3. Поняття честі та гідності. Морально-етичний зміст поваги до людської гідності.

Як поняття моральної свідомості й категорія етики "гідність" розкриває моральне ставлення людини до себе, а також ставлення до неї інших людей і суспільства загалом. Вона виражає уявлення про безумовну цінність кожної людини, яка або реалізувала себе, або може реалізувати в майбутньому. Визнання гідності кожної людини випливає з принципу рівності всіх людей у моральному сенсі, прав на повагу безвідносно до соціального статусу. Таке визнання є неодмінною передумовою моральних відносин між людьми. Суспільство повинне визнавати гідність кожної людини незалежно від її віку і реальних чеснот.

Гідність — особливе моральне ставлення людини до себе, що виявляється в усвідомленні своєї самоцінності й моральної рівності з іншими людьми; ставлення до людини інших людей, в якому визнається її безумовна цінність.

За словами російського мислителя Віссаріона Бєлінського (1811—1848), "один із найвищих принципів істинної моралі полягає в повазі до людської гідності в кожній людині, без розрізнення особи, передусім за те, що вона — людина, а потім уже за її особисті чесноти ". Це визнання можна розглядати як кредит, наданий людині для її самореалізації: вона ще нічого доброго не зробила, а її вже поважають, зважаючи на її гідність. Цього кредиту людину ніколи (чи майже ніколи) не позбавляють, залишаючи за нею шанс на моральне вдосконалення. До того ж не існує об'єктивних критеріїв втрати людиною права на гідність. Тому гідність можна вважати родовою, гранично абстрактною властивістю індивіда.

Визнання суспільством гідності людини позитивно впливає на розвиток почуття її власної гідності як форми самосвідомості. Це визнання вона сприймає як свідчення об'єктивного існування її гідності, навіть за відсутності її моральних чеснот. А це сприяє формуванню самовимогливості і самоконтролю людини, що належить до передумов її самовдосконалення. Адже, як стверджував французький філософ Шарль-Луї Монтеск'є (1698—1759), окремі пороки виникають від дефіциту в людини самоповаги. Почуття власної гідності чинить "опір духу інстинкту" (Ф. Шіллер). Гідність надає людській діяльності, "всім її прагненням найвищого благородства" (К. Маркс).

Гідність як абстрактна властивість конкретизується у процесі становлення людини як особистості, реалізуючись у її конкретних моральних чеснотах. Самореалізація людини як особистості передбачає насамперед уміння орієнтуватися серед моральних цінностей, оскільки, як зауважив французький мислитель Дені Дідро (1713—1784), без чітких понять про загальне благо гідності немає. Важливе також усвідомлення свого призначення, оскільки "той, хто не розуміє свого призначення, частіше всього позбавлений почуття власної гідності", як стверджував російський письменник Федір Достоєвський (1821—1881). А зрештою це почуття має стати помітним у життєдіяльності людини, бо "без яскраво виявленого особистісного втілення в праці, без матеріалізації в ній духовного світу особистості немає почуття власної честі й гідності", як вважав український педагог Василь Сухомлинський (1918—1970).

Отже, є принаймі два значення поняття "гідність", одне з яких пов'язане з визнанням самоцінності кожної людини безвідносно до її реальної життєдіяльності й соціального становища, друге — з конкретними чеснотами людини, її соціальним статусом (у цьому сенсі воно близьке до поняття "честь"). Гідність як визнання самоцінності людини даровано кожному разом із життям. А гідність як визнання чеснот, статусу людини заробляється, заслуговується. Вона може і втрачатися, якщо людина здійснює негідні вчинки.

На відміну від гідності моральна цінність людини в понятті "честь" пов'язується з її реальною життєдіяльністю, соціальним статусом, визнаними чеснотами. Якщо уявлення про гідність особи ґрунтується на принципі рівності всіх людей у моральному сенсі, то в понятті "честь" люди оцінюються диференційовано, що знаходить відображення в понятті "репутація" ("добра репутація ", " погана репутація ").

Честь — особливе моральне ставлення людини до себе, що виявляється в усвідомленні свого соціального статусу, роду діяльності й моральних заслуг, і відповідне ставлення до неї суспільства, яке рахується з її репутацією.

Честь людини, на думку Г.-В.-Ф. Гегеля, полягає в тому, щоб стосовно задоволення своїх потреб вона залежала тільки від свого працелюбства, від своєї поведінки і від свого розуму. "...Честь — це нагорода, яка присуджується за доброчесність... Для кого навіть честь — дрібниця, для того і все інше [нікчемне]" (Арістотель). "Протилежністю честі є безчестя, або ганьба, яка полягає в поганій думці і презирстві інших" (Б. Мандевіль).

