25

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………….………………3

Розділ 1. Загальні положення......................................................4

1. Загальні відомості про життя і розвиток паразитів………......…4

1.2 Загальні відомості про господарів паразитів………………..…..7

РОЗДІЛ 2. ГОЛОВНІ ТИПИ ЖИТТЄВИХ ЦИКЛІВ............................10

2.1 Життєві цикли без чергування поколінь………………....……..10

2.2 Життєві цикли з чергуванням поколінь…………………...……14

2.3 Життєві цикли з послідовною зміною ролі господаря…....…..19

2.4 Узгодження життєвих циклів паразита і господаря………..….21

ВИСНОВКИ………………………………………………………………..23

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………… 24

ВСТУП

У зв'язку з тим, що паразитичні організми мешкають на інших тваринах-господарях, у них завжди в достатній кількості є поживні речовини. Проте такі особливості існування утрудняють розселення паразитів, необхідне для збереження виду. У зв'язку з цим у паразитів виробилося дуже велике число складних пристосувань, що забезпечують їм можливість розселення через зовнішнє середовище [5].

У житті паразита розрізняють декілька різних періодів. У ньому чергуються вільна і паразитична, личинкова і доросла, активна і пасивна стадії, тривалість яких різна і залежить від властивостей самих паразитів, тривалості життя господаря, а також умов зовнішнього середовища.

Стадія яйця (у багатоклітинних) або цисти (у найпростіших) є пасивним станом паразита, протягом якого він знаходиться звичайно в зовнішньому середовищі і не потребує живлення.

Личинкова стадія (властива лише багатоклітинним) відрізняється великою різноманітністю. У одних паразитів личинки — вільноживучі, живуть від декількох годин до декількох днів, ) інших — в розвитку спостерігається ряд послідовно змінюючи один одного личинкових стадій. При цьому на певних етапах може відбуватися зміна господаря. поява додаткового господаря [10].

Розділ 1. Загальні положення

1.1 Загальні відомості про життя і розвиток паразитів.

Для багатьох паразитів проникнення в чергового господаря є непростою задачею. Зазвичай для цього слугують певні стадії розвитку, які мають полишити господаря і вийти у зовнішнє середовище – так звані стадії розселення або пропагативні стадії. Для виживання поза господарем такі стадії повинні бути досить стійкими до широкого діапазону параметрів абіотичних факторів середовища: температури, вологості, солоності, концентрації іонів водню, сонячної радіації тощо. У багатьох випадках у зовнішньому середовищі відбувається більша чи менша частина онтогенезу паразитів, метою якої є досягнення такої стадії розвитку, яка здатна існувати в господарі – інвазійної стадії. Врешті паразит на такій стадії має знайти придатного для подальшого життя господаря і проникнути в його організм, або так чи інакше збільшити ймовірність, шанс пасивного потрапляння до нього. Головними способами розв’язання протиріч, що виникають на цьому шляху, є збільшення плодючості, ускладнення циклів розвитку та виникнення чергування поколінь [2].

В залежності від особливостей життєвого циклу, стійкість і тривалість життя у зовнішньому середовищі може суттєво різнитися. Мірацидії трематод, онкомірацидії моногеней, корацидії нижчих цестод живуть у воді від 6-8 годин до 2-3 діб, допоки не витратять накопичений за час ембріогенезу глікоген. Натомість личинки багатьох так званих пасовищних нематод – стронгілят можуть зберігати життєздатність та інвазійність протягом кількох місяців навіть за повного їх висихання або заморожування до -10º С, а за повернення сприятливих умов продовжують розвиток, якщо він не був закінчений, до інвазійної стадії. Ще стійкішими є яйця і цисти багатьох паразитів. Так, яйця аскарид роками витримують знаходження у досить концентрованих розчинах формаліну, сулеми, мідного купоросу, різних кислот та лугів.

З іншого боку, тривалість життя різних паразитів у господарі може суттєво різнитися. У паразитів тварин з короткою тривалістю життя (інфузорії, коловертки тощо) термін їх життя співпадає з тривалістю життя господаря – не більше кількох діб. Полістоми жаб також живуть стільки ж, скільки і їхні господарі – до 5 років. У багатьох паразитів тривалість усього життєвого циклу обмежується одним сезоном або він є однорічним, зокрема у багатьох паразитів риб або перелітних птахів. Значно довше можуть жити в господарі паразити тварин з більшою тривалістю життя. Так, для паразитів людини, зараження якими відбувається лише у певних, зокрема, теплих країнах, встановлено, що трематоди-шистозоми жили до 28 років, деякі цестоди, напр. стьожак широкий - більше 25 років, тропічні філярії – лоа – 15 років, вухерерія – 12 років після повернення хворого з регіону зараження.

