався дуже добре - але носоріг, однак, один з найнепоступливіших звірів, і слід додати, - один з найбезстрашніших - він не боїться ні людини, ні звіра навіть лева, який часто тікає від нього, як кошеня.

2.

1. Тобі досить було заплющити очі і в світі настав би спокій: зникли б скелі, крига, сніги - зникли б втома й біль, тільки склепити повіки - і станеться чудо: вже не буде ні ударів, ні падінь, ні тягот життя непомірних виснажливих, які тягнеш як віл байдужий, приречений.

2. Ти вже відчув холод, який як отрута розливається по тілу і наче морфій сповнює тебе блаженством; твоє життя як скарб, коштовний ніжний, причаїлося в тобі десь глибоко біля самого серця, залишаючи віддалені куточки тіла.

3. Він знав, попереду за п’ятдесят метрів, височить скеля, - якщо він встане, то можливо добереться до неї; там за скелею. можна знайти захист від вітру крижаного, пронизливого і якщо вдасться, трохи відпочити.

3.

1. Кобра роздратована, грізна вже підняла голову, а хлопчик не помічаючи її, продовжував бігти - ще мить: і отруйні зуби вчепляться в тіло, але сталося диво - майнула темна тінь і великий птах, як камінь, упав на змію i, схопивши її, круто піднявся вгору.

2. Птах, затиснувши змію дзьобом, піднявся вгору і кинув її на землю; змія, однак, залишилася неушкодженою; вона готувалась до атаки: згорнулася в кільця, підняла голову, засичала, готова битися на смерть.

3. Птах - це був змієїд став поруч і розправивши як щит, крило повільно підійшов до кобри; переміг він незвично: крутнувся як на осі, на своїх довгих ногах різко ударивши змію в голову другим крилом, - і та впала на землю; довершив він справу дзьобом, схожим на спис.

4.

1. Уже на подвір’ї я побачив, що цей будинок, зовні незграбний як фортеця, насправді казковий замок тихий і надійний, як монастир.

2. Дивлюся на піски, оцінюючи погоду, ніч ясна, але вітер вщухає; я прив’язую аварійні ліхтарі, беру висотомір, олівці – через півгодини я маю летіти, і раптом чую, як щось потріскує - метелик б’ється об мій ліхтар: у мене, сам не знаю чому, стисло серце.

3. В пустелі, як я й очікував, - тиша; чую вже знайоме потріскування: об мій ліхтар ударилися ще два метелики й бабка, прилетіли на світло; в мені, в моїй душі знов ворухнулося почуття, неясне ледь відчутне, неначе хтось звертається до мене.

4. Сідаю обличчям на схід; ні небо, ні піски не подають знаків; я однак, знаю бабки й метелики тут, як дрібні уламки на морі, прибиті до берега - вони свідчать про те, що десь лютує буря.

5.

1. Я починаю забувати, пройшло вже багато часу - про той будинок і тільки зрідка, коли пишу або читаю, раптом пригадується мені то зелений вогонь у вікні, то звук моїх кроків, які лунали там у полі, вночі коли я закоханий, повертався додому і потирав руки від холоду.

2. Він здавалось, зрозумів: минуле зв’язане із сучасним безперервним ланцюгом подій, які витікають одна з одної - йому здавалося, що він бачив зараз обидва кінці цього ланцюга: доторкнувся до одного кінця - здригнувся інший.

3. Увечері, коли він переправлявся через річку і потім піднімаючись на гору, дивився на своє рідне село і на захід, де вузькою стрічкою світилася зоря холодна, багряна, то думав про те що правда і краса, які направляли людське життя там у саду, продовжувалися безперервно до цього дня і, очевидно, завжди були головним у людському житті і взагалі на землі.

6.

1. Дім без таємниць і тайників, без тихих закапелків люків-пасток під ногами - це не дім а приймальня в ратуші; я вдихав розлитий скрізь мов ладан, запах - дух старих бібліотек, який однак ні з чим не переплутаєш, як би не старався.

2. День у день ми йдемо поруч зовсім поруч, оточені стіною мовчання: непроникного, щільного, або ж зрідка перекидаємося словами: пустопорожніми, незначущими; настає, однак, година небезпеки - і ми, зовсім, здавалося б, чужі, допомагаємо один одному, бо всі ми -одне ціле.