Визнання гідності, тобто самоцінності кожної людини, залежить від суспільства, його економічного ладу та політичного режиму, від його здатності забезпечити утвердження невідчужуваних прав громадян. Від цього залежить і те, наскільки особистість зможе у своїй діяльності не заплямувати, зберегти свою честь.

1. Повага до людської гідності - це правове положення, згідно з яким посадові особи державних органів, які здійснюють кримінальне провадження, зобов'язані ставитися з повагою до кожної людини, яка залучається до провадження.

Чинне законодавство не містить визначення поняття гідності, оскільки воно є морально-етичною категорією й одночасно особистим немайновим правом, якому закон надає значення самостійного об'єкту судового захисту.

У судовій практиці під гідністю розуміють визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності (п. 4 ППВС від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи").

2. Консптгушя1, що визнає гідність однією з найвищих соціальних цінностей в Україні (ст. 3), декларує, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах (ст. 21), та що кожен має право на повагу до його гідності (ст. 28); міжнародні правові акти, ратифіковані Україною, зокрема: Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 року (ст. 5); МПГПП від 16 грудня 1966 року (ст. 7 і ст. 10); ЄКПЛ (ст. 3); Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню від 26 листопада 1987 року; Конвенція ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 року; КПК (ст. 11).

Право на повагу до гідності закріплене і у ЦК. Зокрема, гідність визнано особистим немайновим благом (ст. 201) та задекларовано право на повагу і недоторканність "гідності та честі" фізичних осіб (ст. 297).

3. Положення, що розкривають зміст цієї засади у кримінальному провадженні:

o під час кримінального провадження повинна бути забезпечена повага до людської гідності, прав і свобод кожної особи. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суддя, інші посадові особи правоохоронних і судових органів зобов'язані поводитися з учасниками кримінального провадження таким чином, щоб не принижувати їхню гідність. У кримінальному процесуальному законі на обов'язок забезпечувати право на гідність особи під час слідчих (розшукових) дій прямо вказано лише у нормах, що регламентують слідчий експеримент (ч. 4 ст. 240 КПК) і освідування (ч. 4 ст. 241 КПК). Однак це не означає, що під час інших процесуальних дій зазначене право особи можна ігнорувати. Оскільки повага до людської гідності закріплена у кримінальному процесуальному законі (ст. 11 КПК) як засада кримінального провадження, вона підлягає застосуванню під час проведення усіх процесуальних дій і прийняття усіх процесуальних рішень;

o забороняється під час кримінального провадження піддавати особу катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, утримувати особу у принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність.

"Катування" означає будь-яку дію, якою особі навмисне заподіюються сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи визнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа, чи у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої причини, що грунтується на дискримінації будь-якого виду, коли такий біль або страждання заподіюються державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають як офіційні, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи за їх мовчазної згоди (ст. 1 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання).

Термін "жорстокі, нелюдські чи такі, що принижують гідність, види поводження або покарання" повинен тлумачитися таким чином, щоб забезпечити, у міру можливого, найбільш широкий захист проти зловживань фізичного чи психологічного характеру, включаючи утримання затриманої чи ув'язненої людини в умовах, які позбавляють її, тимчасово або постійно, будь-якого із її природних почуттів: зору, слуху, просторової або часової орієнтації, та які можуть викликати стрес, почуття жаху чи неспокою, здатні принизити чи образити їх, зламати їх фізичний чи моральний опір (Примітка до Зводу принципів захисту всіх осіб, підданих затриманню або арешту в будь-якій формі, прийнятого Генеральною Асамблеєю ООН 9 грудня 1988 року).

Актами жорстокого, нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження є позбавлення сну, харчування і води, багато годинне стояння біля стіни, одягання капюшону, утримання у приміщенні з постійним та голосним звуком або у підвалі, де людина ризикує наразитися на небезпеку нападу щурів, розлучення матері з немовлям, поміщення здорової людини до психічно хворих тощо.

Такими, що принижують гідність людини, є такі дії, як примушування їсти неїстівні речовини, виставлення оголеної людини на огляд інших людей, примушування одягатися так, щоб це викликало насмішки, тощо.

Визначення кримінально караного катування надане у ст. 127 КК.