Проте і серед паразитів людини є види з невеликою тривалістю життя, наприклад аскариди, які живуть в господарі 9-11 місяців, рідко трохи більше. Ще менша тривалість життя однієї генерації гостриків (близько 1 міс.), самки трихінел живуть в кишечнику до відкладення личинок 2-3 тижні, самці – ще менше. Серед гельмінтів птахів є види, напр. дрібні трематоди - мікрофаліди, марити яких живуть в кишечнику лише кілька діб, а цестоди-лігули в кишечнику господаря досягають зрілості і продукують яйця протягом 7-10 діб. Слід зазначити, що це тривалість життя лише однієї статевозрілої стадії в остаточному господарі, термін же розвитку і подальшого «очікування» личинкових стадій, в тому числі і в проміжних та паратенічних господарях, може тривати від кількох діб до кількох місяців і навіть років, напр. лігули в другому проміжному господарі чи партеніти трематод у молюсках.

Ектопаразити зазвичай не мають труднощів із зараженням нових особин господарів, тому їх плодючість відносно невелика. Так, самки коростяних кліщів за життя відкладають лише 20-100 яєць, воші – 140-300 яєць (в залежності від виду), приблизно така ж кількість яєць у бліх. Кілька сотень яєць також відкладають багато які ектопаразитичні черви-моногенеї. Кількість нащадків ендопаразитичних червів на кілька порядків більша. Самка людської аскариди за життя (до 1 року) відкладає близько 64 млн. яєць, цестоди, зокрема ціп’як неозброєний, продукує майже 1,5 млн. яєць за добу, що становить 550 млн. яєць за рік, а за життя, яке може тривати 20 років і більше – до 10 млрд. яєць. З огляду на те, що зараженість населення останнім паразитом у розвинених країнах уже багато років тримається на одному, дуже низькому, рівні, можна вважати, що з тих 10 млрд. нащадків виживає лише один, досягаючи статевої зрілості і залишаючи своїх нащадків [4,7].

У яйцях багатоклітинних паразитів відбувається ембріональний розвиток, який завершується формуванням личинки. Цей процес може проходити у зовнішньому середовищі, коли яйце знаходиться у ґрунті (напр. у аскарид і волосоголовців) або у воді (стьожак широкий). В такому разі успішний ембріогенез обмежений такими абіотичними факторами, як оптимальна температура, наявність кисню, певна вологість, солоність води чи відповідні характеристики ґрунту. Часто розвиток личинок в яйцях відбувається в організмі господаря за час, коли яйця проходять з місця відкладання їх паразитом до місця виходу з тіла господаря назовні. Наприклад, яйця легеневих нематод проходять з мокротинням по бронхіолах, бронхах, трахеї, гортані, потрапляють в ротову порожнину і далі через весь кишково-шлунковий тракт, врешті решт виходячи назовні з фекаліями.

Є чимало паразитів, у яких ембріональний розвиток проходить в яйцях, які знаходяться в матці материнського організму (акантоцефали, вищі цестоди, деякі трематоди та нематоди). У деяких з них вилуплення личинок з яєць може відбуватися тут таки у нижніх відділах матки і самка відкладає не яйця, а личинок (живонародження), наприклад, у багатьох нематод-філярій, трихінел, ришти та ін. Личинки можуть не виходити з яйця в зовнішнє середовище і тоді наступний господар заражається, ковтаючи яйця з їжею чи водою. У інших видів личинка, що вилуплюється з яйця, певний час веде вільний спосіб життя. Зазвичай цей період короткотривалий і обмежується часом, потрібним для того, аби личинка знайшла сприятливого господаря і потрапила до нього, активно чи пасивно. В інших випадках вільне життя може тривати досить довго і личинка за цей час проходить певні етапи онтогенезу. Вільноіснуючі личинки мають деякі таксиси, які полегшують зустріч з потрібним господарем, вони здатні переміщуватися за градієнтом певних фізичних величин, наприклад, тяжіння (позитивний чи негативний геотаксис), коли личинки нематод-стронгілід травоїдних ссавців піднімаються по траві вгору, освітлення (фототаксис), тиску (баротаксис), температури (термотаксис), вологості, солоності води тощо. Личинки деяких тканинних нематод-філярій, яким притаманне живонародження, зазвичай циркулюють в крові господаря, в якому живуть самки цих нематод. У таких випадках вони можуть потрапити до наступного господаря – хребетного лише за допомогою так званого переносника (передавача), який одночасно є і проміжним господарем, у якому проходять певні етапи розвитку личинок. Відповідно до біології переносника личинки того чи іншого виду філярій з’являються у крові периферійних судин вдень (ґедзі, мухи), вночі (москіти, комарі) чи ввечері та вранці (мошки) [9].