3. Ми були збуджені, як на святі, хоч і зовсім бідні - вітер, пісок, зорі - ось усе, що ми - як би нам не хотілося більшого - мали; тут за цим тьмяно освітленим колом, кілька чоловіків, у яких не було нічого крім спогадів, ділилися своїми скарбами, чарівними, невидимими.

7.

1. Послали вертольоти, та вони нікого не знайшли: банда, можливо, сховалася в селищі - звідти пролунало кілька пострілів – можливо, - в гірських печерах; рейд, однак, необхідно було завершити засвітла, щоб не напоротися на засiдку.

2. Скоро з’ясувалось - стрічка на горизонті, багряна, довга, - це кілометри очерету, що горів уздовж річки; пройшли річку: за нею, біля пологого схилу гори, зораного вибухами, - колона розбитих автомобілів; водії: мовчазні, похмурі, - біля багать; вони дивляться на нас, але не підходять, бо все й так зрозуміло - вони вибрались звідти, де стріляють, а ми, навпаки, туди добираємося.

3. Батальйон: стрімкий, зосереджений, як пружина, мчить, мчить крізь ніч, гуркочучи принишклими дорогами - мчить у бій.

8.

1. Реальність – саме реальність, а не наша уява про неї - божественно байдужа; матерії все одно, яку роль її син грає в іграх, сьогодні – доброго молодця, завтра – злодія; вона, неосяжна, мінлива, навіть не знає про наші ілюзії в іграх: вона знає тільки себе й нас у своїй подобі, досконалості, завершеності.

2. Коли його ноги торкнулися землі, там де починалася трава за піском, він почав провалюватися: і через кілька кроків над землею й травою були тільки його голова й плечі; він поплив по пасовищу, як по воді розбризкуючи темні краплі глини, потім затримався на поверхні, звівся на ноги; після всього того що я сьогодні бачив, людина, що йшла по землі, - це було чудо: нове, несподіване.

3. Я постояв на поверхні води, зійшов із неї, впевнено став на берег – і миттєво провалився з головою в землю; там, під землею, було чорно, страшно, і я, затримуючи подих, борсаючись, почав вибиратися назад, на край ставка, до твердої води, за яку можна було ухопитися.

9.

1. Гори: Тянь-Шань, Памір, Гімалаї, - мають незважаючи на усю їх здавалося б несхожість, щось спільне - це завжди величезний, застиглий у віковічному сяянні снігу й льоду світ, своєрідний, незбагненний, пригнічуючий своїми неймовірними масштабами.

2. Тут втрачається – здається назовсім – відчуття відстані: не розумієш, що далеко а що близько, не знаєш напевне, де що знаходиться; озираєшся: до тих далеких хребтів здається треба йти півдня, а виявиться – годину; до вершини зовсім близької - на перший погляд, добратися можна, виявляється, тільки за добу.

3. Ідеш угору; повільно, крок за кроком, подих за подихом; очі западають і вже не бачиш, що знаходиться справа, а що – зліва; і зникає все - неймовірна краса про яку мріяв півжиття, мета, якої прагнув досягти; загадки й парадокси: це для тих хто знаходиться внизу: тут психіка людини має лише два напрямки; потім вдома, ми можемо згадувати це зовсім інакше, але зараз все просто: один напрямок – це туди, де є людське тепло й життя; інший – де немає ні людей, ні життя.

10.

1. Буря закрила перед літаком півнеба і летіти далі, туди, у чорні хмари, було небезпечно; блискавки, мерехтливі, примарні, краяли темряву, змушуючи стрілки приладів танцювати безладний загадковий танок -повітряні вихори били в літак, як таран; темрява щільнішала і водночас видавалася живою: в ній ворушилися, клубочилися хмари, освітлені спалахами блискавок; літак летів - уже крізь бурю, легенький, беззахисний.

2. Пілот почав підніматися вище, і на якусь мить над головою блиснули - яке незвичайне видовище у цій темряві - кілька зірок, лише кілька зірок пробившись крізь товщу хмар, закликаючи до себе; літак рвонув до них: піднімаючись по спіралі - мов по шахті колодязя, яка одразу ж з’єднується під ним.

3. Літак піднімався і хмари світлішали, втрачаючи свій брудний колір; вони пливли назустріч, як хвилі чисті – білі: пілот, вирвавшись із хмар завмер вражений, осліплений потоками світла; повний місяць - і сяйво усіх зірок, перетворили нічні хмари на сліпучо-білі хвилі, створюючи царство віковічного спокою.