5. Похід б. Хмельницького в Галичину

Битва під Пилявцями відкрила Б. Хмельницькому шлях на захід.

Не зустрівши ніякого опору, повсюдно підтримуваний населенням, він

підійшов до Львова.

Однак, не бажаючи витрачати сил на штурм і щоб уникнути зайвого кровопролиття та руйнування міста, після нетривалої облоги він зажадав викуп у 200 тис. злотих на користь своїх союзників-татар.

Одержавши викуп, він зняв облогу і пішов далі, до польського міста Замостя.

Цю добре укріплену фортецю він не став штурмувати, оскільки в козацькому війську не було достатньої кількості важкої артилерії.

Хмельницький розраховував на тривалу облогу, одночасно чекаючи результатів виборів нового короля на шляхетському сеймі.

Королем Речі Посполитої став брат померлого Владислава IV - Ян-Казимир, чию кандидатуру підтримував і український гетьман.

Одержавши від новообраного короля обіцянку почати переговори з повсталими, а також відновити справедливість у відношенні до себе особисто, Б., Хмельницький у середині листопада зняв облогу і повернувся на Подніпров'я.

У лютому 1649 р. у Переяславі розпочалися переговори Б. Хмельницького з королівським комісаром — православним магнатом Адамом Кисшем.

Б. Хмельницький не погодився з польськими вимогами про повернення селян у кріпосний стан, погодившись лише на перемир'я до весни.

В умовах зимових холодів, виснаження продовольства і боєприпасів вести воєнні дії ні поляки, ні українці були не в змозі.

Досягнуте перемир'я обидві сторони активно використовували для підготовки до нової війни.

У Польщі був оголошений збір всешляхетського ополчення, запрошені іноземні найманці.

Проти повстанців була кинута литовська армія під командуванням литовського гетьмана Януша Радзивілла.

Однак, білоруське населення, об'єднавшись із загонами козаків, що підійшли до Литовських кордонів, не пропустило армію Я. Радзивілла в Україну.

6. Програма будівництва Української держави

Під час переговорів у Переяславі Б. Хмельницький фактично сформулював нову мету війни - досягнення Україною незалежності.

До цього у своїх універсалах і зверненнях до короля гетьман наполягав лише на визнанні прав Війська Запорозького і збільшенні реєстру, а також на урівняння прав православної церкви з католицькою і поверненні їй майна, віднятого уніатами.

Таким чином, мова йшла лише про автономію козацького війська на службі у короля.

Тепер же Хмельницький, у відповідь на присвоєння йому польським королем звання польного (двірський)гетьмана (командуючого прикордонними військами Речі Посполитої, що повинно було сприяти відходу реєстровців від повстання) заявив про право українського народу на створення власної держави.

Надалі, у ході розвитку Визвольної війни, політичні погляди Хмельницького набули характеру програми будівництва української держави.

Територія цієї держави повинна була охоплювати всі етнічні «руські» (тобто української і білоруські) землі аж до Вісли, де православне населення зберігалося ще до XVI ст. ^'

Українську державу Хмельницький вважав спадкоємицею Київської Русі, а провідна роль у її утворенні й організації приділялася Війську Запорозькому, котре гетьман порівнював із лицарським орденом.

Католицька шляхта і магнати підлягали вигнанню з України, а рух селянства і міських низів проти польсько-католицького гніту передбачалося всіляко підтримувати.