2.4 Закон грошового обігу

Закон вартості і форма його прояву у сфері обігу (закон грошового обігу) характерні для всіх суспільних формацій, в яких існують товарно-грошові відносини. Аналізуючи шляхи розвитку форм вартості грошового обігу, К. Маркс вивів закон грошового обігу, сутність якого виражається в тому, що кількість грошей, необхідних для виконання функцій засобу обігу, повинна дорівнювати сумі цін товарів, що реалізуються, яка поділена на число обертів (швидкість обороту) однойменних одиниць. Закон грошового обігу виражає економічну взаємозалежність між масою товарів в обігу, рівнем їх цін і швидкістю обігу грошей.

М = РQ/V

Розвиток кредитних відносин обернено пропорційно впливає на кількість грошей. Зменшення кількості грошей викликане погашенням шляхом взаємозаліку певної частини боргових вимог і зобов'язань. Кількість грошей для обігу і платежу визначається в умовах розвинутого кредитного господарства наступними умовами:

• загальним обсягом товарів та послуг, що знаходяться в обігу (пряма залежність);

• рівнем товарних цін і тарифів на послуги (пряма залежність, так як чим вищі ціни, тим більше потрібно грошей);

• ступенем розвитку безготівкових розрахунків (обернена залежність);

• швидкістю обігу грошей, в тому числі кредитних (залежність обернена).

Таким чином, сучасний закон, що визначає кількість грошей в обігу, набуває наступного вигляду:

кількість грошей, які необхідні національній економіці для обігу повинна враховувати:

• суму цін товарів, що реалізуються;

• суму цін товарів, проданих в кредит;

• суму платежів по боргових зобов'язаннях;

• суму платежів, що взаємно погашаються;

• середню кількість оборотів грошей як засобу обігу та як засобу платежу.

Умови та закономірності підтримки грошового обігу визначаються взаємодією двох факторів: потребами господарства в грошах та фактичним надходженням грошей (в усіх їх формах) в обіг. Це головна умова стабільності грошової одиниці. Якщо в обігу більше грошей, ніж потребує економіка і народне господарство, то це призводить до знецінення грошей – тобто зниження купівельної спроможності грошової одиниці.

2.5 Грошова маса та її показники.

Грошова маса – це сукупність купівельних, платіжних та накопичувальних засобів, яка обслуговує всі фінансові та економічні зв'язки, належить фізичним та юридичним особам, а також державі. Це важливий кількісний показник руху грошей.

Для аналізу зміни руху грошей на певну дату і за певний період часу у фінансовій статистиці, в економічно розвинутих країнах світу, зокрема і в нашій країні, стали використовувати грошові агрегати МО, М1, М2, МЗ, М4 (МL).

Агрегат МО - відображає масу готівки, яка перебуває поза банками, тобто на руках у фізичних осіб і в касах юридичних осіб. Готівка в касах банків сюди не входить. Також сюди включають металеві монети, що складають незначну частину готівки (в розвинутих країнах 2-3 %), дають можливість особам здійснювати дрібні розрахунки. Ці монети карбуються з дешевих металів. Реальна вартість монети значно нижча за номінальну, щоб не допустити їх переплавку з метою прибуткового продажу у формі зливків.

Агрегат М1 - включає гроші в агрегаті М0 + вклади в банках, які можуть бути використані власниками негайно, без попередження банків, тобто запаси коштів на поточних рахунках та на ощадних рахунках до запитання.

Агрегат М2 — це гроші в агрегаті М1 + кошти на всіх видах строкових рахунків, кошти на рахунках капітальних вкладів та інших спеціальних рахунках.

Агрегат МЗ - охоплює гроші в агрегаті М2 + кошти на вкладах за трастовими операціями банків та сертифікатів і облігацій державної позики.

Д/З найти в интернете данные о значениях агрегатов в Украине.

Між агрегатами необхідна рівновага, в іншому випадку відбувається порушення грошового обігу.

Збільшення потреби в кількості готівкових грошей, які обслуговують населення, а в сучасних умовах до них часто звертаються і юридичні особи, викликає нестачу грошей у держави. Перехід грошей з безготівкового обігу в готівковий – результат жорсткої фінансової політики, який призведе до розширення ухилень від сплати податків.

Крім того, скорочення безготівкового обороту свідчить про зниження здатності держави впливати на реальні господарські процеси.