9.5. Безробіття та інфляція
Досягнення повної зайнятості та стабільність грошової сфери є найважливішими цілями економічної політики будь-якої держави. Водночас, безробіття та інфляція стали постійними супутниками господарського життя навіть у найрозвиненіших країнах світу.
Зайнятість (employment) – це економічна діяльність, пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що зазвичай приносить дохід у грошовій або іншій формі. Безробіття (unemployment) – це соціально-економічна ситуація в суспільстві, за якої частина працездатного населення не може знайти роботу через перевищення на ринку праці пропозиції над попитом. Безробітними вважаються працездатні особи працездатного віку, що: не мають роботи (доходного заняття), але активно її шукають або намагаються організувати власну справу; готові приступити до роботи; зареєстровані у державній службі зайнятості. Разом зайняті в суспільному виробництві та безробітні становлять економічно активне населення.
Рівень безробіття в країні зазвичай обчислюється як відсоток від працездатного населення працездатного віку або як співвідношення кількості безробітних до економічно активного населення, виражене у відсотках.
Види безробіття:
1. Фрикційне (frictional unemployment) – пов’язане з пошуком і очікуванням роботи (пошук кращих умов, переїзд, пошук роботи вперше). Часто має добровільний характер, короткочасний, особи зазвичай є конкурентоспроможними на ринку праці.
2. Структурне (structural unemployment) – є результатом змін структури попиту на робочу силу внаслідок НТП, появи нових технологій, автоматизації виробничих процесів, структурних змін в економіці. Вимушене, є більш тривалим (необхідне перенавчання або підвищення кваліфікації для подальшого працевлаштування).
Разом фрикційне і структурне безробіття складають природний рівень безробіття (natural rate of unemployment) або рівень безробіття при інфляції, що не прискорюється (non-accelerating-inflation rate of unemployment). Якщо рівень безробіття в країні дорівнює природному, має місце повна зайнятість (full employment). Останнім часом у світі спостерігається тенденція до зростання природної норми безробіття.
3. Циклічне (cyclical unemployment) – породжене коливаннями ділової активності, може набувати значних масштабів. Спричинює низку негативних соціальних та економічних наслідків.
Вирізняють також приховане (незареєстроване, неповний робочий тиждень, відпустки за власний рахунок), інституційне (неефективна організація ринку праці: відсутність інформації про робочі місця, надмірний розмір допомоги з безробіття, що не мотивує до пошуку роботи), сезонне, добровільне безробіття.
Економічні наслідки безробіття: зниження ВВП, скорочення доходів населення і споживчого попиту, зростання виплат із державного бюджету на утримання безробітних, скорочення надходжень до дохідної частини бюджетів усіх рівнів, втрата кваліфікації працівниками, еміграція найбільш якісної робочої сили (втрата країною економічного потенціалу). Американський економіст А. Оукен виявив таку закономірність (Закон Оукена): країна втрачає 2-2,5% потенційного ВВП, якщо фактичний рівень безробіття перевищує природній на 1%. Соціальні наслідки безробіття: погіршення морально-психологічного стану людей, втрата стереотипів трудової поведінки, зростання кількості суїцидів та рівня злочинності, скорочення народжуваності, посилення соціальної напруги в суспільстві.
Відтак, держава прагне регулювати ситуацію у сфері зайнятості. Вирізняють активні заходи держави (спрямовані на те, щоб зробити робітників «затребуваними» на ринку праці: створення служб зайнятості, організація підвищення кваліфікації, перенавчання працездатних осіб, стимулювання самозайнятості та ін.) та пасивні (підтримка безробітних шляхом виплати їм допомоги).
Інфляція (inflation) – це знецінення грошей (щодо товарів, іноземних валют) в результаті порушення законів грошового обігу і появи грошової маси, що не забезпечена товарною. Зазвичай проявляється через зростання рівня цін. Рівень інфляції обчислюється як показник індексу споживчих цін (ІСЦ).
(9.2)
Розраховуються й інші цінові індекси, за динамікою яких можна судити про інфляційні процеси в країні: індекс цін виробників промислової продукції, індекс цін реалізації сільгосппродукції, індекс цін на будівельно-монтажні роботи, індекс тарифів на вантажні перевезення та ін.
Вирізняють дві форми інфляції: відкрита (проявляється через зростання рівня цін) і прихована (виникає за умов державного контролю над цінами, проявляється через дефіцит товарів або погіршення їхньої якості, кризу неплатежів).
За темпами відкрита інфляція поділяється на:
- помірну, або повзучу (creeping inflation): темп зростання цін становить 3,5-10% на рік, угоди укладаються в поточних цінах;
- галопуючу (galloping inflation): темпи зростання цін 10-100 % на рік, угоди індексуються;
- гіперінфляцію (run-away inflation): для країн з розвиненою ринковою економікою темпи зростання цін вищі за 100 %, для країн з трансформаційною – від 1000 % на рік і вище; спричинює «втечу від грошей», паралізує господарську діяльність.
