Запитання для самоконтролю
1. Чим ринок праці відрізняється від інших ринків економічних ресурсів?
2. Охарактеризуйте механізм функціонування конкурентного ринку праці. Чому сучасний ринок праці є неконкурентним?
3. Які форми позикової праці ви знаєте?
4. Визначте сутність заробітної плати. Що таке номінальна і реальна зарплата?
5. Яким є призначення основної і додаткової заробітної плати?
6. Охарактеризуйте форми і системи заробітної плати.
7. Які функції в ринковій економіці виконує мінімальна зарплата?
8. Які особливості організації та оплати праці працівників юридичних фірм (юристів)?
8. Назвіть основні сегменти ринку капіталу. Що є об’єктом купівлі-продажу на кожному з них?
9. Розкрийте економічний зміст лізингу. У чому полягає відмінність між фінансовим та операційним лізингом?
10. За що сплачується процент позичальником кредитору на ринку позичкового капіталу?
11. Якою є природа доходу на позичковий капітал (процента)? В результаті яких процесів він створюється?
12. Надайте порівняльну характеристику акції та облігації.
13. Охарактеризуйте функції землі.
Назвіть складові права власності на землю.
Поясність сутність і види земельної ренти.
Поясність, як розраховується ціна землі.
Поясність економічні відмінності між сільськогосподарським і несільськогосподарським попитом на землю.
Розділ ііі. Макроекономіка
Г л а в а 9
Cистема макроекономіки
9.1. Предмет і основні проблеми макроекономіки. Вимірювання результатів макроекономічної діяльності
Макроекономіка (macroeconomics) – частина загальної економічної теорії, яка вивчає закономірності розвитку національної економіки у цілому. Об’єктом її дослідження виступає національна економіка – соціально-економічна система певної країни. Предметом макроекономіки є механізм функціонування економіки країни в цілому безвідносно до специфіки її окремих елементів, а також фактори, що визначають її зміни у короткостроковій та довгостроковій перспективі, та способи впливу на макроекономічні процеси з боку держави. Закони й закономірності, виявлені макроекономкою, є основою для розробки економічної політики уряду.
Макро- та мікроекономіка тісно пов’язані між собою, однак рівні дослідження у них різні. Якщо мікроекономіка зосереджується на вивченні закономірностей поведінки окремих суб’єктів – домогосподарств та фірм, то макроекономічний аналіз спрямовується на виявлення результатів функціонування національної економіки в цілому. Основними проблемами макроекономіки є зайнятість, інфляція, економічне зростання; проблема збалансованості державного бюджету та підтримка оптимальної величини державного боргу; проблема рівноваги платіжного балансу.
Макроекономічний підхід, особливістю якого є агрегування (об’єднання окремих одиниць в одну, сукупну), вирізняє чотирьох суб’єктів національної економіки: сектор домогосподарств, підприємницький сектор, державний сектор та іноземний сектор. Останній поєднує економічних суб’єктів, які мають постійне місце знаходження за межами країни і взаємодіють з суб’єктами національної економіки шляхом обміну товарами та послугами, капіталом, технологіями, валютою тощо. Агрегування поширюється і на ринки: велика кількість ринків окремих товарів та послуг «згортається» в єдиний ринок благ, внаслідок чого зникає мікроекономічне поняття ціни товару, а предметом вивчення стає загальний рівень цін.
В цілому макроекономіка, що є однією з відносно молодих економічних наук (її оформлення у самостійну дисципліну починається у 30-ті роки ХХ ст. під впливом досліджень Дж. М. Кейнса), ще не досягла своєї цілісності. Багато питань функціонування національної економіки залишаються предметом гострої полеміки різних макроекономічних шкіл. Головним серед них є питання про припустимі межі та інструменти державного втручання в економічні процеси, пропорції сполучення державного та ринкового регулювання.
Для отримання кількісної інформації про стан та динаміку розвитку економіки країни використовується система національних рахунків (the system of national accounts) – сукупність взаємозалежних статистичних показників, що відображає рух товарів та послуг, доходів, фінансових ресурсів на всіх стадіях відтворення між інституційними секторами (суб’єктами) національної економіки. Основними макроекономічними показниками є валовий внутрішній продукт, чистий внутрішній продукт, національний дохід, особистий дохід та ін.
Валовий внутрішній продукт (gross domestic product), або ВВП(GDP), – сукупна ринкова вартість кінцевих товарів та послуг, виготовлених усередині країни. Для уникнення подвійного рахунку у ВВП враховується лише вартість кінцевої продукції (final goods) – товарів та послуг, які купуються споживачем для кінцевого використання, та не включається вартість проміжної продукції (intermediate goods), призначеної для подальшого використання у процесі виробництва чи перепродажу.