Кримінальне процесуальне законодавство містить суттєві гарантії дотримання права людини не бути підданою катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню. Так, Конституція встановлює, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом (ст. 62). У КПК це положення конкретизовано у ч. 2 ст. 87, згідно з якою докази, отримані внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження, через істотне порушення прав людини і основоположних свобод, є недопустимими. Статтею 373 КК встановлено кримінальну відповідальність для працівників органів досудового розслідування за такі незаконні дії;

o забороняється домагатись показань підозрюваного та інших осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, шляхом інших незаконних заходів; шантажу, обіцянок надати пільги, підкупу тощо;

o кожен має право захищати усіма засобами, що не заборонені законом, свою людську гідність, права, свободи та інтереси, порушені під час здійснення кримінального провадження. Вибір способу захисту своєї гідності, прав, свобод та інтересів, порушених під час здійснення кримінального провадження, належить учаснику провадження, який вважає за потрібне їх захистити. Учасники кримінального провадження вправі використовувати кримінальні процесуальні засоби захисту цінностей, зокрема: оскарження; заявления клопотань та відводів тощо;

o обов'язок слідчого судді під час будь-якого судового засідання зафіксувати заяву особи про застосування до неї насильства та вжити заходів до організації її перевірки (ч. 6 ст. 206 КПК);

o під час підготовки та проведення заходів з контролю за вчиненням злочину забороняється впливати на поведінку особи насильством, погрозами, шантажем (ч. 3 ст. 271 КПК);

o порушення заборони піддавати особу катуванню та іншому незаконному поводженню (ч. 2 ст. 11 КПК) може тягнути кримінальну відповідальність. Це може мати місце у випадках, коли у діях слідчого, прокурора як службових осіб є склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 365 "Перевищення влади або службових повноважень" КК. Перевищення службових повноважень слідчого, прокурора полягає у вчиненні дій (катування тощо), які ніхто не має права виконувати або дозволяти (п.п. "г" абз. 2 п. 5 ППВС від 26 грудня 2003 року № 15 "Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень").

Згідно з п. 3 примітки до ст. 364 КК шкода, якщо вона полягає в спричиненні матеріальних збитків, визнається істотною за умови, що вона в 100 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Якщо шкода полягає у заподіянні суспільно небезпечних наслідків нематеріального характеру, то питання про її істотність вирішується з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження. Зокрема, істотною шкодою можуть визнаватися порушення охоронюваних Конституцією чи іншими законами прав та свобод людини і громадянина. Наприклад, завдання суттєвої шкоди здоров'ю, честі людини, підрив авторитету та престижу органів досудового розслідування, прокуратури і суду;

o під час провадження слідчих (розшукових) дій забороняється здійснення дій, небезпечних для життя і здоров'я їх учасників. Ця заборона сформульована законодавцем у КПК лише щодо 2 слідчих дій: 1) слідчого експерименту - щодо життя і здоров'я (ч. 4 ст. 240 КПК); 2) освідування - щодо здоров'я (ч. 4 ст. 241 КПК). Однак, виходячи із конституційної норми про те, що життя і здоров'я людини визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, заборона на провадження дій, що є небезпечними для життя і здоров'я, поширюється на усі слідчі (розшукові) дії. Проводячи слідчу (розшукову) дію, слідчий, прокурор повинні вжити заходів до убезпечення завдання шкоди життю чи здоров'ю її учасників;

o освідування, яке супроводжується оголенням освідуваної особи, здійснюється особами тієї самої статі, за участю понятих тієї самої статі, за винятком його проведення лікарем і за згодою особи, яка освідується. Слідчий, прокурор не вправі бути присутнім при освідуванні особи іншої статі, коли це пов'язано з необхідністю оголювати особу, що підлягає освідуванню (ч. 2 ст. 241 КПК);

o у разі необхідності запобігти розголошенню обставин, які принижують гідність особи, слідчий суддя, суд може прийняти рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини (ч. 2 ст. 27 КПК);

o отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження є істотним порушенням прав людини і основоположних свобод і тягне визнання судом доказів недопустимими (п. 2 ч. 2 ст. 87 КПК).

4. Винятки із засади:

o терміном "катування" не охоплюються біль або страждання, що виникли внаслідок лише законних санкцій, невіддільні від цих санкцій чи спричиняються ними випадково (ст. 1 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання);

o право людини без її вільної згоди не бути підданою дослідам (ч. 3 ст. 28 Конституції), що є однією із складових засади поваги до людської гідності, у кримінальному провадженні може бути обмежене під час проведення слідчого експерименту шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань (ч. 1 ст. 240 КПК).