Стагфляція (stagflation) – це падіння обсягу виробництва на тлі циклічного безробіття (стагнація), що супроводжується інфляцією.
Причини інфляції трактуються по-різному. Прихильники монетарної концепції уважають, що інфляція породжується впливом грошових чинників, а саме помилковою політикою Центрального банку (надмірним зростанням грошової маси), зміною швидкості обертання грошової маси (що може викликати інфляцію і за незмінного значення грошової маси в обігу). Послідовники немонетарної концепції стверджують, що інфляція породжується диспропорціями в різних сферах суспільного виробництва і політикою держави, є наслідок дисбалансу між сукупним попитом і сукупною пропозицією (AD > AS), що складається одночасно на всіх типах ринків (товарних, грошовому, ресурсних) як наслідок монопольної влади фірм і профспілок, державного регулювання економіки. Названі концепції представляють собою два рівні аналізу інфляції, обґрунтовуючи монетарні і немонетарні чинники інфляції.
Вирізняють два типи інфляції - інфляцію попиту та інфляцію пропозиції (витрат).
Механізм інфляції попиту (demand-pull) є таким: спочатку зростає грошова маса (емісія), потім – сукупний попит. Оскільки ж сукупна пропозиція не встигає (або не здатна) адекватно відреагувати на зростання попиту, зростають ціни. Інфляція попиту зазвичай виникає при повній зайнятості і завантаженості виробничих потужностей.
Механізм інфляції витрат (cost-push inflation) інший: спочатку відбувається зростання витрат виробників (через зростання цін на імпортовані ресурси, девальвацію національної валюти, завищення цін на продукцію монополій і штучне «недовиробництво», вимоги підвищення зарплати з боку профспілок, посилення оподаткування бізнесу, адміністративного тиску та ін. причини), а потім – зростання цін. Подальший розвиток подій залежить від держави. Можливі варіанти: 1) стимулювання скорочення витрат на одиницю продукції на основі новітніх ресурсозберігаючих технологій, структурних змін в економіці означає допустити спад в короткостроковому періоді для подолання структурних диспропорцій; 2) стимулювання сукупного попиту шляхом реалізації «популярних» заходів на основі додаткової емісії грошей може призвести до формування т. зв. інфляційної спіралі «зарплата / ціни».
Фактори інфляції попиту і пропозиції можуть переплітатись і взаємно посилюватись, формуючи сталі інфляційні очікування (inflation expectations), тобто оцінку суб’єктами ринку зміни темпів інфляції в майбутньому. Вони закладаються у сьогоднішні ціни на всіх стадіях виробництва і реалізації товарів та послуг, чим «підштовхують» інфляцію.
Соціально-економічні наслідки інфляції: перерозподіл національного доходу від приватного сектору до державного (дефіцит державного бюджету покривається через т. зв. «інфляційний податок»); втрати осіб з фіксованими доходами (пенсії, зарплати); унеможливлення інвестицій у реальній економіці, переважний розвиток спекулятивних операцій; зниження конкурентоспроможності національних товарів, посилення відтоку капіталу з країни; зростання бюджетного дефіциту і державного боргу; руйнування банківської системи через гіперінфляцію.
Антиінфляційні заходи держави мають на меті привести у відповідність темпи приросту грошової і товарної маси у короткостроковому періоді, а обсяги і структуру сукупного попиту і сукупної пропозиції – у довгостроковому. Методи залежать від типу, виду, чинників інфляції. Якщо помірна інфляція не вважається загрозливою, то гіперінфляція усувається монетарними методами: таргетуванням (фіксацією або обмеженням приросту) грошової маси, скороченням видатків державного бюджету, припиненням індексування доходів населення (можливо, заморожування виплат зарплат, пенсій), послабленням інфляційних очікувань. Такі заходи часто передують грошовій реформі. Після подолання гіперінфляції здійснюється балансування темпів зростання виробництва, сукупного попиту і цін, розв’язання проблем реального сектору економіки. Зберігається жорстка монетарна політика, не допускається зростання бюджетного дефіциту, темпи інфляції мають знизитись до помірних. Надалі проводиться структурна політика, спрямована на скорочення витрат і підвищення продуктивності праці, структура сукупної пропозиції приводиться у відповідність до структури сукупного попиту. В довгостроковому періоді з метою профілактики інфляції реалізуються структурна та інноваційна політика, спрямовані на стимулювання збільшення потенційного ВВП на основі запровадження новітніх технологій, розвитку нових галузей, модернізації існуючих і т.п.