При визначенні ВВП враховуються результати діяльності як національних, так і іноземних економічних суб’єктів на території даної країни. Разом з тим, національний капітал може також функціонувати й за кордоном. Показником, що відображує результат діяльності національного капіталу та праці, є валовий національний продукт (gross national product), або ВНП(GNP), – сукупна ринкова вартість кінцевих товарів та послуг, виготовлених за участю національного капіталу як всередині країни, так і за її межами. Якщо ВНП перевищує ВВП, вітчизняні підприємства створюють за кордоном більше продукції, ніж іноземні в даній країні, та навпаки. Вітчизняна статистика оперує показником ВВП.
При підрахунку ВВП не враховуються:
1) робота на себе, домашні послуги (оскільки вони на набувають товарної форми);
2) невиробничі угоди (такі, що не пов’язані зі збільшенням обсягів виготовленої продукції), а саме: трансфертні платежі (як державні – пенсії, стипендії, соціальна допомога тощо, так і приватні – кошти, що передаються однією приватною особою іншій безкоштовно); операції з купівлі-продажу цінних паперів; перепродаж товарів, які були у вжитку.
ВВП може бути розрахований трьома методами:
1) методом доданої вартості – як сума доданої вартості (вартості, що створюється кожним виробником на всіх етапах формування кінцевого товару чи послуги). Додана вартість – внесок підприємства у створення вартості кінцевого продукту. Обчислюється як різниця між ринковою вартістю виготовленого та проміжного продукту;
2) методом потоку витрат: ВВП = С + І + G + Хn, де
С – особисті споживчі витрати домогосподарств на товари та послуги;
І - валові приватні інвестиції (витрати фірм на засоби виробництва та громадян на житлове будівництво);
G – державні закупівлі товарів та послуг;
Хn – чистий експорт (різниця між експортом та імпортом);
3) методом потоку доходів. ВВП за доходами включає:
доходи від праці (заробітна плата, виплати роботодавців на соціальне забезпечення, соціальне страхування);
рентні доходи (доходи від надання майна у користування – землі, споруд, будівель);
процент (доходи власників позичкового капіталу);
прибуток фірм та корпорацій;
доходи некорпоративного сектору;
непрямі податки (сплачуються при реалізації товару та існують у вигляді надбавки до ціни – ПДВ, акциз, мито);
амортизацію.
Доходи, отримані одними суб’єктами макроекономіки, є одночасно витратами інших суб’єктів, тому ВВП за доходами дорівнює ВВП за витратами.
ВНП є базою для розрахунку інших важливих показників.
Чистий внутрішній продукт (ЧВП) – це ВВП за вирахуванням амортизації. ЧВП = ВВП – Амортизація.
Національний дохід (НД) – сума всіх зароблених економічними суб’єктами факторних доходів (заробітної плати, ренти, прибутку, проценту): НД = ЧВП – Непрямі податки.
Особистий дохід (ОД) – доходи, отримані всіма економічними суб’єктами: ОД = НД – Видатки на соціальне страхування – Податок на прибуток корпорацій – Нерозподілений прибуток корпорацій + Трансферти.
Особистий наявний дохід (ОНД) – та частина особистого доходу, яка знаходиться у розпорядженні населення і витрачається ним на споживання та заощадження: ОНД = ОД – Особисті прибуткові податки.
Макроекономічні показники обчислюються у вартісному вимірі у поточних цінах, тому значення показників залежить не тільки від зміни обсягів виробництва, а й від зміни цін. Тому розрізняють номінальний та реальний ВВП. Розрізняють номінальний та реальний ВНП. Номінальний ВВП (nominal GDP) обчислюється у поточних цінах, реальний ВВП (real GDP) - у порівняних цінах (цінах базового року). Визначення величини реального ВВП дає можливість врахувати зростання ВВП лише за рахунок обсягу виробництва. Цей показник застосовується для оцінки динаміки розвитку та міжнародних порівнянь.
(9.1)
Дефлятор ВВП – індекс цін, який характеризує зміну цін як споживчих, так і інвестиційних товарів. Якщо індекс цін більше 1, відбувається коригування ВНП у бік зменшення (інфлювання), та навпаки.
Обсяг ВВП – достатньо надійний, але не універсальний критерій економічного добробуту країни. Так, величина ВВП не дає змоги оцінити рівень розвитку країни (тому розраховується ВВП на душу населення); навіть ВВП на душу населення не дає уяви про характер розподілу доходів у суспільстві; ВВП не відображує зміни в якості товарів та послуг та в стані навколишнього середовища; ВВП не враховує суспільного значення однакових за вартістю продуктів; поза підрахунком ВВП залишаються результати діяльності тіньової економіки.